Хто стоїть за «федералізацією» України?

13 травня 2010 року за ініціативою редакції журналу «Народний депутат» відбулось засідання круглого столу експертів, які обговорили питання «федералізації» України.

Здається сьогодні це питання ніби й не є актуальним, проте деякі високі посадові особи Уряду знову і знову повертаються до «федералізації», а враховуючи швидкість, з якою реалізовуються починання, що мають на меті послабити українськість України, залишити осторонь цю тему не виглядає можливим.

В контексті теми круглого столу, ми вирішили пригадати окремі аспекти «федералізації», а саме звідки ноги ростуть.

Вступ. 

Коли ми згадуємо події бурхливої осені 2004 роки, то неодмінно пригадуємо «Сєвєродонєцк», як символ проросійського сепаратизму чи то федералізму. Заклики до створення окремої від решти України квазі держави, федералізації України, що пролунали тоді в Сєвєроденєцку дуже стривожили українську громадськість та наших сусідів. Адже мова йшла про можливий розпад величезної держави в центрі Європи, що взагалі є вкрай небезпечною подією не тільки для держави, що розпадається, але й для її сусідів.

В ті часи з одного боку багато хто пояснював ці події бажанням окремих фігурантів, лідерів сєверодонєцкого з’їзду уберегтись від відповідальності за фальсифікації та виборах та розкрадання державного майна, проте деякі українські інтелектуали не публічно говорили, що краще аби ці «проблемні» з української точки зору, території відійшли від материнської України і не заважали європейському та демократичному розвиткові України, нехай навіть у менших розмірах, лише окремі аналітики пов’язували цю подію з реалізацією сценаріїв, розроблених щодо України, російськими спецслужбами.

На щастя, тоді до розпаду не дійшло, організатори сепаратистського з’їзду не були покарані, а через 6 років стали до керма унітарної української держави.

Блискавичними темпами, колишні «федералісти» здійснюють супер централізацію державної влади, одночасно поступаючись на користь Росії стратегічними українськими інтересами.

І тут , на фоні цієї тотальної централізації усього публічного життя, починає знову появлятись ідея «федералізму». Невже лідери «Сєвєродонєцка» не хочуть чи не можуть бути загальноукраїнськими лідерами, а хочуть повернутись у свої регіональні «вотчини»?

І ось тут слід прочитати головних ідеологів Великої Росії, Славянского (православного) мира, які міну «федералізації» України закладали ще з початку 90-тих років минулого століття:

1. Александр Солженицын.

Как нам обустроить Россию.
Специальный выпуск. Брошюра к газете “Комсомольская
правда” от 18 сентября 1990 г.

Перед неминучим розпадом Радянського Союзу, товариш Солженіцин виклав у своєму філософському роздумі стратегію розвитку Великої Росії. Він стверджував, що 12 республік СРСР мають право на вихід, і їх тримати в СРСР не можна. А Білорусь, Україна та Росія мають бути однією великою російською державою. Фактично ця праця Солженіцина стала початком формування нової політики Росії щодо України:

«…вот за вычетом этих двенадцати — только и останется то, что можно назвать Русь, как называли издавна (слово “русский” веками обнимало малороссов, великороссов и белорусов), или — Россия (название с XVIII века) или, по верному смыслу теперь: Российский Союз.

В Австрии и в 1848 галичане еще называли свой национальный совет — “Головна Русска Рада”. Но затем в отторгнутой Галиции, при австрийской подтравке, были выращены искаженный украинский ненародный язык, нашпигованный немецкими и польскими словами, и соблазн отучить карпатороссов от русской речи, и соблазн полного всеукраинского сепаратизма

Еще бы нам не разделить боль за смертные муки Украины в советское время. Но откуда этот замах: по живому отрубить Украину (и ту, где сроду старой Украины не было, как “Дикое Поле” кочевников — Новороссия, или Крым, Донбасс….»

Чи не з програмової статті Солженіцина беруть свої аргументи прихильники теорії, що український «сепаратизм» є породженням галичан, які то й українцями ніколи не були, та й самі українці «обгаличанені росіяни».

2. Александр Дугин

 Основы геополитики

Після Солженіцина, теорія неможливості незалежності України була дуже детально пропрацьовано таким собі російським геополітиком – Дугіним. Недарма кажуть, що в ФСБ на умі, то в Дугіна (Жириновского) на язиці.

Читати твори Дугіна, щодо майбутнього України, українцю дуже важко, адже починає душити злість та образа на наших «братів по крові».

