І. Загальні міркування та перші враження.

Чергові вибори Президента України завершилися. Заклики, обіцянки, декларації - позаду. Політики-переможці святкують, ще не усвідомивши до кінця складності ситуації, в яку потрапили. Переможені - зализують політичні рани та готуються до опозиційного життя в нових умовах. А Україна та українці,  намагаючись зрозуміти наслідки свого вибору,  завмерли в очікуванні подальшого розвитку подій. 

В цій метушні всупереч бажанням переможців та переможених настав час переходити від слів до реальних справ. І ось тут перед політиками України вкотре постають одвічні та неймовірно складні питання: Що робити?  Як робити? Хто спроможний кваліфіковано та правильно сформулювати відповіді на перші два запитання, а також зреалізувати запропоноване?

На щастя для нинішньої нової-старої влади експертне середовище самоорганізованої частини  українського суспільства протягом останніх 5-7 років в непростих умовах за пасивної участі влади на основі системного підходу дало зрозумілі відповіді на більшість питань суті  реформування політичної системи України, системи місцевого самоврядування, судової системи тощо. Більше того, в значній мірі завдяки їх зусиллям вдалося підготувати громадськість до сприйняття запропонованих системних змін. Проте, реалізація запропонованого, силами лише організованої частини громадянського суспільства без участі владних інститутів - неможлива. І в цьому є найбільша проблема, оскільки до цього часу влада не навчилася йти за інтересами суспільства, а суспільство - не змусило владу служити його інтересам.

Перші кроки Президента Януковича та його адміністрації щодо  перейменування секретаріату глави держави, призначення її головних офіс-менеджерів, створення комітетів при президентові, указ про боротьбу з бідністю ще не демонструють тенденції до створення “команди реформаторів-професіоналів”, яка швидко і точно дасть відповідь суспільству про зміст реформ політичної та економічної системи України, про механізми та інструменти їх реалізації, а також сформулює реалістичну дорожну карту послідовних та синхронних кроків влади і всього суспільства на короткострокову, середньострокову і довгострокову перспективу руху України вперед в інтересах кожної людини та всього суспільства, в інтересах держави,  а не лише декількох бізнес-груп.

На кого буде працювати новостворена “команда реформаторів-професіоналів”? Це стане зрозуміло найближчим часом. Відповідь на це запитання в значній мірі залежить від принципу формування команди: або за принципом “відданий слуга того, хто пропонує та призначає”, або - реформатор-професіонал, ефективний управлінець. Призначення прем’єр-міністра України, міністрів, голови Нацбанку, голів обласних і районних адміністрацій,  економічна програма першочергових заходів щодо подолання кризи, зміст бюджету - 2010 та інвестиційної політики, пріоритети політики щодо експортноорієнтованих галузей та зовнішньоекономічної співпраці, підходи до формування податкової та бюджетної політики - стануть тим лакмусовим папірцем, який продемонструє дух та реальні наміри нової-старої команди.

ІІ. Що пропонує партія регіонів та неурядові організації, близькі до неї.

2.1. Можливий проект коаліційної угоди.

 Зрозуміло, що формування нової-старої команди залежить від формату коаліції та рамкових вимог майбутньої коаліційної угоди, зміст якої в значній мірі визначатиме найбільша фракція парламенту - фракція Партії регіонів. Фрагменти одного з можливих проектів коаліційної угоди стали відомі  ЗМІ, зокрема, “Українській правді”.

Мета майбутньої коаліції
Проектом угоди про створення коаліції “Стабільність і реформи” мета майбутньої коаліції сформульована так:

• рішуче подолання наслідків кризи;
• відновлення соціально-економічної стабільності;
• запровадження докорінних реформ, створення необхідних умов для системного оновлення суспільних відносин;
• підвищення дієвості державної влади;
• забезпечення прогресивного розвитку України та гідного життя її громадян.

Програмні засади діяльності коаліції

А) у сфері економіки:

• входження України до 20 найбільш економічно розвинених країн світу (шляхом масштабної модернізації національного виробництва, впровадження енергозбереження, зростання продуктивності праці, зміцнення конкурентних позицій вітчизняного виробника на основі широкого застосування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку);
• суттєве покращення інвестиційного клімату, в тому числі шляхом спрощення адміністрування та зниження податкового тиску, гарантування державою недоторканості прав власності та зміцнення інституту власності як основи ринкової системи господарювання, спрощення системи отримання дозволів, зниження тиску на бізнес з боку контролюючих органів;
• інтенсифікація інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема через заохочення інвестиційного спрямування коштів підприємств і населення, утвердження ефективної системи страхування інвестиційних ризиків, стимулювання збільшення обсягів заощаджень громадян та спрямування цих коштів на інвестування економіки, запровадження системи економічних стимулів для заохочення модернізації українського виробництва;
• детінізація економіки та легалізація капіталів некримінального походження;
• стимулювання розвитку підприємств малого і середнього бізнесу шляхом надання доступу до кредитних ресурсів, зменшення податкового навантаження, у тому числі значне зниження податкових платежів для підприємств, які створюють нові робочі місця;
• оздоровлення фінансового сектору та відродження кредитування національної економіки на основі координації фіскально та монетарної політики між Урядом і НБУ;
• забезпечення прозорої приватизації державного майна шляхом впровадження аукціонного принципу для залучення приватних інвесторів;
• забезпечення безперебійного газопостачання та вчасних розрахунків за газ. Розробка та запровадження програми фінансового оздоровлення та реструктуризації НАК Нафтогаз України.

