Не про карантин. Міркування про майбутнє, якого може не бути?

Замість вступу

Останні дні в Україні основною темою центральних ЗМІ, урядових та парламентських засідань, обговорень серед простих українців є тема коронавірусу і карантину. І тут нема нічого дивного, адже це ключова тема і в інших країнах, а страхи нагнані ВООЗ та телеканалами, напевне, уже відправили в інші світи не одну тисячу людей, схильних до депресії і це ще не кінець історії.

Майже два місяці карантину в Україні виглядали якось дивнувато. З одного боку офіційно все життя ніби зупинилось – все закрито, громадський транспорт не працює, торгові центри стоять сумними темними будовами, заводи, цехи, майстерні, перукарні, ринки… Повний параліч. В лікарнях не проводять обстеження та планові операції хронічно хворих людей, сотні медиків заразились коронавірусом, тисячі медичних спеціалістів в цей час знаходяться у відпустках без утримання…

А з іншого – на вулицях, принаймні великих міст купа автомобілів, які кудись їздять, працюють Епіцентри, продуктові гіпермаркети, якісь «круті» ресторани для своїх. Основна частина людей у масках «власного пошиву»…

І от раптом все це проривається. Міський голова Дніпра, перший говорить в голос про необхідність послаблення карантинних обмежень , а міський голова Черкас, руками виконкому, припиняє значну частину урядових карантинних обмежень уже з 1 травня. Такі ініціативи підтримують і низка інших міських голів. На цьому фоні Президент «передає привіт» міському голові Черкас, який виглядає, як погроза. Черкаська ОДА ініціює оскарження рішення Черкаського міськвиконкому в суді . Міський голова Черкас записує відео звернення до президента, як відповідь на відео «з привітом» від президента.

Все це нагадує якийсь дурний сон і дає підстави багатьом політикам та політологам говорити про початок «мерської» війни з президентом.

Без претендування на істину в останній інстанції давайте поміркуємо про те, що сталось і те, що може бути.

Колапс державних інституцій

Коли ми дивимось рейтинги конкурентоспроможності країн, які публікує Міжнародний економічний форум у Давосі нас часом обурює низький показник для України. Так у рейтингу конкурентоспроможності 2019 року ми знаходимось на 85 місці, нижче Грузії, Барбадоса і Шріланки . Ахілесовою п’ятою у цьому рейтингу для України є слабкість інституцій. Адже в рейтингу інституцій, Україна в 2019 році знаходилася на 104 місці з 141! Тобто аби покращити причому суттєво нашу позицію у цьому індексі, нам потрібно провести необхідні реформи в системі управління і збудувати стійкі, ефективні інституції, що напевне не так складно, як покращити інфраструктуру і наростити ВВП на душу населення. Але…

Що ми отримали з інституціями в 2019 році? В нас відбулось практично повне «перезавантаження» влади: обрано нового Президента, новий склад Верховної Ради України, сформовано новий Уряд. Це нормальна практика демократичних держав, але далі щось пішло не так. Замінена Центральна Виборча Комісія, хоча підстав для цього не було, замінено Генерального прокурора (уже двічі), замінено Державних секретарів міністерств, відбулись принципові зміни у Верховному Суді, змінено голову ДБР…

Відбувся руйнівний процес у державній службі, зміни законодавства тепер позбавляють державних службовців будь-якого захисту при зміні керівництва органом. Перший новосформований моно фракцією «Слуги народа» уряд Гончарука протримався лише 6 місяців, в наступному уряді Шмигаля уже протягом місяця замінено два міністри: охорони здоров’я і фінансів, частина міністрів досі не призначена. Все це створює серйозні дисбаланси на національному рівні управління. Ще гірша ситуація в територіях. Досі не всі області мають призначених голів ОДА, в деяких областях, за останні півроку змінилось уже двоє голів (наприклад у Київській та Закарпатській) чи не в половині районів досі не призначені голови РДА. Призначені голови ОДА не знаходять розуміння та підтримки серед органів місцевого самоврядування, їх прилюдно можуть принизити місцеві олігархи (яскравий приклад ситуації у Харківській області, де підприємець Ярославський відверто висловився про голову ОДА, як про посміховисько ).

