Регіональний розвиток – правове регулювання

Система планування, реалізації та фінансування регіонального розвитку в Україні формувалась досить тривалий час, починаючи з першого закону «Про стимулювання розвитку регіонів»[1] 2005 року (втратив чинність у 2022 році).

Ключовими проблемами у становленні реальної територіальної орієнтованої державної регіональної політики була відсутність логічно зв’язаної системи планування розвитку на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою і особливо відсутність прогнозованого та стабільного фінансування програм і проєктів регіонального розвитку.

Така ситуація стала дещо виправлятися із ухваленням Закону «Про засади державної регіональної політики»[2] (планування та реалізація) та статтею 24-1 Бюджетного кодексу України[3] (фінансування за рахунок Державного фонду регіонального розвитку).

У розвиток цих законів було ухвалено низку нормативно-правових актів Уряду та наказів профільних міністерств – Мінрегіону та Мінекономіки (не залежно від назв цих міністерств, які вже декілька разів змінювались за останні 6 років) 

Таблиця 1. Основні нормативно-правові акти з реалізації державної регіональної політики станом на 01.02.2026 року

Українська система планування регіонального розвитку та європейська практика

Сучасна система планування, реалізації та фінансування регіонального розвитку в Україні формувалась за принципами, які застосовуються в ЄС і сьогодні визначається досить зрозумілим та практично-орієнтованим  Законом «Про засади державної регіональної політики» (планування та реалізація). 

Фінансування реалізації політики здійснюється на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за рахунок коштів з державного та місцевих бюджетів, а також залучених коштів від МТД, державного гарантування кредитів, тощо. 

Проте ключовим джерелом фінансування закон визначає державний фонд регіонального розвитку, який регулюється статтею 24-1 Бюджетного кодексу України.

Така система є досить подібною до європейських правил планування: на основі стратегій та програм; фінансування – за рахунок спеціальних фондів (згуртованості).

Якщо поглянути на логіку формування та реалізації політики регіонального розвитку, то вона є універсальною для усіх рівнів  територіального устрою і виглядає таким чином:

Все виглядає (виглядало) досить зрозумілим: 

• має бути система планувальних документів, яка завершується конкретними проєктами;
• у державному бюджеті України мають бути передбачені кошти на регіональний розвиток;
• розмір визначений не менше одного, потім півтора відсотки видатків бюджету;
• регіони розуміють свої частки від розміру фонду: 80% коштів розподіляються між усіма регіонами пропорційно населенню. Регіони з рівнем ВРП на душу населення менше 75% від середнього по Україні отримують додаткові кошти за рахунок розподілення між ними 20% коштів від ДФРР.

Алгоритм проходження проєкту від територіальної громади також виглядає (виглядав) досить зрозуміло:

• Обласна комісія оголошує перелік завдань обласної стратегії регіонального розвитку та техзавдань на проєкти РР.
• Територіальні громади готують проєкти і реєструють їх через ІАС ДФРР.
• Регіональна комісія розглядає, оцінює та визначає переможців і подає перелік у Комісію при Мінрегіоні.
• Комісія при Мінрегіоні схвалює проєкти або відхиляє їх.
• Перелік проєктів, які отримали підтримку подається Уряду на затвердження.
• Після Затвердження переліку, відкривається фінансування проєктів по розпису, сформованому Мінфіном.

Проміжний висновок:

Загалом можна стверджувати, що така система планування та фінансування регіонального розвитку в Україні виглядала досить по-європейському. Але вона так і не змогла реально запрацювати у визначеному форматі через такі причини:

1. Неухвалення на державному рівні програм регіонального розвитку, які випливають із змісту Державної стратегії регіонального розвитку і мають бути складовою частиною Плану заходів з реалізації стратегії;
2. Обмеженими фінансовими ресурсами ДФРР, який ніколи не мав обсягу фінансування, визначеному в статті 24-1 Бюджетного кодексу;
3. Розмивання ідеї фінансування проєктів регіонального розвитку на основі ДФРР через впровадження субвенцій «на соціально-економічний розвиток окремих територій» (так звані політично вмотивовані «депутатські субвенції»).

Далі буде

Цю статтю створено ГО «Інститут громадянського суспільства» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст цієї статті є відповідальністю ГО «Інститут громадянського суспільства» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀ Єднання.