Слідкуйте за новинами

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА. Огляд ситуації щодо впровадження партнерств міських та сільських територіальних громад в умовах децентралізації та змін у державній регіональній політиці в Україні (короткий виклад)

Дата: 30.10.2018

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА. Огляд ситуації щодо впровадження партнерств міських та сільських територіальних громад в умовах децентралізації та змін у державній регіональній політиці в Україні (короткий виклад)

Розділ 1. Система розселення в Україні

Аби розуміти ситуацію щодо можливостей та ролі міст у розвитку регіонів взагалі, а сільських територій зокрема, дуже важливим є оцінка системи розселення в Україні, яка має свої регіональні відмінності.

Сільська Україна та міська Україна – система розселення

Довгий час Україна вважалась сільською країною. Навіть зараз, незважаючи на українські досягнення в сфері ракето- та літакобудування, сільське господарство є важливою галуззю української економіки, а сільське населення,яке досить чисельне у порівнянні з іншими країнами Європи та є реальним резервом українства, Україна залишається помірно урбанізованою країною. Майже 31 відсоток населення живе у сільських територіях. Понад 80% усіх поселень – це поселення з числом жителів менше однієї тисячі осіб.

Поряд з цим, система розселення/поселенська мережа є досить гармонійною у більшості українських регіонів і складається із мережі «глобальних » міст, які виконують певні «квазістоличні» функції, великих (понад 100 тисяч населення), середніх (50-100 тисяч), малих (до 50 тисяч) міст, селищ та сіл.

Міста та селища відносять до міських населених пунктів, а села до сільських.

Характеристика міст за їх типами візуалізована у вигляді діаграм.

Малюнок 1.2. Кількість різних категорій міст в Україні.

Малюнок 1.1. Кількість різних категорій міст в Україні

Малюнок 1.2. Кількість населення, що проживає у різних категоріях міст

Малюнок 1.4. Щільність населення у різних категоріях міст

Малюнок 1.3. Щільність населення у різних категоріях міст

Проміжний висновок:

  1. Міська мережа в Україні складається із «глобальних» міст (міст з найбільшою кількістю населення, що є близькою до мільйона осіб); міст-обласних центрів та міст обласного значення; міст-районних центрів; міст районного значення та селищ міського типу.

  2. Розміщення «глобальних» міст по території України є досить оптимальним, що дає змогу мати доступність всієї території України до «квазістоличних» послуг, які надаються у таких містах: провідні університети знаходяться саме в цих містах, високоспеціалізована медична допомога, заклади культури високого рівня(театри, консерваторії), заклади спорту та спортивні команди вищих дивізіонів.

  3. Міста-обласні центри є ключовими центрами розвитку відповідних регіонів, їх вплив на регіональну економіку є визначальним в усіх областях(за винятком Київської, яка не має власного обласного центру). Розміщення обласних центрів в деяких областях є досить асиметричним, що ускладнює доступ до них з усієї території області (Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Волинська…), що частково компенсується наявністю міст обласного значення.

  4. Міста обласного значення в Україні по регіонам мають досить нерівномірне розміщення, відрізняються одне від одного за чисельністю населення майже в 100 разів (Кривий Ріг – Моршин). Наявність в районі одного міста обласного значення – райцентру, по суті розриває бюджетну спроможність такого району і веде до суттєвого зменшення можливостей розвитку сільських територій району.

  5. Міста районного значення та селища міського типу найбільш інтегровані у сільську поселенську мережу і радше відповідають сільським поселенням, ніж міським, виходячи із щільності населення, наявності централізованого водопостачання та водовідведення, але є певними острівцями стабільності життя сільських територій, особливо районів з низькою щільністю населення.

  6. Щільність населення у містах з населенням до 100 тисяч осіб, складає менше 1174 особи на квадратний кілометр, що є значно нижчим, ніж критерії щодо міст, прийнятими в міжнародній практиці класифікації міст.

  7. Міста з населення нижчим 10 тисяч осіб по суті є не містами у європейському розумінні цього слова, а урбанізованими територіями, адже щільність населення у таких містах складає в середньому до 700 осіб на квадратний кілометр.

Розділ 2. Децентралізація та розвиток сільських територій

Децентралізація, що була започаткована в Україні в 2014 році відкриває не тільки нові можливості для органів місцевого самоврядування, а й створює умови для перегляду існуючої парадигми сільського розвитку на основі нового територіального планування та творення мереж навколо центрів економічної активності, які в свою чергу переважно є поселеннями міського типу.

