Про сільські території: ознаки та проблеми

Більшість території сучасної України складають сільські території, переважна кількість поселень також сільські, проте найбільше населення мешкає у містах. Показник рівня бідності у сільських територіях вищий, тут зазвичай менша прогнозована тривалість життя, натомість вищий рівень безробіття та міграції за межі своїх громад.

[1] Цифри  у колонці за 2025 рік орієнтовні, інтерполяція та дослідження різних організацій

Враховуючи ключову роль сільських територій для продовольчої безпекидержави, збереження її національної ідентичності, оборони від зовнішніх агресорів, сільські території потребують особливої уваги від владних інституцій.

Сільським територіям приділяється особлива увага і у країнах-членах ЄС, для підтримки функціонування сільського господарства та життя у сільських територіях передбачено значні кошти у європейських структурних фондах.

Для України питання збереження та розвитку сільських територій є ще більш важливим ніж для країн-членів ЄС, адже нині понад половина українського ВВП формується за рахунок сільськогосподарського виробництва та переробки аграрної продукції.

Для формування державної політики щодо сільських територій, потрібне однакове розуміння її суб’єктами поняття, що таке власне «сільські території» і які у межах цього типу територій можуть бути підтипи, що мають свої характерні особливості.

Коментар: На наше переконання, запроваджений в Україні підхід щодо визначення певних функціональних типів територій є контрпродуктивним і таким, що розмиває європейські підходи щодо функціональних типів територій та зміщує орієнтацію із власне сільських територій, як соціально-економічного поняття на географічний вимір. Зокрема, постановою КМУ від 19 листопада 2025 р. № 1493 визначаються:

«гірські території – територіальні громади, до складу яких входить щонайменше один населений пункт відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку населених пунктів, яким надається статус гірських згідно із Законом України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”;

заліснені території – територіальні громади, у межах яких рівень лісистості перевищує 50 відсотків. Джерелом інформації щодо рівня лісистості є офіційні дані Держлісагентства;

степові території – територіальні громади, в яких щільність населення є вдвічі меншою за середній показник по державі, які розташовані у степовій природній зоні.

природоохоронні території – територіальні громади, у межах яких площа природоохоронних територій становить більш як 20 відсотків загальної площі територіальної громади. Джерелом інформації є офіційні дані Мінекономіки;»

Окремо також визначаються власне сільські території: «сільські території – територіальні громади, до складу яких віднесено сільські населені пункти, що відповідають не менш як двом таким критеріям:

1.1. Сільські території – території поза межами міст, на яких розміщені поселення сільського типу,  характеризуються в основному малоповерховою забудовою, не є урбанізованими і не належать до приміських сільських територій та сільських територій у несприятливих умовах. Зайняте населення переважно у сільськогосподарському виробництві та бюджетній сфері.

1.2. Приміські сільські території – території поза межами міст на яких розміщенні поселення сільського типу, що знаходяться найближче до найбільших міст Києва, Львова, Одеси, Дніпра, Харкова – 20–ти хвилинна доступність;  навколо міст обласних центрів та найбільш міст обласного значення – 15-ти хвилинна доступність. Для таких територій є краща відносно загальноукраїнських показників демографічна ситуація, зайнятість населення концентрується переважно у сферах поза сільським господарством, у найближчих містах.

1.3. Сільські території у несприятливих умовах – територіальні громади/частини територіальних громад, що одночасно мають такі характеристики, як щільність сільського населення нижча 15 осіб на кв. кілометр, відстань до найближчих міст з населенням більше  50 тис. осіб понад 30 хвилин на автомобілі (орієнтовно 40 кілометрів автомобільними дорогами з твердим покриттям), чисельність населення скоротилася у період  2008—2018 років більш як на 30 відсотків. Такі території мають найбільші проблеми щодо якості життя місцевого населення, доступності до публічних послуг, основних економічних, культурних центрів та ринків.

