Слідкуйте за новинами

«Моє рідне селище Чорний Острів» – переможець конкурсу на кращий шкільний твір

Дата: 14.02.2012

В Подільське небо впершись гостро,
Стоїть містечко Чорний Острів
Хрести і церкви, і костелу,
Який неначе сіра стелла,
Застиг на пагорбі крутім.
І, як нагадування, в нім
Стремлять снаряди, ген вгорі,
Ще з громадянської пори.
А Буг із Мшанцем обійнявшись,
До моря хвилі понесли.
І буйні верби, й осокори,
Немов живі зелені гори,
Над ним схилилися, вросли…

Рідне моє селище, з гарною дивною назвою – Чорний Острів. Наше селище, яке розміщується на острівку між двома красивими річками Південий Буг і Мшанець, має дуже цікаву історію і не менш гарну красу. Я почала свою розповідь з рядків місцевого поета Черветюка Петра Кириловича, які він написав ще в 1993 році. Адже в своїх рядках він описав, змалював Чорний Острів.

Чорний Острів – одне з давніх поселень Поділля, яке ще до нападу кримських татар мало укріплену фортецю. Як твердить історія «Оточене навколо могутніми дубовими лісами і суцільними болотами, поселення з його земляними і дерев’яними укріпленнями здавалося похмурим і загадковим, тому і назву дістало «Чорний Городок». В історичних джерелах про нього вперше згадується в 1366 році. Під час вторгнення кримських татар на територію краю Чорний Острів був спалений, а фортеця була зруйнована. У другій половині ХІVст обороні укріплення відбудували, але поселення ще довгий час залишалося малонаселеним.

В ХІV ст. він під іменем Чорного Городка належав до володінь Новгородських; в 1545 році по спадщині переходить до Свірщів і став називатися Чорним Островом; потім переходить в рід Вишневських, від них  дістався Огінським, а потім перейшов у власність всім нам відомих Пшиздецьких. В 1556 році король Сигізмунд Август дарував містечку магдебурзьке право. В Пшиздецьких був дуже красивий маєток який в наші часи став музичною школою для багатьох дітей, але фотографії маєтку до сьогодні збереглись і ми можемо побачити всю красу і велич цього маєтку.

У Пшиздецького була дуже гарна донька Лаура:

Пшиздецький мав дочку Лауру.
Вона була троянди цвіт.
І стала жертвою Амуру
В свої палкі шістнадцять літ.
Одна – єдина. Горе, горе!
О, де ви праведні святі?!
Тут вилий сліз хоч ціле море,
Та не зарадиш вже біді.
І сталось чудо Новгородське
Ну, скажем прямо, диво з див.
Російський Зодчий, скульптор Бродський,
Її в камінні оживив.
Вона у Кам’янці в музеї
Лежить. З тих пір, ну як жива,
А люду, люду коло неї,
Немов у полі, у жнива…

Спочатку скульптура Лаури знаходилася у нас, у мальовничому містечку Чорний Острів, у костелі, а згодом її доправили у Кам’янець Подільський. І як хочеться, щоб ця чудова скульптура знаходилася у Чорнім Острові. Скільки б  людей приїздило сюди, щоб  подивитися цю красу.

Оспівував наш прекрасний край Леонід Глібов, який проживав у Чорнім Острові. І коли йдеш в сторону Вовчої Гори, то спадає на думку його вірш «Журба». Тільки Глібов міг так майстерно змалювати мій рідний край.

Я люблю свій рідний край, бо тут я народилася, зростала. Саме тут я вперше стала на ноги і сказала слово мама, саме тут я вперше побачила сліпучу синь українського неба, кучеряві верби та білих лебедів, які так велично плавають на нашій річці.

У моєму улюбленому містечку є чудова бібліотека, середня школа, ліцей, музей Глібова, музична школа, неймовірно красива церква та старовинний костел, які чарують своєю красою. І я хотіла б, щоб цю красу побачило багато людей.

Учениця 2-го курсу
Чорноострівського ПАЛ
Чайковська Вікторія
Володимирівна

Переможниця конкурсу

на кращий шкільний твір