Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати. Ігор Попов

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати», що відбулася в Українському кризовому медіа центрі – УКМЦ 18 листопада ц.р.

 

Модератор: Що таке згуртованість? Чим вона відрізняється від єдності, солідарності і спільності? Як їх вимірювати?

 

Ігор Попов: Доброго дня, колеги. Звичайно, завжди згуртованість розглядалася, як категорія групової або соціальної психології. Але зараз в нашій дискусії нам важливий і вищий рівень – це загальна згуртованість суспільства.

В часи суспільних викликів якраз згуртованість суспільства – це наша основна зброя, летальна, нелетальна чи ще якась інша зброя. І тому для нас ця проблема стоїть дуже гостро.

Більше того, коли весь світ зараз знаходиться в кризі, весь світ займається боротьбою з пандемією і весь світ скочується в економічну рецесію, – важлива глобальна згуртованість.

Тому що коли Ефіопія будує греблю, а Єгипет після цього залишається без води – це якраз питання згуртованості, точніше, не згуртованості. Це якраз питання згуртованості між націями і державами.

І до речі, питання поставки води в Крим – питання не лише безпеки і політики, а й теж питання політичної, психологічної згуртованості. Так само, як угода про вільну торгівлю, якщо це нормальна угода, то це якраз випадок, коли виграють обидві сторони. А угода про вільну торгівлю, яку підписала Україна з Євросоюзом – це не зовсім про згуртованість.

Що стосується класичних праць, то мені дуже сподобалась досить свіжа робота, яка називається «Культурний капітал і кінець мультикультуралізму» авторства Лоуренса Харрісона з підзаголовком «Євреї, конфуціанці та протестанти».

Співробітництво і суперництво. Якщо індивідууми в групі чи в мікрорайоні, чи загалом в суспільстві більше готові до співробітництва, то це високий рівень згуртованості. Культурний, соціальний капітал набагато вищий, потенційний результат набагато вищий.

Якщо ж домінантою є «моя хата з краю», то, звичайно, і спільний результат всіх цих індивідуумів буде набагато меншим.

Для нас важливий політичний момент на сьогодні, тому що українське суспільство все більше сепароване. Це не лише географічний сепаратизм, він політичний.

Сучасні інформаційні технології привели до того, що українські громадяни все більше віддаляються одне від одного, вони мешкають в своїх інформаційних бульбашках.

В нас різні політичні групи дивляться свої телеканали і не дивляться чужі. Різні політичні групи все більше чистять своє коло спілкування в соціальних мережах і таким чином вони просто не перетинаються з політичними опонентами. На побутовому рівні ми все це бачимо дедалі більше.

Хоча, з іншого боку, є й позитивний момент, тобто, з одного боку, якщо явку на вибори вважати об’єктивним показником політичної активності, в тому числі залученості громадян до політичних процесів, то тут у нас провал, бо є розчарування у владі. У владі, як інституції, а не владі, як політичних персонажів.

В той же час ми бачимо, що під час пандемії, під час АТО у нас волонтерство набагато виросло, тобто суспільство є здоровим, і в цього суспільна є перспективи, в цього суспільства є майбутнє.

Звичайно, окремий аспект політичного виміру згуртованості для нас – це ситуація з Донбасом, тому що дискусія «хто кого годує» закінчилась появою лінії зіткнення і закінчилась військовим конфліктом.

Звичайно, це російська агресія, ми якось і до того дискутували, проте, як виявилось, ці дискусії і ця взаємна недовіра створила базу того, що російська агресія пройшла успішно. І вона пройшла неуспішно в інших регіонах, де, можливо, соціальна згуртованість була набагато краща і вища.

Як вимірювати? Звичайно, соціологія вимірює кількісні показники. Я думаю, німецький досвід був би дуже корисний і цікавий, про який ми почули від пана Даніеля.

Потрібно, щоб це системно робилося в Україні. Я у всякому випадку не зустрічав, щоб в якомусь Омнібусі системно замірявся рівень згуртованості.

Щодо об’єктивних критеріїв, то їх знайти важче, хоча скажімо в питанні Донбасу чи в питанні регіональних відмінностей були цікавими питання розподілу економічних благ між регіонами. Це було кількісним показником.

Або питання кількості активностей щодо самоорганізації. Кількість створених ОСББ. Ми могли подивитись, де більш активно проходило добровільне об’єднання громад, а де об’єднання не зовсім добровільне.

Є цікавий досвід в Україні, це вимірювання SCORE, яке проводить ООН саме для соціальної згуртованості щодо питань Донбасу, непідконтрольних територій. Можливо, ця модель змогла б стати прикладом, як створити всеукраїнську модель. Тому що згуртованість актуальна не лише для Донбасу і не лише для повернення втрачених людей і територій. А згуртованість актуальна для всього українського суспільства. Дякую.

 

Модератор: Що потрібно робити, щоб згуртованість збільшувалася? І хто має це робити?

Ігор Попов: Як збільшувати згуртованість?

