Слідкуйте за новинами

Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати

Дата: 11.11.2020

Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати

Євген Лапін, аналітик ГО «Інститут громадянського суспільства»

Нещодавно уряд України ухвалив Державну стратегію регіонального розвитку на 2021—2027 роки, в якій зазначив, що «Стратегічною метою державної регіональної політики є розвиток та єдність, орієнтовані на людину, гідне життя в ЗГУРТОВАНІЙ, децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні».

І першою стратегічною ціллю зазначено «формування ЗГУРТОВАНОЇ держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах».

Для з’ясування, що вкладається в поняття «згуртованість», ми звернулися до наших експертів:

  • Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, учасник групи «1 грудня»
  • Валерій Пекар, громадський діяч, співзасновник ГО «Нова країна», бізнесмен, викладач Києво-Могилянської бізнес школи
  • Віталій Портников, політичний аналітик, ведучий програм на espresso.tv та Radio Svoboda
  • Анатолій Ткачук, директор з питань науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства», експерт Ради Європи
  • Володимир Паніотто, професор Києво-Могилянської академії, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)
  • Сергій Дембіцький, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, д.соц н., керівник соціологічного моніторингу «Українське суспільство».

 

Експертам були задані три стандартних запитання:

  •  Як Ви розумієте, що вкладається в поняття «згуртованість» як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні окремих спільнот?
  • Чим, на Ваш погляд, відрізняється категорія «згуртованості» від категорій «єдності», «солідарності», «спільності»?
  • Якими чисельними показниками можна вимірювати згуртованість?

Читайте їх відповіді та зверніть увагу в кінці матеріалу на можливість відмітити тих експертів, думки яких більшою мірою співпадають з вашим ставленням до теми.

 

Для того щоби збільшити рівень згуртованості, треба працювати з ідентичністю

Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, учасник групи «1 грудня»

 – Як Ви розумієте, що вкладається в поняття «згуртованість» як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні окремих спільнот?

– Згуртованість навколо ідей. В мене свого часу була можливість торкнутись теми соціальної інтеграції. Коли виникає певна ідея в суспільстві – чи вона спонтанно виникає, чи хтось пропагує навколо неї – починається ось ця соціальна інтеграція.

Залежно від різних налаштувань суспільства, ця ідея отримує підтримку або незначної, або середньої, або великої кількості людей. Це, напевно, як раз про згуртованість.

Наприклад, ідея національного самовизначення, ідея незалежності країни – це все ідеї, з якими ми знайомі не перший рік. Вони виникли по-різному. Ми бачимо певну динаміку, яка в цілому передбачувана. Але коли виникають такі феномени як Майдан, вступає в силу вже якась ірраціональна складова.

Неможливо передбачити, що станеться, коли і як виникне Майдан. Яка кількість людей буде на ньому.

Але в суспільстві такі скупченості, такі згуртованості – вони не є стійкими. Вони виникають, зникають, змінюються залежно від ситуацій, обставин, навіть від пори року.

Ідентичність. Вони також дуже залежать від ідентичності людей.

А ідентичність теж не стоїть на місці, вона потрохи змінюється.

Взагалі для того, щоби збільшити рівень згуртованості, треба працювати з ідентичністю. Якщо уряд сприяє цьому, то у громадянського суспільства є великі можливості теж взяти участь у цьому. Швидкість позитивних змін в державі зростає. Зокрема, зростає те, що Ви називаєте згуртованістю.

Ми пройшли 30 років і є досить суттєві зміни в нашому житті, але чи великі зміни в ідентичності? Я не впевнений.

Взагалі ідентичність – це базові, наріжні каміння цивілізації, це система цінностей, яка лежить в основі будь-якої цивілізації. Все, що ми маємо, всі процеси, які ми маємо, – це зовнішні похідні від нашої колективної ідентичності. Я кажу не про індивідуальні прояви, я кажу про соціум в цілому. Про десятки мільйонів людей, які поводять себе так, як визначає їхня колективна ідентичність.

І ця ідентичність міняється дуже повільно. Неможливо ідентичність народу змінити за 2, 3, 5, 10 років. Вона змінюється по своїх повільних еволюційних законах. А ми ж бачимо тільки прояви вже зміненої ідентичності.

Ідеології. Дуже важливо, яка система переконань склалася у суспільстві, оскільки це ідеологічна структура суспільства. В нас вона дуже слабка, в нас нема сталих соціально-економічних груп, які починають задавати ідеології.