Б) у сфері гуманітарної політики:

• забезпечення ефективного захисту прав і свобод громадян, зокрема, шляхом утвердження повноцінного громадянського суспільства, в якому людина всебічно розвивається і самореалізується;
• сприяння незалежній діяльності об’єднань громадян, збільшення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень;
• забезпечення свободи слова та незалежності ЗМІ, запровадження гендерної рівності;
• реалізація державної мовної політики на основі норм міжнародного права, Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин.

В) у сфері внутрішньої політики:

• удосконалення механізмів державної влади, зміцнення засад парламентаризму і демократії;
• реформування системи правосуддя, забезпечення справедливого і доступного судочинства;
• посилення боротьби з корупцією і тіньовою економічною діяльністю забезпечення безумовного дотримання принципів законності, насамперед - вищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів і силових структур;
• забезпечення ефективного захисту конституційних прав громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
• утвердження місцевого самоврядування як фундаменту народовладдя шляхом розширення повноважень місцевих рад, максимального усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад, децентралізація влади та реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування.

Г) у сфері зовнішньої політики:

• закріплення на законодавчому рівні позаблокового статусу України, що означає неучасть України у військово-політичних союзах інших держав. Продовження конструктивного співробітництва з НАТО з усіх питань, що становлять взаємний інтерес;
• формування порядку денного у двосторонніх відносинах з Росією на основі стратегічного партнерства, дружби і добросусідства, а також взаємовигідного торгівельно-економічного співробітництва. Зміцнення механізмів двосторонніх відносин, формування таких механізмів на основі прямої взаємодії виконавчих органів влади, а також місцевого самоврядування;
• економічна інтеграція на пострадянському просторі на засадах національних інтересів України та принципах СОТ, розвиток взаємовигідного співробітництва з країнами СНД;
• забезпечення виконання Хартії про стратегічне партнерство між Україною та США, формування міждержавних механізмів стратегічного партнерства…

2.2. Які реформи потрібні Україні? Думки лідерів Партії регіонів.

З виступу Президента України Віктора Януковича у Верховній Раді України 
25.02.2010 року.

Країна перебуває у вкрай складній ситуації - відсутність державного бюджету на поточний рік, колосальні борги по зовнішніх запозиченнях, бідність, розвалена економіка, корупція - ось далеко не повний перелік бід, з яких складається українська реальність. Попри це, я вважаю, що державу можна не лише врятувати від соціально-економічного колапсу, але й швидко вивести на шлях прискореного розвитку. Якби не ця впевненість і ця віра у власні сили, сили своєї команди і силу українського народу, я ніколи не балотувався б у президенти. Я знаю, що і як слід робити.

У першу чергу - відновити систему ефективного державного управління.

Ми повинні швидко створити дієздатну виконавчу владу, яка невідкладно займеться найбільш ураженими галузями економіки і соціальною сферою.

Першочергове завдання на цьому шляху - реформування системи влади і, перш за все, Кабінету Міністрів, перетворення його у команду професіоналів, а не «політичних офіціантів».  У зв’язку з цим, я закликаю Верховну Раду підтримати мої зусилля, спрямовані на створення прозорої, ефективної і відповідальної системи державного управління, здатної працювати з Президентом у синхронному режимі. Я підкреслюю: цю особливу роль у реформуванні системи державного управління бачу в Парламенті. Це - місце для дискусій. Це - місце для сильної опозиції, яка повинна контролювати дії Уряду і Президента. Але, в першу чергу, це - місце для сильної і стабільної парламентської більшості. Я звертаюся до всіх депутатів Верховної Ради із закликом до співпраці в ім’я України. Така співпраця матиме вирішальне значення для невідкладного реформування влади, судочинства, внесення змін до Конституції. Сьогодні державою керує структура, «зшита» в інтересах реалізації цілей окремих політиків. Це ж можна сказати і про судочинство, і про багато інших важливих сфер життя українського суспільства. Ми повинні змінити існуючий стан речей. Структура усіх гілок влади повинна слугувати досягненню єдиної мети - швидкому ухваленню потрібних державі законів і їх швидкій реалізації. При цьому треба однаково дбати  про забезпечення законних інтересів простих людей, звичайних громадян, представників середнього класу, інтелігенції, бізнесу.

