Слідкуйте за новинами

Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства. Євген Бистрицький

Дата: 18.12.2020

Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства. Євген Бистрицький

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства», що відбулася 14 грудня ц.р.

Модератор: Регіони такі різні – чи варто нам взагалі бути разом?

Євген Бистрицький: Дякую, Денисе. Вітаю всіх. Ну, я хотів би, по-перше, сказати, що з усіма колегами фактично погоджуюся. У мене нема якихось заперечень.

Я хотів поставити питання так. Ну, те, що ми різні – це факт. Мається на увазі не ми різні, а різними є регіональні спільноти або регіональні громади. Вони різні історично, інколи вони навіть належали до інших, різних імперій, вони різні культурно до певної міри, вони різні світоглядно, навіть мовні орієнтації у них різні бувають. Тобто з цим сперечатися важко.

І питання стоїть: «А як же все це використати як спільність, як спільну дію?» І я згодний тут з усіма, і з пані Валентиною, що, очевидно, треба разом дивитися у майбутнє.

І тут виникає питання: «Спільні ми для чого?» Треба ставити достатньо грубо питання – «Для чого нам бути спільними?»

Ну, по-перше, треба подивитися, де ми вже були спільними. Ну, всі регіони були спільними під час президентських виборів. Безумовно, всі. Кажуть: ось це перший раз, коли Україна не була поділена на Схід і Захід. Фактично більш-менш рівномірно були розподілені голоси.

По-друге, ми, в принципі, були спільними і на виборах не тільки президентських і парламентських, ну й зараз на місцевих виборах теж. Але і тут проявилася якась різниця. Я хотів би про неї сказати.

Анатолій написав у чаті, що нашу різницю, різність використовують вороги, – це абсолютно правильно. Ну інколи ми буваємо самі собі ворогами.

Я б назвав саму основну різницю, яка є, яка зараз все більше і більше дає про себе знати. Це орієнтація на два протилежні вектори: орієнтація на нашого східного партнера у деяких партій, які зараз все більше і більше набирають очків, з іншого – велика частина України, яка продовжує «майданівську» орієнтацію, «майданівський» вектор на Захід, тобто, на Європу, на асоціацію з Європою. Це сама сильна різниця, мені здається.

І тут фактично вороги не стільки ззовні, хоча зовнішні вороги – це страшно, коли від нас агресори забрали Крим і почали війну на Сході України.

Але в нас виникає й внутрішня распря, я б сказав, внутрішня незгода. І, от, як її подолати, як тут знайти спільність, щоб разом дивитися в майбутнє, – це важко.

Ну, я додам ще. Очевидно, що ми спільні там, якщо я зроблю підсумок тому, що я сказав, спільні там, де йшлося про демократію. Вільні і чесні вибори – це демократія, і там ми всі були спільні.

Дивіться, там, де демократія – ми спільні. Там, де нема демократії, я маю на увазі, в тому числі, вектор на Схід, на північний Схід, там ми не спільні, там починається ворожнеча.

Модератор: Чи можна образ спільного майбутнього будувати поза двох згаданих векторів – проєвропейського і проросійського?

Євген Бистрицький: Звичайно, не можна! Тому що будувати спільне майбутнє, коли дві голови дивляться в різні боки – тоді розірве тіло.

Але я не про це. Я хотів продовжити те, що я почав. От мені сподобалося, Іван Лукеря точно сказав, що незалежність об’єднує українців. Я б більше сказав, що незалежність об’єднує владу в Україні.

Я не уявляю собі, коли навіть такі щільні прихильники проросійських орієнтацій віддали б свою регіональну владу, віддали б комусь, ну, скажімо, росіянам. Мені важко це уявити.

Тобто, інакше кажучи, незалежність на рівні влади дійсно об’єднує. Я б хотів тоді перевести це в інший регістр розмови. Справа в тому, що я вже говорив про демократію. Демократія нас об’єднує. Демократія робить ті умови, коли локальне різноманіття, в тому числі історичне, культурне, світоглядне, воно глобалізується на рівні України, воно стає спільним. І тут я хотів би згадати те, що ще не згадувалося.

Ну, спочатку говорити про різноманіття. Ось тут сидить Анатолій Ткачук, який запросив нас або, я думаю, об’єднав нас, який фактично є автором територіальної реформи, разом з Юрієм Ганущаком. Це величезна реформа. Реформа, яка більше всього демократизує Україну, тобто дає більшу владу регіонам, регіональним спільнотам, регіональним громадам.