Сильні ідеології викликають людей на свою підтримку. Так виникають партії – як надбудова над певними соціальними групами, чиї інтереси треба захищати. Оскільки в нас багато людей без сталих переконань, отой залишок це і є люди, які здатні повірити в ніщо, особливо, ЗМІ, політикам, пустим закликам популістів.

Згуртованість навколо недовіри. В Україні у громадян зовсім немає довіри до влади: ані до парламенту, ані до Кабінету Міністрів, ані до Президента. Навіть до церкви не така вже й велика довіра, як хотілося б.

Тобто загальний чинник українського суспільства це тотальна недовіра. Яка може бути згуртованість при тотальній недовірі?!

Антизгуртованість. Будь-яка ідея, яка здатна поєднати навколо себе людей, – та ж ідея свободи, ідея руху в Європу, ідея переходу в іншу систему цінностей, – також викликає антизгуртованість частини суспільства навколо протилежної ідеї.

В нас 30% тягне на Захід, в Європу, 20% тягне назад – в «Русскій мір». Яке може бути прискорення у такої великої за розмірами держави, коли результуюча сила лише 10%?

Жертовність. Згуртованість також пов’язана з жертовністю. Йдеться про здатність без зволікань витрачати свій час, свою енергію, свої гроші, якщо треба навіть своє життя, заради якоїсь об’єднуючої ідеї: національної, релігійної, цивілізаційної.

Враховуючи той спадок, який ми отримали від останніх століть, в нас дуже тяжкий шлях. Подолати його просто немислимо без такої жертовності.

Але коли я виступав у молодіжних аудиторіях і ці тези проголошував, у всіх це викликало протест. Виховання в звичайних родинах не передбачає жертовності заради своєї країни. А ви кажете про згуртованість!

Ось волонтерство – це є якраз згуртованість. Виникла певна проблема, виклик, війна чи Майдан, і люди згуртувались. Виникло те, що ми називаємо громадянським суспільством.

Ми порахували, що 2014 року волонтерський рух, який виник тоді навколо Майдану, складав 5 млн. чоловік.

Концентрування. Технічно можливість згуртуватися означає концентрування всіх сил, які спрямовуються на вирішення певних проблем і завдань. Якщо б ми були здатні по-справжньому згуртуватися навколо цього, ми би були далеко від цієї точки, на якій ми зараз знаходимось.

Але це не чиїсь суб’єктивні помилки. Це більше фундаментальні проблеми. 45 млн. людей мають певну ідентичність, і з нею ви не можете нічого такого зробити швидко.

– Найближчу дискусію ми б хотіли присвятити саме визначенню поняття згуртованості та відгалуження її від інтегрованості, єдності та солідарності, щоб зрозуміти, чи це те ж саме, чи є акценти.

А є ще пов’язані поняття «зв’язність», «цілісність». Навіть ще є така категорія, як «групова суб’єктність», яка теж може бути виміряна. І, на мій погляд, може дати нам новий погляд на ті проблеми, які в нас не вирішуються роками. Що ви думаєте з цього приводу?

– Вони корелюють. Оскільки я вважаю, що все це похідні від колективної ідентичності, то вони корелюють між собою та з ідентичністю. Ідентичність первинна!

– А скажіть, будь ласка, як Ви вважаєте, якими чисельними показниками можна виміряти згуртованість?

– Ну, це питання не зовсім до мене. Це питання скоріше до соціологів. Вони повинні зробити точні визначення та систему точних маркерів, які певним чином має включати в себе теорія згуртованості.

Я зустрічався з певними опитуваннями. Наприклад, там є таке питання «Якщо буде якийсь протестний рух з приводу соціальної несправедливості, чи людина приєднається до цього руху?» Люди відповідають «так», «ні», «не можу відповісти». Оце вже маркер. Це маркер згуртованості. І в той же час цивілізованості. Бо в вільних цивілізованих країнах, люди здатні на протести.

Наведу ще приклад Польщі, там у 1981 році за півроку мільйон людей записалися до «Солідарності», в протестну антикомуністичну силу. Оце і є відповідь, як мені здається, на ваше запитання про вимірювання згуртованості.

Таких досліджень можна знайти досить багато. Вони й характеризують різні грані того, що ви називаєте згуртованістю.

