Слідкуйте за новинами

Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027 роки. Коротко про головне.

Дата: 30.04.2021

Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027 роки. Коротко про головне.
  1. Державна стратегія регіонального розвитку. Що це за документ?

«Стратегія є основним планувальним документом для реалізації секторальних стратегій розвитку, координації державної політики у різних сферах, досягнення ефективності використання державних ресурсів у територіальних громадах та регіонах в інтересах людини, єдності держави, сталого розвитку історичних населених місць та збереження традиційного характеру історичного середовища, збереження навколишнього природного середовища та сталого використання природних ресурсів для нинішнього та майбутніх поколінь українців.»

Якщо простіше, то ДСРР-2027 потрібна для того, аби розвиток регіонів і територій відбувався більш рівномірно, аби диспропорції між регіонами не зростали, аби вирівнювалась якість життя населення, через допомогу в розвитку тим територіям, де є обмежені ресурси чи фізичні об’єктивні обмеження їх зростання. Стратегія загалом має стати основою для планування різних публічних інвестицій, не просто у якісь сектори, а сектори у певних регіонах і територіях. Вона має виконувати певну координуючу роль – узгодження секторальних інвестицій, інтересів держави з інтересами і потребами регіонів. 

Стратегія  визначає стратегічні та оперативні цілі регіонального розвитку і розроблена з урахуванням  Цілей сталого розвитку України до
2030 року, затверджених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722.

2. Правова підстава для Стратегії

ДСРР-2027 розроблена на підставі Закону України «Про засади державної регіональної політики». Стаття 7 цього закону визначає систему документів планування, що визначають державну регіональну політику:

«1) Державна стратегія регіонального розвитку України;

2) План заходів з реалізації Державної стратегії регіонального розвитку України;

3) регіональні стратегії розвитку;

4) плани заходів з реалізації регіональних стратегій розвитку;

5) інвестиційні програми (проекти), спрямовані на розвиток регіонів.»

Відтак ДСРР-2027 має важливий вплив на інші планувальні документи у регіонах. Зараз у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Закону «Про засади державної регіональної політики»» за яким передбачається віднести до стратегічних планувальних документів і стратегії розвитку територіальних громад, які також мають відповідати ДСРР. 

3. Чи є якісь принципові відмінності нової ДСРР-2027 від попередньої ДСРР-2020 і загалом, що нового у державній регіональній політики започатковує нова Стратегія?

Варто зауважити, що ДСРР-2020 була уже досить збалансованим і концептуально суттєво кращим документом від своєї попередниці ДСРР-2013. Проте для ухвалення її на нових, європейських підходах не вистачало законодавчої основи. З ухваленням досить прогресивного закону «Про засади державної регіональної політики» у 2015 році такі правові основи з`явились і у ДСРР-2027 застосовані класичні європейські підходи до державної регіональної політики, як політики людино центричної, територіально орієнтованої, яка базується на використання недооціненого, нерозкритого потенціалу регіонів та їх окремих територій.

Відмінності та новели державної регіональної політики у ДСРР-2027 видно із таблиці, викладеній у стратегії.

Порівняльна характеристика підходів до формування
та реалізації окремих елементів державної регіональної політики в рамках реалізації Державної стратегії регіонального розвитку 

Елементи політики Підходи до формування та реалізації
державної регіональної політики
2014—2020 роки 2021—2027 роки
Об’єкти політики надання допомоги слаборозвиненим регіонам через фінансову підтримку

декларування депресивних територій як об’єктів політики, які
де-факто не отримували допомоги