Децентралізація. Треба давати більше повноважень людям і тоді вони навчаться нею розпоряджатись і будуть більш відповідальні.

Як на мене, чудовий приклад цього – громадський бюджет. От у Києві, по-моєму, третій рік вже проводиться. Все більше і більше людей долучаються. І це вже не просто йде лотерея, це вже реальна, змістовна дискусія: чому треба підтримати той чи інакший проект. Це якраз, як на мене, один із чудових способів комунікації влади і суспільства.

Якщо вже до вищих рівнів, то це національна стратегія. Спроба побудувати нову культурну державу, нове культурне суспільно, як на мене, не стала успішною.

Занадто великі групи почувають себе виключеними і це лише збільшило напругу. Це питання, зрозуміло, що занадто емоційне, занадто політизоване і конфліктне, зараз про нього говорити не буду, але на сьогодні це не добавило нам згуртованості.

Якщо говорити про національну стратегію, то держава повинна більше артикулювати і реалізувати модернізацію добробуту, і це ті речі, які сприйнялись би суспільством.

Що стосується добробуту, то лише добробут кожного і кожного сімейного бюджету, і кожного домогосподарства допоможе перейти їм на більш високий рівень піраміди Маслоу. І займатися не лише виживанням, а займатися активною участю у суспільному житті.

Семюель Хантінгтон у своїй книзі «Третя хвиля демократизації» пише, що для демократичного транзиту є дуже важливий показник – ВВП на душу населення. Книгу він писав 30 років тому, тоді він писав про 30 тисяч доларів на душу. Зараз, це, мабуть, більше.

Ми бачимо, що при низькому рівні ВВП у нас не буде ні культурного капіталу, ні згуртованості. При більш високому рівні ВВП на душу ми вже можемо говорити про якісь такі матерії.

Об’єднуючі символи. Часто говорять, що давайте в Раді голосувати те, що є; давайте говорити суспільству те, що є насправді, – це закінчується лише роз’єднанням. В нас Рада закрилася не лише через карантин, а й через те, що нема за що об’єднуюче голосувати.

Що може бути таким об’єднуючим? Як анекдотичний приклад, проводилося досить серйозне дослідження на кордоні України і Росії, шукали, де закінчується Україна. Як виявилось, закінчується там, де вже не вболівають за національну збірну з футболу. От коли перестають вболівати, то там вже Україна закінчилась.

Дуже багато питань, в тому числі, питання мови і історії можуть бути різними, але за збірну вболівають всі. Ну раніше ще всі вболівали за Кличка, але зараз тему про перемогу Усика чи Ломаченка політизували і знову все провалили – класична «дискусія», якщо не сказати жорсткіше в цьому ефірі.

Хто ж має цим перейматись? Ми говорили, що держава. Але це має бути не пропаганда в лоб, а це мають бути якісь точні матерії і, найголовніше, правильні рішення.

Коли держава запроваджувала карантин вихідного дня, вона додала згуртованості суспільству? Ні, тому що цілий сектор економіки, з яким не порадились, не дали переконливих аргументів, переконаний, що держава за їх рахунок вирішує якісь свої чи політичні завдання.

Держава повинна давати преференції не півтора десяткам олігархів, а півтора десяткам мільйонів ФОПів. Зараз ми, на жаль, бачимо зворотну ситуацію.

Про громадянське суспільство ми також говорили. Дякую за цю серію дискусій, які дуже цікаві і корисні.

Медіа на сьогодні повинні перестати займатися тим, чим вони займаються (це в основному hate speech – глобальна проблема, але в Україні по-моєму це взагалі гостра тиша на порядок), а займатись все-таки пропагандою правильних цінностей.

Ще лідери громадської думки. При чому справжні лідери громадської думки. А це зірки Інстаграму, це зірки шоу-бізнесу. Це ті, хто своїм особистим прикладом повинні показувати, що от вони вже перейшли на більш високий рівень згуртованості, і як там класно і запрошувати інших. Тому що це буде важливим прикладом.

Релігійні лідери. Як на мене, для українського суспільства дуже не вистачає релігійної етики. В багатьох інших суспільствах, знову ж таки це не пряма пропаганда, але громадяни набагато більше звіряють годинник щоденного життя із питанням релігійної етики. І якщо це не пропагувати в школі, то все одно вводити цей дискурс і посилатися в своїх дискусіях не лише на політичні інтереси, а в тому числі на якісь релігійні, етичні догми.

Модератор:  Питання від глядачів: Галина Канафоцька: «Чи корелюють питання ідентичність і приналежність?»

Ігор Попов: Звичайно, потрібно культивувати згуртованість через внутрішню потребу, а не лише під зовнішнім тиском, що стосується приналежності й ідентичності. Приналежність змінити легко, ідентичність – важко, але не змінивши ідентичність не побудуєш згуртованість.

Відеозапис експертної дискусії

Текст транскрибовано Вірою Кричковською

Підготовлено в рамках проєкту «Діалоги про згуртованість», що реалізується за підтримки Фонду Ганса Зайделя.