Слідкуйте за новинами

Про форум у Краматорську 25-26 жовтня 2018 року «Ефективне місцеве самоврядування, як запорука демократичної правової держави…», який організувала Рада Європи в Україні, Мінрегіон, Донецька та Луганська ОДА

Дата: 29.10.2018

А. Ткачук

Про форум у Краматорську 25-26 жовтня 2018 року «Ефективне місцеве самоврядування, як запорука демократичної правової держави…», який організувала Рада Європи в Україні, Мінрегіон, Донецька та Луганська ОДА

Ми часто живемо у полоні різноманітних ілюзій та міфів. Частина міфів створена нам ззовні, частину ми створюємо самі, виходячи із нашого власного досвіду та відчуттів.

Я збирався на цей форум і, відверто кажучи, не розраховував на щось цікаве, мої поїздки на Донбас у різні часи не налаштовували мене на завищені очікування, тим паче зараз, коли там реально йде війна (так, вона зараз не є активною, але вона є, якщо не щодня, то щотижня тут гинуть наші бійці, страждають люди, які досі живуть в сірій зоні). Подумував, що явно чи ні буду бачити там недовіру до «Києва», що «нас нє понімают» і т.п., як це було не раз у минулі роки.

На щастя, все вийшло значно краще, ніж очікувалося. Я тут законспектував майже стільки ж, як на Відкритих днях регіонів та міст ЄС у Брюсселі. Так, це не проривні новації, як в Європі, але це реальні здобутки досягнуті в регіоні, який живе біля фронту і сам є фронтом, це люди, які є цікавими і оптимістичними, це відчуття позитиву, яке не притаманне нашим ток-шоу чи новинним програмам.

Краматорськ

На жаль я не зміг досить детально побачити місто, ввечері проїхав через центр, а вдень – до вокзалу, але дещо варто відзначити. Місто ожило у порівнянні з 2016-м, коли я тут востаннє був. Відремонтовані вулиці, чисті узбіччя, навіть частково сучасна світлова реклама окремих закладів. Так, тут мало нових дахів, мало нових сучасних будов, але виглядає, що місто має настрій на зростання. Місцеві колеги стверджують, що зараз місто переживає бум готельного бізнесу. Раніше сюди ніхто не приїздив, а зараз це по факту «обласний центр» і багато приїжджих, тому готелі відкриваються та покращують свої сервіси. Я жив у такому готелі. Тепло, чисто, є сніданок. Персонал ввічливий, посміхається, грає нормальна українська музика… Так, персоналу ще не вистачає професіоналізму і кава далека від ідеалу, як для такого готелю, але прогрес відчутний.

До речі, на вокзалі на поїзд до Києва маса людей, серед них багато іноземців. Різні міжнародні програми тут працюють, сюди приїздять громадяни різних країн ЄС і США і це також тішить, адже це додатковий аргумент у нашому протистоянню з Московією.

Організацію конференції забезпечувала місцева логістична компанія. Загалом враження досить непогані. Єдина проблема – транспорт. Мікроавтобус, який возив учасників – народних депутатів, заступників міністрів, іноземних експертів, переобладнаний мабуть з грузового і напевно возить людей на інший бік. Надто тісно і не надто свіжо.

Про форум

Форум вийшов дуже представницьким. Серед «спікерів» – чотири заступники міністрів, три народні депутати, у тому числі голова комітету Верховної Ради України, голова Донецької ОДА, заступник голови Луганської ОДА, директори департаментів з різних міністерств, ОДА, міські голови, секретарі міських рад, запрошені іноземні та українські фахівці у різних сферах. Серед учасників – сільські голови, голови ОТГ, голови райрад, райадміністрацій, представники різних громадських організацій… Загалом – широке коло учасників.

Ключове враження – це був ПОЗИТИВНИЙ форум. Тут навіть про проблеми говорили без безнадії, адже по кожній з проблем, яка піднімалась – були певні рішення, які вже дали результат!