визначення типу територій,
що потребують застосування особливих механізмів та інструментів державної підтримкирозбудова конкурентоспроможного регіону та функціональної території шляхом залучення усіх суб’єктів розвитку та використання потенціалу ключових активів регіону/території як умови надання фінансової підтримки з державного бюджету
Підхід до планування  домінування галузевого підходу, який не враховує специфіку різних типів територій держави визначення територій, що потребують державної підтримки, планування їх розвитку на засадах інтегрованого підходу (поєднання галузевого та територіального підходу)
Типи проектів спрямування субсидій і державної допомоги переважно на створення об’єктів капітального будівництва (державне інвестування виключно в об’єкти державної або комунальної власності) спрямування державних інвестицій у матеріальні та нематеріальні активи у вигляді так званих “твердих” та “м’яких” розвиткових проектів на основі якісної діагностики потенціалу та проблем територій, що потребують державної підтримки
Суб’єкти формування та реалізації політики розроблення та реалізація політики здійснювалася виключно через центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації розроблення та реалізація політики здійснюється на усіх рівнях врядування (центральний, регіональний, місцевий) із залученням неурядових організацій
Фінансування відсутність цільового фінансування Стратегії та програм регіонального розвитку, програми секторальної бюджетної підтримки у рамках виконання планів заходів з реалізації Стратегії цільове спрямування коштів державного фонду регіонального розвитку на виконання програм регіонального розвитку, що забезпечують виконання окремих завдань Стратегії

 

Просторове планування недотримання вимог містобудівної документації (Генеральної схеми планування території України, схем планування території на регіональному рівні, генеральних планів населених пунктів) під час здійснення державних інвестиційних програм/заходів обов’язкове врахування вимог містобудівної документації (Генеральної схеми планування території України, схем планування території на регіональному рівні, генеральних планів населених пунктів) під час здійснення державних інвестиційних програм/заходів
Міжвідомча координація міжвідомча координація відсутня внаслідок неефективної роботи Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку забезпечення Кабінетом Міністрів України належного рівня координації, зокрема  через Міжвідомчу координаційну комісію з питань регіонального розвитку 
Інституційна спроможність інституційна спроможність базового рівня врядування перебуває на початковому етапі забезпечення спроможності територіальних громад стратегічно планувати розвиток та ефективно управляти ресурсами для розвитку
становлення агенцій регіонального розвитку
як суб’єктів регіональної політики 
становлення агенцій регіонального розвитку як реальних суб’єктів регіональної політики

4. Що означає територіальний підхід до стратегічного планування, у чому його переваги та особливості?

Державна регіональна політика традиційно, це політика, яка стосується всіх регіонів держави. Так було і до 2021 року. Проте виявилось, що у межах кожного з більшості регіонів, є окремі території, які відрізняються від інших, натомість мають спорідненість з подібними територіями у іншому регіоні.

Наприклад гірські території Карпат. Вони є в межах 4-х регіонів. Для таких гірських територій є багато спільного – низька щільність населення, ускладнена доступність, не можливість розвитку традиційного сільського господарства , необхідність враховувати природоохоронні обмеження.

Також є спільні риси і для низки інших територій, зокрема сільських периферійних, віддалених від міст, слабо заселених. Щодо таких окремих типів територій, які тепер називають «функціональними типами» держава може і має застосовувати спільні рецепти пом’якшення ситуації, застосовувати різні механізми підтримки розвитку, відмінні від традиційних.

  У цій Стратегії якраз і запроваджено так нові підходи до державної регіональної політики у новому плановому періоді, а саме: «перехід до територіально спрямованої політики розвитку на основі стимулювання використання власного потенціалу територій, надання підтримки окремим територіям, що характеризуються особливими проблемами соціально-економічного розвитку, високим  історико-культурним потенціалом, екологічними умовами та потребами охорони навколишнього природного середовища.»

Тут варто зазначити, що при підготовці проекту Стратегії планувалось визначити лише 5 типів функціональних територій, проте у процесі її узгодження з різними міністерствами та відомствами, цей перелік суттєво розширився. Проте незважаючи на такий широкий перелік, реально, особливі механізми підтримки розвитку будуть застосовуватись до більш вузького переліку. Для цього планується ухвалення нової редакції закону «Про стимулювання розвитку регіонів».

