Слідкуйте за новинами

Нові підходи розвитку сільських територій в умовах децентралізації та змін у державній регіональній політиці

Дата: 14.05.2018

А. Ткачук

Нові підходи розвитку сільських територій в умовах децентралізації та змін у державній регіональній політиці

Децентралізація в Україні відкриває не тільки нові можливості для органів місцевого самоврядування, вона створює умови для перегляду існуючої парадигми сільського розвитку.

Коротка історія

Україна завжди розглядалась, як територія великих сільськогосподарських можливостей, незважаючи на те, у складі яких імперій вона перебувала. Під кінець існування СССР, попри досить високий рівень індустріалізації Україну називали не інакше, як «житниця Советского Союза».

Українські селяни завжди були головним донором для міст, які розширювались особливо активно в другій половині 20-го сторіччя. Попри високу зайнятість у колгоспному сільськогосподарському виробництві, урбанізація у ті часи була досить швидкою, але з початку 90-тих років минулого століття вона по суті припинилась. Україна попала у затяжну економічну кризу, міста втратили значну частину традиційної економіки і їх потреби у нових робочих руках різко знизились. На селі ситуація була не кращою. Розвал колгоспів з їх неефективним, трудомістким виробництвом призвів до різкого скорочення зайнятості серед сільського населення, деградації соціальної сфери села, стрімкого падіння чисельності населення, особливо у віддалених та малих селах. Кількість сіл, де взагалі не стало жителів за останні роки уже перевалила майже за 4 сотні, хоча насправді їх значно більше, просто їх не знято з обліку.

В цій ситуації на державному рівні було зроблено немало спроб підтримати село, починаючи з дуже давнього, ще совєтського за своєю суттю закону «Про пріоритетний розвиток села», але це нічого не дало. Причини були різні, більшість схильні вважати, що тут головна роль належить «диспаритету» цін на промислові та сільськогосподарські товари, а також слабка фінансова підтримка сільськогосподарських виробників з боку держави.

Як пояснення, що саме це є причинами, завжди приводили приклади про величезний рівень державних субсидій для сільського господарства у країнах ЄС.

Почасти це дійсно так, але і досить великі субсидії сільському господарству в країнах ЄС не привели до стабільного розвитку сільських територій, зупиненню їх знелюдненню. Дослідження, проведені у країнах Європи в останні роки та бажання урядів вирішити проблему розвитку усієї своєї території, а не тільки великих міст, привели до зміни підходів до сільського розвитку.

Стара та нова парадигма сільського розвитку

Стара політика Нова політика
Об‘єкти політики Вирівнювання, доходи та конкурентоспроможність фермерських господарств Конкурентоспроможність сільських територій, розвиток місцевих ініціатив, використання ресурсів, які раніше не використовувались
Ключові цілі, сектор Агровиробництво Різні сектори, у тому числі сільський туризм, ІТ, ремесла та підприємства
Головні інструменти Субсидії Інвестиції
Ключові актори Національний уряд Всі рівні урядування, місцеві актори – публічні органи, приватний бізнес, громадські організації, науковці

Чим сільські території відрізняються від міських з точки зору можливостей розвитку?

Передусім це:

  • значно нижча щільність/густина населення;
  • мала кількість підприємств та підприємців на тисячу осіб населення;
  • переважна орієнтація людей на зайнятість у сільськогосподарському виробництві;
  • недостатня мобільність сільського населення;
  • низький рівень інновацій, наукової діяльності;
  • розтягнуті комунікації;
  • нижчий рівень публічних послуг та сервісів потрібних людям за місцем проживання.

Ці відмінності є вкрай важливими для прийняття рішення про відкриття бізнесів, адже в умовах ринку для бізнесу важливим є отримання максимального прибутку.

В сільських територіях з названими вище характеристиками, бізнесам, які потребують значної кількості зайнятих, чи які орієнтовані на місцеві ринки, працювати не так комфортно та рентабельно, як у великих містах чи урбанізованих територіях з високою щільністю населення.

