Слідкуйте за новинами

Розрив між селом і містом та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Дата: 21.09.2021

Розрив між селом і містом та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Розрив між селом і містом та згуртованість суспільства» 13 вересня 2021.

 

Як впливає розрив між селом і містом на зростання/руйнування згуртованості суспільства в цілому?

Анатолій Ткачук: Доброго дня, шановні друзі! Звичайно, питання непросте на 4 хвилини, але я б хотів сказати, що в принципі це питання не нинішнього дня. Завжди в Україні відчувалася певна, якщо не напруженість, то настороженість сільського населення до міста і міста до сільського населення.

Я сам закінчував сільську школу. І коли я приїхав в Одесу, то я був для своїх колег «село необразованное». Хоча за якийсь час став відмінником навчання, а вони відставали в навчанні, але цей психологічний момент був присутній ще у ті часи.

Сьогодні ми маємо цікаву історію, можливо, феномен, який сформувався, що сільські люди переконані в своїй більшості у тому, що міські люди ледачі: вони мало працюють, але вони багато мають. Це несправедливо.

З іншого боку, міські люди значною мірою переконані, що сільські люди є мало освіченими, вони мало працюють і тому мало мають.

І, мені здається, ця психологічна відмінність є надзвичайно поганим явищем на сьогодні. Останні мої фокус-групи та перебування у різних українських регіонах підтверджують тезу про те, що, на жаль, у більшості сільських територій сьогодні має місце дуже серйозна ослабленість людського капіталу, і як кажуть американці, втрачається здатність до самовідтворення цих територій.

І тому потрібна допомога ззовні. І дуже цікава історія – найкращі бізнеси в сільських територіях, найкращі домогосподарства у сільських територіях відкривають саме міські люди, які незрозуміло, у кожного своя історія, чому вони повертаються назад у село, але повернувшись у село, вони приносять цей міський дух до певного підприємництва, організації життєвого простору, і таким чином створюються осередки розвитку в цих сільських територіях.

Мені здається, на даному етапі найважливіше, що потрібно для формування українського простору, спільного українського простору – це взаємопроникнення міста у село. Якщо до цього століттями йшло навпаки – село ставало донором міста завжди, і за рахунок села міста розвивалися, то зараз міста мають якби віддати борг і стати донором сільських територій.

І не просто перерозподілити частину валового продукту, який формується у містах на користь села та передати в села цю нову парадигму мислення – інновації, самозайнятість, самоорганізацію і пошук різних способів виробничої чи будь-якої іншої діяльності, а не притримуватись того, що було характерно і є сьогодні характерно для багатьох українських сіл.

Так садив картоплю мій дід, так садив батько і так буду садити я. І неважливо, що це тяжко, що мало доходів, але так було завжди. Треба садити картоплю, але по-новому: з новими сортами і на нових технологіях. Це, напевно, найважливіше, що зараз потрібно.

Чи є позитивні тренди у селі?

Анатолій Ткачук: Я хочу сказати, що тут треба розуміти, що в цілому світі цифри показують швидку урбанізацію, але ті цифри формуються за рахунок Китаю, Індії, Африки, де йде дуже швидке переміщення сільського населення в міста.

В Європі ситуація зовсім інша. По багатьох країнах урбанізація зупинилася, її вже нема. У деяких країнах вона хитнулася дещо назад, тому що багато людей з міст переїжджають у маленькі містечка і у сільські території. І це видно і по Голландії, і по Франції, і по Швейцарії, особливо по Австрії.

Якщо ми говоримо про Україну, то в Україні по суті урбанізації як такої немає. Те, що скорочується сільське населення і все одно складає приблизно 30% від населення України, пояснюється значною мірою не урбанізацією, а скороченням населення взагалі, і скорочення сільського населення йде швидшими темпами, ніж міського.

Ще одна тенденція особливо стала помітна у коронавірусну епоху, що дійсно відбувається такий перетік населення з великих міст у приміські території, де простіше пережити локдауни.

І нинішня технологія, яка розвивається, вона сприятлива, мені здається, щодо сільських територій тому, що величезних заводів уже не буде, їх не будуть будувати, створюються мережеві системи постачання. Наприклад, 3D друк може бути де завгодно, навіть у селі якомусь, яке має зв’язок логістичний із містом.

Але саме головне, напевно, що людство, зокрема розвинуті країни, зайшли у такий період, де треба скорочувати зовнішні ресурси від природи на переробку. І тому вже є багато директив Європейського Союзу, які обмежують нові ресурси, обмежують їх споживання.

Наприклад, телевізори, пральні машини, холодильники мають працювати довше ніж раніше – не 5 років, а 10. Що техніка має більше ремонтуватися.

Що серед міських жителів починаються тренди, що не потрібно тричі на рік міняти гардероб. Але ж їсти всім треба буде, незалежно від трендів і незалежно від моди. Тому мені здається, частинка продукування їжі стає більш привабливою і більш важливою, ніж це було 10 років назад.

Плюс до цього з’являються нові тренди, які говорять про використання нішевих різних продуктів, нішевих культур, ремесел. Тобто це все, як на мене, є дуже позитивним сигналом, і підтримка таких трендів у сільських територіях може суттєво покращити там ситуацію.