 

Згуртованість краще за все вимірювати через показник готовності до спільної дії

Валерій Пекар, громадський діяч, співзасновник ГО «Нова країна», бізнесмен, викладач Києво-Могилянської бізнес школи

– Як Ви розумієте, що вкладається в поняття «згуртованість» як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні окремих спільнот?

– Навряд чи має сенс уточнювати загальновизнане академічне визначення. В українських умовах я би наголосив на одному з аспектів — здатності суспільства чи спільноти до спільної дії в умовах нагальної потреби. Тут задіяні всі класичні фактори згуртованості, від довіри та єдності цінностей до потужності й розгалуженості мереж.

– Чим, на Ваш погляд, відрізняється категорія «згуртованості» від категорій «єдності», «солідарності», «спільності»?

– Згуртованість відрізняється саме цією здатністю до спільної дії, а не просто відчуттям, як інші вищезазначені поняття.

– Якими чисельними показниками можна вимірювати згуртованість?

– На мій погляд, варто вимірювати згуртованість відсотком членів спільноти/суспільства, які готові до спільної дії певної спрямованості — спільний протест, спільне волонтерство тощо.

 

Місцеве самоврядування це і є формування згуртованості громад

Віталій Портников, політичний аналітик, ведучий програм на espresso.tv та Radio Svoboda

– Як, на Вашу думку, співвідноситься поняття згуртованості з іншими категоріями – такими, як, наприклад, єдність, солідарність, спільність та інші.

Мені здається, що ці категорії абсолютно очевидні для будь-якої країни, яка взагалі знаходиться в умовах державної розбудови і цивілізаційних викликів.

Україна — це країна, яка знаходиться в стані війни з Російською Федерацією. Одним з важливих моментів, які забезпечують єдність суспільства, є розбудова збройних сил. Має бути готовність громадян до спільного захисту держави під час військового конфлікту.

Є спільна робота по розбудові гуманітарних цінностей, що було зокрема визначено під час ухвалення ВРУ закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Є готовність громадян до розуміння тих важливих цивілізаційних викликів, які стоять перед Україною в перспективі її розвитку, не як нації, а як країни-спільноти. Фактично, це виразилося в появі вперше за українську історію Української автокефальної православної церкви.

Тобто всі ці гасла згуртованості були чітко визначені в президентській програмі Петра Порошенка 2019 року: «Армія. Мова. Віра». Тут немає що коментувати, це і є українська згуртованість.

– Тобто Ви вважаєте, що цього достатньо для того, щоб будувати єдину, згуртовану Україну?

Я вважаю, що це таке ж абстрактне гасло, як і ті гасла, які Ви мені навели з програми.

– Тоді конкретне запитання: як можна виміряти єдність чисельно? Чи можна виміряти?

Не знаю.

Україна знаходиться у встановленні держави, у встановленні політичної нації. Це дуже великий і важливий виклик для українського народу, тому що українська держава 1991 року була проголошена в кордонах УРСР, яка в свою чергу була сформована більшовицьким режимом саме для того, щоб незалежна українська держава ніколи не повстала.

І ми зараз проходимо дуже простий тест: чи збережеться українська держава в кордонах УРСР, чи вона буде функціонувати в якихось інших кордонах – ми цього ще не знаємо.

Я завжди казав, ще з 1991 року, що як тільки Україна проголосить свою не штучну, а реальну незалежність, коли вона почне реально виходити зі сфери впливу Російської Федерації, одразу почнеться абсолютно новий процес, пов’язаний із зіткненням з колишньою метрополією. Аж до військових дій. Як ви бачите, я в цьому не помилився.

Але ми не знаємо, як жителі України будуть реагувати на довгий період такого протистояння метрополії, тому що вони до цього були не готові. І от зараз якраз ми маємо говорити не про згуртованість, а про роз’єднаність. Точніше про від’єднання певних регіонів. Це може стати рецептом майбутнього державного будівництва України.

– Роз’єднаність як те, чого ми маємо прагнути?

Як те, до чого ми можемо в принципі йти. Тобто фактично я не вірю, що можна із людей, які вірять в те, що Україна залишилась питомою частиною Русского мира, створити українських патріотів. Я не вірю, що людей, які віддають голоси за ОПЗЖ і інші проросійські партії, можна перетворити на українських патріотів.

Але я чітко вам скажу, якщо українські державотворчі і цивілізаційні цінності не будуть розповсюджені на всю територію УРСР, то майбутня українська держава буде існувати в набагато більш скромних кордонах, ніж колишня УРСР і ніж сучасна Україна, звичайно. Україна вже втратила Крим і Донбас і, можливо, це не останні втрати на шляху до державного самовизначення.

