Слідкуйте за новинами

Згуртованість суспільства через феномени культури. Євген Лір

Дата: 26.05.2021

Згуртованість суспільства через феномени культури. Євген Лір

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Згуртованість суспільства через феномени культури» 18 травня 2021 р.

Модератор: Які знаєте приклади з історії, коли культурне явище суттєво вплинуло на рівень згуртованості суспільства чи інші аспекти суспільного життя?

Євген Лір: На мою думку, тут дуже доречно буде згадати і позицію Ніла Геймана[1] (англійський письменник-фантаст), і позицію Хорхе Луїса Борхеса[2] (аргентинський прозаїк, поет і публіцист), які, попри те, що не були особисто знайомі, сходилися у тому, що основна мить, на якій об’єднуються люди, які зазвичай можуть не мати анічого спільного, – це розповідальні історії.

Ми тримаємо усі свої цінності у форматі історій, наративів. І саме переповідання історій між поколіннями і тяглість цих наративів зазвичай тримає нас разом.

І для мене тут дуже показовим є приклад, який нам вдалося знайти буквально нещодавно, під-час дослідження фольклорного автентичного матеріалу, який зібрано на території степової України, на території Донеччини, Дніпропетровщини, приблизно цей південний, трошки східний регіон. А саме понад 30 народних пісень, які, як виявилося, було написано на слова Т. Шевченка. Попри те, що самі виконавці не знали, що ці пісні написані на слова Т. Шевченка.

Себто вже понад 100 р., понад, можливо, 200 р. у народі живуть історії, написані конкретною людиною у трошки видозміненому, можливо, вигляді, можливо, з іншими мелодіями та синонімами. Проте ядро цього наративу залишається авторським попри те, що сам автор розчинився у народному світосприйнятті.

І, як на мене, це найяскравіший приклад того, як ми єднаємося довкола чогось, до чого кожен з нас може апелювати як і розповідач, і реципієнт історії. Тому народні пісні, які перетворилися по суті на суспільне надбання з авторського доробку, для мене є показником такої склейки культури довкола спільного ядра.

Модератор: Через який механізм культура може впливати на згуртованість суспільства?

Євген Лір: Можливо, у мене спрацює дещо профдеформація, адже я за освітою є філологом і в принципі зараз займаюся дотичними до лінгвістики речима. І тому хотілося б підхопити наратив своїх колег сьогодні і повідомити, що насправді дуже важливо також не лише те, про що ми говоримо, а й те, як про це говоримо, які ми добираємо засоби вербалізації, і як це зрештою поширюється за якісь професійні спільноти на загальновживаний рівень. Питання узусу.

Приміром, сьогодні 18 травня – День пам’яті депортації кримських татар. І вже 2 терміни лише з цього дня ми можемо вжити, які лише за останні 20 з натяжкою років увійшов в українську мову саме на рівні наративу.

А саме «киримли» (qırımlı) – самоназва кримських татар, яку за часів Радянського Союзу навряд можна було десь почути, і вона не була поширена аж на такому рівні.

І це самоназва цього явища депортації із мови кримських татар, із мови киримли – це «сургун» (sürgün). Слово, яким, по суті, калькували для того, щоб підкреслити, наскільки для нас важлива ця, умовно кажучи, інтегрована в українську культуру культура кримського народу.

І так само важливо називати Голодомор своїми іменами, а саме те, що це був все ж таки геноцид українського народу. І знову ж таки те, як за часів В. А. Ющенка слово «геноцид» набуло значно побутовішого значення.

Тобто це те, що ми апелюємо до себе, до свого досвіду, а не до чогось з підручника історії. І повернення слів, віднайдення слів, добір правильних висловів на позначення спільного досвіду, як на мене, також може бути потужним інструментом, яким культура може впливати і на формування масової свідомості, і на, найголовніше, передачу цього досвіду у коректній формі наступним поколінням.

Модератор: Яким має бути культурний продукт, щоб суттєво збільшити згуртованість нашого суспільства?