До сільських територій у несприятливих умовах належать також сільські території, що розміщуються вздовж лінії фронту та україно-російського кордону на глибину до 30 км. Для таких територій характерними ознаками є суттєве скорочення населення через евакуацію, виїзд у інші територій та значний рівень ураження інфраструктури, суттєвим скороченням місцевої економічної діяльності.

В кожному із означених підтипів сільських територій є свої особливі проблеми, які підлягають вирішенню і гострота їх для різних територій, є різною.

2.1. Основними проблемами приміських сільських територій є:

1) Перевантаженість закладів дошкільної та шкільної освіти.

Школи та дитячі садочки у приміських селах побудовані досить давно і їх проектна потужність та стан не відповідають сьогоднішнім потребам. У таких селах проживає реально значно більше населення, ніж зареєстровано, складається таке населення в основному з людей молодого віку. Відтак реальні кількість дітей є значно вищою ніж спроможність закладів освіти, будівництво нових закладів за рахунок самих цих територій виглядає ускладненим, оскільки для цього не вистачає ресурсів місцевих бюджетів.

2) Складна доступність жителів сіл до міста.

Відсутній стабільний громадський транспорт, що зв`язує ці сільські території з містами, до яких вони тяжіють.

Більшість населення , що проживає у приміських селах, працює у найближчому місті, відтак має місце щоденна маятникова міграція багатьох тисяч людей з сіл у місто і назад, що створює складну дорожно-транспортну ситуацію, веде до забруднення повітря, створює проблеми з паркуванням у великому місті.

3) Забезпечення питною водою.

Приміські села на мають систем централізованого водопостачання та водовідведення. Масове будівництво нового житла у таких селах привело до буріння тисяч свердловин для водопостачання та септикових ям для водовідведення. Це, в свою чергу, приводить до вичерпання місцевих водних ресурсів та їх забруднення. Для таких територій, проблема питної води у найближчий період стане найбільш актуальною.

2.2. Основними проблемами сільських територій, додатково до визначених підпунктах 2-3 ч.2.1. є:

1) Швидке скорочення населення.

Скорочення населення у сільських територіях відбувається швидкими темпами, як через низьку народжуваність так і виїзд з сільських територій передусім молодого, працездатного населення. Статево-вікові піраміди територіальних громад, до складу яких входять значні сільські території в основному мають обернений характер, а у периферійних поселеннях ситуація виглядає вкрай тривожною. Літні люди у категорії 70+ плюс у багатьох випадках, переважають усі молодші вікові категорії. Загальне скорочення та старіння населення змінює структуру доходів та витрат місцевого бюджету і робить його не спроможним фінансувати нові потреби.

2) Відсутність зайнятості у с/г виробництві.

Надмірна концентрація с/г у великих агрохолдингах та його спеціалізація винятково на вирощуванні високомаржинальних зернових культур, використання найбільш продуктивної техніки та технологій повністю витісняє місцеве сільське населення із традиційної занятості у с/г виробництві. Відсутність можливостей для розвитку само зайнятості, малих сімейних ферм, кооперативів ще більше ускладнює можливості для зайнятості. Розорювання луків, узлісь, берегів, роздавання земель запасу під сонячні електростанції практично унеможливлює утримання корів, як традиційного джерела доходу сільських сімей, що в свою чергу посилює міграційні настрої сільського населення.

3) Ускладнена доступність до базових публічних послуг.

Скорочення кількості сільського населення, особливо периферійних відносно центрів територіальних громад, поселень стало підставою для скорочення бюджетних установ, які мають надавати послуги місцевому населенню, упершу чергу, послуги у сфері дошкільної та шкільної освіти, охорони здоров`я. Скорочення кількості ДНЗ, шкіл, ФАПів, амбулаторій, клубів, бібліотек є об`єктивним фактом. Так само закрито багато поштових відділень, відділень Ощадбанку. Але таке скорочення потребує більше поїздок жителів віддалених поселень у найближчі міста чи центр громади. Проте громадський транспорт по суті припинив своє існування, а підприємці не воліють освоювати маршрути територіями з низькою щільністю населення, як економічно не рентабельні.