– А що тоді нам робити? Який наш вибір: можемо сприяти цьому роз’єднанню чи …

Сприяти потрібно як раз тому, щоб україноцентрична ідеологія розповсюдилась на якомога більшу територію України.

В Україні було два вікна можливостей для побудови реальної держави. Перше вікно можливостей розпочалося в 1991 році, яке фактично закінчилося 2000 року з відставкою президента Росії Бориса Єльцина. Тому що це був час, коли можна було гарантувати, що РФ не нападе на Україну і не буде силовим шляхом діяти проти нашої держави, якщо наша держава визначиться з курсом на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Український народ в принципі відмовився від цього курсу на користь проросійського олігархічного курсу, коли президентом став Леонід Кучма. 2000 року вікно можливостей закрилось.

2014 року відчинилися нове вікно, пов’язане із нападом Росії на Україну: це анексія Криму і війна на Донбасі. З одного боку, Росія в принципі стримувала європейську євроатлантичну інтеграцію України, створюючи для країни територіальні проблеми. З іншого боку, Росія унеможливила сам реванш проросійських сил і зменшила проросійські настрої великої частини українського населення.

Це вікно закриється із крахом режиму Володимира Путіна. Чи просто з обранням нового президента РФ, який вже не буде так агресивно поводити себе по відношенню до України. Поява нового російського керівництва буде означати, що величезна частина української території знову почне тяжіти до Росії. І таким чином полегшить Росії можливість якщо не військової, то цивілізаційної експансії в ці регіони і знову зупинить розвиток України як самостійного суб’єкта.

Зараз ми ці можливості не використовуємо. Україноцентрична політика фактично згорнута Президентом Володимиром Зеленським та його найближчим оточенням, які є представниками зовсім іншої, я б сказав, цивілізаційної опції. І я не знаю, коли це вікно відкриється знову. І чи буде на момент відкриття цього вікна воно взагалі актуальним.

– Так все ж таки що нам робити?

Я думаю, що людям, які вважають за необхідне відстоювати ідеї побудови незалежної суверенної європейсько орієнтованої української держави, її потрібно будувати. Відповідним чином висловлюючи свої погляди, впливаючи на населення, зменшувати шанси для популістських і проросійських сил. На перемогу не тільки на виборах, а й в головах людей.

– Чи, наприклад, реформа децентралізації працює на цю мету?

Безумовно. Реформа децентралізації перетворює мешканців, які живуть в тому чи іншому регіоні, на громадян. Вони вирішують проблеми цього регіону.

– Просто Державна стратегія регіонального розвитку написана як раз людьми, які просувають реформу децентралізації.

Якщо говорити про згуртованість кожного регіону для вирішення проблем кожного регіону, чи міста, чи селища, то це цілком нормальний і логічний термін, який відповідає задачам місцевого самоврядування. Тому що місцеве самоврядування це і є саме підтримка громад і формування їх згуртованості.

– Супер, але є згуртованість на нижчому рівні, вона, якщо скласти це в один вектор, створює згуртованість на рівні всього суспільства.

Але це тоді, коли кожна громада бачить відповідальність за свій регіон і вміє з цією відповідальністю впоратись.

І нам теж доведеться жити в реаліях, коли реформа децентралізації закінчиться. Реформа децентралізації — це не щастя для всіх, а можливість для кожного.

 

Згуртованість – це поєднання кількох складових: ідентичність, довіра, доступність, взаємодія

Анатолій Ткачук, директор з питань науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства», експерт Ради Європи 

– Як Ви вважаєте, що вкладається в поняття «згуртованість» на рівні суспільства в цілому та на рівні окремих спільнот?

– Згуртованість – це поєднання кількох складових: ідентичність, довіра, доступність, взаємодія.

Не залежно про що ми говоримо, про національний рівень чи місцевий, ці складові присутні.

Ідентичність: ми – українці; ми – житомиряни. Ми відчуваємо себе у цій ідентичності відносно комфортно і безпечно. Основою нашої ідентичності є свої елементи – від традицій, кухні, історії до цінностей, які близькі для більшості спільноти. Ми нормально себе почуваємо в будь-якій частині країни чи у будь-якому поселенні громади.

