Слідкуйте за новинами

АТУ та структура влади в УНР, за Конституцією УНР 1918 року.

Дата: 28.04.2009

Адміністративно-територіальний устрій та структура влади в Українській Народній Республіці, що мала бути утворена відповідно до Конституції УНР 1918 року.

Конституція УНР, яка на жаль так і не була реалізована в Україні, насправді є великим надбанням нашої конституційної науки та може слугувати прикладом, як наші предки, в жахливих умовах більшовицької інтервенції, тотальної розрухи та війни усіх з усіма напрацювали унікальний документ.

Шкода, що цей документ так і не був належним чином оцінений та використаний впродовж конституційного будівництва спочатку в радянській, а потім уже в незалежній Україні.

Коли сьогодні у нас продовжуються дебати щодо необхідності розумної децентралізації влади, оскільки уряд, в умовах, коли він займається усім, не може запропонувати жодного стратегічного документу, українські депутати в далекому 1918 році виробили важливі принципи, які можна застосовувати сьогодні.

1. Децентралізація влади та адміністративно-територіальний устрій.

Конституція УНР починається із ряду важливих принципів, одним із визначальних тут є: «Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації.»

В цій короткій формулі відразу видно адміністративно-територіальний устрій держави: земля – волость – громада, та прагнення держави до децентралізації державної влади, причому здійснення такої децентралізації не повинно порушувати єдності державної влади та унітарності держави.

2. Розподіл влади та незалежність органів

Конституція УНР задекларувала класичний розподіл державної влади та її складові: законодавчу, виконавчу та судову.

«23. Верховним органом власти УНР являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в УНР і формують органи виконавчої і судової власти УНР.

24. Вища власть виконавча в УНР належить Раді Народніх Міністрів.

25. Вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР.

51. Рада Народніх Міністрів дістає свою повновласть від Всенародніх Зборів і тільки перед ними відповідає»

2.1. Парламент

Парламент – Всенародні збори, як єдиний законодавчий орган держави, на відміну від радянських конституцій не має жодних виконавчих функцій. Конституція досить детально регламентує порядок діяльності парламенту, та відносить до його основних повноважень формування виконавчої влади, суду та ухвалення законів. Крім того, містить ще декілька важливих приписів, які притаманні європейським демократіям:

« 44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть побиратись ніякі податки.

45. Без постанови Всенародніх Зборів не можуть бути зроблені на рахунок УНР ніякі позики, а ні взагалі якісь обложення державного майна.

46. Громадяне України не можуть бути покликані до обов`язкової військової або міліційної служби инакше, як постановою Всенародніх Зборів України.

47. Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути заключена від імені УНР без постанови Всенародніх Зборів. Для проголошення війни треба ухвали двох третин присутніх членів Всенародніх Зборів.»

2.2. Уряд

Будучи досить лаконічним документом Конституція УНР є взірцем коротких, але дуже змістовних приписів. Фактично норми, сформульовані у Конституції дають змогу в законах викласти правове регулювання досить детально, виходячи із конкретних потреб суспільства та історичного періоду часу, але не порушуючи філософії Конституції, яка визначає демократичну систему управління.

Тому дуже цікавим фактом, тут є те, що відразу, щодо Уряду фіксується принцип наділення повноваженнями – всі повноваження, що не належать до місцевих!!

«50. Яко вища виконавча власть УНР, Рада Народніх Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються по-за межами діяльности установ місцевої самоуправи або дотикають цілої УНР; координує і контролює діяльність цих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до неї звертаються.»

3. Місцева влада

Правове регулювання організації місцевої влади, що містить Конституція УНР є дійсно унікальним. Будучи мінімальним за текстом, воно містить усі приписи, що необхідні для побудови реального спроможного та відповідального місцевого самоврядування.

«26. Всякого рода справи місцеві впорядковують виборні Ради і Управи громад, волостей і земель. Їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність (параграф 50), безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в ціх справах рішає Суд Української Народньої Республіки (параграфи 60 – 68).»

Комплексний аналіз цього параграфа дозволяє з’ясувати, що:

1) Усі місцеві справи належать до юрисдикції місцевої влади – радам та управам;

2) на усіх рівнях адміністративно-територіального устрою: громадах, волостях та землях діють виборні органи – ради, які призначають власні виконавчі органи – управи;

3) органи місцевої влади є самостійними у вирішенні місцевих справ;

4) Центральний уряд не має права втручатись у поточну діяльність місцевої влади;

5) Центральний уряд, через своїх міністрів лише здійснює контроль діяльності місцевої влади та координацію їх діяльності, і що для цього можуть бути визначені спеціальні урядовці (чим не префекти);

6) Спори між органами виконавчої влади (державою) та місцевим самоврядуванням вирішуються в судовому порядку.

Фактично ми маємо класичну схему місцевого самоврядування, що визначається у Європейській хартії місцевого самоврядування, ухваленій майже на 60-років пізніше.

Отже, Конституція УНР у випадку її реалізації могла стати доброю конституційною основою для підготовки та ухвалення необхідних законів, що визначають систему адміністративно-територіального устрою держави, регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та визначають їх відносини з місцевими жителями та державними органами.

Напевне головною проблемою не реалізації принципів, що були закладені у цьому документі стало те, що УНР потерпіла поразку у війні з більшовицькою Росією, а ідеї демократії та місцевого самоврядування у «радянський період» української історії асоціювались виключно із «українським буржуазним націоналізмом» і тому були не доступні навіть для вивчення істориками, не кажучи вже про практичне застосування.

На жаль робота над проектами конституції України, що розпочалась ще на початку 90-тих років минулого сторіччя орієнтувалась в першу чергу на радянську школу, частково на зарубіжний досвід і ідеї Конституції УНР так і не стали затребуваними, а відтак і не були реалізованими у новітній Конституції України, яка, особливо в частині адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування продовжує носити рудименти радянського минулого.

8 березня 2009, 14:43, Ткачук Анатолій, народний депутат 1-го скликання.

Поділитися