Термінологія 4. однозначність терміну та єдність термінології

Однозначність терміна

Коли ми давали визначення юридичному терміну, то говорили про його обов’язкову моносемічність, тобто строгу змістовну визначеність, однозначність. При цьому необхідно зазначити, що однозначність у мові закону – це не єдине значення слова, а його однакове сприйняття і єдине тлумачення саме в тексті цього закону.

Важливим у зв’язку з цим є те, щоб для визначення одних і тих же понять застосовувалися одні й ті ж терміни. Застосування різних термінів для визначення понять одного обсягу та змісту призводить до їхнього неодноз­начного сприйняття при застосуванні законодавства або ж додаткових спорів.

Уже було розглянуто приклад недоцільного вживання словосполучень „набуває чинності” (ст. 160) і „набирає чинності” (частина п’ята ст. 94) в Конституції України. Іншим досить наочним прикладом застосування різних термінів для одного поняття є досить тривале співжиття в українському правовому полі термінів „вогнестрільна зброя” та „вогнепальна зброя”. І якщо у Кодексі про адміністративні правопорушення в ст.174 адміністративна відповідальність накладається за стрільбу з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку, то кримінальна відповідальність, передбачена ст.223 Кримінального Кодексу(попередня редакція), наставала за розкрадання «вогнестрільної зброї», бойових припасів або вибухових речовин.

Такі розбіжності перш за все пов’язано з перекладом російської термінології. Саме через переклад російського терміна „огнестрельное оружие” в Кримінальному Кодексі виник термін „вогнестрільна зброя”, який, до речі, не застосовувався більш у жодному із законодавчих актів.

Лише нова редакція Кримінального Кодексу виправила цю помилку, використавши в ст. 269 та інших термін „вогнепальна зброя”.

Вимога щодо обов’язковості вживання однакових термінів для визначення понять одного обсягу та змісту зовсім не означає, що будь-який юридичний термін може мати лиш одне-єдине значення. Встановлення такої вимоги до застосування юридичної термінології в законодавстві недоцільне і навіть неможливе для виконання. Важко, наприклад, застосовувати в законодавстві такі терміни, як „товар”, „документ”, „фонд”, „акт” у межах одно­го-єдиного змісту та обсягу.

Проте є випадки, коли застосування одного й того ж терміна для визначення понять різного обсягу призводить до виникнення спорів.

Для прикладу, знову ж таки, звернемося до рішень Конституційного Суду України. Розглянемо Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна „законодавство”) № 12-рп/98 від 9 липня 1998 року.

Підставою для розгляду справи стало неоднозначне розуміння при застосуванні окремими органами державної влади, а також підприємствами, установами та організаціями положення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України, за яким сфера застосування контракту визначається законодавством.

Київська міська рада професійних спілок вважала, що поняттям „законодавство” охоплюються лише закони, а тому тільки ними повинна встановлюватися сфера застосування контракту. На практиці контрактна форма трудового договору часто впроваджується підзаконними актами, зокрема указами Президента України, постановами Кабінету міністрів України, чим, на думку суб’єкта звернення, порушуються конституційні права громадян на працю.

Конституційний Суд України вирішив, що термін „законодавство”, що вживається у частині третій ст.21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Але що ж саме стало причиною неоднозначного розуміння такого простого, на перший погляд, терміна „законодавство”? Цікава з цієї точки зору мотивувальна частина Рішення. В пункті 3 мотивувальної частини Рішення № 12-рп/98 від 9 липня 1998 року Конституційний Суд України встановив, що „термін „законодавство” досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст.ст. 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях (підкреслено автором): в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття „законодавство” включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету міністрів України, а в деяких випадках – також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади”. Тут же Суд пише, що у Кодексі законів про працю України термін „законодавство” в ціло­му вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Отже, бачимо, що використання в законах терміна „законодавство” для визначення різного обсягу правового поняття та відсутність чіткої регламентації такого обсягу в Кодексі законів про працю призводить до неоднозначного розуміння та застосування правових норм Кодексу.

Втім, проблеми, що стосуються аналогічних ситуацій, вирішуються більш-менш просто. Часто для встановлення необхідного обсягу поняття, що застосовується законодавцем, необхідно лиш вказати на такий обсяг в самому законі.

Що ж до застосування одного й того ж терміна для визначення різних за змістом понять, то тут законодавець має поводитися дуже обережно.

Проте в деяких випадках застосування одного й того ж терміна для визначення різних за змістом понять можуть призвести до неправильного застосування правових норм, перш за все через спотворення змісту одного з понять шляхом надання йому якостей іншого.

Виклавши зміст однозначності юридичного терміна та проаналізувавши деякі проблеми, що стосуються цього питання, можемо перейти до розгляду вимоги єдності термінології – однієї з основних вимог, що висуваються до юридичних термінів.

Єдність термінології

Вимога єдності термінології означає, що для визначення одних і тих же понять мають застосовуватися одні й ті ж терміни. Її дотримання необхідне для забезпечення правильного розуміння та єдиного тлумачення за­кону.

Звичайно, в ідеалі треба намагатися дотримуватися єдності термінології в усьому законодавстві, однак на практиці часто в цілях окремого закону необхідним буває звузити, або, навпаки, розширити обсяг того чи того поняття. Деякі терміни, як ми вже зазначали, застосовуються для визначення різних правових понять. У випадках, коли таке використання не призводить до неоднозначного тлумачення терміна, така багатозначність юридичного терміна цілком допустима. Саме тому на початку ми розглянули питання однозначності юридичної термінології.

В цьому ж підрозділі особливу увагу приділимо окремим випадкам, коли єдність термінології є обов’язкова.