Чим сільські території відрізняються від міських з точки зору можливостей розвитку?

Передусім це: – значно нижча щільність/густина населення; – мала кількість підприємств та підприємців на тисячу осіб населення; – переважна орієнтація людей на зайнятість у сільськогосподарському виробництві; – недостатня мобільність сільського населення; – низький рівень інновацій, наукової діяльності; – розтягнуті комунікації; – нижчий рівень публічних послуг та сервісів потрібних людям за місцем проживання.

В сільських територіях з названими вище характеристиками, бізнесом, які потребують значної кількості зайнятих, чи які орієнтовані на місцеві ринки працювати не так комфортно та рентабельно, як у великих містах чи урбанізованих територіях з високою щільністю населення.

Українська децентралізація, яка відбувається за алгоритмом утворення спроможних об’єднаних територіальних громад (ОТГ) уже втягнула у процес сільського розвитку … міські поселення – власне міста районного значення та селища. А зараз, через механізм приєднання сільських територіальних громад до міст обласного значення, до цього процесу долучаються і великі міста, які в Україні мають статус міст обласного значення.

Міські об’єднані територіальні громади, завдяки поєднанню міських та сільських територій, поширюють позитивний вплив міст на суміжні сільські території і вносять у ці території більш новітні підходи щодо розвитку. Плануючи власний розвиток такі громади неминуче стикаються із питанням розвитку сільських територій і починають застосовувати до такого розвитку підходи, які широко впроваджуються зараз в країнах Європейського Союзу на рівні політики ЄС і на рівні національної політики.

2.1. Великі міста та сільські околиці – зв’язані спільними інтересами

Створення ОТГ в Україні протягом 2015-18 років показало дві протилежні тенденції: перша – сільські територіальні громади в периферійних територіях об’єднуються навколо невеликих міських поселень – міст районного значення та селищ; друга – сільські громади навколо великих міст обласного значення намагаються створювати ОТГ поза участі міста.

Малюнок 2.1. Об’єднані територіальні громади на карті України

Як видно із приведеної вище карти, розміщення ОТГ по території України є досить нерівномірним. У окремих областях, таких як Хмельницька, Житомирська, Тернопільська, Дніпропетровська ОТГ займають уже більшу частину території відповідної області, водночас у Закарпатті та Київській області ситуація значно гірша.

Проте нас цікавить крім загальної інформації ситуація зі створенням ОТГ за участі чи навколо міст.

Для прикладу розглянемо Хмельницьку область, де створено досить багато ОТГ, у тому числі міських.

Малюнок 2.2. ОТГ на карті Хмельницької області

Малюнок 2.2. ОТГ на карті Хмельницької області

Як видно із карти, два найбільших міста області Хмельницький та Кам’янець-Подільський затиснуті уже з усіх сторін об’єднаними сільськими територіальними громадами, натомість місто Старокостянтинів, яке також є містом обласного значення не має навколо себе створених ОТГ. Для цих міст зараз можуть бути зовсім інші сценарії вирішення проблем на межі міських та сільських територій.

Для Хмельницького та Кам’янця-Подільського тепер залишається ключовим механізм співробітництва територіальних громад міста та ОТГ, а для Старокостянтинова є можливим приєднання до міста сусідніх сільрад за спрощеною процедурою, яка тепер стала можливою завдяки внесенню змін до Закону «Про добровільне об’єднання громад».

Створення сільських ОТГ на межі з великими містами загалом суперечить Методиці формування спроможних громад та ідеології реформи, визначеній у Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади , проте це вже стало реальним фактом, який не можна не враховувати, тому міста та ОТГ зараз приречені на встановлення співробітництва в інтересах населення своїх громад.

Не менш важливими та придатними для започаткування партнерств між громадами є міські (подекуди сільські) агломерації, які або уже склались чи складаються в Україні навколо ключових міст, що розвиваються більш стрімкими темпами ніж решта.

  1. Агломерації, що склались чи складаються в Україні можна умовно поділити на: міські агломерації національного рівня, що склалися – Київська, Донецько-Макіївська(під окупацією); національного рівня, що формуються – Одеська, Харківська, Дніпровська, Львівська; міські агломерації регіонального рівня, типу Дрогобицької; сільські агломерації, що тяжіють до регіональних міст, типу Клішковецько-Недобоївської.

