Польські записки. Частина 1.

Участь у XIII Форумі Європа — Україна, який 4−5 лютого відбувся у польському Жешуві, взяли понад 800 учасникiв з Польщi, України, сусiднiх держав та США — дипломати, представники урядiв, бiзнесу, мiсцевого самоврядування, європейських iнституцiй, мiжнародних органiзацiй, експерти, аналітики, полiтики. Форум пройшов під гаслом «Нові можливості, старі загрози».

Участь у Форумі взяв директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук.

Під час ХІІІ Форуму Європа –Україна організатори провели близько 40 дискусійних панелей, розділених на тематичні блоки: бізнес, інвестиції та економіка, європейська інтеграція та реформи, міжнародна та безпекова політика, суспільство, освіта та «молодіжна» політика і співпраця.

Публікуємо частину нотаток Анатолія Федоровича із окремих дискусій Форуму:

Я не вперше на таких конференціях. Тут завжди можна почути цікаві думки, встановити контакти з різними людьми. Сьогорічна конференція, як на мене, може стати останньою, адже українська влада по суті повністю проігнорувала цю конференцію. Організатори оприлюднили програму менш ніж за тиждень по початку, оскільки все намагались узгодити участь представників української влади, але не вийшло.

Перший матеріал, я сформував з панелей, які стосувались питань звільнення Донбасу, його інтеграції та протидії російському впливу.

Михайло Пашков, Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки «Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова», про ситуацію:

«На Донбасі угрупування військових – 35 тисяч осіб, чверть – це російські найманці та російські військові. За озброєнням ці угрупування більші від збройних сил будь-якої з країн східної Європи, крім Польщі та Румунії.

Освіта середня та вища здійснюється за російськими лекалами. Українська мова витіснена взагалі. Зростають нові покоління, для яких Україна – абсолютне зло.

Росія фінансує ці території. Щорічне фінансування ЛНР – 30 млрд. руб., (для порівняння бюджет Смоленської області – 46 млрд. руб.)

Офіційний Париж зближується з РФ, підтримка «Північного потоку-2» Німеччиною. Здається європейці забули вислів Жака Руссо «Купувати мир у агресора, означає фінансувати його нову агресію».

Українська влада робить все більше поступок Росії, проте не зважаючи на поступки з боку української влади Росія запускає навпаки більш радикальні кроки: видача паспортів в ОРДЛО; спрощення набуття російського громадянства взагалі українцям; 93й гумконвой; чергова прес-конференція Путіна з новими вимогами до України, у тому числі прямі територіальні претензії до України.

Кадрова рокіровка в Росії на фоні конституційних змін в РФ, зміни Уряду: Сурков змінюється на Козака, який буде просувати ідею федералізації України і який має досвід такої діяльності у Молдові.

Що робити? Підтримувати солідарність зовнішнього світу з Україною, активізувати реформи в Україні, поглиблювати євроінтеграцію, бути іншими – ніж Росія. Марк Аврелій говорив «Найкраще можна протистояти ворогу, коли ти найбільше відмінний від ворога».

Джон Мендоза-Вільсон – компанія СКМ. Шотландець. Жив в Донецьку з 2005 року.

«Регіон був привітним для приїжджих. Донецьк завжди був частиною України. Кардинально Донецьк почав змінюватись в 2010-11 роках. Уряд Януковича переповнив корупцією всі органи у Донбасі. Держави у державних органах практично не стало.

В 2014 році із усіх органів влади готові були до стримування розвалу людей 400, всі решта були корумповані і для них не було нічого святого, вони здавали органи, приміщення, міста.

Ми продовжували працювати навіть на окупованій території до початку блокади в березні 2017 року. Там 17 тисяч людей сплачували податки в Україну, а потім все конфіскували сепаратисти.

Реінтеграцію в найближчий період досягти неможливо. Переконати людей на Донбасі, що Україна за них дбає дуже складно, але теоретично можливо. Щомісяця близько 1 млн. людей переходять через лінію розмежування. Ці переміщення мають стати певною основою такого переконання.»

Коментар: після панелі по Донбасу, я хвилин 20 мав дискусію з поляком, який слухав дискусію, мої запитання до спікерів і тому почав розмову. Його ключова теза: «Потрібно припинити війну, там гинуть люди!» А далі – все з набору російської пропаганди та українських противників попередньої влади. «Раніше війна тривала, бо ваш президент мав гроші з кожного пострілу! Чому вона триває зараз?» Я розказав йому, що стріляти продовжують навіть там, де розвели війська і запитав: «Нам потрібно відійти до Варшави аби ви побачили, що завершення війни залежить передусім від Путіна, а не від нас? Ти ж розумієш, що зупинити війну можна лише у випадку, коли цього хочуть дві сторони конфлікту, а не лише одна?» Він засумнівався у своїх ідеях, але навряд чи я його повністю переконав у складності ситуації.