Сільські території у період змін. Нові можливості?!

Сільська Україна

Довгий час Україна вважалась сільською країною, навіть зараз, незважаючи на наші досягнення в сфері ракето- та літакобудування, сільське господарство є важливою галуззю української економіки, а сільське населення залишається реальним резервом українства.

У сьогоденні Україна є помірно урбанізованою країною. Майже 31% населення живе у сільських територіях. Понад 80% усіх поселень – це поселення з числом жителів менше однієї тисячі осіб.

За рівнем забезпечення сільгоспугіддями Україна займає перше місце в Європі – 0,914 га на особу та 0,716 га на особу ріллі.

Сільське господарство – локомотив української економіки

Україна серед лідерів на світовому ринку зерна. Ми упевнено вийшли на третє місце у світі по експорту зернових і займаємо близько 9% ринку. Попереду нас тільки США і ЄС.

Торгівля продукцією аграрного сектору є важливою складовою національної економіки. Сьогодні кожен четвертий долар поступає в Україну від експорту агропродукції. Загалом держава отримує понад 11 млрд. доларів США від продажу продукції сільського господарства на зовнішні ринки.

В Європі немає жодної країни, де сільське господарство складає в економіці держави більше 3,5% ВВП. Натомість в Україні аграрний сектор формує понад 11% ВВП, а враховуючи переробну галузь – 27 % ВВП.

Це єдиний сектор, який навіть у кризовий 2014 рік на фоні загального падіння економіки, показав зростання більше 6 %.

Сьогодні в Україні паритетними виробниками сільськогосподарської продукції є великі агрохолдинги та індивідуальні селянські господарства.

Як видно із малюнку 5-6 індивідуальні господарства населення фактично втримали сільськогосподарський ринок від обвалу в кінці 90-тих початку 2000-х років. В останні роки ми бачимо стійку тенденцію до зростання частки великих товаровиробників у ВВП сільського господарства. На жаль таке зростання великих товаровиробників не веде до збільшення зайнятості місцевого населення.

Зростання аграрного сектору – продовження деградації села?

На фоні досить динамічного нарощування ВВП сільського господарства та завоювання іноземних ринків його продукцією ми маємо зовсім іншу ситуацію в сільських територіях: прискорена депопуляція сільських поселень, деградація сільської освіти, медицини, соціальних послуг, забруднення та зневоднення територій.

Реалії українського села

Сільське господарство/економіка	Сільські території/людський вимір
Найбільша частка у ВВП серед країн Європи	Тривалість життя нижча ніж у місті
Найбільше ріллі в Європі на одну особу	Рівень бідності вищий ніж у місті
Найбільший експорт	Рівень зайнятості нижчий ніж у місті
Найбільша концентрація земель у одного с/г виробника	Рівень освіти нижчий ніж у місті

Концентрація сільськогосподарського виробництва у великих і дуже великих виробниках та тотальне домінування зернового господарства в структурі виробництва призвели до різкого скорочення кількості робочих місць у традиційному для сільських територій агросекторі.

До цього додається значне відставання розміру заробітних плат у сільському господарстві від промисловості чи послуг.

Україна – чи не єдина країна у світі, де тривалість життя у сільській місцевості майже на три роки менша, ніж у жителів міст.

Зберігається закономірність щодо збільшення рівня бідності зі зменшенням розміру населеного пункту. Слід зазначити, що за характеристиками бідності населення малих міст більше наближене до сільської місцевості, аніж до великих міст.

Так у 2012 році рівень відносної бідності по сільських поселеннях становив 35%, по малих містах – 30%, у великих містах цей показник – 15%.

Як показують дослідження рівень бідності домогосподарств прямо залежить від рівня освіти. Рівень бідності зростає із зниженням рівня освіти і оскільки рівень освіти в сільських поселеннях не зростає, а навпаки знижується, не відбувається адаптації сільського населення до нових економічних умов, що погіршує і так неблагополучну соціальну ситуацію у сільських територіях[1].

Як гармонізувати інтереси розвитку агропромислового виробництва із інтересами людей у сільських територіях?

Коли ми проводили опитування в кількох сільських громадах Хмельницької області, ми побачили цікаву закономірність – різні категорії опитаних досить негативно ставляться до великих агрохолдингів, які є домінуючими в місцевому агровиробництві.

Прості селяни незадоволені низьким рівнем орендної плати за передані в оренду земельні паї; малі підприємці незадоволені постійним наступом агрохолдингів на їхні землі; безробітні вважають, що вина за їхнє безробіття лежить на агрохолдингах, які завозять свою техніку разом із своїми працівниками; місцева влада незадоволена тим, що в таких виробників дуже мало працівників, які отримують заробітну плату і сплачують ПДФО до місцевого бюджету; екологічні та інші контрольні служби незадоволені поширенням хімії та зниженням гумусу у землях, які обробляються агрохолдингами.