  2. Для міських агломерацій характерними особливостями уже сьогодні є спільне водопостачання та водовідведення, які здійснюються із залученням ресурсів із сільських територій, а також наявність низки спільних проблем, вирішення яких є нагальним , але можливим лише в рамках побудови партнерств та укладання договорів про співробітництво міських та сільських територіальних громад.

Розділ 3. Міжмуніципальне співробітництво в форматі «місто-село» за Європейським досвідом

Концептуальні засади організації міжмуніципального співробітництва в форматі «місто-село» (рурбанізація)

Сільсько-міське партнерство, в сучасному розумінні, за визначенням Організації економічного співробітництва та розвитку, являє собою систему, прив’язану до території, де сільські та міські території співіснують і пов’язані між собою одним або більшою кількістю функціональних зв’язків (наприклад, комунікації, ланцюги створення доданої вартості, демографічні, природні ресурси тощо)[2].

Сутність ідеї рурбанізації полягає в організації співробітництва між міськими та сільськими територіями на засадах взаємовигідної кооперації, розподілу повноважень, використання наявних переваг з метою наближення сільських територій до джерел концентрації інновацій, соціального та фінансового капіталу, інвестицій, до об’єктів соціальної, транспортної інфраструктури, притаманних міським поселенням, разом із більш активним залученням ресурсів, якими багаті сільські території до процесів суспільного виробництва.

Таблиця 3.1.  Чотири базових типи засобів організації міжмуніципальної кооперації в країнах ЄС*

Типи базових засобів організації міжмуніципальної кооперації

Сутність засобів організації міжмуніципальної кооперації

Напіврегіональний управляючий орган (Semi‐regional government)

Постійно функціонуючі організації з надійною репутацією, наділені повноваженнями щодо прийняття рішень, залучені в процеси планування та координації локальних політик

Організації з постачання послуг (Service delivery organisations)

Постійно функціонуюча організація в сфері постачання послуг інфраструктурного, адміністративного та іншого характеру

Договори з постачання послуг (Service delivery agreement)

Кооперація, заснована на договірних засадах, особливо в сфері надання послуг

Форум з планування (Planning forum)

Об’єднані мережі, які залучені в процеси планування та координації локальних політик

Існують такі класифікаційні групи форм співробітництва: – пряма форма сільсько-міської співпраці (з утворенням спільного координуючого органу) + з делегуванням повноважень від локальних громад (приклади такої форми співпраці: Ренн (Франція)); – пряма форма сільсько-міської співпраці (з утворенням спільного координуючого органу) + без делегування повноважень від локальних громад (приклади такої форми співпраці: Нюрнберг (Німеччина); Центральна зона Західнопоморського Воєводства (Польща); Брабант Штад (Нідерланди)); – опосередкована форма сільсько-міської співпраці (без утворення спільного координуючого органу, найчастіше на основі контракту) + з делегуванням повноважень від локальних громад (приклади такої форми співпраці: Форлі-Чезена (Італія); Естремадура (Іспанія)); – опосередкована форма сільсько-міської співпраці (без утворення спільного координуючого органу, найчастіше на основі контракту) + без делегування повноважень від локальних громад (приклади такої форми співпраці: Кастело-Бранку (Португалія); Центральна Фінляндія (Ювяскюля та Саарієрві-Вітасарарі) (Фінляндія); Прага / Центральна Богемія (Чехія)).

Проміжні висновки:

  1. Процес міжмуніципального співробітництва в країнах ЄС є одним з інструментів реалізації масштабних ініціатив щодо подолання територіальних та соціально-економічних диспропорцій.

  2. Співробітництво має бути компліментарним – сільські території реалізують свій потенціал завдяки відкриттю доступу до ресурсів міським територіям, які, в свою чергу, мають забезпечити трансфер інновацій і технологій, організаційних заходів задля підвищення якості життя і підвищення соціально-економічних стандартів в сільській території.

  3. Процеси співробітництва громад різного типу (міського, сільського, змішаного) можуть бути певною альтернативою процесам укрупнення і об’єднання територіальних громад. Однак заходи міжмуніципального співробітництва можуть також доповнювати і підвищувати ефективність функціонування громад, що об’єднались.

