Слідкуйте за новинами

Згуртованість суспільства через феномени культури. Лариса Мудрак

Дата: 27.05.2021

Згуртованість суспільства через феномени культури. Лариса Мудрак

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Згуртованість суспільства через феномени культури» 18 травня 2021 р.

Модератор: Які ви знаєте приклади з історії, коли культурне явище суттєво вплинуло на рівень згуртованості суспільства чи інші аспекти суспільного життя?

Лариса Мудрак: Ми згадуємо, чи були такі приклади в історії України, власне, я буду так робити для себе, які вплинули на згуртованість суспільства.

Для мене – так, були. І власне є.

Я єдине, що хочу сказати, що для мене термін і підхід через «згуртованість» не дуже відповідає моїм життєвим принципам. Для мене це якість безпосередньо ідеї, якість її реалізації для того, щоб я вирвала себе з своєї повсякденної рутини і з своїх завдань, своїх розумінь як я хочу жити, що я хочу робити, яким чином я спілкуюсь, як я комунікую і так далі.

Тому для мене знову ж таки це не питання згуртованості, це питання розвитку і питання реалізації себе в тому контексті, в якому я знаходжуся, в якій країні я живу, як я її люблю і яким чином я долучаюсь до таких речей.

Якщо говорити про те, чи був у моєму житті, – оскільки я займаюсь комунікаціями і політичного рівня у тому числі, на найвищому рівні, я працювала з президентом Ющенком з 2005 року по 2010 рік, – то, звичайно, я можу виділити і назвати тему Голодомору, тому що це тема каденції президента Ющенка.

Крім того, 2007 рік був присвячений якраз 70-м роковинам Голодомору, і це був момент головного пріоритету діяльності президента на той рік. Це було виділено в плануванні, це було чітко зрозуміло, що ми на цю тему звертаємо щоденну увагу. Таким чином ми отримали 70 музеїв, музей пам’яті, який добудовується нині, власне друга черга його.

Це приклад того, що можна історичну, культурну, цивілізаційну тему зробити базою якраз об’єднання уваги, актуальності і активності людей. Тому що це якраз відбувалося впродовж одного року. І ця тема витягнута з глибин, бо ця тема національної пам’яті, а вона складна для реалізації. Це мій приклад.

Модератор: Через який механізм культура може впливати на згуртованість суспільства?

Лариса Мудрак: Я дуже дякую власне за термін, який вжив наш гість-філософ Олександр Філоненко про соціальний клей, я дуже люблю сама цей термін. Але я ще дуже люблю для певних речей в роботі відчуття соціального нерву.

Ми всі потребуємо дуже багато чого: і опори, і розвитку, і освіти. При чому дуже важко зараз навіть старшому поколінню пояснити, що тепер ти мусиш вчитися все життя. Тому я тут погоджуюся з вами про навчання, освіту, в тому числі для дорослих.

Ми дійсно як держава за 30 років не виконали дуже багато домашньої роботи. Власне оцих колон тримання державності в нас їх дуже багато немає ще насправді. І в культурі в тому числі.

І ми мусимо встигати за світом, який летить стрімголов невідомо куди, і ми не можемо зрозуміти куди, ми не відновили там до кінця традиційну культуру, починаючи від фольклору, історії і так далі. Ми вже стрімголов вриваємось в сучасну діджиталізацію, мусимо щось там так само встигнути зробити, навчитися.

Тому для мене дуже важливо, наскільки задається оцей вектор соціального… відчувається соціальний нерв. Це власне та потреба, яка більшості потрібна зараз в цей момент. І на нього накладається оцей соціальний клей, тобто як знайти ці дві речі, як поєднати соціальний нерв більшості і відчути, що склеює, що об’єднує, на яку ідею люди поведуться краще.

От за 30 секунд я просто згадаю такий приклад, який мене дуже здивував. Це виставка дуже відомого успішного українського куратора Павла Гудімова в 2019 році. Вона була присвячена ангелам, тобто мені здалося, я думала: «Павло, що це? Про що це?». А ось ця виставка мала неймовірний успіх, його знову ж таки підтримала і фінансувала держава через Український культурний фонд, який я маю честь зараз очолювати.

Це один із прикладів, що отак знайдена точка відновлення уваги, інтересу і вона спрацьовує. Ця виставка мала шалений інтерес, але це значить, що щось десь продзвеніло в кожному.

Модератор: Яким має бути культурний продукт, щоб суттєво збільшити згуртованість нашого суспільства?

Лариса Мудрак: Я теж хочу подякувати Євгену Ліру щодо слова і щодо віднайдення своїх слів. Ніколи не задумувалась, власне до своїх 50 років, що ми зараз мусимо віднаходити слова, які точніше відповідають тому чи іншому соціальному нерву.

Тому що для того, щоб відчути, який продукт зробити, на яку тему власне звернути увагу, яка тема об’єднає, тут дійсно правильне слово, правильна дія, правильний момент грають величезну роль.

Я от переконана, наприклад, що культурних продуктів має бути безліч і вони мають бути абсолютно різні, повинні бути різними для різних цільових аудиторій.

