Слідкуйте за новинами

Надання соціальних послуг: бар’єрів менше – проблеми залишаються

Дата: 15.01.2010

Як відомо в Україні процес удосконалення правового регулювання функціонування та діяльності організацій третього сектора – тема важка і малорезультативна як для влади так і для громадянського суспільства.
Нещодавно  набрав чинності  Закон України Про внесення змін до деяких законів України  щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні” (15 грудня 2009 року,  N 1759-VI), яким зокрема виключено статті 8 та 16  Закону  України  “Про  соціальні  послуги” .  Зміст цих статей стосувався порядку надання соціальних послуг недержавними суб’єктами та права на професійну діяльність у сфері надання соціальних послуг.
 
Насамперед, слід зазначити, що віднині скасовані вимоги  Закону  України  “Про  соціальні  послуги”  про те, що:
•·        „недержавні суб’єкти, що бажають надавати соціальні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевого бюджетів, надають їх на підставі ліцензії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України“;
•·        „Професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню, умови і порядок якого визначаються Кабінетом Міністрів України”.
Цей закон також створює більш сприятливі умови ( в порівнянні з нинішніми) для організацій третього сектора та створених ними підприємств і установ шляхом:
•·        скорочення мінімального розміру статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю зі 100  мінімальних заробітних плат до однієї (з 66900 грн до 669 грн), що корелює з європейським підходом;
•·        встановлення мінімального терміну оренди державного та комунального майна – не менше п’яти років (крім випадків, коли   орендар пропонує менший термін);
•·        встановлення до січня 2011 року мораторію на підвищення чинної орендної плати за користування державним майном;
•·        змін з 28 лютого 2010 ліцензування сфери господарської діяльності, в якій задіяна частина організацій громадянського суспільства та їх підприємств;
•·        скасування вимоги щодо ліцензування діяльності ОГС у сфері соціальних послуг;
•·        обмеження строку видачі дозвільних документів (до десяти робочих днів);
•·        поширення на всі дозвільні документи принципу: дозвіл вважається одержаним без отримання відповідного дозвільного документу тоді, коли такий документ або відмова у його видачі не були відправлені протягом 10-денного строку.
Чи добре це для організацій третього сектора? Звичайно добре. А чи достатньо таких змін для створення сприятливого середовища для функціонування та діяльності в цій сфері послуг організацій третього сектора? Безперечно – ні!
Починаючи ще з 2004 року експерти організацій третього сектора (Інституту громадянського суспільства) пропонували зміни системного характеру, зокрема, і до Закону України „Про соціальні послуги” в контексті пропозицій та  поданого ними законопроекту „Про непідприємницькі організації”, а також законопроекту „Про внесення змін до Закону України „Про соціальні послуги”.
В рамках цих та інших законопроектів пропонувалося, насамперед:
•·        усунути суперечності українського законодавства, яке регулює порядок ліцензування окремих видів діяльності та законодавства про неприбуткову діяльність;
•·        обмежити предмет регулювання закону „Про соціальні послуги” послугами, які надаються за кошти державного чи місцевого бюджету;
•·        встановити правила ліцензування щодо надання соціальних послуг виключно для стаціонарних установ;
•·        запровадити конкурентні засади відбору надавачів соціальних послуг, які надаються за кошти державного чи місцевого бюджету;
•·        скасувати можливість державного примусу щодо неприбуткової організації надавати послуги будь-якій „заінтересованій особі;
•·        скасувати вимоги закону щодо запровадження різноманітних атестацій для працівників та волонтерів громадських організацій, які надають прості послуги тощо.
Проте більшість пропозицій так і залишилися  поза увагою владних інституцій, а середовище для функціонування та діяльності організацій третього сектора та громадянського суспільства в Україні – залишається несприятливим.
Будемо сподіватися, що під тиском інститутів громадянського суспільства наступний Президент України разом з урядом та наступний парламент стануть нашими партнерами у справі створення сприятливого середовища в Україні для розвитку третього сектора, а отже і громадянського суспільства.
Володимир Артеменко,
депутат Київради  1990 -1998 років,
експерт-аналітик. 15. 01. 2010 року.

Поділитися