Розділ 4. Огляд сучасного стану співробітництва міст та навколишніх сільських та селищних територіальних громад

В Реєстрі договорів про співробітництво територіальних громад станом на 6.09.2018 зареєстровано 223 договори. В контексті тематики нашого дослідження актуальним є співробітництво міських громад з навколишніми сільськими та селищними громадами.

Аналіз договорів співробітництва показує:

1) співробітництво міських громад з навколишніми сільськими та селищними громадами має місце лише у 13 областях з 24;

2) разом у проектах співробітництва бере участь 22 міста, або 0,65% міст країни, з них лише 3 міста обласного значення (понад 50 тис. населення) або 1,6%, решта – районного значення (менше 50 тис. населення) або 7,0%.

3) разом міські громади мають 50 проектів співробітництва, деякі з них мають по декілька проектів співробітництва.

Найбільше договорів укладено щодо спільного утримання комунальних установ – 7 договорів, в сфері поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) – 6 договорів, в сфері медицини та фізичної культури й спорту – по 5 договорів, в сферах надання адміністративних послуг – 4 договори, решта – менше. Загальну ситуацію відображає наступна діаграма.

Слід зауважити, що поза увагою місцевих громад залишилися такі перспективні сфери співробітництва як створення спільних інспекцій архітектурно-будівельного контролю, а також створення спільних відділів землекористування та земле відведення.

Проміжні висновки:

  1. Співробітництво міст з оточуючими селами та селищами в Україні є незначним – лише 0,65% міст мають його, разом зареєстровано лише 50 договорів про таке співробітництво, що складає 22% загальної кількості договорів.

  2. Співробітництво має місце переважно в невеликих містах районного значення – 40 договорів або 80% усіх договорів міст з навколишнім селами та селищами.

  3. За географією співробітництво має місце переважно в західних та центральних областях, в одинадцяти областях не зареєстровано жодного договору про співробітництво міст з навколишніми селами та селищами.

  4. Співробітництво міст з оточуючими селами та селищами в Україні має величезний потенціал завдяки можливості фінансування з Державного фонду регіонального розвитку, але не працює на повну потужність.

Розділ 5. Огляд законодавства про співробітництво територіальних громад

Можливості співробітництва територіальних громад закладені в законодавстві України в перші роки становлення української держави. Конституція України (ч. 2 ст. 142) визначає:

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Європейська хартія місцевого самоврядування також містить норми що дозволяють місцевим громадам співпрацювати в межах національного законодавства. Частина 1 статті 10 визначає:

Місцеві власті мають право, здійснюючи свої повноваження, співробітничати та в межах закону створювати консорціуми з іншими місцевими властями для виконання завдань, що становлять спільний інтерес.

Певні можливості для співпраці органів місцевого самоврядування надавав також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Однак, лише ухвалений в 2014 році Закон України «Про співробітництво територіальних громад», визначив принципи, форми, та процедури співробітництва. Законом встановлено такі форми співробітництва:

1) делегування одному із суб’єктів співробітництва виконання певних завдань з передачею йому відповідних ресурсів;

2) реалізації спільних проектів суб’єктами співробітництва з акумулюванням відповідних ресурсів;

3) спільного фінансування (утримання) суб’єктами співробітництва підприємств, установ та організацій комунальної форми власності;

4) утворення спільних комунальних підприємств, установ та організацій суб’єктами співробітництва;

5) утворення спільного органу управління суб’єктами співробітництва для спільного виконання визначених законом повноважень.

Можливості фінансування проектів співробітництва територіальних громад визначаються статтею 24-1 Бюджетного кодексу України.

Проміжні висновки:

  1. Сьогодні в Україні повністю сформоване законодавство для започаткування співробітництва територіальних громад.

  2. Визначені українським законодавством форми співробітництва відповідають європейській практиці, за винятком наявності в окремих країнах ЄС приписів щодо обов’язкового співробітництва територіальних громад у окремих випадках чи окремих сферах.

  3. Застосування різних форм співробітництва поки що в Україні є досить слабким, зокрема не зафіксовано жодного випадку створення спільного органу управління,хоча перспективним тут є створення спільної архітектурно-будівельної інспекції, органу містобудування, юридичної служби тощо.