Загалом новий територіальний підхід передбачає, що визначаються території, що потребують особливої уваги з боку держави. Серед цих території визначаються території, які є центрами зростання/регіональними полюсами зростання і підтримка яких сприятиме розвитку всього регіону, та території з обмеженими можливостями розвитку, які по суті втратили можливість для самовідновлення і деградацію яких терміново варто зупиняти.

 У Стратегії до територій, що потребують  особливої  уваги з боку держави віднесли:

  • «агломерації — територіальні скупчення населених пунктів (насамперед міст), що формують цілісні суспільно-територіальні утворення з чисельністю населення понад 500 тис. осіб. Агломерації є територіями концентрації населення, капіталу та бізнесу і мають інтенсивні господарські, трудові, культурно-побутові зв’язки з навколишніми територіями, характеризуються високим рівнем розвитку інфраструктури, економіки, надання послуг населенню;
  • великі міста — міста з чисельністю населення від 100 тис. осіб і більше;
  • середні міста — міста  з чисельністю населення від 50 до 100 тис. осіб;
  • малі міста — міста з чисельністю населення до 50 тис. осіб;
  • монофункціональні міста — міста, розвиток яких пов’язаний з реалізацією однієї виробничої функції та які віднесені до центрів вугледобування, видобування рудної і нерудної сировини, хімічної і нафтопереробної промисловості. Внаслідок занепаду профільних галузей спеціалізації в цих містах спостерігаються активні депопуляційні процеси, погіршуються умови навколишнього природного середовища, зростає безробіття;
  • сільські території у несприятливих умовах — територіальні громади, що одночасно мають такі характеристики, як щільність сільського населення нижча 15 осіб на кв. кілометр, відстань до найближчих міст з населенням більше  50 тис. осіб понад 30 хвилин на автомобілі (орієнтовно 40 кілометрів автомобільними дорогами з твердим покриттям), чисельність населення скоротилася у період  2008—2018 років більш як на 30 відсотків;
  • гірські території Українських Карпат — територіальні громади, які розташовані у гірській місцевості і до складу яких входить щонайменше один населений пункт, якому надано статус гірського відповідно до Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”;
  • макрорегіон “Азов-Чорне море” — частина території України, яка прилягає до морського узбережжя або узбережжя морських заток і лиманів у межах 30-кілометрової доступності;
  • зони впливу міжнародних транспортних коридорів — частина території України в межах 15-кілометрової доступності до міжнародних автомобільних доріг загального користування державного значення;
  • прикордонні регіони — регіони, які безпосередньо прилягають до державного кордону;
  • прикордонні території у несприятливих умовах — територіальні громади, розташовані біля кордону з державами, відносини з якими передбачають додатковий рівень безпеки державного кордону, обмеження руху товарів та людей, що стримує розвиток місцевої економіки та залучення інвестицій (Російська Федерація, Придністров’я Республіки Молдова) в межах 30-кілометрової доступності, або лінії розмежування відповідно до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”;
  • тимчасово окуповані території України — частини території України, тимчасово окуповані внаслідок збройної агресії Російської Федерації, в межах яких відповідно до Законів України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” та “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль;
  • природоохоронні території та об’єкти — території та об’єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об’єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до Закону України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних”.»

Як видно із цього переліку, якщо серед міст виокремити лише регіональні полюси зростання, розуміти, що немає поки що впливу на окуповані території, а території в зоні розмежування згрупувати з територіями вздовж російського кордону, кількість типів територій суттєво скоротиться і відповідатиме кращим практикам щодо визначення таких типів.

5. Які дослідження та припущення покладені в основу ДСРР-2027?

ДСРР-2027 розроблялась на підставі уже згаданого Закону «Про засади державної регіональної політики», який передбачає, що Державна стратегія регіонального розвитку України визначає:

«1) тенденції та основні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів;

2) пріоритети державної регіональної політики на відповідний період;

3) стратегічні цілі і напрями регіонального розвитку та міжрегіонального співробітництва;

4) оперативні цілі, що забезпечать досягнення стратегічних цілей;

5) основні завдання, етапи та механізми їх реалізації;

6) систему моніторингу та оцінки результативності реалізації Державної стратегії регіонального розвитку України.»