В цій ситуації слід шукати вихід, як збалансувати інтереси високотоварного зернового господарства, що уособлюється агрохолдингами та інтереси людей, які проживають у сільських територіях?

Хто обробляє землю в Україні?

Ми часто порівнюємо Україну з Польщею.

В Польщі на 14,5 млн. га земель, 1,4 млн. господарств! І Польща зараз напевне сільськогосподарський виробник №1 в ЄС.

А що ж в Україні? У нас 41,5 млн. га сільгоспугідь!

У порівнянні з Польщею у нас агровиробників майже в 30 разів менше!

Зате у нас є найбільші агрохолдинги[2] – UkrLandFarming 653 тис. га; “Агропросперіс” – 400 тис. га; Кернел Груп – 390 тис. га; Миронівський хлібопродукт – 380 тис. га; Українські аграрні інвестиції – 261 тис. га.

Станом на 01.01.2012 року оціночна площа земельного банку всього 16 агрокомпаній склала 2510,5 тис. га.

А із 21009,6 тис. га площ сільськогосподарських угідь, які передані фізичним особам після розпаювання колгоспів, в оренді знаходиться 19516,4 тис. га, тобто майже 93% сільськогосподарської землі обробляється не її власником.

Як видно із таблиці, в структурі с/г виробників в Україні основну частину виробників складають фермери, але їх частка у земельному банку та у ВВП сільського господарства є досить не значною.

Проте, структура виробників сільського господарства та структура самого сільськогосподарського виробництва в Україні суттєво відрізняється від польських реалій і саме тому зайнятість сільського населення в такій структурі є досить не значною.

Отже, сьогодні Україна, яка є великим виробником валової продукції сільського господарства, не забезпечує внутрішній ринок необхідною для споживання кількістю м‘яса, риби, молока, овочів, фруктів, ягід.

Виробництво цих продуктів не є пріоритетним для агрохолдингів і саме це є значним резервом для малих фермерів чи індивідуальних домогосподарств в сільських територіях.

Схожа ситуація з виробництвом баранини та часнику. Ми споживаємо у 10 разів більше часнику ніж виробляємо. І цей дефіцит покривається закупками з Китаю. У свою чергу виробництво баранини забезпечує попит внутрішнього ринку лише на 17%.

Агрохолдинги

Агрохолдинги в останні роки зупинили стрімке нарощування власних земельних банків. Кон’юнктура зовнішніх ринків та поступова відміна податкових преференцій неодмінно змушуватиме їх диверсифіковувати власне виробництво і виходити на співпрацю з індивідуальними сільськими домогосподарствами.

Співпраця між домогоподарствами в режимі кооперації та з агрохолдингами у вирощуванні худоби чи окремих видів рослинної продукції сприятиме зростанню доходів домогосподарств, а відтак і доходів місцевих бюджетів, які творитимуть інфраструктуру для комфортного та безпечного життєвого простору.

Перспектива розвитку українського села?!

Перспектива таки є.

Головною умовою збереження та розвитку сільських територій має стати формування зайнятості сільського населення.

Це можливо через самозайнятість населення, кооперацію та дрібний бізнес у нішах, які залишаються поза інтересами агрохолдингів.

Поліпшення самозайнятості сільського населення та утворення нових видів малого бізнесу в сільських територіях можливо за умови покращення сільської освіти та сільської інфраструктури, а також звернення уваги на нові можливості ведення бізнесу на селі активних людей з міст, які є більш мобільними та креативними від сільських жителів. І такі приклади уже є сьогодні.

Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, що зараз відбувається в Україні, створює нові організаційні та фінансові можливості для сільського розвитку.

Сьогодні вже створено 169 об’єднаних територіальних громад, до яких увійшло понад 1000 населених пунктів. Об’єднання відбулось навколо точок економічної активності, якими є міста районного значення, селища та потужні села, які можуть і мають стати центрами зростання для сільських територій.

Саме тому, сьогодні розвиток сільських територій починають розглядати через призму людини, розвиток людського капіталу та як складову регіональної політики, а не як окрему політику з агровиробництва.

Об‘єднані територіальні громади (ОТГ) отримали для прискореного розвитку більш навчені кадри управлінців та нові можливості:

• Використання власних доходів бюджету, який суттєво зріс та який тепер залежить від ефективності місцевої влади;
• Використання коштів ДФРР на проекти розвитку – 3 млрд. грн. на 2016 рік;
• Використання коштів державної субвенції на розвиток інфраструктури ОТГ – 1 млрд. грн на 159 ОТГ на 2016 рік.
• Залучення коштів МТД (понад 200 млн. $ на найближчі 4-5 років).
• Планування свого розвитку та своєї території на середньострокову перспективу.

