Про Мінрегіонбуд України та адміністративну реформу

Замість передмови
В Україні вкотре заговорили про адміністративну реформу. Проте на відміну від розмов, що проходили за часів Ющенка, сьогодні подібну реформу можна зробити дуже швидко. І причина тут не в її підготовленості, а в повноваженнях нинішнього Президента.
Якщо в попередні роки будь-які спроби такої реформи наражались на її несприйняття чинними міністрами, лідерами парламентських фракцій. А без згоди на проведення реформи усіх політичних гравців при системі влади та повноважень Президента, Уряду та Верховної Ради України, що діяли до скасування «політреформи», провести її було неможливо.
 
Сьогодні все максимально просто. Яку реформу захоче провести Президент, такою вона й буде. Принаймні у це здається вірить не тільки сам Президент та «спікери» регіоналів, а в це повірили українці.
Зараз виникає лише одне запитання , хто готує реформу і якою вона буде. З метою реформи поки що не зрозуміло, відтак не зрозумілим є і алгоритм її проведення.
Поганим сигналом щодо реформи є дискусія чисто в «сталінському» стилі про «кадри, які вирішують все», тобто про скорочення міністерств та перетасування колоди їх керівників.
В деяких публікаціях, як про доконаний факт говориться про майбутнє об’єднання Міністерства регіональної політики та будівництва з Міністерством житлово-комунального господарства.
Окремі, найбільш поінформовані автори, стверджують, що це має бути обов’язково, оскільки російська компанія, яка проводила функціональне обстеження міністерств, не знайшла предмету діяльності для Мінрегіонбуду.
А ми знаємо, що російські рекомендації у нас зараз в ціні, тому Мінрегіонбуд приречений.
Що таке державна регіональна політика і хто нею має займатись
Україна достатньо велика держава, тому, як для будь-якої держави подібного розміру для нас характерним є наявність диспропорцій у розвитку різних регіонів. З одного боку це об’єктивний процес, адже економіка гірських територій завжди є менш спроможною, ніж економіка мегаполісів, проте з іншого, подальше нарощування диспропорцій є неприпустимим, оскільки веде до демотивації розвитку, як регіонів-донорів, так і регіонів-реципієнтів.
Перекоси у регіональному розвитку ведуть не тільки до міжрегіонального напруження та місцевого егоїзму, вони мають наслідком і надмірне екологічне навантаження в окремих регіонах, відтак призводять там до погіршення якості життя, не зважаючи на формально високі економічні результати.
В Україні диспропорції між регіонами не тільки є значними, вони мають тенденцію до наростання. Відставання найбідніших регіонів України від найбагатшого Києва за показниками складає: валовий регіональний продукт – понад 7 разів, іноземні інвестиції – понад 90 разів, податок на прибуток – понад 40 разів і т.п.
В той же час частина економічно багатих регіонів значно поступаються достатньо бідним регіонам за індексом людського розвитку, введенню житла, мають значно більший рівень злочинності, вищу дитячу смертність.
Реагування на таку ситуацію з боку держави є досить не системним і не логічним. Економічні реформи, про які мова йде уже 20 років фактично зовсім не враховують такого поняття, як територіальне узгодження. Генеральна схема планування території України фактично залишилась не затребуваною при розробці різноманітних державних галузевих програм.
Фактично в Україні відсутня державна регіональна політика, яка якраз спрямовується на вирівнювання регіонального розвитку та забезпечення єдності держави, формування та підтримання єдиного економічного, інформаційного, освітнього, культурного загальноукраїнського простору.
Так ситуація пояснюється багатьма факторами. Проте головними з них є такі: відсутність в Україні цілісної системи планувальних та планувально-просторових документів розвитку; не узгодженість державних заходів у сфері економіки з питаннями вирівнювання розвитку регіонів; відсутність у системі центральних органів виконавчої влади координуючого центру, який узгоджує секторальні реформи у просторі (в регіональному вимірі).
Фактично мова йде про те, що виконавча влада в Україні так і не отримала повноцінного органу виконавчої влади, відповідального за підготовку та реалізацію державної регіональної політики.
Створення в 2007 році Міністерства регіонального розвитку та будівництва (МРБ) було правильним та логічним кроком. Адже якщо не має інституції, відповідальної за формування та реалізацію політики, не має артикульованої політики.