Відтак всі ці вимоги знайшли своє відображення у тексті ДСРР-2027. Аналітична частина Стратегії є досить великою, тут відображені основні  тенденції та проблеми соціально-економічного
розвитку регіонів у контексті загальнодержавних викликів.

Зокрема, до конкурентних переваг України та її регіонів віднесено:

«відкритість для бізнесу;

найбільша держава в Європі;

великий ринок, що розвивається в Європі та має широкий спектр можливостей;

людський капітал — велика європейська держава з населенням понад 40 млн. осіб;

вигідне географічне розташування;

потужний транзитний потенціал;

потужний історико-культурний потенціал;

доступна вартість життя в Україні порівняно з більшістю європейських держав»

Це переваги, які варто використовувати при планування розвитку , як держави, так і її регіонів. Проте в нинішніх умовах гібридної війни Росії з Україною, частина з цих переваг не може бути реалізованою. Зокрема транзит через Україну суттєво обмежений власне Росією і тепер уже і Білоруссю.

На сьогодні визначальними викликами, що впливають на всі аспекти планування та реального життя є такі:

«Збройна агресія Російської Федерації проти України
та тимчасова окупація частини її території 

Збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила тимчасову окупацію 7 відсотків території нашої держави, на якій проживало 13 відсотків населення України

Поглиблення демографічної кризи

Починаючи з 1991 року населення держави скоротилося на понад
9 млн. осіб. Статево-вікова піраміда населення є по суті перевернутою, відтак демографічна ситуація буде лише прискорено погіршуватись.

Зміна клімату, погіршення екологічної ситуації

Глобальне потепління в Україні матиме негативний вплив на стан степів Причорномор’я, Приазов’я, Автономної Республіки Крим, а також зниженням продуктивності лісу на всій території України

Дві третини населення України проживає на територіях, де стан атмосферного повітря не відповідає гігієнічним нормативам, що впливає на загальну захворюваність населення

Погіршення якості людського капіталу

У 2019 році Україна зайняла 88 позицію із 189 держав згідно з Доповіддю про стан людського розвитку, опублікованою ПРООН. Падає рівень освіти, особливо сільської та професійної.

Непродуктивна економіка

Проблемною тенденцією є орієнтація регіональної економіки переважно на сировинні галузі, зниження темпів впровадження інноваційних видів продукції, низька підприємницька активність населення. Впровадження виробництва інноваційних видів продукції за останні роки загалом майже відсутнє.

Асиметрія регіонального розвитку 

У 2017 році 14 відсотків підприємств всієї економіки розташовані у столиці —  м. Києві. На таких підприємствах було зайнято 24 відсотки робочої сили. Крім того, у м. Києві було зосереджено 11 відсотків приватних підприємців та 25 відсотків загальної кількості юридичних осіб, на які припадало 30 відсотків робочої сили і 40 відсотків обсягу реалізованої продукції усієї національної економіки. 

Невідповідність інфраструктури сучасним потребам людини
та економіки, недосконалість системи національної
стійкості та захисту об’єктів критичної інфраструктури

За субіндексом “Інфраструктура” індексу Глобальної конкурентоспроможності 2017—2018 Всесвітнього економічного форуму Україна займає 78 місце із 137 держав з показником 3,9 бала, продемонструвавши падіння на три пункти від результату попереднього року та на десять пунктів порівняно із 2014 роком, опинившися на рівні В’єтнаму (3,9 бала), Вірменії (3,9), Аргентини (3,9) та Тунісу (3,8 бала).

Слабкість публічних інституцій

За субіндексом “Державні інституції” індексу Глобальної конкурентоспроможності 2017—2018 Всесвітнього економічного форуму Україна займає 104 місце. Руйнування державної служби, відсутність ефективної системи підвищення кваліфікації управлінських кадрів, створюють додаткові проблеми у плануванні та реалізації програм розвитку.