Говорити про Шевченка чи про Лесю Українку. Власне Україна вже віднаходить свій шлях, починає говорити про це навіть сучасною плакатною мовою, навіть коміксами, те що ми не могли собі уявити 10-20 років тому, навіть інтерактивними виставками і так далі.

Але питання знову ж таки, наскільки ми чітко розуміємо, в яку сторону йти, які обрати пріоритети. Тобто я в своїй роботі, за свою кар’єру 30-річну, навіть більше, я чітко розумію, що якщо неправильно обраний пріоритет, неправильно вибрані оці теми, на які ми реагуємо найбільше, де і шукаємо точки об’єднання, вони власне і не дають ефекту єдиного розуміння.

А от власне розмаїття дійсно повинно бути дуже-дуже великим. Може бути все, що завгодно. І чим сучасніший продукт, тим більше учасників він приваблює, тим більше учасників знову ж таки не просто рефлексують, як от пан Анатолій, бачите, десь відгукнулось і все – реакція є!

Так і на культурний проект, ми звернули увагу, ми запам’ятали, ми відчули це в собі, навіть якщо не пішли на виставку, не запостили, але десь в підсвідомості залишається факт, що цього року в нас був рік Лесі Українки. Можливо, буде рік Франка, можливо, буде рік Стефаника і це десь запам’ятовується.

Знову ж таки це на твоєму генетичному коді має свої крапки і тоді ти складаєшся в українця справжнього.

Модератор: Якою має бути політика держави щодо створення такого державного продукту?

Лариса Мудрак: Дякую, пане Анатолію за згадку про Український культурний фонд. Власне, місяць як маю честь бути Головою Наглядової ради, відтак і Головою цієї молодої інституції (тільки 3 роки).

І власне, з чого я почала, це, звичайно, з того, які напрямки є в державній політиці зараз, головні в галузі культури. Їх основних є 5.

І власне, чи виконав УКФ свою стратегію. І була до певної міри навіть здивована. Тому що стратегія дуже якісно прописана, в сучасних умовах із залученням великого кола стейкхолдерів – те, що називається «учасників процесів культури». Власне, за участю зовнішніх незалежних інституцій, власне стратегія була, ну якщо дуже-дуже коротко про різноманіття і патріотизм, тобто велика кількість напрямків, велика кількість підходів, велика кількість проектів.

Одразу, коли я була призначена міністерством, залилася величезна кількість критиків: експерти не такі, склад не такий, все не так, те не те, те не те. Тобто я власне тижня 2 вислуховувала до тисячі дзвінків і читала смс, що треба те переробити, треба те переглянути.

Але я вперше в житті зіткнулася з державною інституцією, яка за три роки взяла на себе стратегію і виконала її. І власне вона закінчилась в 2021 році.

І я говорила з тими, хто її писав, хто її формував, як вона робилася. Моє здивування було в тому, що дійсно це різномаїття не можна виконати, це засіяння поля всім-всім, але насправді цей підхід був виправданий. Тому що спочатку площина вирівнюється і ми дивимося, що піднімається, а що ні.

З іншого боку, у державної політики зараз є напрямки і вони зрозумілі: це і велика реконструкція, це і діджиталізація, це і інформаційна безпека. Тобто все, що пов’язано з тим, як нас навчити жити в сучасному новому диджітальному світі з захистом, гігієною, з етикою новою правовою і так далі.

Є ще напрямок знову ж таки з підтримки музеїв.

Напрямки вирізняються і вони очевидні. І отепер завдання власне, одне з моїх завдань на період каденції – це власне зробити нову стратегію, щоб зрозуміти, як можна поєднати… І знову ж таки з відчуттям соціального нерву, щоб це спрацювало, щоб оцей запит знизу відповідав тому, що можна реалізувати з пріоритетами і з чітким розумінням продовження діяльності тієї інституції, яку я маю честь очолювати.

Модератор: Як громадянське суспільство та/або приватна ініціатива може цьому сприяти?

Лариса Мудрак: В мене є коротка відповідь на це ваше запитання. Звичайно, одночасно первісну роль грає громадянське суспільство. Тому що в моїй світоісторії, в моєму світосприйнятті, державне управління – це сервіс, це сервіс обслуговування громадянина. Тому однозначно соціальний нерв шукається державною політикою саме в середовищі людей, тобто у відчутті, наскільки та чи інша тема відгукується, наскільки та чи інша тема важлива і так далі.

Цього року 30-річчя створення української незалежності, української незалежної держави. От власне, мені подобається, що цей діалог почався і з боку влади, і з боку громадського середовища ще минулого року. І власне шукали форми, ще шукаються форми.

Ще не факт, що ми вийдемо на правильну форму відзначення 30-річчя, але цей процес іде. І взагалі, наша сьогоднішня розмова мені є надзвичайно цінною.

От в нас не вийшло дискусії, а я дуже люблю посперечатися, дуже люблю дискусії, коли з’являється істина посередині. Ми сьогодні всі майже в одному руслі. Всі один одного продовжуємо, але зовсім нема теми і точки для дискусії, коли ми не погоджуємося один з одним.