4) Низька якість шкільної освіти.

Мало комплектність шкіл, відсутність мотивації учнів, батьків, вчителів до якісної освіти, відсутність новий навчальних технологій та вчителів математики, фізики, хімії не дають змоги випускникам шкіл продовжувати навчання у ВНЗ, а відсутність навичок та умінь в сферах робітничих процесів ускладнюють для них пошук зайнятості, що веде до депресії, шкідливих звичок, швидкого старіння.

2.3 Основними проблемами сільських територій у несприятливих умовах, додатково, до визначених у ч. 2.2. є:

1) Ослаблені соціальні зв`язки між жителями територій із низькою щільністю населення.

У територіях із низькою щільністю населення, сільські поселення є дуже малими – до 50 жителів, вони віддалені одне від одного, часто не з`єднані дорогами з твердим покриттям із центрами громад чи з більшими селами або містами. Це ускладнює комунікації між жителями таких сіл, що особливо негативно впливає на молодь, яка по суті втрачає можливості для знайомств та утворення сімей.

2) Відсутність належних послуг у сфері охорони здоров`я.

У більшості таких територій відсутні стаціонарні заклади первинної ланки охорони здоров`я, сімейні лікарі обслуговують великі території, відсутні можливості для первинної діагностики – аналіз крові, УЗД, рентгенографія, кардіографія. Враховуючи спотворення статево-вікової структури населення у цих територіях у бік людей старшого віку, по суті, ці люди взагалі знаходяться поза системою охорони здоров`я.

3) Відсутність чи слабке представництво територіальних спільнот населених пунктів у органах місцевого самоврядування громад.

У територіальних громадах з великою територією та низькою щільністю населення є десятки поселень, жителі яких залишились поза будь-яким представництвом у місцевих радах, відсутні старости, туди не доходить активність комунальних підприємств. Відтак ці поселення потерпають від не врахування їх інтересів у плануванні розвитку громади, відчувають себе покинутими.

4) Погана якість зв`язку та відсутність інформаційно-комунікаційногозабезпечення.

У віддалених поселеннях, особливо вздовж кордону, відсутність нормальний мобільний зв`язок та інтернет. Мала кількість жителів не викликає зацікавленості у операторів будувати там інфраструктуру зв`язку, що ще більше знижує привабливість цих територій для молоді та підприємництва. У таких поселеннях не працюють ФМ радіостанції, відсутня можливість приймати українські телеканали, закриття поштових відділень обмежило доступ до друкованих медіа.

5) Вкрай низькі доходи домогосподарств.

Відсутність зайнятості у традиційному сільському господарстві, віддаленість від основних ринків збуту, непристосованість до більш ефективного використання можливостей власних земельних ділянок для продукування та збуту харчових продуктів, веде до поширення бідності. Фактично у таких територіях основним джерелом доходу є пенсія, розмір якої є значно меншим від середньої по Україні. Низькі доходи домогосподарств стримують розвиток місцевого дрібного підприємництва, орієнтованого на місцевий ринок.

6) Небезпека проживання в територіях вздовж лінії фронту та україно-російського кордону

Території в 5-ти км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону  є небезпечними для проживання населення і є територіями обов’язкового відселення, а в зоні 30 км, переважного відселення. В таких територіях фактично не має можливостей для життя та економічної діяльності. Для таких територій потрібне особливо регулювання та механізми підтримки.

Проміжний висновок: Українська держава у особі органів влади має терміново підготувати на ухвалити необхідні планувальні документи для гальмування деградації та підтримки сільських територій для їх поступового розвитку, стабілізації кількості населення та створення можливостей для його залучення у різних видах економічної діяльності.

Цей матеріал створено у рамках реалізації проєкту «Політика згуртованості в Україні: крок на зустріч з Європейським Союзом» який здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Зміст цього матеріалу представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».