Ефективна співпраця між Президентом, Парламентом і Урядом розчистить дорогу до швидкого економічного прогресу. В свою чергу, вирішення цієї проблеми дозволить не лише ліквідувати хронічну бідність, а й об’єднати країну. Україна повинна обрати правильну довгострокову стратегію розвитку. Багато наших проблем виникли через те, що замість того, аби рухатися до постіндустріального суспільства зразка ХХІ століття, ми пішли шляхом первісного накопичення капіталу, тобто до так званого «дикого капіталізму». Відповідно, ми зможемо успішно конкурувати в сучасному світі лише за умови, якщо впритул займемося індустрією знань - сучасними технологіями виробництва, накопиченням і реалізацією здобутків науки.

Я розумію, що наздогнати індустріально розвинуті країни вкрай складно. Однак можливо. Для цього Україні потрібна стратегія інноваційного поступу, і така стратегія нашою командою розроблена. Вона передбачає розвиток і державну підтримку невеликого числа пріоритетних напрямків, на яких ми зможемо посісти гідне місце в міжнародному розподілі праці. При цьому мається на увазі не посилення ролі держави в економіці, а участь держави у створенні ефективних ринкових механізмів.  Обов’язковими умовами відновлення довіри до України з боку інвесторів і міжнародних фінансових інституцій є забезпечення внутрішньополітичної стабільності, подолання корупції, встановлення чітких і головне - незмінних правил відносин між державою і бізнесом. Забезпечення двох перших умов буде особливо складним процесом, але я володію достатнім запасом політичної волі, щоб трансформувати їх у реальність.

Як Президент я маю чітке уявлення про те, яка зовнішньополітична стратегія сьогодні найбільше відповідає національним інтересам України. Будучи мостом між Сходом і Заходом, інтегральною частиною Європи і колишнього СРСР водночас, Україна обере таку зовнішню політику, яка дозволить нашій державі отримати максимальний результат від розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією, Європейським Союзом, США та іншими державами, які впливають на розвиток ситуації у світі.  На мою думку, виклики, які стоять  перед міжнародною спільнотою, диктують потребу об’єднуватися у якомога ширшому форматі. Людству, і Україні в тому числі, потрібен ЄС у глобальному прочитанні. Я маю на увазі Єдиний Світ як силу, здатну гарантувати планеті мирне співіснування різних цивілізацій, енергетичну, екологічну, продовольчу безпеку. Ми готові брати участь у таких процесах як європейська позаблокова держава. Я маю намір запропонувати цю концепцію парламенту для вироблення основ зовнішньої політики України і, сподіваюся, вищий законодавчий орган мене підтримає.

Вступаючи на посаду Глави Української держави, я хочу сказати народу України, що всі мої обіцянки, дані йому, будуть виконані.

Микола АЗАРОВ.

На думку Азарова, насамперед потрібно навести порядок у державних фінансах, ухвалити державний бюджет у березні та всі місцеві бюджети - у квітні. Тоді є шанс, що друге півріччя пройде у творчому руслі, і ми зможемо припинити спад. При цьому підвищення соціальних стандартів, які ми закладемо в бюджет, стане каталізатором пожвавлення внутрішнього попиту.

Попри глибину деградації економіки та системні проблеми в Україні, у нас є впевненість, що грамотна і послідовна політика впродовж двох років дасть змогу повністю стабілізувати ситуацію, протягом п’яти років - вийти на стійкі темпи зростання і за десятиліття - подвоїти валовий внутрішній продукт.

Головне завдання реформ - глибока модернізація економіки. Модернізація здійснюватиметься шляхом усебічного стимулювання приватної ініціативи та державної підтримки пріоритетних напрямів розвитку. Особливим великим напрямом модернізації є реформа судової системи, подолання корупції та захист прав власності в Україні.

У короткостроковій перспективі:

• ухвалення реалістичного, збалансованого бюджету на 2010 рік;
• наведення порядку в публічних фінансах;
• відновлення економічно ефективного кредитування реального сектору економіки;
• розвиток платоспроможного внутрішнього ринку;
• переорієнтування експортних виробництв на внутрішній ринок;
• забезпечення додатного сальдо зовнішньоторговельного балансу;
• стабілізація національної валюти, стабілізація банківського сектору,  повернення довіри до банків;
• реалізація великих інфраструктурних проектів;
• впровадження антикорупційних стандартів і процедур.

У середньостроковій перспективі:

• значне зниження ставок податків (податку на прибуток - із 25 до 20%, податку на додану вартість - із 20 до 16%, податкові канікули для малого і середнього бізнесу, звільнення від оподаткування передових технологій і устаткування), що стимулюватиме зростання виробництва, модернізацію та капіталізацію національних корпорацій;
• впровадження енергозберігаючих технологій;
• модернізація житлово-комунального господарства;
• відновлення великотоварного виробництва в агропромисловому комплексі;
• пріоритетне фінансування проривних науково-технічних розробок;
• здійснення податкових, бюджетних, судових, освітніх реформ;

У довгостроковій перспективі:

• заміщення застарілих виробничих потужностей (металургія, хімія, гірничодобувна промисловість) високотехнологічними виробництвами і виробництвом послуг;
• забезпечення щорічних темпів економічного зростання щонайменше 10%;
• тверде конвертування гривні;
• наближення стандартів і якості життя до європейського;
• закріплення позицій на ринках ЄС і євроазіатського співтовариства.

