Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати», що відбулася в Українському кризовому медіа центрі – УКМЦ 18 листопада ц.р.

Модератор: Що таке згуртованість? Чим вона відрізняється від єдності, солідарності і спільності? Як їх вимірювати?

Анатолій Ткачук: Для мене згуртованість поєднує, звичайно, багато тих інших слів, але це є інтегральним терміном, який поглинає у собі і солідарність, і близькість, і єдність, і бажання прийти на допомогу.

Мені здається, що дуже важливо, що згуртованість найбільше проявляється у найскладніший момент. Тобто якщо країна згуртована, вона може швидко мобілізуватися проти будь-якого лиха. Чи це техногенне чи це напад ворога.

Тут надзвичайно важливо, наскільки наше суспільство в умовах лиха згуртоване: чи не побіжить частина суспільства до ворога, чи не втече частина суспільства туди, де легше. Це дуже великі ризики, особливо в сучасному світі.

Тому згуртованість, в першу чергу, як на мене, це психологічний аспект, тобто це певна ідентичність, загальноукраїнська ідентичність, яка складається з багатьох різних ідентичностей.

На кожному рівні є своя ідентичність. Якщо, умовно, ви приїжджаєте в обласний центр, а самі з маленького села Зачепилівки, вас питають: «Ви звідки?» – «З Зачепилівки», -це нормально, тому що це ваша ідентичність на цьому рівні Зачепилівка.

Коли ви приїдете в Київ і вас запитають: «Ви звідки?», – ви скажете: «Та я з Хмельницької області». Тому що Зачепилівка для рівня Києва це вже замало. І це вже ідентичність така Подільська.

А коли ви поїхали за кордон і там зустрілися з кимось «Ви звідки?», – «З України» – ваша ідентичність українська. Тут дуже важливо, щоб ця українська ідентичність була такою збірною ідентичностей, яких є багато. І нам не потрібно вбити чи задавити всі ці тисячі ідентичностей, а їх приласкати, сформувати і таким чином створити таку загальноукраїнську ідентичність.

Але чи можна сформувати згуртованість, ідентичність в умовах роз’єднаності? Не можна. Тому що візьмемо сучасну нову громаду, яка створена з 50 сіл. І якщо там 3 чи 4 села не мають ніякого сполучення із центром села, вони не відчувають себе учасниками цієї громади і вони не сприймають цю громаду як свою.

Так само Україна, як велика країна, має подумати про те, що всі жителі всіх територій можуть мати можливість достатньо швидко і недорого переїхати в інші місця – це найважливіше тут. Умовно, якби я приїхав в Одесу, я би не відчував себе емігрантом. Так само як одесит приїхав би в Івано-Франківськ і не відчував би себе там емігрантом. Це також дуже важливий показник згуртованості країни.

Чим вимірювати? Вимірювати можна багатьма речами. По-перше, наш німецький колега сказав дуже класні речі, що соціологія – це дуже важливо.

Я постійно слідкую за соціологічними дослідженнями, зокрема, багато років велось дослідження «Соціальний монітор». Там були такі запитання: «Як ви відноситеся до жителів інших регіонів?» (південного, західного і так далі), «Як ви відноситеся до жителів Білорусі, Росії?».

І дуже цікава річ: в нас були регіони, де відповідь на запитання: «Як ви відноситесь до жителів іншого регіону?», збирала значно менше довіри, чим жителі Білорусі чи жителі Росії. Тобто така відповідь однозначно свідчить про хворобу згуртованості і ідентичності.

Друге питання – це, звичайно, рівень довіри до органів влади. Якщо людина не довіряє органу влади, значить вона починає на підсвідомому рівні не довіряти державі взагалі. В нас дуже модно казати, що держава винна, держава це зробила неправильно. Не держава зробила неправильно, а конкретний Іван Іванович чи Петро Петрович, який отримав посаду і виконав її не в тих мірках.

Третя позиція – це асиметрія розвитку. Якщо в нас одні регіони мають багато економічних ресурсів, там є все – зарплати, робота, а інші регіони бідні, там нічого не робиться, це також погано і це впливає на згуртованість. Тобто показник асиметрії регіонального розвиту також можна виміряти.

Останнє – доступність. Раніше через станцію Наркевичі проходило багато поїздів і багато людей там зупинялось. Зараз там ніхто не зупиняється. Це згуртованість? Це не згуртованість, це атомізація і це неправильно, і з цим треба боротися.

Модератор: Пане Анатолію, нас тут вже зачепили одразу два питання. Я спробую їх трохи переформатувати. Почати все-таки з того, хто підвищує згуртованість? Вже згадали, що це влада і громадянське суспільство чи є хтось іще? І яким чином ми можемо підвищити цю згуртованість.