І я страшенно щаслива, тому що останні роки і, можливо, навіть, як не дивно це звучить, але ковід цьому допоміг, ми більше знаходимо культуру діалогу і толерантності.

Сьогодні точки дотику були і в байках пана Анатолія, і власне шановні колеги говорили про це. Це діалог, це величезна культура, якої нам не вистачає, а з неї народжується толерантність.

І ось це відчуття власне. І так в цьому середовищі, в цьому соціальному бульйоні знаходяться ті точки, звідки проростає правильна державна політика, тому що вона відповідає тому, що хоче громадянин держави.

Лариса Мудрак: Дуже коротка рефлексія. Я в 2015 році була на різних воркшопах у Сполучених Штатах Америки, і, знаєте, що мене здивувало? Власне за державної підтримки в кожному штаті, в кожному містечку існує три напрямки. Це діалогові клуби (це люди, які збираються в музеях, на історичних таких місцинах для оживлення і говорять на ту чи іншу тему, яка цікава безпосередньо спільноті, яка там живе, і це існує за підтримки держави, державного фінансування), а також книжкові клуби і кіноклуби.

Мені здавалось би, Сполучені Штати, батьки інтернету, надпотужна економіка і так далі і тому подібне, а от на місцевому рівні державна підтримка була на три прості напрямки: діалоги, книжки і кіно. Мене це страшенно втішило.

Крім того, вони в музеях це все проводять – і діалогові клуби, і кіноклуби і книжкові клуби. Сідають спільнотою 20 людей, прочитали одну книжку, прийшли, обговорили і власне там вже діалоговий клуб.

Але це знову ж таки про те, як ми підтримуємо ту культуру, яку потребує та чи інша спільнота. Тобто як ми на це рефлексуємо. Це можна об’єднати, можна зробити щось окремо. Але питання знову ж таки цього стрижня, куди накладається потім клей, який з’єднує, поєднує.

Модератор: Запитання від глядачів до пані Лариси Мудрак – який на Вашу думку відсоток фінансування держустанов та ініціатив має бути в УКФ по відношенню до приватних, а який зараз?

Лариса Мудрак: Дивіться, оскільки з вчорашнього дня зайшов аудит, то я поки що не буду розголошувати ці відсотки, тому шо я хочу подивитися результати аудиту в тому числі. Вони будуть за місяць, я сподіваюсь.

А з моєї точки зору, я переконана, що на даному етапі розвитку України я б говорила про 50/50. Я дуже схильна до державно-приватного партнерства.

Я вважаю, що бізнес і так багато дуже робить і для культури і для благоустрою. Ну, для багатьох речей, скажімо так.

І знову ж таки приклад, який вже сьогодні звучав, Майдану 2014 року і приклад війни. Це взагалі громадянське середовище, яке може іноді зробити більше, але знову ж таки, це питання того, як об’єднуватися з ним, його чути, розуміти, допомагати.

Питання, якщо ми говоримо про те, як би це виглядало в майбутньому, я би була дуже щаслива, якби бюджет Українського культурного фонду складався навіть з трьох складових. Це в тому числі міжнародна підтримка, тому що дуже багато міжнародних проектів, які фінансує УКФ.

Дуже багато є існуючих програм, які пов’язані з креативною Європою. І власне за допомогою Європейського Союзу. І от мені би хотілося, щоб цей ресурс, який додається до реалізації тих чи інших проектів, особливо в громадах, особливо в регіонах, щоб він був за підтримки місцевих бюджетів і бізнесу.

Я думаю, що тільки шляхом діалогу ми зрозуміємо, яка стратегія буде на найближчі 5-10 років.

Модератор: Чи має культура створюватись знизу від громад чи згори через державно-фінансову підтримку?

Лариса Мудрак: Маленька історія. Теж європейська. В середині 2000 рр. я була теж по роботі в Німеччині.

Знаєте, що мене здивувало? У них був національний проект, загальнонаціональний, який пов’язував дуже-дуже багато напрямів включно з будівництвом, відновленням готелів і так далі.

Знаєте, як він називався? «Відтрушування від пилу Вагнера». Вони відновлювали чесноту Вагнера для німців. Оскільки він був пов’язаний з… його Гітлер любив слухати і так далі і тому подібне. Тобто репутація визначного митця була знищена.

І от власне в рамках відновлення, вони відновлювали романтичний шлях Нібелунгів, вони відновлювали готелі, старовинні містечка. Вагнер ставився навіть в лялькових театрах. І про це я прочитала в трамваї і в метро.

Тобто знову ж таки – це обрання теми, яка болить, яка, здається, іноді неможлива для того, щоб нею взагалі якимось чином займалися адміністративно. От ні! Німеччина це зробила.

Тобто це про те, що ми про щось мовчимо. І от ми в нашому суспільстві дуже багато про що мовчимо насправді. Але воно нам болить. І коли воно нам почне боліти так, що ми почнемо говорити, от власне й тоді почне народжуватися державна політика. З цього й повинна ставати головна історія вибудови пріоритетів в культурі, а власне і в політиці в тому числі.

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Максим Семенчук

Текст транскрибовано – Денис Андрущенко, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».