Слідкуйте за новинами

Про поправки до законопроекту та здоровий глузд

Дата: 20.04.2020

А. Ткачук

Про поправки до законопроекту та здоровий глузд

Зараз розпочалась дискусія серед політиків та політологів щодо обмеження права депутатів на кількість поданих до законопроекту поправок.

Причиною обмеження стала спроба «зловживання» народними депутатами своїм правом на подання поправок до законопроектів з метою гальмування їх ухвалення. Так було при розгляді законопроекту про так званий «ринок» земель, виборчий кодекс, а тепер краплею, що переповнила чашу терпіння став так званий «антиколомойський» законопроект №2571-д.

На телебаченні політологи та політики розказують різні варіанти щодо впровадження такого обмеження на поправки. Одні стверджують, що тисячі поправок до законопроекту зло, а інші, що обмеження кількості поправок до законопроектів – ще більше зло.

На жаль на сайті Верховної Ради України не вдалось віднайти тексту поправок від нардепа Полякова, який подав їх понад 6000! Хотілося б подивитись, яким чином у здоровому глузді можна подати таку кількість поправок до законопроекту, де нема такої кількості правових норм.

Давайте спробуємо подивитись, як працює чи має працювати логіка законотворця. Отже, коли ми розглядаємо законопроект, то ми розуміємо, що він містить зміни та/чи доповнення до правових норм, які є в чинному законі. Відтак поправкою до законопроекту, проголосованому в першому читанні може бути зміна до статті, її частини, або якогось речення у частині. При цьому застосовується такий підхід: якщо змінюється частина статті, частини чи речення – викладаються зміни, як пропозиція на кшталт такої: «у частині 2, статті 3 слово «можуть» замінити на слово «мають»»; якщо зміни є суттєвими і стосуються більшої частини статті чи її частини, вона викладається у новій редакції; якщо ми змінюємо якийсь термін, що використовується в різних статтях законопроекту, то це буде одна поправка, якщо навіть вона стосується десяти чи більше статей, адже не може бути в одному законі різної термінології.

От наприклад стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства (це із згаданого законопроекту):

«Стаття 72. Поняття доказів

  1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
  2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.»

В цій статті частина 1 визначає термін «докази», як певні дані, частина 2 визначає, якими засобами забезпечуються ці дані.

Тобто за логікою нормотворення, до цієї статті можуть бути подано такі варіанти поправок: 1) зміна терміну – докази (ч.1), відтак це потребуватиме і зміну в частині 2 – це буде одна поправка, яка може містити відредаговану частину 1 і частину 2, або містити нову редакцію цієї статті; варіант 2 – редакційна зміна частини 1 – одна поправка, редакційна зміна частини 2 – одна поправка, це можливо, оскільки такі зміни можуть бути не зв’язані між собою; варіант 3 – змінюється назва статті, уточнюється варіант ч.1 і ч.2 – це може бути уже аж 3 поправки; варіант 4 – доповнити статтю новими частинами, причому кожна нова частина статті може бути оформленою окремою поправкою, разом із варіантом 3 це може бути кілька поправок. Кількість частин статті не може бути безкінечною, оскільки частини статті лише уточнюють та розвивають одну правову норму, якої ця стаття стосується. У нашому випадку для цієї статті уже не можна додати частини, як шукаються ці докази чи щось подібне.

Тобто до цієї статті може бути подана загалом від одного депутата від 1-ї до максимум 4-5 правок при здоровому глузді.
Якщо уважно проаналізувати викладене, можна зробити припущення, що кількість змістовних поправок визначається кількістю окремих правових норм, які пропонується змінити чи додати, а кількість редакційних поправок не може бути більшою від кількості завершених речень у законопроекті. Адже не може до кожного слова у реченні подаватись одна поправка, редагуються не слова, а правові норми, викладені реченнями.

На мій погляд, якщо розглядати питання щодо кількості поправок, які може подати народний депутат до законопроекту, тут потрібно виходити не з фіксованих цифр – 5 чи 10, а від кількості правових норм у законопроекті. Це з одного боку дійсно обмежить законодавчий спам для блокування ухвалення проекту, а з іншого не знищить парламентаризм, де право депутата вносити зміни до законопроекту є однією з його ознак.

Ну і на останок. Це питання ніколи б не підіймалось, якби у парламенті панував дух парламентаризму, і він не використовував банальні технології неконкурентної боротьби.

Коли мало часу відводиться на обговорення концептуальних підходів до законопроекту, коли не враховується позиція різних суспільних середовищ, яких зачіпає нове правове регулювання, коли ухвалюється дійсно не правильне рішення і всі це розуміють, але говорять – ми потім внесемо зміни, депутати, а точніше ті, що за ними стоять, починають використовувати формалізм та маніпулювання писаними правилами на шкоду парламентаризму. От така технологія, як тисячі поправок від одного депутата, який не представляє зараз жодну партію і за яким нема партійної ідеології стає вироком для парламентаризму. Він мусить або захиститись, або померти. На жаль часом захист може мало чим відрізнятись від смерті. Проте виглядає, що за певний час здоровий глузд візьме гору і буде знайдено баланс між правом депутата на законодавчу ініціативу і правом парламенту на творення законів, потрібних суспільству.

Анатолій Ткачук 19.04.20