Тому традиційні підходи до політики сільського розвитку зводились (а подекуди і досі використовуються) по суті до субсидування аграрного виробництва, аби підняти доходи фермерів не за рахунок ринкових інструментів, а допомогою від держави.

Часто така субсидія розраховувалась на один гектар угідь/ріллі для фермера[1].

Субсидування на гектар ріллі з роками породило цікавий досвід використання таких субсидій не за призначенням. Так фермер, який має крім невеликої ферми, 20-50 га ріллі, ще якесь СТО, пилораму чи готельчик, доплата від держави на гектар угідь дуже влаштовувала і він часто просто припиняв обробіток земель, а отримані кошти витрачав на іншу, не пов’язану із сільським господарством діяльність. Такі випадки ставали непоодинокими і лише підтверджували неефективність субсидування на один Га ріллі для сільського розвитку.

Штучне підняття доходів фермерів за рахунок субсидії не зупинило знелюднення сільських територій, адже технології все ширше проникали у с/г виробництво[2] і вели до природного скорочення числа зайнятих у такому виробництві, це також не поліпшувало ситуацію у соціальній сфері в таких територіях.

Формальне збільшення доходів фермерів за рахунок субсидування не стримувало людей у сільських територіях, оскільки рівень послуг та соціального забезпечення у цих територіях залишався нижчим від того рівня, який отримували жителі міст.

Аби якось покращити публічні послуги мешканцям сільських територій від місцевих органів влади поряд із субсидуванням фермерів використовувались інструменти вирівнювання.

Цей набір державної підтримки певним чином утримував сільськогосподарське виробництво і частину населення у сільських територіях, але не вирішував проблему глобально, чисельність населення у сільських територіях скорочувалась, відтак відкриття не с/г виробництв в сільських територіях ще більш ставало проблемним і коло деградації замикалось.

Проте стрімкий розвиток технологій, який з одного боку зменшує потребу у людях для певних видів виробництв, з іншого боку ці технології дозволяють людям знайти себе у інших сферах діяльності, які раніше для них були закритими.

Новітні технології, проектні та технологічні рішення, які появились у останні роки, як у сільському господарстві, так і у інших сферах економіки дають змогу вести бізнеси і у територіях із нижчою щільністю населення.

Новітні комунікаційні технології, біотехнології, нова енергетика, креативна та культурна економіка, сегментарний туризм стали новими сферами діяльності людей у сільських територіях.

Нові технології в аграрному виробництві дозволяють підняти тут продуктивність праці і досягати більшої конкурентоспроможності аграрного сектору на відкритих глобальних ринках. В нових умовах аграрний сектор потребуватиме менше субсидій, що є дуже добре для бюджету, але високопродуктивний аграрний сектор також потребуватиме менше зайнятих, що є погано для сільських територій.

Такі «ножиці» покликали до життя нові підходи стосовно підтримки розвитку сільських територій.

Саме тому, зараз відбувається зміна політики підтримки: від орієнтування підтримки через субсидування аграрного сектору на підтримку інтегрованого розвитку сільських територій.

І тут починається найцікавіше:
субсидії на одиницю ріллі замінюються на інвестування конкретних проектів; пріоритет збільшення доходів ферм завдяки субсидіям замінюється пріоритетом – посилення конкурентоспроможності територій, а орієнтація на аграрний сектор у сільських територіях поступається формуванню чи розвитку мультисекторів, що існують у сільських територіях.

Ще однією ключовою відмінністю між традиційною та новою парадигмою сільського розвитку стає зміна головного актора політики. Якщо у традиційній парадигмі – це національний Уряд, то у новій – це багаторівневе урядування, причому роль місцевих рівнів урядування тепер постійно зростатиме.

До формування та реалізації політики сільського розвитку у новій парадигмі долучаються тепер партнерства різних секторів – від публічного до приватного, органи місцевої влади, спільноти сільських жителів, місцеві активісти та місцева наука.