Базовою вимогою до однозначного застосування термінів у законодавстві є їхня відповідність змісту та обсягу, що застосовується до них в Конституції України. Саме на основі Основного Закону буде тлумачитися будь-який нормативний припис.

Неприпустимим є розбіжності в термінології у тексті одного нормативного акта, а також у термінології загального та спеціального законів. Обов’язковим є також застосування в підзаконних актах понять у контексті законів, що регулюють відповідну сферу. Іншими словами, питання єдності термінології тісно пов’язані з ієрархією законодавства та його сферами правовідносин, що регулюють закони.

Особливу увагу слід приділяти не лише обов’язковості дотримання вимоги єдності термінології між загальними та спеціальними законами, а й між законами, які пов’язано відсильними (бланкетними) нормами. Так, неприпустимим є відсилання на положення закону, якщо термінологія цього положення розбігається з законом, в якому робиться відсилання, оскільки це призведе до помилок та розбіжностей під час тлумачення.

Отже, єдність термінології всередині одного нормативного акта обов’язкова. Терміни, які використовуються в нормативному акті, не повинні відрізнятися за змістом від їхнього визначення в Конституції України. Обов’язковою є єдність термінології в законах, які регулюють єдину сферу правовідносин, а також у законах, що пов’язані бланкетними нормами. В підзаконних нормативних актах терміни застосовуються в межах термінології законів, що регулюють відповідну сферу.

Порушення правил законодавчої техніки щодо однозначності вживаного у законі терміну та дотримання єдності термінології може стати перепоною для застосування закону. На практиці такі помилки носять типовий характер.

Приклад 1. Однакові терміни з різним змістом

Однією з типових помилок законодавчої техніки, яка можу суттєво вплинути на практичне застосування правових норм є використання в одному законі кількох термінів, які мають однакове написання, але різний зміст. Дуже часто це є наслідком застосування для терміну слів омонімів – слів, які при однаковому написанні та звучанні мають різне значення. Наприклад з шкільної практики чи повсякденного життя нам відомо: коса – волосся, коса – знаряддя праці; акт – документ, акт – статевий; акт – відплати і т.п.

Застосування таких слів у законах має бути максимально обмеженим, а застосувавши таке слово для терміну, слід дати чітке визначення і більше в тексті закону в жодному разі не застосовувати це слово у іншому значенні.

Цікавим з точки зору прикладом порушення цих правил є законопроект    «Про адміністративно-територіальний устрій України», розробник Мінрегіонбуд, жовтень 2010.

«Стаття 2. Система адміністративно-територіального устрою України

1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села, які є адміністративно-територіальними одиницями.

2. Адміністративно-територіальна одиниця – це цілісна частина території України, визначена відповідно до Конституції України та цього Закону з метою створення територіальної основи діяльності державних органів, територіальних громад та органів місцевого самоврядування.

3. Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів:

перший рівень – Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом – Київ та Севастополь;

другий рівень – райони;

третій рівень – міста (за винятком міст Києва та Севастополя), селища, села.

4. Міста, селища, села як населені пункти поділяються на міські та сільські.

До міських населених пунктів  належать міста та селища.

До сільських населених пунктів належать села.»

Як бачимо із статті 2 закону, термін – село(селище, місто) означає в одному випадку – адміністративно-територіальну одиницю, в іншому населений пункт. Таке накладання штучно створеної юридичної конструкції – адміністративно-територіальної одиниці на зрозумілий усім термін – село(селище, місто), як населений пункт породжує проблеми у самому законопроекті, а в реальному житті призведе до значних негативних наслідків.

Так у статті 12 дається визначення села, як АТО: «Село – це адміністративно-територіальна одиниця з переважно сільською садибною забудовою і кількістю населення, яка, як правило, становить не менш як 200 жителів…» , а стаття 14 вводить новий термін «невеликі поселення» і встановлює: «Невеликі поселення, що не відповідають вимогам, установленим у статтях 10, 11, 12 цього Закону, … не є окремими адміністративно-територіальними одиницями і разом з їх територією з урахуванням пропозицій жителів цих поселень та відповідних сільських, селищних, районних рад, районних державних адміністрацій включаються в установленому порядку до складу, як правило, найближчих сіл, селищ відповідного району.»

Отже зрозуміти статтю 12 можна таким чином, що близько 25% українських сіл, а саме така їх кількість має населення менше 200 осіб, буде ліквідовано шляхом приєднання до інших сіл. Звичайно є сумнів, що автори проекту саме це мали на увазі, але так виходить із тексту законопроекту, саме через об’єднання під одним терміном різних змістовних наповнень.

Мало того, за новим проектом територія села(селища , міста) включатиме і навколишні території, тобто між ними не буде так званих «нічийних» територій – всі території знаходитимуть в межах села(міста, селища). Тут відразу виникне питання і щодо режиму руху транспорту – в межах і поза межами села(міста, селища), тобто все одно виникне потреба розділити де закінчується село, як АТО, а де, як населений пункт.

Напевне не випадково у більшості держав світу поняття адміністративно-територіальної одиниці розведене від поняття населеного пункту. Є місто і є комуна(гміна, община, і т.п).

Запитання для самоперевірки

1)       Поясніть, як ви розумієте вимогу щодо вживання у законопроектах «однозначних» термінів і яким чином забезпечити дотримання цієї вимоги.

2)       Проаналізуйте терміни «населений пункт» та «поселення» і спробуйте оцінити переваги та недоліки застосування кожного з цих термінів у законопроектній роботі.

3)       Запропонуйте власне визначення для термінів – «клуб», «дитячий майданчик», «казнокрад».

18.04.2011