Довіра: ми переважно довіряємо членам своєї спільноти, ми довіряємо тим, хто у нашій спільноті обраний нами; ми довіряємо рішенням, які приймаються разом; ми віримо, що у складній ситуації є на кого опертись, що нам прийдуть на допомогу. Це найскладніший елемент для згуртованості в межах держави, оскільки українці багато століть не мали своєї держави та своєї влади. Недовіра до влади є у нас завжди високою і це велика проблема для майбутнього.

Доступність: згуртованість передбачає можливість комунікації в середині суспільної групи, вільний рух людей, можливість швидко і не дорого дістатись з одного місця в інше. Важко досягнути згуртованості в державі, де між регіонами погані комунікації, де люди не переміщуються по території країни, де в кожному регіоні свій інформаційний, освітній, культурний простори, які не пересікаються. Те ж саме важливо і для громади. Центр і периферія мають бути доступними і мати гарну комунікацію.

Взаємодія: члени згуртованої спільноти завжди взаємодіють між собою, особливо це критично в умовах кризи – війни, стихійних чи техногенних лих. Наявність спільних великих завдань, які вирішуються спільно на передусім добровільних засадах – сильний елемент формування згуртованості, так само індикатор її наявності чи відсутності. Взаємодія – один із ключових елементів згуртованості на рівні місцевих спільнот.

– Чим, на Ваш погляд, відрізняється категорія «згуртованості» від категорій «єдності», «солідарності», «спільності»?

– Згуртованість поняття значно ширше. Поняття «єдності», «солідарності», «спільності» є близькими, але вони можуть характеризувати радше складові згуртованості, про що сказано вище.

– Якими чисельними показниками можна вимірювати згуртованість?

– Більшість показників, які можуть досить об’єктивно свідчити про рівень згуртованості суспільства (на національному рівні) вимірюються соціологічними дослідженнями.

Передусім мова може йти про рівень довіри жителів одного регіону до жителів інших регіонів, рівень довіри до влади (різних рівнів); про ставлення до цінностей, до історичного минулого та бачення майбутнього; про внутрішні переміщення людей по території країни між регіонами; про кількість людей, яким подобаються національні традиції, кіно, пісні і т.п., які готові захищати свою країну.

Про високу згуртованість країни свідчить наявність сильних університетів та популярних театрів/гуртів/письменників у різних регіонах країни.

Згуртованість вимірюється також швидкістю та вартістю доїзду з регіону в столицю, а також тим, наскільки розвинутим є внутрішній туризм.

 

Розглядаю згуртованість, ступінь інтеграції суспільства, єдність як синоніми, а солідарність і спільність як близькі поняття

Володимир Паніотто, професор Києво-Могилянської академії, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)

 – Що Ви вкладаєте в поняття «згуртованості» на рівні суспільства в цілому та на рівні окремих спільнот?

– Соціологи розглядають згуртованість (social cohesion, социальную сплоченность) як одну з характеристик соціальної групи (іноді кажуть про групову згуртованість).

Розглядаючи різні множини людей (наприклад, натовп, особи 18-24 років, партія) відокремлюють множини, які мають спільні характеристики, але не пов’язані між собою (наприклад, вікова категорія 18-24) від множин людей, які мають зв’язки між собою і певним чином організовані.

Одним з центральних понять є соціальна група – це множина людей, яке має, принаймні, 4 основних характеристики: 1) люди пов’язані між собою відносинами, 2) є інститути, які регламентують ці відносини, 3) є загальні цінності і 4) є принцип відокремлення, тобто спосіб відрізнити людей, що входять в групу, від всіх інших, «ми» та «вони» (наприклад, громадянство).

Соціальні групи можуть бути великими (зокрема, суспільство в цілому) і малими (в малих групах всі члени групи знайомі один з одним особисто).

І про згуртованість кажуть саме по відношенню до соціальної групи.

Якщо говорити про згуртованість малих соціальних груп, то тут найбільш важливими є емоційні зв’язки, міжособистісні відносини, перш за все, симпатії і антипатії. У своїй книзі «Структура міжособистісних відносин» та деяких статтях я пропоную методи вимірювання інтенсивності симпатій, кількості і щільності зв’язків, а також структурних характеристик графа, який описує ці зв’язки – зв’язність графа (граф – це в математиці сукупність точок, які можуть бути пов’язані між собою лініями, які називаються ребрами графа).