Державна політика, щодо сільських територій

Скоординованість державної політики в сфері регіонального розвитку, агровиробництва та сільського розвитку на фоні широкої децентралізації відкриває для сільських територій нові можливості для прискореного розвитку.

Сьогодні головною метою політики держави в сільських територіях має стати політика, спрямована на нарощування доходів домогосподарств від власної діяльності, а не від рентних платежів.

Інструментами такої політики має стати підтримка домогосподарств у інтенсифікації господарювання на індивідуальних селянських наділах та кооперації сільських індивідуальних господарств у тих нішах, які не можуть бути зайняті великими сільськогосподарськими підприємствами.

Великі сільськогосподарські товаровиробники мають розвивати у своєму виробництві нові напрями, які орієнтуються на окремі сегменти експорту, що потребують особливого догляду з боку людини і створюють умови для зайнятості місцевого населення. Держава та органи місцевого самоврядування мають вітати зусилля великих виробників щодо залучення у виробництво місцевого населення, створення умов для включення у товарне виробництво індивідуальних селянських господарств.

Несільськогосподарське виробництво у сільських територіях

Розуміючи загальні тенденції щодо скорочення безпосередньої зайнятості у сільськогосподарському виробництві, має бути створена максимальна підтримка започаткування та розвитку у сільських територіях несільськогосподарського бізнесу, відновлення ремесел, створення невеликих підприємств в сфері легкої промисловості, послуг логістики, розвиток внутрішнього туризму.

Місто повертає борги селу

Міста та селища, які стали центрами об’єднаних громад мають принести в сільські території нові технології, нові стандарти управління, нові підходи до організації місцевого економічного життя та якісні соціальні послуги. Нові громади отримують нові можливості для розвитку через зняття адміністративних бар’єрів для міського бізнесу у сільських територіях, які увійшли до складу цих громад, а також нову якість управлінців місцевого самоврядування.

Поєднання в одній територіальній громаді міських та сільських поселень має стати додатковою можливістю для відкриття соціальних ліфтів у сільських територіях без обов‘язкового покидання місця свого проживання.

Політика сільського розвитку є частиною регіональної політики держави

Протягом 2014-15 років в Україні повністю сформовано законодавчу основу формування та реалізації державної регіональної політики відповідно до кращої європейської практики. Відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку 2020, політика сільського розвитку є одним із пріоритетів держави, а більшість стратегій розвитку українських регіонів мають серед власних стратегічних цілей – розвиток сільських територій.

Попри це є проблеми з проактивним включенням сільських територій у планування регіонального розвитку, а особливо із підготовкою та поданням проектів розвиткового характеру для фінансування з Державного фонду регіонального розвитку.

Держава, в особі центральних органів виконавчої влади, зокрема Міністерства аграрної політики, Міністерства регіонального розвитку та будівництва має синхронізувати свої політики у сфері регіонального розвитку та у сфері розвитку сільських територій аби досягнути максимального результату.

Рівень життя у сільських територіях має бути співмірним із показниками рівня життя у містах України.

Такі показники можуть і мають бути досягнутими завдяки зваженій державній політиці щодо медичного обслуговування у сільських територіях, а також нарощування зусиль органів місцевого самоврядування сільських та селищних територіальних громад з метою зменшення шкідливих звичок серед сільського населення, запровадження профілактичних оглядів населення, пропаганди фізкультури та аматорського спорту.

Обмін досвідом та співробітницво

Досягати реальних результатів у місцевому розвитку можна використовуючи нові можливості для планування власного розвитку, нові фінансові ресурси та пряму державну допомогу на розвиток інфраструктури об’єднаних громад та реалізацію проектів регіонального розвитку, які мають бути спрямовані на зростання місцевої економіки розвитку людського потенціалу.

Кращі та швидші результати досягаються на основі використання позитивного досвіду, тих, хто уже досягнув успіху та на основі кооперації і співпраці органів місцевого самоврядування між собою, з місцевою наукою, бізнесом та громадськістю.

Тому поширення кращих практик місцевих ініціатив, які показали свою успішність в різних регіонах, обмін інформацією, спеціалістами між громадами є вкрай важливим і заслуговує на підтримку.

Розвиток сільських територій, їх конвергенція з містами в об‘єднаних територіальних громадах створює нові можливості для розвитку всього українського простору та поширює українські традиції в урбанізовані території, формує згуртованість України.

Роботи вистачить усім. Аби вистачило терпіння.

А. Ткачук

15.04.16

[1] ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Колективна монографія. за ред. Е.М. Лібанової
ISBN 978-966-02-7289-7
[2] http://economics.lb.ua/state/2016/01/13/325366_5_naybilshih_agrokompaniy_ukraini.html