Слідкуйте за новинами

«Ми» і «вони»? Чи таки «ми»?

Дата: 16.03.2021

А. Ткачук

«Ми» і «вони»? Чи таки «ми»?

Періодично читаю коментарі під дописами на фейсбуці, зокрема у групі «Згуртованість», де дописи стосуються чутливих для багатьох тем – політика, війна, мова, релігія, історія, ідентичність. Коментарі загалом можна розділити на кілька типів:

  • професійний – коли люди, які досить добре розуміють тему, намагаються додати якесь своє уточнення чи запропонувати своє бачення на розв’язання вказаної в дописі проблеми;
  • совєтський – коли коментатори безапеляційно визначають винного у проблемі, яка ідентифікована, проте нічого не пропонують щодо її вирішення;
  • агресивний – «ви не те робите», «то не правильно», «зовнішнє управління», «в інтересах Росії», «порохоботи», «зелебобіки» і т.п.

Загалом тема реагування на пости і особливо тема коментарів у соцмережах може стати дуже цікавим предметом дослідження, але сьогодні я спробую зачепити тему відповідальності політиків за руйнування довіри всередині суспільства та створенні відчуженості між різними суспільними групами. Адже по суті, «совєтський» та «агресивний» тип коментарів у сомережах значною мірою є наслідком діяльності політиків та їх політтехнологів.

Теми розколу політики принесли в українське суспільство уже давно. Найбільш сильно це проявилось в 2004 році, коли перед президентськими виборами уже було зрозуміло, що фаворитом є Віктор Ющенко. Саме тоді у політичний процес було запущено тезу про те, що саме він і його команда розділяє Україну на сорти.

Малюнок 1. 2004 рік. Перша спроба формувати розкол українського простору у антиагітації проти Ющенка.

На Мал.1 можна побачити, що автори цієї антиреклами використали займенник «їх», для протиставлення до поняття «я, ми». Таке природнє прагнення людини бути із своїми, зрозумілими і близькими людьми політики використали для розколу: «ми» – хороші, «вони» – небезпечні!

Частково це спрацювало. Була спроба навіть відколоти частину України, відбувся навіть з’їзд у Сєвєродонєцьку, де оголосили про створення Південно-Східної Української Республіки. Проте, толерантність Ющенка та не надто активне втручання Росії, розв’язали проблему, правда ненадовго. Маятник хитнувся і замість толерантного Ющенка прийшов не надто толерантний Янукович. Слово «папєрєднікі» стало синонімом нової політики – в усьому винна попередня влада і орієнтація на українство і Європу.

Впродовж 2010-2013 років експлуатація теми «папєрєдніков» разом з темами «не правильного, «бандерівського» Заходу», «Донбасу, який всіх годує», «угнєтєнія русского язика», «приниження українців» у різних медіа і соціальних мережах, та ще за активного включення Росії дали свої результати – Майдан, захоплення Криму, війну на Донбасі.

Україна вкотре втрималась. Згуртованість українців виявилась міцнішою, ніж це виглядало з Кремля чи з партійних офісів проросійських політиків. Певна стабілізація економіки та її поступове зростання, суттєве збільшення публічних інвестицій у містах і селах, демократизація різних сфер суспільного життя впродовж 2016-2018 років здавалось мали б сприяти згуртованості суспільства і далі, проте все відбулось навпаки. В український політичний та інформаційний простір знову витягнули тези розколу. Розуміючи, що розкол по територіальним ознакам, як це було в 2004 році, уже може не спрацювати, оскільки українці стали досить чутливими до цього після Криму і війни, яка досі триває, почали ділити туманно, але ефективно «ми» і «вони». Хто такі «вони»? У кожного свої «вони», але саме «їх» пропонували посунути.

Малюнок 2. 2019 рік. Передвиборча агітація

Як бачимо політичні технологи у 2019 році використали ті ж шаблони розколу, що використовувались у 2004 році. Правда тепер це було без територіальної прив’язки. Протиставлення себе з «якимись чужими, поганими, небезпечними» виявилось для більшості виборців більш зрозумілим ніж програмні тези Армія! Мова! Віра!?

Малюнок 3. 2019 рік. Передвибоча агітація

Вибори 2019 року завершились повною заміною складу органів законодавчої та виконавчої влади в Україні, ЦВК, Генпрокурора, голову НБУ і т.п.

Вперше, за роки незалежності, вибори Президента в 2019 році показали ніби відсутність політичного антагонізму між виборцями за українськими регіонами. В усіх регіонах переміг власне переможець виборчих перегонів. Це виглядало досить обнадійливо. Проте вірус недовіри до «них», масово запущений у 2019 році, не пройшов навіть за два роки. Розкол між групами, які підтримували різних кандидатів на виборах 2019, між «нами» і «ними» залишається на порядку денному чинних політиків, навіть у президента, що є надто небезпечним для майбутнього України.

Уже не має розподілу на «73%» і на «25%». Їх розпад чи перетворення на «порохоботів» та «зелебобіків» не проходить лінійно. В середині цих груп тепер формують свої «ми» і «вони»! І цей процес може продовжуватись до повної атомізації політичного та суспільного простору в Україні, що зробить її ще більш вразливою до зовнішніх загроз та внутрішніх потрясінь.

Тобто політики та політологи запустили вірус роз’єднання, а негативні наслідки від цього пожинають прості українці і … ті ж самі політики.

Що робити тепер з цим? Передусім, напевне, варто зрозуміти, що є цілі різного порядку і тому вкрай важливим ставити високу мету і високі цілі, які можуть мати максимально об’єднуючий характер для більшості суспільства.

Безпечне і комфортне проживання людини у своїй громаді, країні – це нормально? Нормально! Як цього досягти? Мир на кордонах, стабільність всередині країни, динамічний економічний розвиток – це нормально? Нормально! Далі – а як цього досягти? От тут і починається конфліктність. Замість того аби аналізувати варіанти шляху на основі даних, на основі стратегій, на основі розгляду альтернатив, включається інше – те, що пропонують «вони» є чужим і неприйнятним! За таким підходом, ми завжди будемо борюкатись в болоті, а не рухатись вперед.

Відмова від поділу суспільства на «них» і «нас» має бути сприйнята, як аксіома. Суспільство складається із різних груп, але коли ви (політики) до когось звертаєтесь чи когось хочете виокремити – назвіть ці групи, не бійтесь. При ідентифікації певної групи, ви не кидаєте підозри на інших і ви даєте можливість іншим ідентифікувати – хто ви є.

Звичайно це складно зробити, адже в такому випадку потрібно відповідати за свої слова, оцінка ідентифікованої групи чи особи має мати під собою якусь перевірену інформацію. Але таке внутрішнє стримування спонукатиме до предметних діалогів, до пошуку спільних позицій, а не до навішування ярликів чи поширення агресії і нетерпіння до думок інших.

Варто подивитись навколо. Навіть на побутовому рівні можна побачити, що наприклад один ваш сусід тримає алабая, якого ви терпіти не можете, інший їздить у авті з жахливою на ваш погляд музикою. Але… завтра вам потрібно відремонтувати вулицю, по якій їздити ви всі. Тут уже не важливо у кого який собака чи яка музика, важливо те, що вам слід разом вирішити важливу для вас проблеми. Ваші сусіди, яких ви не дуже полюбляєте за їхні «слабкості», стають вашими партнерами по ремонту вулиці, тепер і ви і «вони» переходять в категорію «ми».

Ми обираємо голову громади, ми обираємо депутатів у місцеві та верховну ради, ми обираємо собі друзів. Що цікаво, коли ми обираємо собі друзів, ми не скаржимось потім на свій вибір. Коли ж ми обрали не тих – президента, депутатів чи голову громади, чи коли обрали не тих, за кого ми голосували, ми звинувачуємо не себе. Винні міфічні «вони». Але ж ці міфічні «вони» – це у тому числі наші сусіди, а часто наші друзі та й навіть родичі. Тобто ті, які в інших випадках все одно нам потрібні, все одно належать до якоїсь спільноти, де вони всі є «ми».

Чим менше ми починаємо ділитись на нас та їх, тим більшою і тим сильнішою стає наша спільнота. Так згуртовуються територіальні спільноти, так згуртовується суспільство, так стає згуртованою країна.

Стара приказка говорить «гуртом і батька легше бити». Згуртованих бояться, тому нам щоразу пропонують вірус розбрату, вірус агресії, вірус розподілу на різні ворогуючі групи і групки.

Розуміймо це і не піддаваймось хвилинним емоціям для нашого відмежування від інших, створюймо горизонтальні мережі спільнот і плекаймо категорію «ми». МИ – українці, МИ – сильні, МИ – підтримуємо одне одного, МИ – згуртовані, нас не здолати.