На думку Азарова, для реалізації таких планів в України є необхідні ресурси та достатній досвід подолання кризових явищ, відновлення економічного зростання . Кадрові ресурси, які відповідають таким завданням, є в команді нового президента України Віктора Януковича. .

Борис КОЛЕСНІКОВ.

Щоб відновити нормальну роботу реального сектору потрібно в будь-якому разі активізувати купівельну спроможність українців.

Насамперед через іпотечне кредитування, що допомогло б підняти весь будівельний комплекс і далі - весь ланцюжок суміжних галузей. Тут дуже важлива доступна ставка за кредитами, яка не має перевищувати 10% у гривні. І тут потрібна диверсифікація покупців житла. Хоч би яким це здавалося неринковим, не можна давати пільгові іпотечні кредити для купівлі квартир в елітних будинках, де вартість квадратного метра п’ять і більше тисяч доларів. Ідеться про нове, масове житло, в якому квадратні метри продавалися б за ціною не вище 10 тис. грн. Кредитування має здійснюватися через систему комерційних банків, які отримують ресурс від Національного банку. Для відбору банків на обслуговування програми слід оголосити спеціальний тендер, у якому було б чітко і прозоро встановлено вимоги для таких установ. Можливо, є сенс подумати про використання для цих потреб частини золотовалютних резервів. Це все повернеться дуже швидко після того, як буде запущено відповідні процеси й почнеться повноцінне відновлення економіки.

Не завадило б розібратися, що таке вітчизняний автомобіль: прикручування коліс до зробленого, фактично, в іншій країні автомобіля - чи повноцінне виробництво (виготовлення кузова, трансмісії, двигуна тощо). Тому слід чітко, через закон, встановити, що таке вітчизняний автомобіль, і приходити на допомогу тим, хто його хоче купити, і тим, хто його всередині країни виробляє. Можна запропонувати ще низку заходів для відбудови вітчизняної промисловості через стимулювання внутрішнього попиту.

Світові тенденції дозволяють зробити висновок, що попит на продовольчі ресурси паралельно зі збільшенням чисельності населення планети і зростанням рівня життя у країнах, що розвиваються, теж зростатиме. Й Україна тут має фантастичні природні переваги. Наша країна може виробляти, використовуючи сучасні технології, не 50 млн. тонн зерна на рік, а як мінімум 80-100 млн. А якщо сюди підключити й тваринництво, то це - зовсім інші гроші, зовсім інший валовий продукт, інший рівень зарплат і таке інше.

Україна поки що закуповує за кордоном по півмільйона тонн тваринницької продукції на рік, що взагалі є національною ганьбою. Ми витрачаємо понад мільярд доларів на імпорт, тоді як повинні отримувати щонайменше 10-12 млрд. від експорту.

Великі резерви криються в енергетиці, виробничі можливості в якій дозволяють нам поставляти її для всієї Західної Європи. Експорт електроенергії теж значно збільшив би наш ВВП. Щодо реформ, то заснований Рінатом Ахметовим фонд «Ефективне управління» їх уже досить докладно розробив.

2.3. Пропозиції фонду Ріната Ахметова «Ефективне управління» щодо  першочергових реформ протягом 2010 року для забезпечення стійкого зростання української економіки.

Фонд визначив сім пріоритетів-реформ, які:

• можуть бути здійсненні в доволі короткі терміни і можуть бути впроваджені протягом 2010 року;
• безумовно поліпшують бізнес-клімат і сприяють залученню інвестицій;
• не потребують (більша частина з них)  для впровадження значних ресурсів;
• забезпечують антикризовий ефект, і закладають фундамент майбутнього економічного зростання.

Пріоритет перший - реформа банківської системи.

На думку фонду, необхідно відповісти на запитання, якою ж має стати фінансова система України в майбутньому, і яке для цього потрібне регулювання з боку держави? На думку фонду, НБУ разом з урядом слід розробити бачення архітектури майбутньої фінансової системи України, яка може базуватися на кількох великих, або, другий варіант, на більшій кількості середніх банків. Виходячи з першого або другого варіанта, варто робити подальші кроки в реформуванні банківського сектору.

Пріоритет другий - прийняття Податкового кодексу.

Загальновідомо, що податкове законодавство - одна з найважливіших складових інвестиційного клімату. У цьому контексті, на думку фонду, важливі не ставки податків, а прості й зрозумілі податкові процедури і регламентовані відносини між податковою адміністрацією та бізнесом. В Україні є велика нормативно-правова база стосовно податків, яку слід кодифікувати, усунути наявні в ній протиріччя і мінімізувати можливість для сваволі податкових органів. Робота над Податковим кодексом ведеться вже кілька років, є два варіанти проектів Податкового кодексу і стратегія реформування податкової системи. На думку фонду це є завданням 2010 року.

Пріоритет третій - спрощення регуляторного середовища для бізнесу.