Розділ 6. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року та її відображення у регіональних стратегіях розвитку у контексті

Державна стратегія регіонального розвитку України на період до 2020 року є ключовим документом для реалізації державної регіональної політики в Україні та має враховуватись при здійсненні стратегічного планування на рівні регіонів.

Для досягнення цілей цього дослідження зупинимось на стратегічній цілі 1 «Підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів», яка полягає у створенні оптимальних умов для розкриття регіонами власного потенціалу та ефективного використання конкурентних переваг регіональної економіки. Звідси випливають такі операційні цілі стратегічної цілі 1:Як видно із малюнку, Уряд визначив важливу роль міст у регіональному розвитку, відповідно до якого, регіони мали б врахувати цю ідею при проведенні власного стратегічного планування розвитку.Відповідно до кожної операційної цілі ДСРР 2020 визначено низку завдань (заходів), що стосуються поширення ролі міст та їх вплив на розвиток регіонів:По суті, завдання, що випливають із стратегічної та операційних цілей можуть досягатись завдяки становленню партнерств між міськими та сільськими територіальними громадами.

На жаль, проведений аналіз стратегій регіонального розвитку показує, що регіональні стратегії не в повній мірі використовують можливості міст для регіонального розвитку взагалі та розвитку сільських територій зокрема.

Проміжний висновок:

  1. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року досить детально визначає напрями використання можливостей міст для розвитку сільських територій та містить рекомендації щодо сфер формування можливих партнерств міських та сільських територіальних громад.

  2. Регіональні стратегії розвитку, які ухвалені в усіх українських регіонах, не приділяють належної уваги щодо можливостей поширення позитивного впливу міст на розвиток сільських територій, частина регіонів взагалі не передбачили у стратегіях жодної згадки про такі можливості для розвитку.

  3. Відсутність у регіональних стратегіях розвитку стратегічних/операційних цілей та завдань, щодо поширення позитивного впливу міст на розвиток сільських територій та започаткування партнерств не дає змоги отримувати фінансування подібних проектів через механізм Державного фонду регіонального розвитку.

  4. В 2019 році в областях починається робота над підготовкою нових регіональних стратегій розвитку на період 2021-28 років, що відкриває можливості для врахування можливостей поєднання інтересів міських та сільських територій для розвитку регіонів.

Резюме дослідження

  1. Україна є помірно урбанізованою країною, система розселення якої є досить логічною та відносно рівномірною у порівнянні з іншими країнами приблизно такого розміру.

  2. Не зважаючи на скорочення населення у всіх категоріях поселень, в Україні продовжується процес урбанізації. Сільське населення скорочується швидше ніж міське. Збільшується передусім населення міста Києва, міст навколо столиці та міст середнього розміру (50-100 тисяч населення).

  3. Поселенський каркас України складають різні категорії поселень: міські (міста, селища міського типу) та сільські.

  4. За статусом міста поділяються на міста обласного значення(МОЗ) та міста районного значення (МРЗ). Не зважаючи на встановлену законодавством норму щодо чисельності МОЗ (не менше 50 тисяч осіб), є досить багато МОЗ із значно меншою чисельністю населення. Більшість МОЗ розміщено на сході та заході країни.

  5. Міста обласного значення та міста – районні центри мають радіальне сполучення із навколишніми сільськими територіями, чим забезпечується підтримка економічної діяльності у селах та їх доступність до послуг, які надаються у містах.

  6. Більшість сільського населення розміщується поблизу міст. Навколо міст сільські поселення є більш чисельними ніж на периферії. Найбільш чисельні та економічно розвинені райони, приміські райони біля МОЗ/міст-обласних центрів.

  7. Диференціація у економічному та соціальному розвитку між сільськими та міськими територіями є досить великою. Валова додана вартість, що формується у містах більш ніж у 5 разів перевищує додану вартість, що формується у сільських територіях. Натомість рівень бідності у сільських територіях є вищим, а тривалість життя та зайнятість нижчою від таких показників у міських територіях.

  8. Децентралізація, яка відбувається в Україні та створення об‘єднаних територіальних громад (ОТГ) навколо міст та селищ, відкриває можливості для прискорення розвитку сільських територій у таких ОТГ.

  9. Зволікання МОЗ із процесом об‘єднання з навколишніми сільськими територіальними громадами почасти привело до ситуації, за якої навколо міст-обласних центрів та МОЗ утворено ОТГ, що по суті обмежує можливості розвитку міста у «ширину». Адміністративні межі між містами та сільськими радами в багатьох випадках є такими, що не сприяють ні розвитку економіки міст, ні вирішенню соціальних питань у прилеглих сільських територіях.