Але без того, про що говорила пані Ірина – ролі холдингів в українському агробізнесі – навряд чи можна щось вирішити. Тому що, де б я не проїхав, з ким би я не спілкувався, є дві тези: агрохолдингу ми не потрібні, і тому агрохолдинг навіть знищує ці ферми, які стояли багато років. А тепер він їх просто руйнує, щоб там якийсь бізнес не відкрився. Це говорю не я, це говорять люди з села.

А з іншого боку, ці люди кажуть: місцеві фермери – це наше спасіння, тому що фермер живе тут, його діти живуть тут, і він щось допомагає.

Я на Чернігівщині бачив дуже цікавий досвід. Там фермер Андрій, який вирощує картоплю, побудував за свої гроші класний спортивний комплекс і за свої гроші утримує його. І там займається дві команди баскетболом, волейболом. Тобто дітки з цієї громади не за бюджет, а за рахунок фермера займаються спортом.

Тут держава вкрай має змінити підхід щодо парадигми сільського розвитку, починати обмежувати можливості різних рент для холдингів і створювати умови для розвитку місцевих господарств, місцевої зайнятості, самоорганізації місцевого люду.

Як можна зменшити розрив з метою збільшення згуртованості? На державному рівні. На рівні громад. На рівні культури.

Анатолій Ткачук: Ми вже стільки багато цікавого наговорили, що може увійти в різні програми. Але я про освіту хотів зачепитися.

Буквально днями повернувся з Черкаської області, де ми розмовляли з директорами і вчителями шкіл, і я запитую: «В котрій із Ваших шкіл є дослідна земельна ділянка, на якій працюють школярі, і чим вони займаються з точки зору вирощування рослин чи щось?». Ні в кого. Земля є у багатьох, але ніхто там не працює.

Діти не залучаються до такої роботи, причому не по стародавніх технологіях, а по сучасних. І це погано, тому що, якщо дитина в селі не розуміє, що на землі можна працювати і отримати хороший результат, вона там ніколи не затримається. Це перша позиція.

Друга позиція. Запитую працівника виконкому: «Ви огірки садите? –Садимо, – Скільки огірків? – 4 рядка і 20 м довжиною, – І що Ви там збираєте? – На сім’ю вистачає». Але навіщо садити 4 рядка по 20 м, якщо можна посадити 8 рослин і пустити їх трапецією. І цього вистачить.

Коли я це показав на фотографії, була пауза, і потім: «А що ж я буду робити з рештою землі, якщо я використаю лише такий маленький кусочок?» Тобто це відповідь на запитання щодо того, чи потрібна освіта для дорослого населення. Точно потрібна.

Мені здається, що колись, я ще коли був пацаном, у нас вчили різночинців, які йшли з міста у сільські території і там просували ідеї демократії чи щось подібне. Напевно, зараз точно можна і варто було б формувати щось на кшталт Корпусу миру, де б люди, які вміють переконувати, які вміють показати, як застосовувати різні технології у сільському господарстві і не тільки у сільському господарстві, щоб вони могли трошки розшевелити сільське населення, і переконати позбутися цієї набутої неспроможності, що нічого не можна зробити. Це важливо.

І я думаю зараз Мінрегіон займається підготовкою Програм регіонального розвитку, зокрема планується Програма розвитку сільських територій. Те, що ми тут говорили і те, що ми там дослідили, точно може увійти складовою такої програми державної підтримки.

Але тут надзвичайно треба бути обережним, тому що, оскільки агрохолдинги мають не тільки земельну, транспортну ренту, експортну ренту, а і політичну, дуже важливо, щоб ці програми знову ж таки не пішли на великий бізнес, а пішли саме у сільські території, на сільський розвиток.

І тут, напевно, дуже важливо, щоб і міські активні люди, яких в політиці значно більше, ніж сільських людей, прониклися цим питанням, що Україна є не надто урбанізованою країною. Україна має великі сільські території, які мають бути збережені, тому що там завжди зберігався дух Свободи.

 

Анатолій Ткачук: Маленька ремарка. Ми працювали і працюємо в основному з дорослим населенням, але на якомусь, на певному етапі, ми зрозуміли, що втрачається цей зв’язок з поколінням, яке скоро нас замінить. І дуже важливо попробувати це покоління вмотивувати.

І ми зробили навчальну програму «Децентралізація. Самоорганізація. Самореалізація». Зробили посібничок для дітей, це для старшокласників. І тут є розділ «Як себе самореалізувати» у підприємництві, у політиці, у культурі, в робітничих професіях. І що цікаво, уже 7 шкіл розпочали таке навчання по цьому курсу.

І мені здається, що це, хороший сигнал, що вчителі взялися для запровадження цього курсу, тому що школа, особливо в сільських територіях, вона має мати більш мотиваційний вплив. Тому що без мотивації серед молодого покоління, на жаль, успіху досягнути буде дуже складно.

І тут надзвичайно важливе поєднання різних секторів – державних і недержавних, культури, науки, громадянського суспільства. І всі ці тисячі зв’язків, вони створюють цю згуртованість, коли разом досягати результату значно краще.

Іване, я думаю, що нам треба поговорити дуже серйозно про можливість нормативного врегулювання цієї проблеми, що в своєму дворі ти можеш продукувати і продавати багато різного, і це не буде для тебе покаранням. Я думаю, що це класна річ, яку треба запровадити. Я готовий допомогти.

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Денис Андрущенко

Транскрибовано –  Денис Андрущенко, Лілія Асцатрян