Слідкуйте за новинами

Закарпаття і згуртованість

Дата: 01.02.2021

Закарпаття і згуртованість

Закарпаття – чудовий край на західному краю України. Невелика область з досить низькою урбанізацією, низьким рівнем ВРП (валовий регіональний продукт) на душу населення, яка фізично не надто зв’язана з рештою території України, оскільки знаходиться за грядою Карпатських гір. Але це ще й передовий форпост України на межі з Євросоюзом, саме через цю область здійснюється маса перевезень у країни ЄС і з ЄС, саме сюди їдуть мільйони українців на відпочинок, саме тут є чудові мінеральні води, вина, смачна та оригінальна їжа. Закарпатці – навіть говорять дещо по-іншому ніж навіть їх сусіди галичани. Але це нормально. Ще досить недавно, до масової урбанізації та русифікації, в межах України було з десяток регіональних діалектів української мови. Закарпатцям тут повезло, оскільки вони були пізніше долучені до творення «совєтського народу» на основі російської ідентичності, а їх віддаленість від ЦККПСС також не сприяла такій уніфікації.

Але до чого це я?

А до того, що в останній час періодично появляються різні дописи та обговорення щодо можливого «статусу» Закарпаття в Україні. Деякі, ніби цілком притомні люди, навіть місцеві науковці, стверджують, що нібито прийнято рішення аби ліквідувати Закарпатську область як таку і приєднати її до Львівщини. Аби цього уникнути, слід добиватись окремого, особливого статусу Закарпаття в Україні. Такі ідеї, взагалі то, не нові. Ще в 1991 році Закарпатська облрада провела типу референдум про особливий статус Закарпаття з таким формулюванням «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало із закріпленням у Конституції України статус спеціальної самоврядної адміністративної території, як суб’єкта у складі незалежної України, і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?». Результати того референдуму ніхто не взяв до уваги, як протизаконного, але, як кажуть, «осадок залишився». Держава в особі її вищого керівництва стала уже більш прискіпливо придивлятись до дій закарпатської регіональної еліти щодо «окремішності».

В квітні 2016 року, в час військових дій на сході, Закарпатська обласна рада приймає чергове рішення-звернення до Президента, Уряду та Верховної Ради України щодо особливих повноважень Закарпаття, знову посилаючись на референдум 1991 року.

Головними аргументами в 2016 році, як і зараз, є два – у нас був референдум 1991 року і у нас тепер забирають повноваження. Якщо по референдуму, то тут було проведено різні дослідження і з’ясовано його незаконність, що стосується «позбавлення» повноважень, то аргументи тут цікаві – управління залізницею, яка розміщена на Закарпатті, здійснюється не із Закарпаття; прикордонний загін, який розміщений на Закарпатті, керується не із Закарпаття; державне майно на Закарпатті відноситься до юрисдикції регіонального відділення у Львові. Ну і так ще по кількох позиціях. Але насправді, то чиста маніпуляція, адже все перераховане належить до компетенції держави і саме держава визначає, як створювати структуру управління. Так львівське відділення держмайна поширює свою юрисдикцію і на Волинську область. Так само жодна область, по території якої проходить залізниця, не має свого управління залізницею, а управління прикордонною службою уже змінювалось неодноразово. Мені до кінця не зрозумілою є активність обласних депутатів щодо питань, які точно не належать до повноважень регіону навіть у федеративних державах, але я точно знаю, що така активність шкодить регіону, оскільки провокує підозри щодо сепаратизму, а це відтак впливає не тільки на управління, але й на позицію внутрішніх і зовнішніх інвесторів, які не будуть вкладати ресурси у регіон з можливими проблемами.

Що має тут робити регіональна і державна влада?

Перейти до системної роботи кожен на своєму рівні і до партнерства. Закарпаття має певні переваги у порівнянні з рештою регіонів – це близькість до ринків ЄС та кращу демографію, водночас має і певні обмеження – значна частина Закарпаття, то гірські території з низькою економічною спроможністю.

Українське законодавство дає можливість регіону розробити власну стратегію розвитку, базовану на конкурентних перевагах і з урахуванням територіальних особливостей. Водночас українська держава визначила гірські території окремим типом території, що потребують особливої уваги з боку держави і зараз формує механізми їх фінансової та іншої підтримки. Так само в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021—2027 роки передбачено і заходи з формування згуртованості українського простору, у яких точно є місце для Закарпаття.

В умовах пандемії і обмеження руху через кордони, Закарпаття стає новим центром внутрішньо українського туризму, що також стимулюватиме розвиток регіону. Також держава має більш детально глянути на кадрову політику щодо області, особливо в частині призначення голів ОДА-РДА. Тут точно не місце гастролерам із сумнівним досвідом, як і не місце для місцевих «автономістів». Так само транспортне сполучення між Закарпаттям і Львовом, Києвом, Харковом, Дніпром є дуже важливим для інтеграції українського простору.

У Польщі є такий традиційний «східноєвропейський Давос» – форум у Криниці. На цьому форумі Польща обговорює перспективи своїх політик. Маленьке містечко в горах на кілька днів стає діловою і політичною столицею Польщі. Можливо і Україні варто започаткувати таку свою «Криницю» – форум високого рівня для політичної та економічної еліти держави. Причому робити його періодично один раз на Закарпатті (можливо у Поляні), інший на Прикарпатті (можливо у Трускавці).

Загалом політика згуртованості є значно кращою альтернативою політиці «автономізму» чи протистояння між державними та регіональними інтересами. Саме тому і закарпатським регіональним політикам, науковцям, підприємцям, а так само діячам національного рівня варто працювати на згуртованість, а не на роз’єднання. Це можливо на початку знизить електоральну підтримку, але точно у середньостроковій перспективі дасть значно кращі результати для всіх і кожного.

Анатолій Ткачук

01.02.2021

Поділитися