Про територіальні підходи до реалізації державної регіональної політики (вимушені макрорегіони)

У попередні періоди стратегічного планування в Україні періодично виникали кволі дискусії щодо запровадження макрорегіонального планування. Хтось згадував совєтські «раднаргоспи», хтось апелював до «традиційних» макрорегіонів – Поділля, Полісся, Слобожанщина…

Але таке макрорайонування виглядало дещо штучним чи архаїчним, тим більше, що в Україні тільки почала формуватись державна регіональна політика з урахуванням європейського досвіду. А в країнах ЄС регіональний розвиток зав`язаний в першу чергу на регіони категорії NUTS2. Всі українські регіони якраз відповідають NUTS2, тому макрорегіональне планування для нас залишалось не актуальним. На жаль ситуація зараз суттєво змінилась. Війна внесла свої жахливі корективи.

Війна російської федерації проти України, яку умовно можна поділити на два етапи,  спричинила тяжкі наслідки для України.

На першому етапі у 2014-16 роках було тимчасово окуповано 7 відсотків території нашої держави.

На другому етапі війни, з лютого 2022 року було окуповано нові території України і сьогодні під російською окупацією знаходиться понад 109 тисяч квадратних кілометрів української території (18%).

В Україні станом на кінець осені 2023 року під окупацією росії перебувають населені пункти п’яти областей України:

Луганська (98% території),

Запорізька (73%),

Херсонська (72%),

Донецька (57%),

Харківська (2%) та

повністю окупований півострів Крим.

Зараз не має достовірних цифр, скільки все таки українців проживає на окупованих територіях. За різними оцінками, мова може йти про 4 мільйони осіб, які отримали російські паспорти, плюс діти та ті, хто поки ще не отримав паспорта РФ,  що загалом можливо складає близько 5 мільйонів осіб.

Крім цих прямих втрат територій через окупацію, українські регіони тепер потерпають через безпекові загрози, які є максимальними вздовж лінії фронту, україно-російського та україно-білоруського кордону (в дещо меншій ступені).

Як видно із цієї карти-схеми, в межах суверенної території України досить чітко виокремлюються кілька макрорегіонів за таким показником, як безпека.

Це макрорегіон тимчасово окупованих територій, які зараз знаходяться поза українською юрисдикцією, а також Фронтир, Опора та Тил.

Логіка віднесення територій до означених макрорегіонів виглядає таким чином:

Найбільш небезпечні території для проживання: території в межах 5 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону. Вони постійно знаходяться під загрозою обстрілів та вторгнення диверсійних груп, тому є малопридатними  для проживання та ведення економічної діяльності.

Небезпечні території для проживання та ведення економічної діяльності: території  в межах 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону є дуже небезпечними для проживання та ведення економічної діяльності.

Достатньо небезпечні території – в межах 100 км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону.

Для таких територій потрібні свої, особливі підходи щодо організації проживання там людей та ведення економічної діяльності.

В середньостроковій перспективі, навіть після припинення «гарячої фази» війни, територія вздовж кордону з РФ та лінії розмежування, буде найбільш небезпечною для проживання та ведення економічної діяльності.

Відтак розвиток економіки там має базуватись на таких галузях чи сферах, які не потребують підприємств з великими основними фондами і значною кількістю працівників, а передбачають деконцентрацію виробництва, мобільність, як наприклад, високотоварне сільське зернове господарство, лісівництво, добуток місцевих корисних копалин, тощо.

Натомість інші макрорегіони – Опора/Центр та Тил є умовно безпечними, мають менші втрати від впливу війни і кращі можливості для розвитку галузей економіки, які потрібні в першу чергу Україні для перемоги.

Саме тилові регіони та частково центральні можуть і мають стати територіями швидкого економічного зростання, розміщення нових виробництв, у тому числі оборонних. Звідси має поширюватись економічне зростання на схід разом із покращенням там безпекової ситуації.

Для цілей стратегічного планування та координації секторальних політики в територіях має враховуватись такий територіальний підхід щодо визначення безпекового статусу територій:

територія відселення – 5 км вздовж лінії фронту/розмежування та україно-російського/білоруського кордону; найбільшої небезпеки – 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону;

макрорегіон Фронтир – регіони, території чи їх частини, які потрапляють у 100 км зону вздовж лінії фронту та україно-російського кордону – Миколаївська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області;

макрорегіон Опора – у складі Дніпропетровської, Полтавської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Житомирської областей;

макрорегіон Тил – у складі Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей.

Відповідно до такого макрорегіонального поділу пріоритетами державної регіональної політики у визначених макрорегіонах варто встановити такі:

тиловий макрорегіон (Тил) – швидке економічне зростання на інноваційній основі відкриття спільних підприємств із партнерами ЄС, релокованих підприємств; інтеграція вимушених переселенців у територіальні громади; створення логістичних імпортно-експортних центрів та нових транскордонних переходів.

центральний макрорегіон (Опора) – розвиток оборонної промисловості та об`єктів, що підтримують обороноздатність країни, захищені аеродроми, виробництва; розвиток науки та досліджень подвійного призначення; освіта та професійна підготовка, спрямована на відновлення країни та її обороноздатність; ефективне сільське господарство з високою доданою вартістю завдяки переробці; формування бази для відновлення деокупованих та уражених територій.

макрорегіон Фронтир – безпека проживання громадян; створення умов для часткового повернення жителів у місця із певною стабілізацією безпеки для проживання; розмінування та очистка територій  від забруднень вибухонебезпечними предметами та речовинами; відновлення соціальної, транспортної інфраструктури та управління в територіальних громадах.

На наш погляд, такий підхід зараз варто взяти за основу стратегічного планування регіонального розвитку та відновлення країни. Під такі пріоритети мають бути підготовлені відповідні програми регіонального розвитку, внесені необхідні зміни у законодавство.

Ми далі продовжуватимемо міркувати щодо можливих кроків та програм, які потрібно здійснити для реалізації нових підходів до безпекових макрорегіонів України.

Цей матеріал було створено ГО «Інститут громадянського суспільства» в рамках реалізації проєкту «Підтримка формування ефективної регіональної політики в контексті євроінтеграції України та воєнних викликів», та став можливим завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цього матеріалу не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.