Відповідно до рейтингу Doing Business 2010 Україна посідає 142-ге місце з 183 країн за простотою ведення бізнесу. На думку фонду, звільнення підприємств від надмірного адміністративного навантаження нині важливе не лише із загальноекономічного, а ще й із соціального погляду. Багато галузей, особливо металургія, вугільна промисловість, машинобудування змушені скорочувати витрати та оптимізувати кількість персоналу. Робоча сила, яка неминуче вивільняється, потребує працевлаштування. Малий і середній бізнес здатний створити робочі місця за відносно короткі терміни і працевлаштувати значну частину тих, хто втратив роботу. Регуляторна реформа зводиться до таких кроків:

• скорочення термінів і процедур, пов’язаних із реєстрацією та одержанням потрібних дозволів, скасування низки документів дозвільного характеру, впровадження принципу єдиного вікна і мовчазної згоди;
• скасування третини всіх ліцензій в Україні, які не виконують функцій ні захисту споживачів, ні захисту державних інтересів;
• жорстка регламентація перевірок господарської діяльності, аж до встановлення мораторію на перевірки до кінця 2011 року, за винятком, мабуть, податкової адміністрації (це потрібно для мінімізації сваволі численних контролюючих органів);
• розвиток інституту саморегулювання на низці ринків, стимулювання створення саморегулюючих організацій.

Окремим важливим завданням, на думку фонду є радикальне спрощення дозвільної системи в будівництві. У рейтингу Doing Business Україна перебуває в самісінькому кінці списку - на 181-му місці з 183 країн. Нині середній термін одержання всіх дозволів для початку будівництва становить 2,5 року, включаючи дуже складну процедуру виділення земельної ділянки під будь-яке будівництво. Слід скоротити терміни видачі всіх дозволів із 2,5 року до хоча б шести місяців. Звичайно, наближення до стандартів найкращої світової практики, за якою такі дозволи видаються через 30-40 днів, а, наприклад, у Нью-Йорку - за 12 днів, потребує досить тривалої еволюції.

На думку фонду, технічне регулювання - одна з найважливіших складових регуляторного навантаження на бізнес. Досі спроби хоч якось серйозно реформувати систему Держстандарту в Україні не мали успіху. Застаріла система, з одного боку, вже не гарантує якості товарів для споживачів, а з іншого - шкодить експортерам української продукції. Останні змушені сертифікувати свої товари двічі - і в Україні, і за кордоном. Один із можливих напрямів реформи - це адаптація технічних стандартів і процедур сертифікації з нормами Євросоюзу, що дозволить українським компаніям одержати доступ до ринків ЄС та інших ринків і ефективніше на них конкурувати. Реформу можна розпочати з тих стандартів і технічних умов, які регулюють українські товари з найбільшим експортним потенціалом.

Пріоритет четвертий - ринок землі сільськогосподарського призначення.

Агросектор України має величезний потенціал, що використовується не повною мірою. Виробництво продовольства менше за інші сектори постраждало від кризи, і зростання цього сектору обіцяє бути дуже стрімким. На думку фонду, висока продуктивність праці в агросекторі та основний експортний потенціал будуть забезпечені компаніями, готовими інвестувати в дорогу техніку, підвищення якості земель, зрошувальні системи й інфраструктуру. Зняття мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення і створення ефективного ринку землі дадуть змогу ввести нові активи в економічний обіг і розморозять мільярди доларів потенційних інвестицій. Через дію мораторію земля не може бути предметом застави, тому можливості одержати кредити у сільгоспвиробників украй обмежені. Для функціонування ринку землі вже створено нормативно-правову базу, тож особливі законодавчі ініціативи не потрібні. Необхідна, звичайно, єдина електронна система земельного кадастру, але її створення - це тривалий процес, що може відбуватися паралельно діючому ринку. В країнах Центральної та Східної Європи реформа ринку землі, поряд з іншими чинниками, у цілому підвищила добробут селян.

Пріоритет п’ятий - державно-приватне партнерство.

Інститут державно-приватного партнерства тільки починає застосовуватися в Україні, хоча він дуже популярний у світовій практиці для будівництва та управління об’єктами інфраструктури. Відомо, що інфраструктура в Україні дуже зношена. На думку фонду, реконструкція й будівництво нових об’єктів інфраструктури у відносно короткі терміни можливі тільки за участі приватного капіталу. Розвиток інфраструктури є, з одного боку, тактичним антикризовим заходом, з іншого - стратегічним заходом, що забезпечує довгострокове економічне зростання. Масштабні інфраструктурні проекти допоможуть оживити металургію, будівельну галузь, сектор послуг і створять нові робочі місця в короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі інфраструктура - це каталізатор економічного зростання. Погано розвинена інфраструктура перешкоджає використанню величезного транзитного потенціалу країни, який нині реалізується, за деякими оцінками, лише на 40%. Основні транзитні потоки вантажів з Європейського Союзу в Росію проходять через Білорусь, а не через Україну.

Пріоритет шостий - удосконалення процедури банкрутства.

