Про льон і не тільки

Отже про льон.

Що ми про нього знаємо? Можливо хтось знає багато, а я так на рівні простого обивателя. Знаю, що з льону роблять сорочки, які дуже довго можна носити, але які дуже мнуться і які складно прасувати, колись в старі часи відваром з насіння льону лікували проблеми шлунку. Ще пісня «а льон цвіте синьо, синьо…» від якої щемить серце.

Якось так сталось, що за останні десятиліття льон практично зник з українського поля. Великі агрохолдинги, які зайшли на українські ниви після колгоспів, переорієнтували пріоритети під культури, які дають високу рентабельність, під які є технологія, техніка і хімія. Льон до таких культур напевне не належав, тому й зник. Тим паче, за ним ніхто особливо і не жалкував, і того більше, що й моди на вироби з льону якоїсь і не було.

Льоногосподарства припинили свою діяльність, за ними практично вмерли і фабрики, що переробляли льон. Люди, які працювали в цих господарствах залишились без роботи.

В квітні 2016 року Інститутут громадянського суспільства проводив конференцію про розвиток сільських територій, на яку ми запросили багато різних людей, які за останні роки відкрили в сільських територіях різні активності, що стали центрами місцевого зростання. В основному це вирощування різних нішевих культур, ремесла, переробка місцевих рослин, тощо.

Роль особистості в історії та потенційний кластер

Однією з наших гостей була пані Ірина Костюшко, яка представила цікавий досвід відродження льоновиробництва на Житомирщині в агрофірмі, що постала на руїнах збанкрутілого колгоспу. Її закоханість у льон, у свою роботу з відродження льоновиробництва спонукала мене відвідати фестиваль льону, який організувала та провела ця чарівна та енергійна жінка у селі Стремигород на Житомирщині 27 серпня 2016 року.

При в‘їзді в село стоять діти із прапорами, молодь показує дорогу на стоянку. Тут уже кілька десятків автівок досить не дешевих, з номерами кількох регіонів, передусім звичайно Житомирщини та Києва. Далі в селі уже видно фестивальне дійство, де всюди домінує льон. Він тут і в сніпках, і в тарілках, і в тюках, і в кужелях, і в тканині…

На фестивалі представлені місцеві територіальні громади, які презентують себе гарних не тільки вишиванками та старими тканними речами, а й багатими та смачними столами. Є майстер-класи з обробки льону, міні-олійні, де можна скуштувати свіжо вичавленої олії, є звичайно різні товари-сувеніри.

На майдані – сцена, де співають, танцюють, вітають… Є наметовий конференц зал для серйозних розмов про льонарство.

Про рівень підготовки та важливості цього дійства свідчить присутність на заходах віце-прем‘єра Г. Зубка та аграрного міністра Т. Кутового, багато різних чиновників регіонального та місцевого рівнів.

Лунають промови високопосадовців. Виявляється господарство пані Ірини – найбільший в Україні виробник льону?! І це за якихось три чи чотири роки!

Сцена

Пам‘ятаю свої розмови з міським головою Глухова, який говорив: у нас є льонофабрика, яка може ткати полотно, але у нас не має льону! Вишивальниці з Решетилівки на зауваження про надмірну вартість сорочки з білого льону скаржились на високу ціну білого льону, оскільки він італійський.

Сьогодні на Житомирщині фактично формується сировинна основа для відновлення чи радше створення на новій основі виробництва тканин із льону.

Але це лише початок. Не будучи спеціалістом у сфері льонарства, я бачу певну дуже позитивну тенденцію, яка може суттєво покращити регіональну економіку Житомирщини.

Спочатку льон, який збирався тут йшов винятково на експорт. Стебло льону було побічним продуктом і не використовувалось. Це перший етап відновлення льоновиробництва з досить низькою доданою вартістю.

Другий етап передбачає ширший перелік складових: виробництво насіння льону, частина якого йде на експорт чи продаж на внутрішньому ринку для різних потреб, а частина на переробку на олію; первинну обробку стебла і продаж волокна на фабрики. При цьому є відходи – лушпиння льону, шрот, тирса із стебел (вибачаюсь перед товариством за не знання термінів у цій галузі).

Третій етап, додатково дозволяє використати шрот на виготовлення харчових продуктів чи кормових добавок, а лушпиння та тирсу для їх перероблення у пелети. І все це може бути зроблено в межах досить локальної території – Житомирщини! Фактично розширення посівів льону стає основою природного формування льонокластеру, який може бути досить успішним та конкурентним на українському, а можливо і на глобальному ринках.

Замість епілогу

Ляльки з льону

Повертались ми із Стремигорода «варшавською» трасою на Київ. Майже ідеальне покриття дороги, обабіч дороги прекрасна природа і зовсім чисті узбіччя. Містечка, через які проходить траса виглядають також чистенькими і навіть успішними, нічим не гіршими від подібних містечок десь у Польщі чи Угорщині.

Розвиток таких, на перший погляд нішевих бізнесів у сільських територіях, невеликих містечках та селах є реальною основою для покращення життя наших людей, зростання нашого ВВП і загалом майбутнього України.

Приклад з льоном показує, що у нас є для цього всі можливості, коли за справу береться той, хто знає, що результату можна досягнути лише щоденною системною працею.

«Дисципліна б‘є мотивацію». Бажання чогось досягнути без щоденного руху до мети так і залишиться бажанням.

Добре, що в Україні збільшується кількість людей і місць, де це уже розуміють і досягають результату.

А. Ткачук

30.08.16

Підготовлено в рамках проекту “Експертна та інформаційна підтримка процесу реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Фаза ІІІ”.