Якщо говорити про згуртованість суспільства в цілому як великої соціальної групи, то відповідно до 4-х основних характеристик групи під згуртованістю я розумію високий рівень взаємопідтримки, взаємодопомоги, чуйності, доброти членів суспільства по відношенню один до одного, високий рівень довіри до основних інститутів суспільства, високий ступінь спільності цінностей і високий рівень патріотизму, цінності української політичної ідентичності.

– Чим, на Ваш погляд, відрізняється категорія «згуртованості» від категорій «єдності», «солідарності», «спільності»?

– Категорійний аналіз має сенс, щоб розділити поняття, які можна переплутати і які часто вживаються неадекватно. Соціологічне поняття згуртованості є досить сталим, плутанини тут не виникає, в межах даного тексту я не маю можливості казати про нюанси і розглядаю згуртованість, ступень інтеграції суспільства, єдність як синоніми, а солідарність і спільність як близькі поняття.

– Якими чисельними показниками можна вимірювати згуртованість?

– Рівень згуртованості суспільства є інтегральним показником, який може бути визначений шляхом узагальнення окремих складових по кожній з 4-х вищевказаних розмірностей:

1) рівень підтримки і взаємодопомоги – приклади можливих індикаторів:

– питома кількість злочинів одних громадян по відношенню до інших громадян (в середньому на 100 тисяч населення);

– результати соціологічного опитування про те, як часто оточуючі допомагали, коли потрібна була така допомога (В. Хмелько проводив такі дослідження);

– контент-аналіз соціальних мереж про поширеність мови ненависті (у КМІСу є досвід проведення такого аналізу);

– аналіз ЗМІ (телебачення, інтернет-видань) про ступінь напруженості дискусій (наприклад, індекс політичної напруженості Сергія Дембицького);

– загальні оцінки населення про психологічний клімат в країні і в їх соціальному оточенні.

2) рівень довіри до соціальних інститутів:

– оцінки населення, отримані в результаті репрезентативного соціологічного опитування (регулярно проводяться КМІСом і іншими соціологічними центрами);

– співвідношення накопичень, яке населення тримає в банках і вдома.

3) спільність цінностей:

– відсоток людей, що мають близькі цінності і орієнтації з ключових питань, які можуть привести до конфліктів (орієнтація на ЄС, НАТО, Росії, мовну політику і т.п.).

4) ступінь ідентифікації населення з українським суспільством:

– рівень патріотизму населення (за результатами репрезентативних соціологічних опитувань, які проводить КМІС та інші подібні інституції).

 

В певному контексті актуальним може бути поняття «потенціалу згуртованості»

Сергій Дембіцький, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, д.соц н., керівник соціологічного моніторингу «Українське суспільство»

 – Як Ви розумієте, що вкладається в поняття «згуртованість» як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні окремих спільнот?

– Згуртованість можна інтерпретувати як властивість суспільства або його окремих спільнот, що відповідає за спільне вирішення певного кола суспільних проблем.

Відповідно, можна говорити про актуалізацію згуртованості за певних обставин, а також її латентність (прим. редактора – наявність, але непроявленість) за відсутності дійсних або уявних спільних проблем. З огляду на це актуальним, з наукової точки зору, є поняття «потенціал згуртованості», що позначає мобілізаційні можливості тих чи інших соціальних спільностей.

– Чим, на Ваш погляд, відрізняється категорія «згуртованості» від категорій «єдності», «солідарності», «спільності»?

– Порівняно з єдністю та солідарністю згуртованість передбачає значно сильніший поведінковий та комунікативний компонент. Звичайно, з точи зору уявних спільнот (Б. Андерсон) усі три поняття є важливими та взаємопов’язаними.

Що стосується поняття спільності, то його смисловий спектр є доволі широким (від властивості в тому чи іншому розумінні до конкретних соціальних об’єктів).

– Якими чисельними показниками можна вимірювати згуртованість?

– Рівень конфліктів щодо суспільно значимих проблем, готовність до спільної діяльності на рівні конкретних спільнот, реальний досвід такої діяльності.

Конкретним прикладом соціологічного інструментарію, що може фіксувати один з показників згуртованості, є соціологічний тест «Міжособистісна політико-психологічна напруженість», розроблений в Інституті соціології НАН України у 2019-2020 роках (автор – д.соц.н. С.Дембіцький).

Думки яких експертів більшою мірою співпадають з вашим ставленням до теми
  • Add your answer

Проєкт «Діалоги про згуртованість» реалізується за підтримки Фонду Ганса Зайделя