Слідкуйте за новинами

Про децентралізацію, федералізацію та малограмотних сепаратистів. 2 ч.

Дата: 28.04.2014

Що таке децентралізація і чим вона відрізняється від федералізації?

У частині 1 ми говорили про «федералізацію», як спосіб розділення України на частини нібито з метою її перетворення на федерацію, а фактично це є інструментом розпаду держави і взяття її частин під зовнішнє управління.

Децентралізація – це зовсім інше. Природна децентралізації принципово інша, ніж «федералізація». Децентралізація є характерною для найбільш успішних унітарних держав: Данії, Норвегії, Швеції, Польщі, Чехії, Естонії, а тепер і Франції.

В децентралізованій унітарній державі є найбільш спроможними два рівні публічної влади  національний рівень та місцевий рівень. Місцевий рівень – це рівень громади, (комуни, общини, гміни і т.п), тобто найбільш наближений до людини. Саме тут принципова відмінність від федеративної держави, де навпаки – домінуючий рівень є регіональний, де найбільше повноважень та ресурсів сконцентровано на рівні регіону.

Така концентрація повноважень та ресурсів на рівні регіону призводить до формування регіональних політичних еліт, які є недостатньо серйозними для переходу на національний рівень, але надто амбітні, щоб залишатись весь час регіональною елітою. Їм здається, що саме вони є більш кваліфіковані ніж місцеві чи національні еліти і що саме регіон має все більше перебирати на себе повноважень. Так починаються регіональні сепаратизми.

Ті проблеми у взаємовідносинах регіонів і держави, що є зараз в Іспанії мають причину у способі облаштування Іспанії після Франко.

Іспанія формально не є федеральною державною, але після Франко, налякані його диктатурою політики, аби послабити центральну владу провели широку конституційну реформу. Було зроблено децентралізацію не до рівня громад, комун, а лише до рівня регіонів. За понад 30 років після Франко, в багатьох регіонах сформувалися регіональні еліти, почалися суперечки на тему хто кого годує, які особливо загострились у період нинішніх криз.

На фоні економічного зростання регіональні влади набирали кредити не думаючи їх забезпеченням, а тепер вся Іспанія стоїть перед проблемою цих боргів. Натомість регіональні лідери вважають, що проблеми їхнього регіону викликані відсутністю у них додаткових повноважень, зокрема в сфері фінансової політики. Лунають заклики: “Давайте проведемо референдум про відокремлення Каталонії, про відокремлення країни Басків”. Тобто проявилась класична схема, коли регіональній еліті стає тісно в своїх регіональних повноваженнях і це провокує конфлікт.

Насправді в Іспанії близько  50% бюджету країни витрачається через бюджет провінцій. А на державу і на місцеві потреби залишається решта 50%. Провінції самостійно брали кредити , укладали самостійні угоди, почалася не завжди фахова економічна самодіяльність при тому, що регіон не має власного емісійного центру, а економіка регіону сильно вмонтована в економіку держави та ЄС. Раптом трапилося так, що провінції  немає чим віддавати кредити. На фоні світової кризи це призвело до того, що державі треба рятувати регіони. Держава прийняла рішення: обмежити зростання зарплати чиновникам, провінція заперечує проти цього, відтак держава не може повноцінно вжити заходів щодо виходу з кризи через опір провінцій. Держава просить розширити повноваження муніципалітетів, укрупнити, оптимізувати їх аби зменшити витрати, як це з початком кризи швидко зробили Фінляндія, Латвія, Литва. Але іспанські провінції кажуть “ні” – це наша компетенція, наші муніципалітети. Все це гальмує вихід Іспанії з фінансової кризи.

Тому українська децентралізація має враховувати,  як позитивний так і негативний досвід децентралізації в різних країнах Європи. Саме тому нам варто делегувати повноваження на базовий рівень – рівень громад (як в Швейцарії), адже саме тут живуть і працюють люди і громади не страждають сепаратизмом. Громади – це локальні території і розвиток громад стосується повсякденних інтересів людини. Люди живуть в містах, там же у людей виникають основні проблеми. Де вони повинні вирішуватись? В місті – там, де живе людина. Натомість, регіональний рівень (умовно рівень області) – прокладка між місцевим та державним рівнем з амбіціями керувати усіма. Саме тому регіональний рівень має бути не настільки сильним аби задушити в своїх обіймах рівень місцевий.

Європа це зрозуміла давно. Саме тому на відміну Європейської хартії місцевого самоврядування, яка ратифікована і успішно діє, Хартію регіонального самоврядування досі не ратифіковано державами-членами Ради Європи.

Попри це, регіональний рівень також виконує свої важливі повноваження. Передусім це планування територій, регіональна  політика та інфраструктура, внутрішньо-обласні комунікації, високоспеціалізована медицина, профтехосвіта, органи державної виконавчої влади у вигляді інспекцій і таке інше. Надлишок повноважень на обласному, регіональному  рівні призводить до того, що місцеве самоврядування занепадає, країну шматують.

Отже «децентралізація» – це не розділення країни, це створення можливостей  для розвитку усього державного простору на основі пріоритету повноважень громад, які складаються із міст, сіл, селищ, там де живуть люди в єдиній Україні. Це вивільнення енергії мас для покращення життя безпосередньо свого, своєї громади, а не створення додаткового прошарку регіональних політичних еліт, місцевих князьків.


Поділитися