По суті, в системі публічної влади на початок пандемії склалась досить цікава ситуація:

• державні інституції «перезавантажені» не у найкращий спосіб, укомплектовані недосвідченими кадрами, а в багатьох місцях взагалі без нового керівництва, відтак не мають спроможності впроваджувати державну політику, як через власну слабкість, так і через відсутність артикуляції такої політики з боку уряду та президента;
• територіальні громади міст обласного значення та об’єднані територіальні громади, що створені в результаті децентралізації на цьому фоні слабкості державних інституцій виглядають такими собі бастіонами стабільності та впевненості.

Виконавча влада у територіях, в умовах своєї інституційної слабкості, замість того аби налагодити максимально можливе партнерство з органами місцевого самоврядування та, передусім, з головами найбільших міст, спробувала тиснути на місцеве самоврядування і входити у конфронтацію з найбільш впливовими міськими головами.

До цього додались перманентні чутки про бажання нової влади провести дострокові місцеві вибори, які, правда, так і залишаться нереалізованими чутками. Спроба похитнути міського голову Києва та Дніпра також завершилась нічим.

Реальне протистояння слабкої виконавчої влади в територіях досвідченому та стабільному місцевому самоврядуванню явно не додає балів першому. В умовах тотальної кризи, яка загрожує усім через пандемію, сильні голови територіальних громад навряд чи схочуть ідентифіковувати себе з партією влади після того, як вона спробувала прибрати їх до рук, тому парламент уже придумав, як завести місцеве самоврядування у партійні стайні через виборчий закон.

Найбільш тривожним сигналом тут стала відвертість Олександра Корнієнка, лідера партії «Слуга Народа»: «Якщо ви такі сильні, робіть свою загальнонаціональну партію мерів. Ставайте політиками. Заходьте не тільки в місцеву владу, але і в парламент.» Нинішня влада намагається виштовхнути міських голів, які зараз мають досить різні політичні кольори, уподобання, цінності, у якусь окрему нову партію мерів і через встановлення різних перепон для обрання у виборчому законодавстві здійснити їх анігіляцію. Навіть, якщо припустити, що така партія буде створена, то «мери» на виборах мають вирішити, куди балотуватись – в нардепи чи на міського голову, адже мандат може бути лише один.

Дике політиканство, яке захопило національний рівень і яке поки що, не встигло масово поширитись у місцевих радах, таки має шанс внести свою корозію і сюди, завдяки ідеям тотальної «партизації» та «перезавантаження» і місцевого самоврядування.

А вибори таки будуть

25 жовтня 2020 року в Україні мають відбутись місцеві вибори. Зупинити їх проведення чи перенести на інший час, інакше, як через запровадження надзвичайного чи військового стану, точно не вийде.

Чи може сьогодні правляча партія розраховувати на перемогу в ключових містах своїх «нових облич»? Навряд. На фоні провалу таких облич у виконавчих органах, на місцевому рівні нинішні голови матимуть суттєву перевагу перед будь-якими новими політиками-початківцями.

Для перемоги залишається два шляхи. Перший: переконати популярних міських голів йти на вибори під партійними прапорами влади. Другий: зробити так, щоби дискредитувати цих незалежних політиків ще до виборів.
І от тут ми знову повертаємось до коронавірусу та обміну відео зверненнями президента та черкаського міського голови.

Де взяти гроші?

В умовах децентралізації, місцеве самоврядування в Україні стало основним публічним інвестором в територіях. Будівництво, ремонти закладів, закупівля громадського та комунального транспорту уже стали звичним явищем у громадах. Раптом у виборчий рік вибухає коронавірус, країна стає на паузу. Місцеве самоврядування активно включається у боротьбу з пандемією, не розраховуючи на обласні органи виконавчої влади та уряд закуповує маски, халати, ШВЛ, шукає різні можливості для допомоги лікарням…

Після першої хвилі таких активних робіт, міські голови починають розуміти, що коштів у бюджеті в поточному році буде значно менше, ніж у минулому, а рік то виборчий.

Податкові надходження у структурі місцевих бюджетів складають 58% в середньому по Україні. По містах ця цифра ще вища.
В структурі податкових надходжень ПДФО складає 65%, місцеві податки – 28%.