Час кризи - це час великих змін. Банкрутство підприємств, яким не вдалося впоратися з наслідками кризи, є природним неминучим процесом. На думку фонду, за таких умов державі слід встановити прозору та швидку процедуру банкрутства. Ця процедура має надати боржникові шанс відновити платоспроможність і водночас - захистити інтереси кредиторів, запобігаючи прихованому виведенню активів із підприємства.

Процедура банкрутства в Україні недостатньо ефективна, процес виходить дуже тривалий, і в 90% випадків - процедура призводить до ліквідації підприємства.

Пріоритет сьомий - реформа держапарату.

Ефективність здійснених реформ напряму залежить від ефективності роботи і професіоналізму державної служби. На думку фонду, це є реформа всіх реформ, бо прийняття законів у парламенті має гарантувати реалізацію цих законів на практиці. Головна проблема в цьому контексті - це вимивання професіональних держслужбовців із системи державного апарату. Для цього є об’єктивні причини: часті зміни уряду,  регулярні звільнення, відсутность наступності виконаної роботи. Звичайно, це демотивує держслужбовців. У більшості розвинених країн політичний рівень керівництва відділений від рівня держапарату, і політики обмежені в прийнятті кадрових рішень у своїх відомствах. Це створює держслужбовцям набагато сприятливіші умови для роботи, зокрема можливість професійного та кар’єрного зростання. Ця реформа має також сприяти оптимізації функцій інститутів державної влади, поділу повноважень і зон відповідальності. Для реалізації такої реформи потрібні лідер і сильна політична воля. В усіх країнах держапарат консервативний і сам себе не спроможний реформувати. Тому це найскладніша з перелічених реформ і, звичайно, її нелегко реалізувати в нинішній ситуації. Один із можливих оптимальних сценаріїв - починати реформування держапарату не повсюдно, а вибірково в тих сферах, де країна здійснюватиме ключові економічні перетворення. В умовах кризи держапарат має працювати максимально ефективно.

Без цих реформ підвищити конкурентоспроможність країни й залучити довгострокові інвестиції, такі потрібні для виходу з кризи, буде непросто.

  ІІІ. Які реформи потрібні Україні?

3.1 Погляд реформатора-практика з Польщі.

Один з батьків польських реформ, професор Варшавської школи економіки Лєшек Бальцерович нещодавно висловив сподівання, що Україні все ж таки вдасться розв’язати найважливіші економічні проблеми за умови встановлення реформаторським урядом правильного діагнозу головних економічних проблем та застосування правильної терапії, тобто правильної економічної стратегії.

Перша дуже важлива частина терапії, на думку Бальцеровича, має бути спрямована на консолідацію державних фінансів і зниження на тривалий період співвідношення державних видатків до ВВП. Це важливо хоча б тому, що всі економічні «тигри», тобто країни, економіки яких росли швидкими темпами протягом останніх 30-40 років, мають низьке співвідношення державних видатків до ВВП. У випадку азійських «тигрів» це співвідношення дорівнює приблизно 20%. 

Друга важлива частина терапії має бути спрямована на покращення умов ведення приватного бізнесу. Існує багато формальних і неформальних бар’єрів, які зменшують мотивацію середнього підприємця інвестувати в офіційну економіку, що призводить до домінування в економічній структурі України великих інвесторів і великих фінансових груп. Однак у здоровій економіці зазвичай великою є частка малих та середніх підприємств. Це залежить від середовища, створеного державою. Таке середовище можливо створити реформами політичної системи, належною організацією державного апарату, поліпшенням середовища, в якому працюють основні банки, що і стане запорукою поліпшення умов для приватних інвестицій.

Таким чином, на думку Бальцеровича:

• Україна має визначити правильний діагноз економічних проблем країни та сформулювати відповідну економічну стратегію;
• щоб мати таку стратегію, українцям потрібна політична стабільність та реформаторський уряд;
• потрібна координація дій еліт навколо економічної стратегії, яка матиме конструктивний характер для досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей розвитку;
• на еліти в Україні покладено всю відповідальність і ніхто не може замінити українців у цій роботі;
• це - завдання виключно для українських еліт, а також для всього українського суспільства.

3.2. Позиція Сергія ТІГІПКА

Щоб Україна вийшла з кризи і стала конкурентоспроможною модерновою країною, необхідні зміни. І тут без непопулярних заходів не обійтися. Політики повинні відмовитися від популістських обіцянок і взяти на себе всю повноту відповідальності за ситуацію в країні. Безумовно, це буде складний процес, який потребуватиме великої роз’яснювальної роботи. Такі заходи надзвичайно болючі з погляду людей, але вони необхідні для підвищення їхнього добробуту в майбутньому. Основні реформи потрібно здійснити в економіці. І саме ці реформи зіштовхнуться з серйозним опором із боку як чиновників, так і частини суспільства. Першочерговими кроками має стати дерегуляція економіки, проведення адміністративної реформи, перегляд фіскальної політики та відмова від соціального популізму.

Основа української економіки - малий і середній бізнес. Почніть допомагати йому - і ви відразу зіштовхнетеся з необхідністю скоротити армію держчиновників, які сидять у 85 організаціях, що паразитують на контролі кожного кроку підприємців. Скорочення контролерів допоможе й боротьбі з корупцією, але здолати опір давно сформованої системи буде дуже нелегко.