Об’єднані територіальні громади та сільський розвиток

(на прикладі конкретних дій у конкретній громаді)

Українська децентралізація, яка відбувається за алгоритмом утворення спроможних об’єднаних територіальних громад (ОТГ) втягує у процес сільського розвитку … міські поселення – власне міста районного значення та селища, а в недалекому майбутньому до цього долучаться і міста обласного значення.

Що це дає сільським територіям? Вони автоматично стають суб’єктами нової європейської парадигми сільського розвитку, про що поки не надто підозрюють і міста, і самі села.

Отже, розглянемо ситуацію із новими можливостями розвитку сільських територій у об’єднаній територіальний громаді, яка створена відповідно до українського законодавства – закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» та Методики формування спроможних територіальних громад. Відповідно до цих документів, ОТГ має утворюватись навколо чітко вираженого центру – міста, селища, а в окремих випадках великого села, яке є центром економічної активності в цих територіях.

Найбільш адекватними ОТГ, які відповідають таким вимогам, є ОТГ створені навколо міст районного значення, районних центрів, та селищ, які досі називають «селищами міського типу» та які відносять до населених пунктів міського типу.

Така громада (наприклад, Волочиська чи Дунаєвецька у Хмельницькій області) має у своєму складі місто/селище та декілька (часом понад 20-40) сільських поселень.

Зняття адміністративних бар’єрів в середині великої громади стимулює місцевий, міський бізнес поширювати свої впливи і на сільські території, відкриваючи там невеликі крамниці, швейні цехи чи невелику переробку сільськогосподарської продукції.

Такі громади, здійснюючи стратегічне планування свого розвитку, однією із стратегічних цілей визначають розвиток сільських територій.

Знову ж таки, для прикладу, звернемо увагу на Волочиську міську об‘єднану територіальну громаду.

Стратегічний план розвитку громади на період до 2020 року розміщено на сайті громади https://rada.info/upload/users_files/04060695/8bdabe6ff38a51127b8d1cce9630f1dc.pdf

Розглянемо стратегічну ціль 2 та як її передбачається досягнути?

СТРАТЕГІЧНА ЦІЛЬ 2. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ. Для її досягнення визначаються певні операційні цілі: ОПЕРАЦІЙНА ЦІЛЬ 2.1. ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДІВ СІЛЬСЬКИХ ДОМОГОСПОДАРСТВ; ОПЕРАЦІЙНА ЦІЛЬ 2.2. РОЗВИТОК ІНФРАСТРУКТУРИ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ; ОПЕРАЦІЙНА ЦІЛЬ 2.3. ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ У СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ.

По суті в цьому стратегічному плані уже викладено основні ідеї європейської «нової парадигми сільського розвитку».

Далі розглянемо одне із завдань для операційної цілі 2.1. Підвищення доходів сільських домогосподарств, а саме 2.1.2. Підтримка розвитку сільськогосподарської кооперації.

Стратегічним планом «досягнення завдання передбачається шляхом проведення таких заходів та проектів, як: відбір ініціативних представників сіл, які мають потенційну зацікавленість у створенні кооперативу; вивчення досвіду успішно діючих кооперативів Хмельниччини та інших регіонів України; навчально-інформаційна кампанія, спрямована на формування у селах ініціативних груп та підвищення їх компетенції щодо організаційно-правових питань створення та управління кооперативом; підготовка бізнес-моделей щодо створення сільськогосподарських кооперативів та пошук фінансування (ДФРР, інвестори, проекти МТД) на закупівлю основних засобів.»[3]

Стратегічний план також містить кілька технічних завдань на проекти, які можуть реалізовуватись для досягнення операційної цілі:

«15. Інформаційна підтримка диверсифікації виробництва сільських домогосподарств

  1. Створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу з вирощування зернових культур в с. Ожигівці
  2. Створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу з переробки молока в с. Щаснівка»

І от в травні 2018 року делегація старост та активістів-селян із сіл Волочиської ОТГ відвідали кооператив у Красилівському районі для вивчення можливостей відкриття кооперативів у своїй громаді.