  10. Не зважаючи на стрімке зростання забудованих територій, сьогодні має місце брак вільних ділянок для розміщення нових виробництв чи соціальних об‘єктів, як у МОЗ, так і селах навколо таких міст, що підтверджує прогалини у просторовому планування цих територій.

  11. Міські, в першу чергу МОЗ та суміжні сільські територіальні громади в нових умовах, мають шукати можливості для співробітництва та вирішення спільних проблем на основі партнерств та спільних проектів. І такі перші співробітництва появляються.

  12. Європейський досвід свідчить, що зараз питання партнерств міських та сільських територій є дуже затребуваним та популярним, у тому числі в рамках реалізації політики згуртованості ЄС. Такі партнерства також є важливими з точки зору зміни парадигми для розвитку сільських територій, а саме: поступової відмови від політики субсидування фермерів до політики інтегрованих проектів розвитку сільських територій через їх включення у нові мережі з містами.

  13. Сьогодні українське законодавство про співробітництво територіальних громад в достатній мірі регулює різні типи співробітництва, які відповідають кращій європейській практиці і стосуються винятково добровільного співробітництва. Натомість українське законодавство не передбачає випадків обов‘язкового співробітництва між територіальними громади, як це має місце у різних європейських країнах.

  14. Аналіз практики застосування українського законодавства для співробітництва територіальних громад показує, що таке співробітництво, поки що не є надто поширеним, а співробітництво між міськими та сільськими територіальними громадами є радше епізодичним, ніж системним.

  15. Державна регіональна політика України визначає співробітництво міст та сільських територій пріоритетним для посилення конкурентоспроможності регіонів та розвитку сільських територій. Проте, не зважаючи на приписи, які містить Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року, регіональні стратегії не достатньо приділяють увагу розвитку такого співробітництва та не містять заходів підтримки проектів, які б спрямовувались на підтримку поширення позитивного впливу міст на сільські території.

  16. Умови використання коштів Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) передбачають можливість для підтримки проектів співробітництва територіальних громад. Однак, практика використання коштів ДФРР показує вкрай низький рівень підтримки таких проектів. А частина проектів, які підтримані ДФРР як проекти співробітництва територіальних громад, по суті такими не є, оскільки вони не випливають із договорів про співробітництво територіальних громад.

  17. З 2019 року мінімальна вартість проекту, що може фінансуватись за рахунок ДФРР піднімається до 5 млн. грн., що спонукатиме до підготовки більших проектів, які спрямовуватимуться на більшу територію і, підготовка яких буде складнішою. Це створюватиме додаткову мотивацію для підготовки проектів співробітництва між міськими та сільськими територіальними громадами.

  18. В 2019 році всі регіони приступлять до формування нових стратегій регіонального розвитку на період 2021-2027 роки, що відкриє можливості проведення у цих документах ідей співробітництва міських та сільських територіальних громад та підтримки проектів такого співробітництва.

  19. Огляд ситуації у взаємовідносинах міст та суміжних сілких територіальних громад показує, що сьогодні найактуальнішими проблемами є питання вивезення та утилізація твердих побутових відходів(ТПВ), забезпечення водопостачання та водовідведення у містах та приміських територіях. Питання спільного планування території, громадського транспорту, організації спільного навчального, спортивного чи культурного простору, охорони довкілля, поки що залишається поза увагою органів місцевого самоврядування міст та сільських громад, що неминуче приведе до загострення проблем у найближчий період.

  20. Переведення дискусії про необхідність партнерств у реальні партнерські проекти можливе через побудову комунікацій та довіри між головами міських та сільських територіальних громад, депутатами місцевих рад та жителями, привернення уваги до цих тем місцевих засобів масової інформації, висвітлення кращих прикладів, підготовки та поширення алгоритмів такої комунікації, типових документів співробітництва за різними його типами.

[1] Тут йде мова про українські міста з найбільшою чисельністю населення, близькою до 1 мільйона осіб. Вони не належать до категорії глобальних міст у світовому масштабі. – при. Автора.

[2] Governing rural-urban partnerships: lessons from the field

 http://www.oecd.org/cfe/regional-policy/Session%20III%20presentations.pdf