Європейський фонд регіонального розвитку: 50 років зміцнення європейської згуртованості

П’ятдесят років тому, у 1975 році, був заснований Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) із амбітною місією: скорочувати диспропорції, стимулювати економічне зростання та зміцнювати згуртованість між регіонами Європи. Пів століття потому його вплив є беззаперечним – фонд трансформує місцеві економіки, створює нові можливості та підтримує унікальну європейську соціально-ринкову економіку. З нагоди 50-річчя ЄФРР видання «Panorama» занурилося в його спадщину, досліджуючи, як цей наріжний камінь політики ЄС змінив громади, сприяв інноваціям та допоміг створити більш стійку й об’єднану Європу.

За останні 50 років – на межі двох століть – Європейський Союз, його громадяни та весь світ пережили глибокі трансформації.

Попри економічні кризи, політичні зрушення та численні хвилі розширення, Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) залишався сталою силою, яка формувала європейський проєкт і зміцнювала його основи. Від самого початку багато з досягнень, які сьогодні європейці сприймають як належне – економічна згуртованість, внутрішній ринок і шлях до валютного союзу – були закладені в його концепцію.

Хоча офіційно Фонд було засновано у 1975 році, його витоки сягають 1957 року, коли Римський договір створив Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Уже тоді було зрозуміло, що регіональні диспропорції становлять загрозу економічній і соціальній конвергенції Європи. Потрібне було рішення, здатне водночас боротися з нерівністю та посилювати єдність.

ЄФРР був задуманий як саме таке рішення, запуск якого планувався одночасно з розширенням 1973 року, коли до ЄС приєдналися Данія, Ірландія та Велика Британія. Проте через наслідки нафтової кризи старт Фонду було відкладено до 1975 року. Від самого початку він мав подвійне завдання: підтримка проблемних регіонів – особливо актуальна для Ірландії, яка тоді була найбіднішою країною-членом, – та відновлення занепалих промислових зон, зокрема у Великій Британії.

Однак його амбіції значно виходили за межі допомоги регіонам. ЄФРР відіграв ключову роль у створенні основ економічного та валютного союзу. Як зазначав Альбер Боршетт, європейський комісар з питань регіональної політики (1970–1973): «Валютний союз неможливий, якщо зберігаються наявні диспропорції та відмінності між регіонами.»

Коли ЄФРР офіційно розпочав роботу в березні 1975 року, він зосередився на фінансуванні інвестицій у малі підприємства та гірські райони, а відбір проєктів переважно здійснювався національними урядами. Те, що починалося як прагматична відповідь на економічну нерівність, з часом перетворилося на наріжний камінь Європейського Союзу – інструмент, який допоміг Європі витримати економічні потрясіння, просунути інтеграцію та створити ту взаємозв’язану Європу, яку ми знаємо сьогодні.

Новий імпульс

Перше розширення Європейського Співтовариства у 1973 році вже тоді підтвердило ключову роль ЄФРР у стабілізації та інтеграції нових держав-членів. Однак саме 1980-ті роки – коли Греція, Португалія та Іспанія вийшли з тіні авторитарного правління й приєдналися до європейської спільноти – остаточно засвідчили стратегічну важливість Фонду. У вирішальний момент європейської історії ЄФРР простягнув руку й сказав: «сідайте до столу», забезпечивши, щоб повернення демократії в Південну Європу супроводжувалося економічними можливостями та соціальним прогресом.

Приєднання Греції у 1981 році, а згодом Португалії та Іспанії у 1986 році поглибило регіональні диспропорції та вимагало посилення і координації підходів. Переломним моментом став Єдиний європейський акт 1986 року, який заклав юридичну основу для створення Єдиного ринку до 1992 року. Усвідомлюючи, що економічна інтеграція не може бути успішною без соціальної та територіальної згуртованості, Акт надав ЄФРР оновлений мандат на подолання розривів і створення рівних умов для всіх.

«Економічна і соціальна згуртованість, спочатку запропонована Комісією, а згодом закріплена у Єдиному акті, була в центрі дебатів», — згадував тодішній президент Європейської Комісії Жак Делор. Цей принцип став наріжним каменем європейської інтеграції.

До 1988 року ЄФРР був повністю інтегрований у посилену політику згуртованості, побудовану на ключових принципах, актуальних і сьогодні: орієнтація на найбідніші регіони, програмування на кілька років замість розрізненого фінансування окремих проєктів, визначення стратегічних інвестиційних пріоритетів і безпосереднє залучення місцевих партнерів. Завдяки цим змінам обсяги фінансування різко зросли – досягнувши €69 мільярдів для Європейських структурних та інвестиційних фондів (у тому числі ЄФРР) на період до 1993 року.

Результати були очевидними. Лише у 1989–1993 роках програми, підтримані ЄСІФ, створили 600 000 робочих місць у чотирьох найбідніших країнах-членах — Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. ВВП на душу населення в цих країнах зріс з 68,3% до 74,5% від середнього показника по Співтовариству, що демонструє, як європейська солідарність перетворювалася на відчутний економічний прогрес.

У ці визначальні роки ЄФРР довів, що є не лише фінансовим інструментом, а справжнім стовпом європейської єдності, що забезпечував, аби розширення ЄС означало не просто розширення кордонів, а й зміцнення спільного добробуту.

Консолідація та розширення

Ключовим словом для періоду 1994–1999 років була консолідація, коли бюджет Європейських структурних та інвестиційних фондів (ЄСІФ) досяг €168 мільярдів – понад третину всього бюджету ЄС.