Євген Лір: Насправді, хочу доєднатися до попередньої тези. Дійсно, дуже важливо, щоб наш культурний продукт апелював до якомога ширшої аудиторії.

Адже навіть зараз, коли ми всі замкнені на карантині, це дуже чітко проявилося – сегментування людей за інтересами, за доступними їм і цікавими їм, найголовніше, ресурсами, тому що, звісно ж, Ютуб і телебачення очікувано зайняли свою нішу.

Але несподівано для всіх виринув Тік-Ток. Ця мережа роликів, де обмеження приблизно, як у нас сьогодні на відповідь 2 хвилини, і діти, підлітки і навіть дорослі люди несподівано занурилися у цей новий формат і почали, зокрема, там новим способом доносити інформацію, зокрема про нашу ідентичність.

Є чимало тік-ток блогерів, які розповідають про українську історію, про українську ідентичність, роблять різні челенджі абощо. І тому, як на мене, що більше буде можливостей у людини бачити тему, яка її цікавить з різних боків, то краще. Наприклад, якщо мене цікавить тема українсько-російської війни, то я можу подивитися фільм, я можу подивитися інсталяцію.

Днями О. Герасим’юк анонсувала інсталяцію за мотивами своєї поетичної збірки, яка присвячена також цій темі. Я можу подивитися документальне кіно, де розповідають про це свідки, я можу послухати музичний альбом, подкаст етстетера, етсетера, етсетера (etc. – і так далі).

І що більше важливих для нас тем будуть подані саме у такому розмаїтті, то ближче ми опинимося до проговорення і глибокого аналізу цих наративів.

Модератор: Якою має бути політика держави щодо створення такого культурного продукту?

Євген Лір: Тут хотілось би сформулювати дві позиції. Перше – з позиції перекладача, з позиції автора книжок. У 2016 р. у нас, в Україні, нарешті з’явилася така інституція як Український інститут книги.

І сам факт появи цього інституту, і його подальша діяльність насправді мали досить суттєвий вплив на формування не лише книжкового ринку, як внутрішніх механізмів, але й на проведення малих фестивалів, присвячених саме книжковій культурі.

І друге, як в принципі попередні спікери наголошували, що, дійсно, досить часто відсутній умовний контекст підготовленості глядача. Тобто ми можемо існувати у вакуумі – може існувати наше експертне середовище, і може існувати світ поза цим експертним середовищем. І що менше вони перетинаються, то менше фактичної вигоди ми можемо мати зі своєї діяльності, і то менш потенційної аудиторії ми здатні залучити.

І дуже правильно, на мою думку, проводять такі фестивалі, як Форум Видавців у Львові і Книжковий Арсенал у Києві. Сподіваємося, що у червні цього року, попри карантин, все ж таки вдасться провести наступний фест.

І важливо те, що туди намагаються залучити не лише авторів книжок чи дотичних до книжкової сфери осіб, а лідерів думок. Людей, які в принципі готові лише своєю появою на фестивалі завести за собою десятки-сотні своїх прихильників.

І відповідно, коли ці люди занурюються в абсолютно чужу для них сферу, тому що, зізнаємося, не кожен з наших пересічних глядачів кожен день буває на території фестивалю, де представлені 200-400 видавництв, і вони відкривають для себе новий світ.

І, на мою думку, так дуже важливо діяти у кожній дотичній до культури сфері, адже так само, коли, приміром, Фонд «Відродження», вже згаданий сьогодні, робить стипендію для 20 українських Ютуб-каналів і підтримує не початківців, а тих, хто вже знає, що він робить, знає, як віднестися до своєї аудиторії, як проголошувати якісь певні важливі речі зрозумілою мовою.

І коли саме ці люди отримують фінансування, вони гарантують по суті те, що дійсно буде результат, що ці гроші дійсно вкладені у поширення якісне і кількісне, і вони також дозволяють залучити якомога більше людей ззовні.