Говорять про проблему дітей-сиріт, дітей покалічених війною. Жорстка проблема, але за останні два роки, кількість забезпечених дітей-сиріт житлом зросла від 4 до 27%. В цьому році має бути придбано для них близько 200 квартир. Говорять про проблему молоді у «сірій» зоні. Там молодь по суті не мала жодних місць, де б збиратись і чимось займатись. Лише телебачення з російськими каналами. Так за останній рік створено 6 центрів для молоді на лінії зіткнення – в «сірій» зоні. Сартана, Торецьк, Авдіївка, Світлодарськ, Мар’їнка, Красногорівка, а в області таких центрів уже під 120!

А які приклади були про нові школи, дитячі садки, центри безпеки у окремих громадах! Досвід Лиманської ОТГ з мобільними ЦНАПами також показовий. Величезна за територією громада – понад 1200 кв.км не забуває за свої віддалені села.

Інформація та комунікація зараз важливі всюди, але ще більш важливими вони є на Донбасі. Московія, яка затіяла війну в цих територіях, перше, що зробила – захопила українські телевежі і налагодила з них трансляцію своїх та «республіканських/сепаратиських» каналів.

1 липня 2014 року була зруйнована найбільша і друга по важливості після Донецька вежа на горі Карачун – 220 метрів. Це зупинило трансляцію українських каналів на величезній території. Тепер вона відновлена, правда на висоті 180 метрів, але за рахунок нового обладнання її спроможність не гірша від попередньої. Ще є 6 веж на нашій території, решта на окупації. Довгий час не було змоги заглушити сигнал із окупованих територій, але тепер ця проблема вирішена, але довіра людей до українських каналів ще досить не велика.

Опитування показує, що 78% інформації люди отримують з ТБ. Але рівень довіри до нацканалів – 38%, місцевих – 31%. Тобто має місце досі недовіра всередині суспільства до інформації з українських джерел і це потребує великої та системної роботи, яку не так просто виконати у зв’язку із кадровим голодом.

При переїзді ОДА з Донецька в Краматорськ не всі працівники ОДА переїхали, з деяких управлінь не переїхало жодної особи. Багато хто відмовляється від роботи в ОДА, оскільки на окупованій території є родичі і вони бояться за їхню долю. На жаль держава так і не знайшла в себе сили прийняти необхідні рішення аби для працівників державних служб у Донецькій та Луганській ОДА ввести якісь надбавочні коефіцієнти. Самі працівники ОДА розказували свої історії 2014-15 років, як вони попали в окупацію і як їх звільняли з окупації, як вони на тілі виносили документи, а у шкарпетках ховали печатки своїх установ.

Українська мова

Ще цікавіша історія. Пам’ятаю свої поїздки у ці краї, починаючи з середини 90-х. Більшість, а може й усі, з місцевих говорили російською мовою і вимагали говорити російською від приїжджих. Останніми роками перед війною 2010-2012 (в 2013-му) я вже сюди не приїздив, ситуація ставала ще більш конфронтаційною. Тоді Донецька обласна рада навіть свій сайт змінила на «совет», вся документація перейшла на російську. Зараз все якось стало по-іншому. На цьому форумі російської мови серед виступаючих і тих, хто давав запитання чи говорив із залу, було менше ніж на подібних форумах у Києві! Суттєво змінилась ситуація із рекламою та назвами магазинів. Українська тут стала домінуючою. Виявилось, що абсолютна більшість місцевих службовців говорить досить гарною українською мовою.

Напевно зараз тут починає прокидатись український ген, який довго витравлювався і нищився, і раптом зовнішній надмірний удар – московський чобіт окупанта, прискорив його відновлення. Українська мова стає ключовим елементом захисту від «руського міра»? Звичайно не варто мати ілюзії, що то вже домінуючий тренд, що все вже не відворотно і що так уже є всюди по цих областях. Але те, що ситуація хитнулась в бік українства – це точно.

Про синдром «набутої неспроможності»

На панелі про свободу слова, інформацію та комунікацію було багато цікавої інформації про фактичну окупацію українського інформаційного простору російською пропагандою. Лише у кабельних мережах було 85 російських каналів! Низка найрейтинговіших ніби українських каналів також промивали мізки українців російським інформаційним продуктом. Ключові тези, які втокмачували українцям впродовж усіх років незалежності роз’їдали українське суспільство: Україна – держава, що не відбулась; українці – не окремий народ, це південна група російського народу; українці по природі зрадники і нездари; де два українці – там три гетьмани, тому вони ніколи не будуть успішними; українці – «жадниє» і природжені корупціонери, корупція в Україні ніколи не буде подолана… На цьому фоні Росія висвітлювалась, як месія, що рятує світ; країна загального благополуччя з найкращим у світі президентом ну і найкращою бомбою.