Проте при утворенні  МРБ було допущено ряд помилок, які так і не були виправлені. По-перше навряд чи було виправданим, аби це було «гібридне» міністерство – за функціональним принципом – регіональна політика, та галузевим – будівництво; по-друге при створенні МРБ не було розмежовано компетенції у сфері регіональної політики між новоствореним міністерством та міністерством економіки.
Відтак при становленні МРБ відбувалась конкуренція між так званими «будівельним» та «регіональним» блоками всередині міністерства.
У попередньому складі Уряду, завдяки позиції тодішнього Міністра Куйбіди В.С. «регіональний» блок міністерства вдалося досить посилити та укомплектувати кваліфікованими кадрами. Міністерство стало продукувати все нові й нові ініціативи у сфері регіонального розвитку, місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою. До того додалась велика робота з упорядкування ситуації з євро регіонами, міжнародними угодами між українськими регіонами та регіонами інших держав, були закладені умови для координації міжнародної донорської допомоги Україні у сферах відповідальності міністерства, були активізовані роботи підкомісій Україна-Польща, Україна-Білорусь, Україна-Росія у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва.
Все давалось дуже не просто, оскільки міністерство економіки бачило у активності Мінрегонбуду загрозу своїм повноваженням.
Проте Мінрегіонбуд поступово ставав центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері регіонального розвитку, місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, тобто типовим європейським міністерством, яке є у більшості європейських держав, хоча часом має дещо іншу назву.
Занепад?
Формування нового Уряду в  2010 році призвело не тільки до заміни Міністрів, у тому числі у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва, а у багатьох випадках до «кадрової зачистки» та зміни структури деяких міністерств.
Яскравий тому приклад Мінрегіонбуд. Після призначення нового Міністра «регіональний» блок міністерства було суттєво зачищено. Змінились директори та заступники директорів департаментів, змінились начальники відділів, змінилась сама структура підрозділів, що відповідали за регіональну політику, місцеве самоврядування та адміністративно-територіальний устрій.
Натомість посилилась будівельна складова. Мені десь в травні 2010 року уже довелось писати про таку, як на мене шкідливу для майбутнього міністерства та широких реформ тенденцію. Адже в нинішніх умовах міністерство будівництва не потрібне і його не буде. У цій сфері достатньо урядової агенції, яка займається технічним регулюванням і не більше.
А згортання «регіональної» складової у міністерстві неминуче поставить  питання про доцільність існування Мінрегіонбуду.
Так і сталось. Зараз спроби Мінрегіонбуду довести свою потрібність продукуванням нових законопроектів, побудованих на знаннях та концептуальних наробках минулого століття виглядають досить блідо.
Експертизи цих проектів, зроблених як українськими так і зарубіжними експертами є м’яко кажучи далекими від позитивних.
До цього ж додалась рекомендація російських експертів про необхідність ліквідації цього міністерства, як непотрібного.
Що робити?
Мені здається, що можлива ліквідація Мінрегіонбуду в рамках адміністративної реформи, навіть через об’єднання з Мінжитлокомунгоспом є помилкою, яку доведеться виправляти.
Проблеми регіонального розвитку в Україні є і вони загострюються. Не зважаючи на тотальну централізацію влади, що відбувається сьогодні в Україні, без реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, розраховувати на порив у розвитку нам не доводиться.
Не повернувшись обличчям до проблеми просторової організації влади та оптимального просторового розміщення «продуктивних сил» говорити про збалансований розвиток українських регіонів та держави в цілому не доводиться.
Хто цим має займатись, як не повноцінне міністерство. На мій погляд це має бути класичне міністерство регіонального розвитку, до компетенції якого має відійти власне формування, реалізація та моніторинг державної регіональної політики, адміністрування державного фонду регіонального розвитку, координація реалізації секторальних політик у регіональному вимірі, просторове планування, адміністративно-територіальний устрій, ведення державних реєстрів адміністративно-територіальних одиниць, адрес, опікування проблемами місцевого самоврядування.
Сфера компетенції достатньо широка. Питання житлово-комунального господарства, це в першу чергу компетенція органів місцевого самоврядування, тому у цій сфері, як і у сфері будівництва достатньо державних агенцій.
В іншому випадку, регіональна складова знову випаде з поля зору міністерства і міжрегіональними проблемами будуть лише спекулювати політики.
До речі в Росії існує досить велике, фінансово спроможне міністерство регіонального розвитку, яке ніхто ліквідовувати не збирається.
Анатолій Ткачук, 23.10.2010