Світлина 1. Старости із Волочиської ОТГ вивчають досвід утворення молочного кооперативу

Світлина 1. Старости із Волочиської ОТГ вивчають досвід утворення молочного кооперативу [4]

Поїздка старост Волочиської ОТГ, як бачимо є зовсім не випадковою, а випливає із стратегічного плану розвитку громади.

Варто зауважити, що Волочиська міська рада розробила проект Програми підтримки с/г виробників на території Волочиської громади (проект №232)[5], яка передбачає фінансування в розмірі 450 тисяч гривень терміном на три роки з міського бюджету, яка планується до ухвалення у травні 2018 року.

Відповідно до програми, фінансуватись будуть:

«… заходи з підтримки сільськогосподарських товаровиробників на території Волочиської міської ради (об’єднаної територіальної громади):

– стимулювання нарощування обсягів виробництва продукції тваринництва шляхом відшкодування вартості доїльних апаратів або холодильних установок для зберігання і охолодження молока вітчизняного виробництва, придбаних протягом періоду дії Програми для сімей, що утримують не менше 3 корів, в розмірі 50% вартості, але не більше як 5000 грн. за одну одиницю;

  • поліпшення племінних і продуктивних якостей ВРХ;
  • стимулювання процесів самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності на кооперативних принципах;
  • надання організаційно-методичної підтримки та практичної допомоги у питаннях створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, інвестиційного забезпечення процесів здійснення господарської діяльності;
  • зміцнення матеріально-технічної бази новостворених та діючих сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів шляхом відшкодування на безповоротній основі придбаної техніки та обладнання для виробництва, заготівлі та переробки сільськогосподарської продукції в розмірі 50% вартості, але не більше 50 тис. гривень для одного суб’єкта господарювання, що зареєстровані на території Волочиської міської ОТГ.»

Отже, на прикладі Волочиської міської ОТГ, ми бачимо чітку і зрозумілу лінію підтримки сільського розвитку на основі підходів, які зараз стали домінуючими у Європейському Союзі: комплексність підходів до сільського розвитку, через диверсифікацію зайнятості, розвиток інфраструктури, розвиток соціального капіталу через нові знання та навички.

Замість висновку

Українська децентралізація сьогодні, не тільки створює умови для покращення якості життя людини в українських містах і селах, на основі покращення якості послуг, що надаються органами місцевого самоврядування спроможних територіальних громад, а й реалізовує стару «совєтську» ідеологему, що «місто має віддати борги селу».

Міські об’єднані територіальні громади, завдяки поєднанню міських та сільських територій, поширюють позитивний вплив міст на суміжні сільські території і вносять у ці території більш новітні підходи щодо розвитку. Плануючи власний розвиток, такі громади неминуче стикаються із питанням розвитку сільських територій і починають застосовувати до такого розвитку підходи, які широко впроваджуються зараз в країнах Європейського Союзу на рівні політики ЄС і на рівні національної політики.

13.05.18

[1] Такі підходи, в кінці кінців призвели до того, що в деяких європейських країнах, фермери чи не щороку вимагають збільшення розміру такої субсидії. Проте такі бюджетні витрати, які були припустимими в умовах економічного зростання ,стали надто обтяжливими в умовах рецесії.

[2] Дослідження у сфері ринку праці аграрного виробництва, стверджують, що зернове господарство потребує 7-8 працівників на 1000 Га ріллі, тваринництво – 100 осіб, а ягідництво 150 осіб на ті ж 1000 га угідь.

[3] Див. Стратегічний план розвитку Волочиської ОТГ на період до 2020 року.

[4] Фото із ФБ сторінки Аліни Коваль, (ліворуч у центрі )

[5] https://volochyska-gromada.gov.ua/docs/62094/