Ці виклики прямо чи опосередковано формують ключові проблеми «, що стримують розвиток регіонів і держави в цілому та потребують розв’язання в рамках цієї Стратегії: 

слабка інтеграція регіональних просторів у загальноукраїнський, що характеризується:

  • подальшим зростанням асиметрії у рівнях розвитку регіонів та територій;
  • моноцентричністю економічного зростання; 
  • обмеженим зв’язком між територіями, що пояснюється застарілістю та зношеністю інфраструктури, насамперед дорожньо-транспортної;
  • нерівномірністю доступу до якісних послуг, суттєвим відставанням рівня життя більшої частини населення слаборозвинених територій (сільські малозаселені території, гірські території, монофункціональні міста  тощо) від рівня життя міського населення; 
  • низьким рівнем платоспроможності населення, трудових доходів та бідністю серед працюючих; 
  • погіршенням стану навколишнього природного середовища, виснаженням природних ресурсів, нераціональним використанням територій, втратою біорізноманіття;
  • хаотичною забудовою історичних населених місць, територій об’єктів всесвітньої спадщини, пам’яток культурної спадщини та історико-культурних заповідників, що призводить до неминучих втрат історико-культурного потенціалу та незбалансованого розвитку населених місць;
  • зруйнованою економікою та інфраструктурою, накопиченням екологічних проблем, формуванням іміджу території “бойових дій” на Сході та Півдні України, що призвело до нівелювання інвестиційної привабливості територій;
  • перевантаженістю інфраструктури агломерацій, незадовільним станом житлово-комунальної сфери та загостренням екологічних проблем у містах;
  • нереалізованим транзитним потенціалом окремих регіонів; 
  • низьким рівнем міжрегіональної співпраці;
  • неефективним використанням потенціалу прибережних територій, незадовільним екологічним станом у басейнах Чорного та Азовського морів;
  • значними міжрегіональними відмінностями у сприйнятті громадянами векторів внутрішньої і зовнішньої політики;

низький рівень конкурентоспроможності регіонів через:

  • непродуктивну регіональну економіку більшості регіонів; низький рівень регіонального інноваційного розвитку;
  • невідповідність рівня освіти потребам ринку праці; низьку мобільність населення, що впливає на дисбаланс на ринку праці; 
  • низький рівень цифровізації регіонів та цифрової обізнаності;
  • низький рівень підприємницької активності серед населення, насамперед на територіях з особливими проблемами розвитку;
  • невідповідність існуючого рівня розвитку інфраструктури до потреб економіки та населення регіонів та країни в цілому; 

недостатня спроможність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інституцій регіонального розвитку до ефективного впровадження реформ, надання високоякісних послуг населенню та  розв’язання проблем соціально-економічного розвитку територій.

Відтак, ідентифіковані ключові проблеми стають основою розробки стратегії, спрямованої на їх подолання, що і знайшло своє відображення у стратегічних та оперативних цілях ДСРР-2027

6. Як має виглядати регіональна політика на період до 2027 року?

ДСРР-2027 визначила стратегічне бачення, мету та стратегічні цілі для втілення державної регіональної політики впродовж планового періоду:

Стратегічним баченням регіонального розвитку та держави в цілому є створення достатніх умов для комфортного проживання, самореалізації та розвитку громадян, підвищення якості їх життя у кожному регіоні. Державна регіональна політика сприяє кожному регіону та територіальній громаді в ефективному використанні їх потенціалу, переваг, ресурсів та можливостей для розвитку та підвищення якості життя людини та відповідно на користь розвитку всієї України — економічно та екологічно стабільної, політично та соціально згуртованої держави.

Стратегічною метою державної регіональної політики до 2027 року є розвиток та єдність, орієнтовані на людину — гідне життя в згуртованій, децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні, забезпечення ефективного використання внутрішнього потенціалу територій та їх спеціалізації для досягнення сталого розвитку країни, що створює умови для підвищення рівня добробуту та доходів громадян під час досягнення згуртованості в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному та просторовому вимірах.