І щойно у нас почнуть перетинатися різні експертні сфери, різні сфери споживачів у культурній площині, ми всі з цього зможемо мати певний зиск.

Модератор: Як громадянське суспільство та/або приватна ініціатива може цьому сприяти?

Євген Лір: Хотілося б продовжити думку ще з першого нашого питання, оскільки все замикається у певний уроборос. А саме те, що коли ми говоримо про об’єднання на тлі культури, коли ми говоримо про пошук спільних наративів, то насамперед ми говоримо про пошук спільної історії.

І вкрай важливо, що ці історії не обов’язково мають мати спільних персонажів, не обов’язково мають мати спільний спосіб проговорення. Головне у них – це архетипи, на яких базується ця історія, і те, з якою метою ці історії переповідаються.

Тому, як на мене, звісно ж, від кожного конкретного контексту залежить спосіб творення, від кожного конкретного контексту залежить, які способи вербалізації будуть дібрані. Але головний акцент у нас і відбувається, і мусить відбуватися саме на тих архетипах, які ми вважаємо складовою своєї культурної ідентичності, можливо, своєї національної ідентичності – це не менш важлива річ.

І тому, що глибше це буде закріплено і на державному, і на приватно-ініціативному рівні, і що точніше, і що чіткіше це буде проговорюватися лідерами думок, людьми з фахового середовища, то більше шансів до об’єднання саме засобами культури ми отримаємо у найближчому майбутньому. Якось так.

Модератор: Чи має культура створюватися знизу – від громад, чи згори – через державно-фінансову підтримку?

Євген Лір: Ви нагадали ту історію, яку хотілося б розповісти стосовно взаємодії держави, приватного сектору etc.

Менше навіть місяця тому ми з командою нашого ютуб-каналу «Твоя підпільна гуманітарка» вирушили на запрошення приватного бізнесу GAMMA Travel до Чорнобильської зони відчуження, оскільки річниця, власне. І нас разом з колегами запросили зняти документальний фільм про осмислення цієї трагедії.

Умовно кажучи, нам сказали, що, ось, ми вас дивимося, просто розповісте у своєму стилі. Ми вас веземо, ми вас не обмежуємо жодним чином – розповідайте так, як ви вмієте.

Нас трошки занесло, і замість 2 серій ми зробили 5. Досі цей серіал виходить у нас на каналі.

І вийшло так, що після першої ж серії до нас звернулися представники двох регіональних, але державних каналів з проханням, чи можемо ми надати їм файли цього серіалу для трансляції, для того, щоб їх показували у ротації телебачення. І, звісно ж, ми погодилися, це те, для чого власне цей серіал і створювався.

І, на мою думку, саме у такому форматі може співпрацювати приватний сектор. Ці кустарні проєкти, коли люди говорять про щось просто тому, що вони не можуть не говорити, тому що у них виникає спільна потреба розповісти те, про що болить решті, і розділити цей наратив з іншими людьми.

І коли держава це не просто стимулює, а підхоплює вже зроблене і допомагає йому сягнути нових аудиторій, допомагає йому потрапити до тих людей, які б ніколи взагалі не дізналися про існування цього продукту, бо, будьмо відверті, люди, які дивляться лише телебачення, вони можуть просто фізично не вміти знайти у Ютубі цей серіал. Прямо скажу. Моя бабуся мене дивиться по телебаченню, тому що вона не може знайти мій канал на Ютубі.

І ця тема вікової взаємодії, ця тема проговорення питань, які актуальні в принципі для всіх, але у різних форматах реалізуються, якраз за умови підхоплення державою вже існуючих ініціатив, може працювати просто чудово.

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Максим Семенчук

Текст транскрибовано – Денис Андрущенко, Лідія Асцатрян

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».

[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BB_%D2%90%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D0%BD

[2] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80%D1%85%D0%B5_%D0%9B%D1%83%D1%97%D1%81_%D0%91%D0%BE%D1%80%D1%85%D0%B5%D1%81