І ось тут починається те, що і роз’єднує, робить їх різними, і об’єднує.

Я хотів би згадати одну річ. Річ у тім, що, мабуть, є певний середній рівень величини держави географічної, без якого фактично важко собі уявити таку сучасну державу. Мусить бути економічне, про яке вже говорили, різноманіття. Тобто розподіл економічної праці, щоб обмінюватися продуктами. Про це вже багато сказали.

Зараз територіальна реформа підійшла до рівня, коли виникають різні і небезпеки в тому числі. Небезпеки такого роз’єднання, коли влада перестає бути демократичною в регіонах або в територіальних громадах. Я маю на увазі простий факт, що багато територіальних громад, достатня кількість регіональних громад, вони стають свого роду замкненими феодами, коли начальство, там скажімо, керівники разом з прокуратурою, міліцією – вони можуть об’єднатися або об’єднуються, і як би нав’язують свою політику регіону.

І ось те, про що хотів би сказати, що може об’єднувати – це врахування активності громадянського суспільства. А саме, коли громадяни ставлять під контроль, демократичний контроль, владу, і коли спільно, на рівні територіальної спільноти, планують стратегію, планують бюджет, а бюджети зараз стали достатньо вагомими у територіальних громадах; коли вони контролюють, як витрачається цей бюджет, і як взагалі, куди йде ця громада.

І ось це може спільно об’єднати всю Україну. Україну, яка мусить бути демократичною, яка допомагає громадянам постійно контролювати владу в регіонах.

Дуже добре, скажімо, регіональні земляцтва в Києві. Я думаю, що це, звичайно, прекрасно, коли між собою об’єднуються. Але ще краще, коли є активне громадянське суспільство, яке спирається на загальні українські демократичні норми, і в кожному регіоні щось робить разом з владою планує, не тільки вибирає демократично, але планує стратегію, робить те, що називається, policy strategy, контролює, як вона використовується, контролює, як розподіляється бюджет і знаходиться постійно в діалозі з територіальною владою.

Це є той ресурс спільноти, а саме – демократичний ресурс – розвиток зрілого громадянського суспільства, який треба підтримувати.

Ну, і наостанок я хочу сказати. Мушу сказати це. Та ідеологія народовладдя, яка була запропонована, ну, як би загальне бачення такої прямої демократії, вона спокуслива, але вона дуже популістична. В якому сенсі? Вона теоретично, я не кажу, що так зараз відбувається на практиці, на практиці влада мусить рахуватися з реальностями, але теоретично це означає, що є органи влади, центральної влади, і що вони можуть за допомогою засобів масової інформації зробити собі державу в гаджеті.

Зібрати інформацію всього суспільства і планувати, уже самим планувати на основі тих запитань і тих потреб, які вони збирають через загальне спілкування з народом, і буде ніби народовладдя. Такого не буде! Тому що демократія завжди представницька. Я кажу про справжню демократію, якщо вона не хоче вироджуватися в якийсь авторитарний режим або диктатуру.

Представницька – це значить, мусить бути середній термін, місток, який пов’язує. І цей місток є громадянське суспільство, громадські організації, які збирають потреби населення, які через себе їх пропускають і доносять до влади.

Так от, ця регіональна різниця тоді спрацює, тоді розподіл праці буде збагачувати кожний окремий регіон, коли буде обмін не тільки культурними цінностями. Це буде так, якщо ми зробимо політично, економічно солідарну державу.

Це зовсім не означає, що ми мусимо зараз нехтувати, скажемо, спільним розвитком: спільним розвитком науки, спільним розвитком освіти, просуванням проукраїнські орієнтації в регіони і так далі, такий український наратив. Це просто означає, що зараз цей потенціал, об’єднуючий потенціал самоактивного громадянського суспільства, надзвичайно важливий потенціал, він ще недостатньо використовується.

Модератор: Що потрібно для цього робити й хто має цим перейматися?

Євген Бистрицький: Я хотів би згадати про реформи. Що нас об’єднує. Тут постійно ми говоримо, що треба дивитися у спільний бік, так би мовити, у майбутнє.

Ми зачепили питання реформ. Реформи спільноукраїнські, хоча в кожному регіоні по-своєму акцент робиться на реформи. Зараз, мені здається, менше ми звертаємо увагу на звітність по реформам, не тільки по територіальній реформі, яка одна з найбільш успішних, але по іншим.