У країні сьогодні на бізнес тиснуть понад 90 різноманітних податків і зборів, їхнє адміністрування забирає чимало часу та грошей. Цю цифру можна спокійно зменшити до сорока. Та щойно це буде зроблено, доведеться скорочувати штат податкової адміністрації. Потрібно серйозно переглянути фіскальну політику. Зокрема, відмовитися від корумпованого податку на додану вартість і перейти до податку з продажів. Це дасть можливість збільшити надходження до бюджету і стимулюватиме розвиток виробництва.

Треба припинити руйнівну політику соціального популізму. У нас величезний дефіцит Пенсійного фонду, компенсувати який - непосильне завдання для слабкого бюджету. Доведеться вдаватися до складних рішень, аж до збільшення пенсійного віку деяким категоріям населення та обмеження максимального розміру пенсій. Розпочати доведеться, мабуть, із пільговиків. Інакше діра в бюджеті зростатиме.

Сьогодні ми дотуємо з бюджету вартість газу для населення. Держава в кризу не може собі цього дозволити, та й не повинна дозволяти. Необхідно встановити реальну ринкову вартість газу для всіх, у тому числі й для населення, і перейти від тотального дотування до адресної підтримки найбідніших. Адже в нас багато років діє парадоксальний механізм, який забезпечує газ і пенсіонеру, і мільйонеру за однаковою дотаційною ціною.

Серйозного реформування потребують і наша енергетика, житлово-комунальне господарство, земельні відносини, охорона здоров’я, освіта. Для цього необхідні політична воля та чітка стратегія розвитку.

ІV. Команда реформ

Спроможність Віктора Федоровича проводити назрілі системні реформи, будуть в значній мірі визначатися професійно-вольовими параметрами складу його команди, відповідною стратегією реформ, дорожною картою їх втілення.

Зрозуміло, що першочерговими завданнями Януковича та його команди є налагодження роботи виконавчої і президентської вертикалі, швидке відновлення вертикалі управління країною та жорсткої дисципліни, які необхідні для реалізації рішень.

Питання в тому, хто визначатиме зміст та якість пропонованих рішень, хто буде проводити їх експертизу, визначатиме їх важливість та затребуваність суспільством і державою?

Перші кадрові призначення Віктора Януковича, засвідчили, що адміністрація Президента бачиться як політичний орган. Перший заступник глави адміністрації, виконавчий секретар Комітету з питань економічних реформ Ірина Акімова - це уособлення відповідних економічних поглядів президента. Як відомо,  Комітет з питань економічних реформ утворено з метою запровадження системних економічних реформ, що спрямовані на вихід із фінансової та економічної кризи, забезпечення сталого економічного розвитку України як передумови зростання добробуту її населення. Одним з його основних завдань є опрацювання з урахуванням нинішньої соціально-економічної ситуації в Україні та на основі кращого світового досвіду загальнодержавної стратегії економічних реформ, спрямованих на впровадження передвиборчої програми «Україна - для людей».

Не виключено, що ключове місце в цій структурі буде відведено запрошеним закордонним спеціалістам. Зрозуміло, що без участі та допомоги неурядових аналітичних центрів, виконавчій владі - не обійтися.

Ідея створення інтелектуального центру з реформування економіки, поза межами уряду - не нова і в цьому є раціональне зерно. Проте включення до  складу Комітету керівників відповідних державних органів та його робота під головуванням президента - виглядає дуже сумнівним в правовій площині, оскільки ми маємо сьогодні парламентсько-президентську республіку. Та й механізм впровадження напрацювань комітету є невизначеним. Найбільш суттєвою проблемою є кадровий склад виконавчої влади. Партія регіонів за два останніх роки, окрім Акімової, нових кадрів-реформаторів не продемонструвала. Збільшення пенсійного віку, урізання пільг, підвищення тарифів для населення на газ, інші непопулярні та болючі кроки - вимагатимуть неабиякої політичної волі та свідомого жертвування своїми політичними перспективами для порятунку України. Очевидно, фактор часу працює проти команди президента, оскільки є великий дефіцит кваліфікованих, реформаторських, досвідчених кадрів. В таких умовах говорити про усвідомлену тактику і стратегію реформ важко. Перші сто днів продемонструють спроможність нової-старої команди розпочати реформи. Всю ситуацію ускладнює проблема швидкого формування легітимної коаліції в парламенті та складу Уряду. Представники Партії регіонів висловили думки щодо основних напрямків реформ:

• реформи банківського сектору;
• прийняття нового Податкового кодексу;
• спрощення регуляторного середовища для бізнесу;
•  зняття мораторію на продаж сільськогосподарського призначення;
•  масштабні інфраструктурні проекти із залученням приватного капіталу
•  вдосконалення процедури банкрутства;
• реформи держапарату.

Проте зазначені напрями, на жаль,  не торкаються фундаментальних проблем української влади, економіки й суспільства:

• подолання дефолту політичної системи на конституційному рівні;
• реформування судової системи;
• мінімізації рівня корупції;
• паралізованого місцевого самоврядування та згубного характеру адміністративно-територіального устрою ;
• невиконання нормативно-правових актів та безсистемністі нормотворчого та законотворчого процесів;
• організації постійнодіючої мережевої системи громадського контролю діяльності органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
• формування прозорої структури власності всіх підприємств України,  прозорої бази даних всіх власників майна;
• створення умов для вільної конкуренції, розмежування бізнесу і влади тощо.

Таким чином нова-стара майбутня команда президента та уряду вже сьогодні повинна мати  стратегію розвитку країни, професійну команду, спроможну на основі моральних стандартів корегувати та реалізувати стратегію та відповідну їй дорожну карту реформ. Чи можливо швидку сформувати таку команду в середовищі Партії регіонів? Впевнений, що ні.

А чи має Україна інтелектуальний ресурс для вирішення хронічних політичних та економічних проблем, в  павутинні яких задихається країна? Переконаний - так. Все залежить від правильності (в інтересах України)  формулювання мети діяльності команди та принципів і критеріїв її формування. А виконання такого  двоєдиного  завдання потребує достатньої політичної волі та здатності керівників відповідного рівня до системного аналізу.

Знехтувавши пропозиціями щодо саме такого підходу в кадровій політиці, Віктор Андрійович продемонстрував неспроможність провести системні реформи в Україні. Як буде діяти Віктор Федорович? Аналіз перших кроків на посту Президента  породжує тривогу, оскільки вже зараз є помітною тенденція до підміни глибоких системних реформ лише економічними реформами в інтересах великого бізнесу. Якщо команда буде формуватися для вирішення лише цього завдання, то системні кризові явища в Україні, на жаль, будуть повторюватися. А від цього будуть потерпати не лише “маленькі українці”, але й великі олігархи. Тільки в різній мірі. Будуть потерпати громади, суспільство, держава.

Поглянувши на можливий варіант нового-старого складу Уряду (Микола Азаров, Андрій Клюєв, Сергій Тигіпко, Юрій Бойко, Борис Колєсніков, Віктор Слаута, Володимир Рибак, Вадим Копилов, Василь Джарти, Микола Джига, Сергей Титенко, Костянтин Грищенко, Юрій Гайдаєв, Станіслав Ніколаєнко, Сергій Тулуб, Василль Гурєєв, Олександр Кузьмук, Олександр Попов, Нестор Шуфрич , Володимир Яцуба, Віктор Корж, Юрій Мельник, Олександр Лавринович), легко зрозуміти, що реформаторів-професіоналів, здатних провести глибокі системні реформи, в ньому дуже і дуже мало. Для проведення глибоких системних реформ потрібна критична маса реформаторів-професіоналів в Уряді, в парламенті, на рівні місцевих державних адміністрацій, в органах місцевого самоврядування. Але це лише необхідна умова успіху. Достатньою умовою успіху в цій нелегкій справі є політична воля йти шляхом втілення глибоких системних реформ навіть всупереч політичним інтересам партій та блоків, які знаходяться при владі.

Висновки або деякі поради владі

1. Системні кризові явища в українській політичній та економічній системах можна подолати лише за рахунок глибоких скоординованих системних  реформ політичної та економічної систем України.
2. В рамках існуючої нестабільної політичної системи здійснити економічні реформи неможливо.
3. В рамках існуючої нестабільної політичної системи становлення та розвиток в Україні громадянського суспільства неможливі.
4. Аналіз пропозицій потенційних представників нової-старої влади щодо змін та можливих реформ в Україні не демонструє системного бачення:
   • реформи політичної системи України;
   • конституційних механізмів подолання політичних криз;
   • дієвих механізмів реалізації принципу верховенства права та забезпечення виконання нормативно-правових актів в Україні;
   • реформи системи місцевого самоврядування та адміністративно- територіального устрою;
   • дієвих механізмів контролю влади інститутами громадянського суспільства;
   • розвитку громадянського суспільства в Україні.

На щастя для нинішньої нової-старої влади експертне середовище самоорганізованої частини  українського суспільства протягом останніх 5-7 років в непростих умовах за пасивної участі влади на основі системного підходу дало зрозумілі відповіді на більшість питань суті та форми реформування політичної системи України, системи місцевого самоврядування, судової системи тощо. Більше того, в значній мірі завдяки їх зусиллям вдалося підготувати громадськість до сприйняття запропонованих системних змін. Проте, реалізація запропонованого, силами лише організованої частини громадянського суспільства без участі владних інститутів - неможлива. І в цьому є найбільша проблема. Чи скористається влада такою нагодою цього разу? Покаже найближчий час. А від цього буде залежати  реальний зміст відповіді на запитання, що чекає Україну: системні реформи для України, чи економічні реформи для олігархів? З відповідними наслідками для громадян та України в обох випадках.

Володимир Артеменко,
депутат Київради 1990-1998 років,
організатор серії перших аукціонів
в м. Києві в 1993 році,
експерт-аналітик ІГС.
10.03.2010 року.