Така установка московських кураторів українського інформаційного простору була доповнена ще одним – формуванням на ТБ культу «чорнухи» – вбивства, трагедії, приниження стали невід’ємною складовою більшості новинних передач і різних ток-шоу.

Навіть нормальні журналісти віднайшли виправдовування засиллю «чорнухи». Зокрема і на форумі шановний журналіст серйозно стверджував, що це у нас від неандертальців! Що вони не розказували своїм про галявину із ягодами, зате розказували про місце із зміями. Тому ми здатні розказати своїм знайомим 10 разів про щось хороше і 50 разів про погане!

Я не поділяю такого підходу і вважаю, що ЗМІ самі сформували попит на «чорнуху» і тепер цей попит тисне на них.

В перерві я розмовляв із офіцером поліції і розказав йому теорію «набутої неспроможності». Один американський дослідник провів такий дослід: кілька десятків псів загнуздали так, аби вони не могли вирватись. Далі давали звук і електрошокер. Пси спочатку намагались вириватись, але все повторювалось: звуковий сигнал – удар струмом, звуковий сигнал – удар струмом. Жорстокий експеримент. Потім пута забрали і дали звуковий сигнал – без удару струмом. Собаки від сигналу стогнали, як від удару струмом, але не тікали! Інші пси, яких так не тренували, втекли при першій можливості. Цей експеримент показав, як набувається комплекс «набутої неспроможності». Якщо ти щось кілька разів спробував зробити, а в тебе не вийшло, то організм дає сигнал – навіть не старайся, нічого в тебе не вийде. І коли навіть зникли всі обмеження, організм не намагається вийти з цих пут. От ця теорія «набутої неспроможності» є відомою для різних країн, організацій, психологів і різні ці суб’єкти її використовують по-різному. Одні програмують людей на те, що пут не існує в принципі, роби і ти досягнеш результату (так працюють американці при підготовці своїх бійців спеціальних операцій). Інші – програмують людей на те, що від них нічого не залежить! Що б ти не робив і як би не старався – нічого не вийде! Здається саме таку ідею зараз взяв на озброєння Кремль не тільки щодо своїх громадян, а в першу чергу до України та українців (коли офіцер вислухав таку мою історію, він потиснув мені руку і сказав: Ви перевернули мою свідомість! Я зрозумів, дякую, це справедливо і щодо мене!).

Продовжуючи тему нашого медіа простору, то багато людей з громад також обурювались «чорнухою». Напевне настала пора для медіа переглянути свої підходи щодо залучення глядачів до екранів. Запит на позитивне та розумне здається точно зростає і якщо медіа цього не зрозуміють, вони залишаться з маргіналами, які не купують товарів, що рекламуються на цих медіа! У них не буде доходів від реклами! Люди створюють свої «громадські» медіа через групи та підписки в соціальних мережах і цей процес буде продовжуватись.

Про народних депутатів

На форумі брали участь народні депутати України: Сергій Власенко – Батьківщина, Микола Федорук – Народний фронт, Олександр Дехтярчук – БПП. В наявності дуже значне зближення позицій щодо якомога швидшого завершення реформи. Це тішить. Правда є одна проблема – Верховна Рада України має надто мало пленарних засідань. Вона просто фізично при такому «ощадливому» графіку роботи не зможе ухвалити закон «Про засади адміністративно-територіального устрою» на осінній сесії 2018 року, а далі сама втягнеться у вибори. Депутатам варто переглянути такий графік, це неприпустимо зволікати із прийняттям законів у період війни і реформ.

Епілог

Їду в поїзді та завершую писати ці записки про форум. Було корисно. Донбас, принаймні та частина, яка зараз під українською юрисдикцією потребує нашої уваги і нашої присутності. Адже саме там формується берег, до якого має приєднатись нині окупована частина. Для нас важливо, аби саме український берег переварив «блудних синів», а не навпаки. Позитивна орієнтованість нашого українського берега тут викликає подив та повагу.

Все буде добре.

Краматорськ – Київ, Інтерсіті 26.10.2018