Стратегічна мета державної регіональної політики до 2027 року досягається на основі трьох стратегічних цілей: 

І. Формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах.

ІІ. Підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів.

ІІІ. Розбудова ефективного багаторівневого врядування.»

Оперативні цілі, які випливають із кожної стратегічної цілі, розкривають напрями і пріоритети реалізації політики та орієнтовані на виконання певних завдань, що є досить чітко окресленими і досягнення результатів за якими можна оцінити.

Оперативні цілі напрями їх реалізації викладені у таблиці

Стратегічна ціль I. “Формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах”
1.1. Оперативна ціль 1 “Стимулювання центрів економічного розвитку (агломерації, міста)”
1.1.1. Напрям “Посилення інтегруючої ролі агломерацій та великих міст”
1.1.2. Напрям “Посилення використання потенціалу розвитку середніх та малих міст”
1.2. Оперативна ціль 2 “Збереження навколишнього природного середовища та стале використання природних ресурсів, посилення можливостей розвитку територій, які потребують державної підтримки (макро- та мікрорівень)”
1.2.1. Напрям “Відновлення та розбудова територій, структурна перебудова економік регіонів, що постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України”
1.2.2. Напрям “Розвиток сільських територій”
1.2.3. Напрям “Створення умов для подальшого розвитку гірських територій українських Карпат”
1.2.4. Напрям “Реалізація морського потенціалу для розвитку приморських регіонів та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів”
1.2.5. Напрям “Соціально-економічна трансформація територій, де перебувають у стадії закриття вугледобувні та вуглепереробні підприємства”
1.2.6. Напрям “Протидія кризам на територіях з особливими проблемами розвитку (сільські території у несприятливих умовах, малі монофункціональні міста, прикордонні території у несприятливих умовах)”
1.2.7. Напрям “Розвиток територій української частини Дунайського регіону та транскордонного співробітництва”
1.2.8. Напрям “Формування мережі природоохоронних територій, збереження та відтворення екосистем, поліпшення стану навколишнього природного середовища”
1.3. Оперативна ціль 3 “Створення умов для реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях в український простір”
1.4. Оперативна ціль 4 “Розвиток інфраструктури та цифрова трансформація регіонів”
1.4.1.Напрям “Цифрова трансформація регіонів”
1.4.1.1. У сфері цифрових комунікацій
1.4.1.2. У сфері цифрової інфраструктури
1.4.2. Напрям “Розвиток транспортної інфраструктури”
1.4.3. Напрям “Розвиток інженерної інфраструктури”
1.4.4. Напрям “Розвиток соціальної інфраструктури”
1.4.5. Напрям “Розвиток інфраструктури безпеки”
1.4.6. Напрям “Розвиток інфраструктури надання адміністративних послуг”
1.5. Оперативна ціль 5 “Формування єдиного освітнього, інформаційного, культурного простору в межах всієї території України”
1.5.1. Напрям “Інтеграція внутрішньо переміщених осіб у територіальні громади їх постійного перебування”
1.5.2. Напрям “Доступ до соціальних та публічних послуг громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, а також прилеглих до них територіях”
1.5.3. Напрям “Посилення соціальної захищеності ветеранів війни та членів їх сімей у територіальних громадах за місцем їх постійного проживання (перебування)”
1.5.4. Напрям “Підтримка програм міжрегіональної кооперації та обмінів між регіонами України”
1.5.5. Напрям “Розвиток внутрішнього туризму”