Скажімо, збирає Україну, як би, і буде робити наш світ спільним – це реформа судочинства або правова реформа, яка не рухається. Ми бачимо зараз складності.

Я думаю, що дуже важливо зробити реформу в сфері культури. Була прекрасна теза, коли приходила сила людей до влади і новий президент, вони якраз говорили, що у сфері культури не можна нав’язувати, казати: «Давайте, скажімо, вивчайте українську історію, мову і так далі». Вони говорили, що треба створювати кращі матеріальні умови для такого, тобто створювати умови. Цієї реформи теж не видно.

Нема реформи відділення, скажімо, політики від олігархічної влади.

Ми не бачимо реформи з медіа. Тут є Андрій Куликов. Ну, я не знаю, як він скаже. Я люблю «Суспільне мовлення», «Громадське радіо». Але фактично всі загальнонаціональні медіа вони в руках і олігархів, і політичних сил.

І не робиться те, що навіть Хорошковський починав, тобто, корпоратизацію певних національних медіа, саме створювати такі наглядові ради, які би протистояли фактично антиукраїнським випадам в деяких випадках і так далі.

Євген Бистрицький: Я хотів би додати. Вийшло так, що разом з Ігорем Коліушко і з командою молодих менеджерів ми здійснили проект. Він називається «Регіональні виборчі ради». Ми зробили такі ради разом з місцевими громадськими організаціями в чотирьох регіональних центрах – це Одеса, Запоріжжя, Харків і Дніпро.

І тут дуже проста ідея. Громадськість пише запитальник питань, на які мусіли б відповісти кандидати в облраду, в міськраду, на міського голову, може на районні також.

Очевидно, хто пішов на мера у цих містах, не пішли спілкуватися. Але пішли ті, хто йде в обласні і районні ради. Прийшли кандидати із різних партій і між собою дискутували. Це фактично продовжуємо проект, який був нами розвинутий Виборчою Радою України під-час президентських і парламентських виборів 19-го року.

Що я хочу сказати. Ну, по-перше, запитання – якби була можливість, я б просто розказав про запитальник від регіонів. Це дуже цікаві питання по всім напрямам, можливо, для розвитку місцевої громади. А, по-друге, ті, хто найбільш активно виступав, десь було 50 з чимось людей, кандидатів, які дискутували, і з них 20, трошки більше попали в ради. Тобто 0,5 – такий коефіцієнт корисної дії був цього.

Так от, ті, хто виступали, найбільш цікаві. От я зараз скажу, чому я так захоплений ідеєю контролю громадянського суспільства, з громадських організацій. Ну настільки вони проникнуті в тему! Вони знають фактуру, вони знають, що треба робити!

Я згоден з Анатолієм, що не можна підміняти лідерство хайпом і галасом громадським, безумовно. Але мені очевидно, коли йдеться про програми. Ну, по-перше, йдеш ти у владу, партія якась там політична, уже зараз це можливо робити – давай програму. Для того, щоб створити програму, треба спілкуватися з людьми. Без цього, без стейкхолдерів з різних груп населення, з бізнесу, малого бізнесу і так далі, без жителів, не вийде нічого.

Є програма, тебе обирає ця програма, і ти починаєш її втілювати. Очевидно, завжди виникають непередбачувані ситуації, так не може бути. Значить, ти знову мусиш зробити те, що називається, аналіз політик. Є процес вироблення політик.

Так само як Анатолій, Юра Ганущак і так далі розробляли ось цю стратегію територіальної реформи.

Я говорю про мінімальну, про необхідну відкритість влади перед людьми, і зараз є маса різних способів: там «Смартсіті», там різні сайти і так далі, і так далі, де можна спілкуватися і обговорювати, приймати такі більш-менш виважені рішення.

Модератор: Чи є одна ключова дія або перша дія, яка на вашу думку буде вирішальною для збільшення згуртованості?

Євген Бистрицький: Я думаю, що правова реформа, реформа судочинства – це саме головне зараз.

Якщо її не буде, буде те саме продовжуватися – буде і слабке лідерство, і буде корупція і так далі. Це надзвичайно важливо зараз. Просто надзвичайно!

Модератор – Денис Андрущенко, співзасновник Фонду Лідерів, м.Черкаси

Відеозапис експертної дискусії

Транскрибовано Лідією Асцатрян

Підготовлено в рамках проєкту «Діалоги про згуртованість», що ініційовано за підтримки Фонду Ганса Зайделя.