Слідкуйте за новинами

Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Дата: 18.12.2020

Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства», що відбулася 14 грудня ц.р.

Модератор: Регіони такі різні чи варто нам взагалі бути разом?

Анатолій Ткачук: Добрий день, шановне товариство. Запитання таке гаряче. Дуже часто у деяких людей є така думка, що ми занадто різні і, можливо, нам не варто бути разом. Насправді, напевно, це не так, тому що є різні різності. В одних позиціях ми дуже різні: хтось шанує Бандеру, а хтось шанує Леніна.

По інших різностях ми навпаки дуже близькі, тому що ми всі вболіваємо за українську збірну по футболу, ми в більшості всі хочемо миру, благополуччя, достатку, їздити в Європу. Для нас важливо розуміти оцю частинку: де ми різні, а де спільні, і як зробити так, щоб наша спільність поширювалась і поглинала оцю різницю. Це перша позиція.

Друга позиція економічна. В нас дуже часто говорять, що от один регіон, – колись це був Донбас, – що він найбільший і всіх годує. Тепер це Київ, за Києвом це Дніпропетровська область, які є найбільшими. Можливо, вони могли би бути багатші, якщо би були окремо, але насправді це повна ілюзія, тому що багатий хтось не тому, що він такий крутий, а тому, що навколо є інші, які споживають продукти, які виробляються в цьому багатому регіоні, чи для кого ці продукти надходять.

Візьмемо, наприклад, порт «Південний» – величезні надходження, але чи були б ті надходження, якби порт «Південний» споживав лише на своїй території ці товари і служив би тільки на цю громаду. Та не був би.

Візьмемо громаду, де є Нетішинська АЕС, яка виробляє енергію, і споживають її інші, а доходи йдуть туди. Тому мені здається, треба розуміти, що Україна – це якби набір мозаїки різних елементів, де кожен елемент окремо, можливо, суттєво відрізняється від іншого елемента, а коли вони всі на одній площині, то це тільки посилює кожен елемент і Україну загалом. Оце, напевно, ключове, що, мені здається, треба розуміти усім політикам, ідеологам, простим громадянам.

Модератор: А може навпаки, регіональне різноманіття є ресурсом для збільшення згуртованості українського суспільства?

Анатолій Ткачук: Я би ще порефлексував про те, що ми говорили. Так, цікава історія: на Донбасі добували вугілля для українських електростанцій, саме для українських, вони так були розроблені. Зараз вони відділились. Війна, немає поставок. Тільки вони це вугілля добувають. І це вугілля споживають наші ж електростанції, тільки через російські чи білоруські компанії. Це потрібно залишити так, як є? Це потрібно використати для якоїсь пропаганди? От що з цим робити? Тут дуже цікава історія.

І тут ще говорять, що спільність – це демократія. Дуже цікава ідея. Мені сподобалось. Треба подумати, як це діло обіграти.

Тому що ситуація така, якщо ми різні, ці різності складаємо поруч і не кажемо сусіду, що ти поганий, бо ти не такий, як я. То це одна сторона співробітництва. Коли є ще третій, який каже, що твій сусід не такий, як ти, а другому каже, що перший сусід не такий. І в результаті ми самі між собою починаємо бути різними. Оце мені здається, режим спілкування є недемократичний.

Можливо, через це і з’являються великі проблеми, ми не можемо оце різноманіття склеїти в один продукт, а ті, хто знає, як різноманіття перетворити в розпорошеність, в таких моментах виглядають сильнішими.

Ще один момент хочу сказати. Є такий американський співак кантрі-музики, в нього є супер пісня «Божа країна» – дуже сильна пісня. Якось я подзвонив своєму знайомому поету і кажу: «Напиши слова так, як цей американець, що ми на кордоні двох світів; вміємо орати, добувати вугілля, але можемо сваритися; ходимо на майдан; потім програємо вибори; будуємо ракети. Ну, зроби таку мотивуючу штуку». Він пообіцяв зробити за тиждень, але не зробив (холера).