1.5.6. Напрям “Створення єдиного мовно-інформаційного простору”
1.5.7.Напрям “Формування української громадянської ідентичності населення на основі суспільно-державних (національних) цінностей шляхом розвитку загальнодержавної системи національно-патріотичного виховання”
1.6. Оперативна ціль 6 “Ефективне використання економічного потенціалу культурної спадщини для сталого розвитку громад” передбачається досягнути шляхом виконання таких завдань:
1.6.1.Напрям “Створення умов для ефективного використання економічного потенціалу культурної спадщини”
1.6.2. Напрям “Збереження культурної спадщини та захист традиційного характеру середовища”
Стратегічна ціль II. “Підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів”
2.1. Оперативна ціль 1 “Розвиток людського капіталу”
2.1.1.  Напрям “Підвищення якості і конкурентоспроможності вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти”
2.1.1.1. У сфері вищої та фахової передвищої освіти
2.1.1.2. У сфері професійної (професійно-технічної) освіти
2.1.2. Напрям “Розвиток загальної середньої освіти”
2.1.3. Напрям “Розвиток дошкільної та позашкільної освіти”
2.1.4.Напрям “Забезпечення освіти осіб з особливими освітніми потребами”
2.1.5. Напрям “Формування доступної та спроможної мережі закладів для надання якісних медичних послуг”
2.1.6. Напрям “Модернізація та розвиток системи екстреної медичної допомоги”
2.1.7. Напрям “Формування здорової нації та створення належних умов для розвитку системи закладів фізичної культури і спорту, в тому числі для осіб з інвалідністю”
2.1.8. Напрям “Формування спроможного та всебічно розвинутого молодого покоління”
2.1.9. Напрям “Створення інклюзивного середовища”
2.2. Оперативна ціль 2 “Сприяння розвитку підприємництва, підтримка інтернаціоналізації бізнесу у секторі малого та середнього підприємництва”
2.2.1. Напрям “Розвиток підприємництва”
2.2.2. Напрям “Підтримка експорту”
2.2.3. Напрям “Розвиток креативних індустрій”
2.3. Оперативна ціль 3 “Підвищення інвестиційної привабливості територій, підтримка залучення інвестицій”
2.4. Оперативна ціль 4 “Сприяння впровадженню інновацій та зростанню технологічного рівня регіональної економіки, підтримка інноваційних підприємств та стартапів”
2.5. Оперативна ціль 5 “Сталий розвиток промисловості”
Стратегічна ціль III. “Розбудова ефективного багаторівневого врядування” включає такі оперативні цілі.
3.1. Оперативна ціль 1 “Формування ефективного місцевого самоврядування та органів державної влади на новій територіальній основі” на засадах нового адміністративно-територіального устрою України
3.2. Оперативна ціль 2 “Формування горизонтальної та вертикальної координації державних секторальних політик та державної регіональної політики”
3.3. Оперативна ціль 3 “Побудова системи ефективного публічного інвестування на всіх рівнях врядування”
3.4. Оперативна ціль 4 “Розбудова потенціалу суб’єктів державної регіональної політики” передбачається досягнути шляхом виконання таких завдань:
3.4.1.Напрям “Забезпечення професійного розвитку посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад”
3.4.2. Напрям “Підвищення спроможності агенцій регіонального розвитку та інших інституцій місцевого розвитку”
3.5. Оперативна ціль 5 “Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидія домашньому насильству та дискримінації”
3.6. Оперативна ціль 6 “Розбудова системи інформаційно-аналітичного забезпечення та розвиток управлінських навичок для прийняття рішень, що базуються на об’єктивних даних та просторовому плануванні”

