Столипінська реформа та її наслідки
Дата: 15.04.2009
Столипінська реформа та її наслідки
Звичайно говорити зараз про повторення реформ Столипіна не можливо, але її успішність, доведена часом є добрим грунтом для її аналізу, осмислення та використання окремих елементів.
Росія початку 20-го століття була таким собі «колосом на глиняних ногах». При величезній території, багато чисельному населенні імперія не тільки не вважалась розвиненою державою, вона не могла себе прогодувати.
Молоді амбітні держави у цій ситуації тільки й споглядали на Росію, як майбутнього територіального донора.
Росії був потрібен різкий скачок у новий світ, нову економіку. Потреба суспільства у лідері, здатному провести необхідні реформи з’явила самого лідера.
Варто сказати, що реформи Столипіна по модернізації економіки Росії були б ні на що не здатні, якби не його реформа адміністративно-територіального устрою та місцевого управління (про самоврядування тут навряд чи можна говорити з повною мірою розуміння цього терміну).
Перелік документів, що готувались та ухвалювались завдяки енергії Столипіна є дійсно великим і комплексним:
1) «Главные начала устройства местного управления (1906);
2) «Об установлении главных начал устройства губернских учреждений» (1907);
3) «Главные начала преобразования земских и городских общественных управлений» (1907);
4) «Положение о поселковом управлении» (1907);
5) «Положение о волостном управлении» (1907);
6) «Положение о правительственных участковых комиссарах» (1907);
7) «Положение о губернском управлении» (1907).
На низовому рівні можна вирізнити дві форми самоврядування: містечкове та волостне. Містечкове стосувалось самоврядування у невеликих містечках, волосне – поширювалось у сільських територіях де не було чіткої домінанти у вигляді містечка.
В обох випадках основні повноваження належали загальним зборам – сходу містечка або волостним зборам.
До компетенції містечкового сходу можна віднести такі, важливі і для нинішнього місцевого самоврядування повноваження, як:
обрання виконавчих органів, містечкової ради, членів громадських ощадних кас;
розгляд будівельного плану містечка;
облаштування містечкової інфраструктури – вулиць, площ, криниць, мостів і тому подібного;
надання чи позбавлення дозволів на відкриття алкогольних закладів у межах містечка;
встановлення місцевих грошових та натуральних повинностей на громадські потреби містечка.
Скликав сход староста, який виконував рішення сходу, представляв інтереси містечка перед іншими органами та юридичними особами, виконував встановлені витрати, накладав штрафи, виконував доручення державних органів та земських органів повіту та губернії, якщо вони стосувались містечка.
Волостне управління, що було характерним для сільських територій також було продуктом своєї епохи і у ньому могли брати участь лише ті фізичні та юридичні особи, які мали в межах волості нерухоме майно.
Вищим органом управління у волості були волостні збори, які складались із волостних гласних, які обирались від різних об’єднань власників, а також представників від церков, монастирів, державних володінь, що були у волості. Система виборів тут була досить складна і мала фактично станово майнові ознаки.
Волостні збори обирали старшину і його помічників, визначали їхній заробіток; обирали гласних у повітові збори; займались початковими однокласними школами, приютами, амбулаторіями, місцевими дорогами, поштою; визначали необхідні волостні платежі на громадські потреби, реалізовували право на волостне майно та кошти.
Старшина виконував рішення зборів і мав певні поліційні права, зокрема на затримання винних у правопорушеннях та злочинах, обліковував потрави худобою полів, пошкодження сільськогосподарського майна, займався первинним обліком військово зобов’язаних, стягував належні платежі, накладав штрафи.
Метою цього дослідження не є детальний опис порядку формування, діяльності та взаємовідносин органів та посадових осіб земського самоврядування у столипінські часи. Головною цінністю того періоду української (у складі Російської імперії) історії є те, що навіть в умовах царизму, відсутності багатопартійності та демократії, держава в особі Столипіна зрозуміла важливість звільнення себе від невластивих для держави функцій по організації та підтримки місцевого життя і передачі цих повноважень предтечі місцевого самоврядування – земству.
Причому земство не отримувало дотацій від держави, воно утворювалось і діяло у межах самоокупності.
Фактично волості та містечка мали управління винятково у випадках, коли вони могли його утримувати!!
Звичайно земство не замінило і не могло замінити вертикалі державної влади. Дільничий комісар, Міністерство внутрішніх справ Росії тримали руку на пульсі. Усі державні справи вирішувались державними органами, а комісар мав право накласти стягнення на діячів земства, якщо вони здійснювали проступки і виходили за межі власних повноважень.
Але свою місію реформа Столипіна виконала. Росія за дуже короткий час перетворилась на дуже динамічну країну, яка змогла стати конкурентом для промислових країн Європи та Америки, а земство стало доброю школою для цілої низки нових політиків, які з’явились у тодішній Росії. Саме через земства в Україні появились свої національні політики, що стали провідниками першої української революції 1917 року, а проект Конституції УНР 1918 року було розроблено виходячи із позитивного досвіду земства з урахуванням його демократизації та повної відмови від майново-станового підходу формування його органів.