Отже, звільнення від плати за землю та єдиного податку відразу суттєво ослаблює місцевий бюджет, але і з ПДФО ситуація не така вже стабільна.

Поглянемо на Черкаси, оскільки саме звідси ніби пролунав сигнал незгоди влади місцевої із владою державною.

По Черкасах планові податкові надходження 2020 року – 2,225 млрд. грн., ПДФО – 1,43 млрд. грн. – 63%, Єдиний податок – 403 млн. грн. – 18%, податок на майно –224 млн. грн. – 10%.

Зараз уже бачимо реальну практику серед найманих працівників, на один місяць людей відправлять у відпустку без утримання. Це мінус 120 млн. грн. ПДФО. Звільнення від податку на майно на 2 місяці – ще 36 млн. грн., єдиний податок – 2 місяці карантину – 67 млн. грн., – прямі втрати 223 млн. грн., 10% надходжень податкових.

Поза прямими втратами бюджету буде багато і непрямих втрат, оскільки скорочення споживання через нестачу доходів скорочуватиме надходження і з інших доходів. До цього додається і той факт, що зараз у містах, значна частина виборців, якраз пов’язана з малим підприємництвом. Це або самі підприємці, або люди, які працюють у підприємця. Малі магазини, перукарні, кав’ярні, швейні цехи, ремонтні майстерні і т.п. найбільш потерпають від карантину.

Якщо такий жорсткий карантин протримається ще кілька місяців, на вибори 25 жовтня міські голови прийдуть із зруйнованим бюджетом та невдоволеними виборцями. Перед самими місцевими виборами перекласти відповідальність на Київ буде складно, тому потрібно робити кроки уже зараз. Пробувати відновлювати місцеве бізнес-середовище та реанімовувати економічне життя у місті, доки воно остаточно не завмерло. Якщо ж київська влада буде цьому протистояти, то всі побачать героїзм влади місцевої і автократію влади державної.

Так і сталось. Державна влада спочатку «наїхала» на міського голову, а потім заявила про послаблення умов карантину, таким чином ніби визнавши правоту влади місцевої.

Прецеденти – від доброго до поганого

Перший раунд нового етапу відносин «місцеве самоврядування – виконавча влада» створив кілька прецедентів та породив нові загрози.

Перше: Виявляється місцеве самоврядування рішенням виконавчого комітету міської ради може нівелювати рішення уряду! Так, можна припустити, що уряд дещо перебільшив свої повноваження, ввівши такі жорсткі обмеження поза режимом надзвичайного стану, але прецедент уже стався і він буде використаний не в останнє.

Друге: Виконавча влада до інциденту з Черкасами напевне ще не розуміла, що місцеве самоврядування уже не підлеглі чиновники на яких можна не зважати і тому мусить відкоригувати свою політику щодо місцевого самоврядування і перейти від конкуренції до партнерства.

Третє: Тріщини у взаємовідносинах між центральною владою та місцевим самоврядуванням є небезпечними для держави в цілому і баланс між державними та місцевими інтересами має знаходитись перед прийняттям рішень, а не після.

Четверте: Ефективна місцева влада – це повноваження-ресурси-відповідальність. Досі в Україні не запроваджено ефективних, але домірних механізмів відповідальності місцевої влади за вихід за межі повноважень. Це не правильно і може нести серйозну загрозу стабільності держави у майбутні найближчі часи.

П’яте: Небажання партії більшості йти на політичні компроміси з іншими політичними силами та місцевим самоврядуванням щодо ліберального виборчого закону, який дозволятиме участь у виборах не тільки партій, але й місцевих організованих груп незалежних кандидатів (як це є у багатьох європейських країнах) може привести до поєднання місцевих та регіональних еліт у власні регіональні політичні проекти і, як наслідок, загрози регіоналізації та сепаратизму.

Шосте: місцеве самоврядування в процесі децентралізації минулих років таки стало впливовою силою, яка стабілізує державу, тому руйнувати його точно не варто. Це може мати погані наслідки для всіх. Наше завдання завершити процес до старту виборчої кампанії і саме цьому слід присвятити зусилля уряду та ОДА і зняти питання незворотності реформи.

Напевне тут варто поставити крапку з комою, адже далі буде.

05.05.2020