Як бачимо із цих формулювань, цілі є амбітними, але загалом можуть бути досяжними за умови належного планування та фінансування заходів, програм і проектів, що випливають із стратегії.

7. Яким чином має забезпечуватись реалізації ДСРР-2027?

 Реалізації Стратегії буде здійснюватись на основі планів заходів щодо реалізації Стратегії відповідно на 2021—2023 і 2024—2027 роки. Причому план реалізації складатиметься із власне планів заходів – тобто організаційних, інституційних, законодавчих заходів, які не потребують окремого фінансування і здійснюватимуться відповідальними за це органами, а також із програм регіонального розвитку, кількість яких визначатиметься урядом і які складатимуться з інвестиційних проектів. Проекти регіонального розвитку можуть орієнтуватись, як на тверду – інвестування у об`єкти так і у м’яку – інвестування у людину, інфраструктуру.

Реалізація ДСРР-2027 буде здійснюватись і через реалізацію інших державних програм, а також регіональні стратегії розвитку та плани заходів з їх реалізації у частині, що випливають із ДСРР-2027. 

Тут варто зауважити, що реалізації стратегії на основі проектів, які випливають із програм регіонального розвитку розкриває можливості до участі у таких проектах різних суб’єктів національного, регіонального та місцевого рівнів врядування.

8. Яким чином фінансуватиметься реалізації ДСРР-2027?

Фінансове забезпечення реалізації ДСРР-2027 здійснюється за рахунок різних джерел, про що записано у самій Стратегії, зокрема:

державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Передбачається, що розмір ДФРР буде поступово збільшуватись і частина коштів йтиме на реалізацію загальнонаціональних програм і проектів, що випливають із ДСРР-2027, а частина коштів – на виконання регіональних стратегій розвитку, за умови, що вони відповідають державній стратегії. 

коштів державного бюджету в межах бюджетних програм, що спрямовуються на розвиток відповідної сфери у регіонах. Це кошти секторальних міністерств, використання яких має узгоджуватись з ДСРР-2027;

субвенцій, інших трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам(на виконання окремих важливих для держави програм, зокрема щодо розвитку окремих типів територій, тощо);

коштів місцевих бюджетів(якщо такі будуть використовуватись для спів фінансування проектів регіонального розвитку);

коштів технічної допомоги та секторальної підтримки ЄС, інших міжнародних донорів, міжнародних фінансових організацій;

коштів інвесторів, власних коштів підприємств(якщо вони будуть залучені у реалізації інтегрованих проектів розвитку, згідно до вимог законодавства).

9. Чому важливо знати зміст ДСРР-2027 для органів місцевого самоврядування громад та регіонів?

Оскільки саме регіональний та місцевий розвиток на новому етапі стає основою бюджетного благополуччя територіальних громад і можливості достойного життя місцевого населення, органи місцевого самоврядування мають опікуватись питаннями розвитку. Не зважаючи на досить велике зростання місцевих бюджетів за останні роки, їх розмір все ж таки не є достатнім для реалізації досить великих проектів, які стимулюють економічний розвиток. Відтак залучення додаткових ресурсів є пріоритетом для різних громад і регіонів. Таким джерелом ресурсів може стати Державний бюджет України в частині, яка буде виділена на Державний фонд регіонального розвитку, програми регіонального розвитку та секторальні програми, що реалізовуватимуться в регіонах, відповідно до умов ДСРР-2027. Відтак, правильно спланувавши регіональну стратегію розвитку, стратегію розвитку територіальної громади регіон чи громада можуть розраховувати на реальну підтримку їх проектів розвитку за рахунок державних коштів.

 10. Чому важливо знати зміст ДСРР-2027 для представників громадських організацій, депутатів місцевих рад?

Як уже було сказано вище, для системного та прогнозованого розвитку територіальних громад дуже важливо правильно підготувати власну стратегію регіонального розвитку , яка б базувалась на реальних конкурентних перевагах відповідної громади, враховувала зовнішні та внутрішні виклики та була розрахована на реальні ресурси, які можна залучити для реалізації такої стратегії.

Саме тому, дуже важливо знати ключові моменти Державної стратегії регіонального розвитку, знати територіальний підхід, який застосовується у стратегії, розуміти можливості отримання фінансування на власні проекти, які спрямовані на досягнення цілей, що відповідають ДСРР-2027. Такі знання дають змогу безпосередньо впливати на процес підготовки такої стратегії, контролювати дотримання відповідності ДСРР-2027, передбачити належність власної громади до певного функціонального типу території, які належать до типів особливої уваги з боку держави. 

Саме такі знання збільшують шанси на додаткове фінансування та реальне досягнення цілей розвитку в інтересах жителів власної громади.

Хай вам щастить! 

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Європейський Союз для сталості громадянського суспільства в Україні», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Інститут громадянського суспільства» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.