Важливими подіями після підписання Маастрихтського договору у 1992 році – засновницького договору ЄС – стало створення у 1994 році Комітету регіонів і Фонду згуртованості. Ще одним важливим кроком було розширення у 1995 році: разом із Австрією до ЄС приєдналися Фінляндія та Швеція, для віддалених регіонів яких було передбачено окрему підтримку. Це були найменш густонаселені держави-члени на той час.

У цей період ВВП Португалії зріс на 4,7%, а в колишній Східній Німеччині – на 3,9%, яка приєдналася до ЄЕС після об’єднання Німеччини у 1990 році. Також було створено 700 000 робочих місць, що означало приріст зайнятості майже на 4% у Португалії та на 2,5% у Греції.

У 2000–2006 роках акцент було зміщено на Лісабонську стратегію, яка ставила за мету перетворити ЄС на найдинамічнішу у світі економіку, засновану на знаннях. Пріоритети ЄФРР відповідно змістилися в бік створення робочих місць, економічного зростання та інновацій.

Паралельно з цим, у 2004 році відбулося найбільше розширення в історії ЄС, коли приєдналося одразу 10 країн. У 2000–2004 роках ці країни отримували фінансування та експертну підтримку через інструменти передвступної допомоги.

«Наш спільний інтерес – ділитися досягненнями та розширювати простір стабільності, демократії та економічного поступу», – пояснював Мішель Барньє, комісар з питань регіональної політики у 1999–2004 роках.

Наступні етапи розширення збільшили “сім’ю ЄС” на 20%, однак сукупний ВВП зріс лише на 5%. Щоб скоротити розрив між старими та новими країнами-членами, з бюджету ЄСІФ на 2000–2006 роки в обсязі €235 мільярдів, €22 мільярди було виділено новим державам-членам на 2004–2006 роки. Із 570 000 робочих місць, створених у найбідніших регіонах, 160 000 припадали на нові країни-члени.

Зростання та інновації

У період 2007–2013 років усі регіони ЄС були визнані такими, що мають право на фінансування з ЄФРР, а у 2007 році до ЄС приєдналися Румунія та Болгарія, а незабаром – у 2013 році – і Хорватія.

Увага до створення робочих місць, зростання та інновацій була ще більше посилена: 25% з бюджету ЄСІФ у розмірі €347 мільярдів було спрямовано на дослідження та інновації. Серед ключових досягнень – створення 1 мільйона робочих місць, підтримка 400 000 малих і середніх підприємств (МСП) та 121 000 стартапів.

Комісарка з питань регіональної політики у 2004–2009 роках Данута Хубнер тоді зазначила: «Нам потрібно більше зростання, більше робочих місць, а також більш інноваційна європейська економіка. І ми виявили, що маємо величезний потенціал на регіональному та місцевому рівнях.»

У 2014–2020 роках було визначено кілька пріоритетних напрямів із високим потенціалом зростання: наука та інновації, підтримка МСП, цифровий порядок денний та низьковуглецева економіка. У межах цих напрямів 1,1 мільйона МСП отримали фінансування, а 14,5 мільйона домогосподарств – доступ до широкосмугового інтернету.

Більше уваги також приділялося соціальній інтеграції та зменшенню молодіжного безробіття. Приблизно 8,9 мільйона осіб отримали підтримку для здобуття кваліфікації.

У перехідному періоді

З 1975 року світ навколо Європейського Союзу кардинально змінився. Те, що колись було Європейським економічним співтовариством (ЄЕС), перетворилося на сучасний Європейський Союз – розширившись з 9 до 27 держав-членів, подолавши економічні кризи, глобальні потрясіння та посиливши свою єдність. Велика Британія вийшла з ЄС, але багато інших країн приєдналися. Єдиний ринок дозрів, євро став глобальною валютою, а Європа витримала виклики – від фінансової нестабільності до глобальної пандемії. Увесь цей час політика згуртованості – з ЄФРР у її серці – адаптувалася до нових умов, знову й знову доводячи свою цінність як опори європейської солідарності та стабільності.

Сьогодні, коли ЄС переживає чергову епоху глибоких трансформацій, ЄФРР знову стоїть на роздоріжжі. Зелений і цифровий переходи вимагають нових стратегій. Геополітична нестабільність – від відновлення після COVID-19 до війни в Україні – змусила Європу переосмислити свою стійкість і автономію. Сама суть політики згуртованості змінилася, щоб відповідати новим пріоритетам: вона стала гнучкішою, оперативнішою та чутливішою до реалій кожного регіону.

У своїй основі ЄФРР залишається тим, чим його і задумували: інструментом, що гарантує, аби жоден регіон і жоден громадянин не залишався осторонь європейського поступу. Хоча регіональний ВВП на душу населення й надалі залишається головним критерієм для розподілу фінансування, нові виклики — молодіжне безробіття, міграція, промислова трансформація – дедалі більше формують пріоритети інвестицій. ЄФРР не лише адаптувався до цих змін, а й залишився вірним своїй початковій місії: зміцнювати економічну, соціальну та територіальну тканину Європи.

У час, коли з усіх куточків континенту звучать заклики до більшої гнучкості, 50-річна спадщина ЄФРР є свідченням його здатності змінюватися, залишаючись незамінним. Від відновлення занепалих промислових регіонів у 1970-х, до підтримки демократії в Південній Європі у 1980-х, до закріплення нових країн-членів у європейському проєкті після 2004 року – ЄФРР завжди відповідав на виклики часу. І сьогодні, коли ЄС знову стоїть перед історичними перетвореннями, Фонд і надалі адаптуватиметься до потреб моменту – не забуваючи про громади й регіони, заради яких він існує.

Більше інформації про ЄФРР: https://ec.europa.eu/regional_policy/funding/erdf_en

Джерело: https://ec.europa.eu/regional_policy/whats-new/panorama_en

Цей матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства».