Слідкуйте за новинами

Про конкурсні механізми і секторальну підтримку регіонального розвитку

Дата: 30.12.2020

А. Ткачук

Про конкурсні механізми і секторальну підтримку регіонального розвитку

Коли в 2008-09 роках Мінрегіон готував серйозну реформу державної регіональної політики – політики регіонального розвитку, ідея була досить логічною та зрозумілою: політика має поширюватись на всі регіони; має бути запроваджено систему стратегічних планувальних документів із планувальним циклом, синхронізованим з циклом ЄС – 7 років; реалізація політики має здійснюватись через програми, які об’єднують проекти регіонального розвитку; фінансування політики має здійснюватись з державного та місцевих бюджетів; фінансування проектів в регіонах, які відповідають державним пріоритетам може здійснюватись за підтримки з державного бюджету, яка має чітко виражений розмір і процедури – Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР).

Правда ці підходи вдалось в основному реалізувати лише продовж 2014-16 років. Проте не все сталось так, як гадалось. Інституційно до реалізації державної регіональної політики виявились не готовими ні національний, ні регіональний, ні місцевий рівні управління. ДФРР став розмінною монетою при ухваленні державного бюджету, а визначення проектів регіонального розвитку на регіональному рівні – вотчиною голови ОДА та депутатів обласної ради. Ще один інструмент, який передбачав конкурсний механізм відбору проектів регіонального розвитку – це реалізація програм регіонального розвитку в межах секторальної бюджетної підтримки з боку ЄС. В 2018 році було використано першу частину цих коштів – понад 600 млн. гривень, в цьому році мало бути відібрано проекти на решту коштів, також близько 600 млн. От про це і мова.

Два роки органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації «чекали» оголошення про новий етап конкурсу проектів за кошти секторальної бюджетної підтримки від ЄС. За два роки можна було підготувати чудові, вилизані проекти, тим паче, програми, за якими здійснювалась підтримка, були давно відомі.

29 грудня 2020 р. відбулось засідання комісії і оприлюднені результати. Задоволені результатами лише ті, чиї проекти стали переможцями. Але… Особисто я переконаний, що засідання комісії показало ключові проблеми конкурсу, які породжені, як заявниками, так і організаторами.

  1. Відверто кажучи, більшість проектів, які подані на конкурс є дуже слабкими. Відсутність мети, не зрозумілі завдання, дивні заходи, сумнівні індикатори щодо результатів. Це можна пояснити надзвичайно слабким рівнем підготовки людей, що писали проекти. Але чому? Проведено сотні, а може й тисячі тренінгів, де вчили писати правильно проекти. Де ті люди, які пройшли навчання, чому писали проекти не вони?
  2. Хитрозробленість. Багато проектів, які подавались на якусь конкретну програму взагалі до цієї програми не мають жодного відношення по суті. Просто в преамбулі опису штучно пишуть, що проект відповідає програмі, сподіваючись, напевне, на те, що читати ніхто не буде, а хтось просто пролобіює? Це було дуже видно у програмі Загальноукраїнська солідарність. 39 млн. грн. на проект, з них 38,5 млн. грн. на реконструкцію гуртожитку. Решта – прийняти у гуртожитку групу людей з іншого регіону на свято. Це солідарність? В іншому проекті, бенефіціаром (вигодонабувачем) проекту розвитку сільських територій є – департамент економіки ОДА!
  3. Оцінювання проектів. Багато нарікань на оцінювання. Не знаю, як це відбувалось, але два чи три експерти, які оцінюють проект за 3-ма суб’єктивними показниками – замало. Зрозуміти при цьому чому проект, у якого відсутня мета, як така, має більше балів ніж подібний, більш логічний і системний – важко. Виносити в переможці проект, де мають відшукати землю під індустріальний парк у 5 га, при наявності проекту облаштування парку, де вже виділено 150 га, зрозуміти складно. Потрібно детально розбиратись у цьому, але на комісії це зробити не реально.
  4. Робота комісії. Комісія не може бути заложником рейтингу проектів і не може не мати впливу на результат. Адже саме комісія і власне Міністерство несе відповідальність за використання коштів. З минулого конкурсу частина виконавців, витративши якісь кошти, відмовилася від подальшої реалізації проектів. Але не можна на комісії за 2 години розглянути 700 проектів.

Що робити?

  1. Прийняти до уваги те, що зроблено. Можна погодитись, що більшість проектів, які визнані переможцями є кращими від решти, хоча самі є відверто слабкими і на конкурсі проектів ЄС точно б не отримали фінансування.
  2. Зайнятись удосконаленням вимог щодо подачі проектів і їх оцінки. Формальна перевірка на дотримання структури: не відповідає – не розглядаються. Оцінка має здійснюватись не за 3-ма показниками, а принаймні за 5-6-ма. Мета, логіка, реалістичність, стійкість, врахування ризиків, бюджет, індикатори успішності…
  3. Можливо варто запровадити подання проектів у два тури. Спочатку подаються концепції, потім ті, що пройшли у півфінал готують детальні проекти. Буде точно менша кількість проектів із значно кращою якістю.

Розумію Мінрегіон. Два роки не оголошували конкурс, тепер зробили і … отримали купу негативу. Так буває, можливо то було правильне рішення в умовах страшного дефіциту коштів на підтримку громад та регіонів у 2021 році. Не використавши кошти зараз, їх можна буде втратити завтра, коли різатимуть бюджет 2021, який не виконуватиметься.

Головне тут зробити правильні висновки. Доки домінуватиме підхід, що провести конкурс є головнішим, ніж відібрати найкращі, ніколи ми не отримаємо кращих проектів. Донори просто повертають подані проекти і цим спонукують подавачів удосконалюватись, держава, на жаль так не робить.

Загалом вітаю тих, хто отримав перемогу, але зауважу: підписання договорів для багатьох проектів буде дуже складним і не факт, що такі договори будуть підписаними без удосконалення проекту.

30.12.20