Але мені здається, те, що немає орієнтації на спільне майбутнє та оцієї конструкції склеювання до купи на державному рівні, і це дуже погано. Це треба міняти. Зараз ніби в Стратегії регіонального розвитку це записали, тепер треба це переводити в реальне життя. Але я переконаний, без людей ззовні навряд чи це можна робити.

Модератор: Юрій Ганушак розповідає про ситуацію, коли вони домовляються з міською радою і тими, хто купує ділянки в місті, щоб було співфінансування дороги, тому що, як він написав, всі хочуть безкоштовні ділянки, а потім будуть просити про комунікації, теж безкоштовно. Цікаво почути думку Анатолія Ткачука, бо в нього було багато прикладів роботи з територіальними громадами. Хто відповідальний в цьому випадку?

Анатолій Ткачук: Я вам скажу, що в нас велика проблема в лідерстві. Лідерство, як явище знищується, в тому числі знищується таким надмірним, формальним типу громадським хайпом.

Візьмемо будь-яке рішення, яке приймається міським головою, наприклад, виділити ділянку – частина буде проти. Заасфальтувати дорогу – частина буде проти. Повішати ліхтарі – частина буде проти. Кожен збирається і тисне на голову, політика чи орган влади, що це неправильно.

Тому що тоді стає проблемою, – навіщо приймати якісь рішення, якщо ти за ці рішення отримуєш по голові? Останній випадок із засудженням генерала – це класика жанру. Хто має посилати в атаку, якщо знає, що завтра хтось його засудить? Тому це множить лідерство на нуль. А без лідерства нічого не буде.

От, ти говориш про співробітництво, коли люди об’єднуються разом.

Я живу в селі, і люди самі зробили асфальт, освітлення, але це також продукт лідерства. Кілька людей кажуть: «Давайте заасфальтуємо», частина каже: «Та ніколи цього в селі не буде». Ну, не буде, так не буде. А ми скинулися, починають доєднуватися інші.

Здається, що в нашій ситуації дуже важливо, щоб було лідерство в державі, в громадському секторі та в громадах. Коли ми беремо на себе відповідальність, приймаємо рішення і втілюємо в життя, лише тоді можемо отримати гідний результат.

Мені здається, ми сьогодні набрали купу класних ідей, які можуть і мають увійти в Програму державного регіонального розвитку щодо згуртованості України.

В першу чергу це, звичайно, відповідальність держави, і це записано в Державній стратегії регіонального розвитку. Згуртованість – через багато років таки вдалося вивести цю категорію на державний рівень.

Тепер, коли ми запустимо ці програми, пане Євгене (звернення до Євгена Бистрицького), тоді як вони будуть вже державними, громадські організації зможуть до них долучатись і креативити. Як ми теж спробували зараз трошечки прокреативити, і які цікаві ідеї з’явилися! Якщо підтримає держава, то це якраз ті потічки, які зійдуться в річку.

Модератор: Чи є одна ключова дія або перша дія, яка на вашу думку буде вирішальною для збільшення згуртованості?

Анатолій Ткачук: Я хочу сказати, що немає однієї дії чи одного способу для розв’язання складної проблеми. Треба робити все правильно і системно. Якщо сьогодні в Україні розроблена загалом дуже непогана система для формування і реалізації державної регіональної політики, її треба дотримуватися! Тому Президент, Прем’єр і Голова ВРУ не можуть щодня оголошувати інші ініціативи, які розвалюють те, що заплановано! Оце пункт номер один. Давайте попробуємо почати жити по інструкції!

Модератор – Денис Андрущенко, співзасновник Фонду Лідерів, м.Черкаси

Відеозапис експертної дискусії

Транскрибовано Вірою Кричковською

Підготовлено в рамках проєкту «Діалоги про згуртованість», що ініційовано за підтримки Фонду Ганса Зайделя.