Про землю і не тільки. Деякі думки після експертного форуму

14 лютого в Києві пройшов експертний форум з питань земельної реформи. Не зважаючи на те, що у його роботі взяли участь 16 найкращих українських експертів у різних сферах суспільного життя, які мають безпосереднє відношення до проблеми сільських територій та руху земельних ділянок та близько 100 учасників з різних регіонів України, для офіційних органів влади він ніби залишився непомітним. А шкода. Адже на відміну від дешевих агіток про «щастя, яке прийде після впровадження продажу землі», що тиражуються на першому національному, тут питання впровадження ринку землі розглядалось через призму різних поглядів та аспектів: економічних, демографічних, соціальних, культурних, екологічних, історичних тощо.

Що у підсумку можна стверджувати і що підкріплено реальними дослідженнями:

• 1. В Україні відсутня системна державна політика щодо сільських територій та сільськогосподарського виробництва. П’ять концепцій державних програм соціального розвитку села, що були ухвалені після 1994 року, такі не стали державними програмами. Демографічна ситуація на селі погіршується катастрофічно швидкими темпами. Тривалість життя на селі в Україні уже на 2 роки нижча, ніж у місті. Головними причинами такої ситуації є відсутність роботи у сільських територіях, а відтак, відсутність джерел існування людини, маргіналізація та тотальне п’янство.
• 2. В свою чергу швидке та значне зменшення робочих місць у сільських територіях пов’язане із стрімкою концентрацією земельних ресурсів в руках великих холдингів, які перевели сільськогосподарське виробництво виключно на вирощування зернових та їх експортування. Таке виробництво не потребує робочих рук , але і не дає значної доданої вартості, яка формує податкові надходження у сільські громади. Сім найбільших агрохолдингів в Україні обробляються понад 1,5 млн. га земель, що більше аніж земель у таких сільськогосподарських областях, як Хмельницька, Черкаська та Вінницька. Такий перекос у структурі сільськогосподарського виробництва на користь зернового господарства неминуче призведе до виснажування ґрунтів. Для порівняння: у 1990 році на поля було внесено 257 млн. тон органіки, а в 2009 лише 10 млн.!
• 3. Міфи про перспективність винятково «високотоварного виробництва» стали реальністю українського інформаційного простору. Але це неправда. Саме держави де головними виробниками сільськогосподарської продукції є дрібні фермери мають найвищу віддачу з одного гектара (в 5-10 разів вищу ніж в Україні): Нідерланди, Франція, Німеччина, Польща. До речі, у Польщі, де середнє фермерське господарство базується на 10,7 га землі має майже в 5 разів вищу ефективність з одного гектара, виробляє в багато разів більше молока чи м’яса аніж в Україні. Водночас доходи одного працюючого в польському селі приблизно в 9 разів вищі аніж в Україні і вищі аніж у польській промисловості.
• 4. Земельна реформа, про яку точаться розмови в Україні, насправді не виглядає реформою, оскільки не має ні бачення реформи – для чого; ні концепції – як , коли і за які ресурси; ні індикаторів успішності. А головне у реформі відсутня людина. Для чого потрібно продавати землю, який результат ми отримаємо від цього через 5, 10, 50 років? Чи залишиться в українському вимірі село, як постійний ресурс відновлення української нації, як стабільний донор для промисловості та міста?

Земельна реформа не повинна і не може розглядатись, виключно, як впровадження ринку землі. Для сільськогосподарського виробництва, для сільського фермера чи простого селянина наявність землі у власності і можливість її продати не є головним рушієм. Але ризики сьогодні це створює дуже великі. В першу чергу для тих стареньких пенсіонерів, про яких нібито піклуються автори реформи. Ми знаємо, як у містах відбирають в одиноких квартири. Ви тільки можете уявити, як це буде в селах. Скільки бабусь позбавлять землі , а то й життя «збирачі земель».

Сьогодні основною проблемою розвитку ефективного сільського господарства та деградації сільських територій стали агрохолдинги. Адже наше законодавство побудовано таким чином, що площа орендованих земель не обмежується, мінімальні вимоги до структури сільськогосподарського виробництва на цих землях не визначені, єдиний сільськогосподарський податок та підтримка з боку держави також стимулює концентрацію земель у великих кампаніях, що замикає коло деградації сільських територій.

Держава має розірвати це порочне коло і створити умови, аби вигідним стало фермерське виробництво, а не «холдингізація». Слід ввести верхню межу площі сільськогосподарських земель для одного виробника, не більше 1000 – 1500 га; визначити, що всі виробники, які обробляють понад 200 га земель знаходяться на звичайній системі оподаткування; державні дотації надаються винятково дрібним та середнім виробникам, які займаються багатосекторним сільськогосподарським виробництвом.

Аби утримати голів держадміністрацій від стимулювання холдингізації, слід ввести в показники моніторингу стану розвитку областей головним показником щодо сільського господарства – додану вартість на один ГА сільгоспугідь, а для сільських територій – прогнозну тривалість життя населення та її динаміку.

Вважаю, що парламенту зараз потрібно повернутись обличчям до проблеми руйнування традиційного українського національного ареалу відтворення – сільських територій. Причому, необхідно вивести питання з суто економічного чи суто популістсько-соціального. Для цього варто створити змішану комісію, до роботи якої залучити не просто депутатів із різних комітетів та фракцій, а долучити найкращих українських експертів, які би: провели інвентаризацію усіх законів та підзаконних актів, які впливають на розвиток та ситуацію в сільських територіях, оцінили їхні впливи та запропонували виробити державну стратегію розвитку сільських територій, яка буде включати в себе різні аспекти – від створення умов для розвитку сільського господарства до формування соціальних ліфтів для сільського населення у їх інтеграцію в урбанізованому світі.

Анатолій Ткачук
20.02.12