Анатолій Ткачук: Знаєте, я вже 11 років живу в селі біля Києва. Дуже цікава історія: є містечко, де забудова другої половини 80-х – першої половини 90-х рр., великі будинки, там вже сади виросли і просто знищені вулиці. Ну, просто страшна руїна, проїхати нереально.

Поруч вже теперішня забудова, 10-12 років, будинки вже менші, але люди там збираються і самі будують собі вулицю партизанським методом: без проектів, без дозволів, але ставиться асфальт і є куди їхати. Так само збираються і кладуть ліхтарі. Це дуже класно, бо це приклад такого гуртування на місці, але тим людям потім треба виїхати в саме місто, на основну трасу, а це вже вони не потягнуть і в них нема інтересу.

Тобто тут вже має включитись місцева рада. І от що дуже цікаво: останній рік вулиці, які ніколи не збиралися, хоча вони там вже 20-30 років там живуть, почали складатися і якимось чином ремонтувати собі дороги. Це такий дуже класний показник можливості самоорганізовуватись і гуртуватися.

Але цікаво і інше – з’являється тенденція. Якщо я вклав гроші, відремонтував дорогу, то чому він з тої вулиці їде по моїй дорозі, давайте ми ще трошки добавимо і поставимо в себе шлагбаум. І от я тепер починаю з цими людьми, які ставлять шлагбаум, розмовляти: «Друзі це не можна, тому що ми поставимо, ви поставите, там ще поставлять, і взагалі ніхто нікуди не проїде, бо ми розділяємось на шматки». Тут дуже важливо, щоб ця самоорганізація не переходила в атомізацію, це є надзвичайно важливо.

Наступна позиція, коли ми дивимось різні регіони, хто куди їде, як переміщується, дуже цікава річ. Є окремі регіони, звідки ніхто нікуди не їде, і туди ніхто не приїжджає. Це дуже погано, бо ці регіони створюють свою ілюзорну спільноту, що ми нікому непотрібні, ми нікому нецікаві, там бандери, там галушники, там шахтарі. Це створює дуже погану історію.

Тут уже роль держави – включити ці регіони в такий внутрішньодержавний розподіл праці, в ці транспортні магістралі.

І отут прийнята Державна стратегія регіонального розвитку до 2027 р. Однією зі стратегічних цілей є згуртованість. І там є, наприклад, питання, що стосується стимулювання внутрішнього туризму. Давайте будемо пробувати знаходити ідеї, які важливі для багатьох регіонів і різних оцих соціально-ментальних українських груп.

В нас була дискусія на Фейсбуці, наприклад, Велика Скіфія – ні бандерівців, ні червоних, ні соціалістів – це було дуже давно. Давайте створимо якісь такі маршрути, які прив’язані до цієї Скіфії.

В нас є Дніпро, який тече через всю Україну і який для всіх важливий.

В нас було 9 столиць в Україні, давайте зробимо якісь маршрути по столицях України. Тобто є багато речей, які може і зобов’язана держава підтримати, але ініціювати, запропонувати, запрограмувати можуть різні спільноти, громадські організації, бізнеси, місцеве самоврядування і все що завгодно.

Мені здається, якщо ми всі будемо говорити про згуртованість, як дуже важливий елемент національної безпеки, будемо розуміти згуртованість, як поєднання різних ідентичностей, різних рівнів в одну таку загальноукраїнську конкурентоспроможну ідентичність, то ми будемо мати змогу поступово відходити від цієї парадигми розділення суспільства на ворожі табори.

Я розумію, що це дуже непросто, але я знаю одне, 1993 року я ще був дуже молодий і розробив новий проект закону про новий адміністративно-територіальний устрій України. В 1993 році всі з мене посміялись, що це нереально в Україні, просто нереально провести такі реформи. Але пройшло 30 років і в Україні пройшла ця реформа.

Тобто поступова робота, еволюціонування, залучення до процесу нових і нових середовищ має давати результат. Тому я розумію, що формування української згуртованості – це гра в довгу. І щоб ця гра була для нас успішна, потрібно максимальне залучення середовищ, залучення інтелектуалів. Та нейтралізація політиків, які формують свою рейтингову електоральну підтримку на розділенні.

Модератор: Питання від глядачів: Галина Канафоцька: «Чи корелюють питання ідентичність і приналежність?»

Анатолій Ткачук: Ми вже говорили, що ідентичність дуже багатоманітна. Приналежність до певної групи впливає на ідентичність цієї людини, це точно.

Відеозапис експертної дискусії

Текст транскрибовано Вірою Кричковською

Підготовлено в рамках проєкту «Діалоги про згуртованість», що реалізується за підтримки Фонду Ганса Зайделя.