«”Русским Югом”, в более ограниченном смысле, являются следующие зоны:

1) Север Балканского полуострова от Сербии до Болгарии;

2) Молдавия и Южная и Восточная Украина;

Суверенитет Украины представляет собой настолько негативное для русской геополитики явление, что, в принципе, легко может спровоцировать вооруженный конфликт. Без черноморского побережья от Измаила до Керчи Россия получает настолько протяженную прибрежную полосу, реально контролируемую неизвестно кем, что само ее существование в качестве нормального и самостоятельного государства ставится под сомнение.

Украина как самостоятельное государство с какими-то территориальными амбициями представляет собой огромную опасность для всей Евразии, и без решения украинской проблемы вообще говорить о континентальной геополитике бессмысленно. Это не значит, что культурно-языковая или экономическая автономия Украины должна быть ограничена, и что она должна стать чисто административным сектором русского централизированного государства (как, до некоторой степени, обстояли дела в царской империи или при СССР). Но стратегически Украина должна быть строго проекцией Москвы на юге и западе

Украина как государство не имеет никакого геополитического смысла. У нее нет ни особенной культурной вести универсального значения, ни географической уникальности, ни этнической исключительности. Исторический смысл Украины отражен в самом ее названии – “Украина”, т.е. “окраина”, “пограничные территории”.

По этой причине самостоятельное существование Украины (особенно в современных границах) может иметь смысл только в качестве “санитарного кордона”, так как противоположные по геополитической ориентации элементы не позволят этой стране целиком присоединиться ни к восточному, ни к западному блоку, т.е. ни к России-Евразии, ни к Центральной Европе. Все это обрекает Украину на марионеточное существование…

Существование Украины в нынешних границах и с нынешних статусом “суверенного государства” тождественно нанесению чудовищного удара по геополитической безопасности России, равнозначно вторжению на ее территорию.

Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов, соответствующих гамме геополитических и этнокультурных реальностей.

Учитывая то, что простая интеграция Москвы с Киевом невозможна и не даст устойчивой геополитической системы, даже если это произойдет вопреки всяким объективным препятствиям. Москва должна активно включаться в переустройство украинского пространства по единственно логичной и естественной геополитической модели.»

3. Так що ж може стояти за новими ініціативами нової влади щодо «федералізації» України?

Виходячи із аналізу висловлювань нинішніх високопосадовців, партійних функціонерів правлячої більшості, праць російських ідеологів втручання в розвиток подій в Україні, сайти різних проросійських організацій, що легально діють в Україні, можне зробити такі припущення, щодо причин чергової появи жупелу «федералізму».

• 1) «федералізація» є прикриттям створення в Україні моделі жорсткої, централізованої влади, авторитарного «московського» типу. Дискусія про федералізацію має відволікти увагу від цього процесу, а після завершення будівництва жорсткої вертикально інтегрованої влади, про федералізацію ніхто й не згадає. Навіть націонал демократи, які в кінці кінців все одно отримають владу, будуть вдячні нинішній владі за створення жорсткої моделі, здатної досить швидко потім переоірєнтуватись на нові державні пріоритети. Якщо це так, то загрози для суверенітету України ці дискусії не несуть, є реальна загроза для місцевого самоврядування і самої демократії, як такої.
• 2) «федералізація» є кінцевою метою , аби остаточно і назавжди ослабити Україну, як потенціально великого та впливового гравця у Європі, конкурента Росії, Франції та Німеччини. (відповідно до рецептів Дугіна).
• 3) «федералізація» є разовою акцією, направленою на витіснення з великої України, «неправильних галичан». Це також досить цікава пропозиція, яка розроблена за межами України, а тиражується в Україні такими організаціями, як «отєчєство». Суть операція проста – після федералізації, Україна складатиметься із 4-х країв, один з яких – Західна Україна. От це і буде своєрідною резервацією для обмеження «галицького впливу» на решту України, аж до відділення Галичини і перетворення її на самостійну державу. (знову ж таки якраз у дусі російських розробок) Після цього решта України знову стає унітарною авторитарною державою.

Замість висновку:

Звичайно наведені тут варіанти є в першу чергу припущеннями, а не доконаним фактом. Проте жоден із апологетів «федералізації» так і не зміг довести, що федерація є більш ефективною державою і від запровадження федерації в Україні, пересічному українцю жити стане краще.

Як на мене, децентралізація влади, ефективне та відповідальне місцеве самоврядування може бути значно кращою альтернативою федералізму, який в наших умовах цілком може перетворитись на «феодалізм».

А. Ткачук

14.05.10