Малі міста:Німеччина – Україна, паралелі, які не пересікаються?

14-15-го лютого у Львові пройшов перший семінар нового проекту фонду Ганса Зайделя з розвитку малих міст Львівської області.
Головну скрипку в семінарі грав доктор Ріхард Шисль, керівник департаменту розвитку міста Кемптен із Баварії.
Варто відразу сказати, що рівень підготовки цього пана дуже високий, а  його майже енциклопедичні знання з розвитку загалом та власного міста зокрема заслуговують на повагу.
Розмова точилась навколо широкого кола тем, які хвилюють українських міських голів – податки, бюджет, планування території та забудова, стосунки з громадою, виконавчою владою, тощо.
Але , як на мене це не головне. Жоден з українських міських голів не має заступника з питань розвитку, так само не має підрозділу у виконкомі, який би займався розвитком та міг координувати дії різних підрозділів, аби вони були направлені на розвиток чи хоча б не суперечили , не перекреслювали ініціативи цих різних підрозділів.

Деякі теми мені б хотілося означити більш детально.

Почнемо із характеристики самого міста Кемптена. Населення 65 тисяч осіб, робочих місць – 32 тисяч і з них у промисловості лише 6,5 тисяч. Валовий продукт, що виробляється у місті – 2,7 млрд. євро, що складає 43 000 євро на душу населення. Варто сказати, що в Україні жодне місто навіть близько за цими показниками не дотягується до Кемптена. Київ, який є лідером серед українських регіонів та міст за валовим продуктом на душу населення має лише близько 52 тисяч гривень. Відтак говорити про порівняльність спроможності українських малих міст і такого собі Кемптена просто не доводиться. Але ж це німецьке містечко переживало скрутні часи. Після війни воно було практично розбите, промисловість зруйнована. Тепер у міст свої проблеми, які вони намагаються цілеспрямовано вирішувати.
Проблема перша: енергоефективність. В Баварії, як і у всій Німеччині політика енергоефективності реалізовується на практиці і дає чудові результати. Для цього держава створює і відповідні умови. Так наприклад вартість кіловата електроенергії традиційної складає 20 центів. Держава встановила, що вартість такого ж кіловата від альтернативної енергії становить 40 центів і споживачі мають платити саме таку суму. Що це дає? Пан Шисль відверто зізнався, що його будинок також обладнано сонячними батареями. Вдень, коли всі фактично на роботі і споживання енергії у будинку дуже не значне, енергія, що виробляється сонячними батареями іде в загальну мережу, постачається в економіку, і лічильник все це рахує. Потім ввечері, коли вони використовують більше енергії із традиційних джерел, її вартість для сім’ї уже складає 12 центів. Тут реальна економія і збереження довкілля.
Така політика держави правда зараз привела до нової дискусії громадськості, щодо моральності деяких видів альтернативної енергетики. Фермери зараз широко використовують зелену масу кукурудзи для вироблення біогазу, який перетворюють на електроенергію. Це для них економічно вигідніше ніж вирощувати кукурудзу на зерно. Але люди задають собі запитання, а чи морально харчову культуру переводити на паливо, коли у світі не вистачає продовольства? Але заходи з впровадження відновлювальної енергетики  це лише одна частина заходів , що формують сталий розвиток громади. Інша дуже важлива частина – це загальна енергоефективність економіки та суспільного життя. Важливим показником тут є постійне зниження споживання енергії на квадратний метр площі приміщення. Так за 10 років витрати енергії на один квадратний метр приміщень бюджетних організацій знизилось із 136 до 96 квтгод/м2, або на 40%.
Тут застосовуються і відомі нам схеми – енегоощадливі лампи, енергозберігаючі вікна, утоплення стін і т.п., проте дуже важливим є планування забудови території таки чином, аби більшість будов не попадали в тінь у будь-який час та у будь-яку пору року. Сонце, яке освітлює будинок, різко скорочує витрати енергії на його експлуатацію! Схеми забудови окремих кварталів передбачають відповідні вимоги до висоти будинків, їх орієнтування щодо сторін світу і навіть рівень нахилу дахів та колір покриття. І забудовник не може цього порушити. Гроші на енергетику то його, але зайві витрати енергії  , це оббирання прийдешніх поколінь! Унікально.
Проблема друга: сміття. Місто побудувало досконалий сміттєспалювальний завод, який переробляє сміття не тільки самого міста, але й кількох районів навколо. Енергія, яку отримують від спалення сміття використовують на потреби міста, але… З кожним новим роком сміття стає все менше і менше. Завод уже не довантажений. Коли у Мілані різко загострилась проблема сміття, то завод із Кемптена також долучився до його спалювання. Сміття для цього везли з Італії!
Чому сміття стає менше? Досить просто – сортування. Сміття сортується таким чином, що значна його частина йде на переробку, а не на спалювання. Органічне сміття все переробляється на компост. Кожен супермаркет має автомати, які приймають пластик, скло і видають чек на суму зданого, який використовується у тому ж супермаркеті для купівлі товару. Зараз починають відкривати старі звалища і їх утилізовувати.
Яка ж реакція наших міських голів? Як вам вдалось побудувати сміттєспалювальний завод? Як це дозволила громада? Наші людини категорично проти таких заводів!
Напевне через це ми прямо топимось у смітті. На всю Україну є два сміттєспалювальних заводи, які побудовані ще в часи СРСР за самими примітивними технологіями.
Для німців не зрозуміло, чому засипання сміттям тисяч гектарів земель є кращим виходом із ситуації, ніж будівництво сміттєспалювального заводу та налагоджування вторинної переробки того, що можна переробити.
Було ще багато чого цікавого: як місто побудувало електростанцію в центрі міста на річці без перегородження її греблею, та у такій унікальній архітектурній формі, що електростанція стала важливим об’єктом  туризму; про справляння збору за стік дощової води із ділянки власника у міську каналізацію; про збір на прибирання вулиць, який є різним для різних вулиць міста, тощо. Все це потребуватиме додаткового осмислення та вивчення.
Загалом сьогодні виглядає провалля між українськими реаліями малих міст та ситуацію у подібних містах в Європі. Звичайно відсутність ресурсів у наших містах пояснюється низьким рівнем економіки. Але нові підходи, які застосовує місцеве самоврядування у Європі, зокрема у Німеччині можуть бути застосовані і у нас. Для цього потрібні в першу чергу знання місцевих керівників та їх бажання навести лад у своїх містах. На жаль поки що з цим є проблеми.
Хочеться, аби і у наших міських радах, виконкомах, громадах зрозуміли важливу істину – без розвитку не буде комфортного та безпечного середовища. А для розвитку треба тяжко працювати і використовувати для цього інструменти, які уже кимось знайдені.
І на останок. Мені здається, що значна частина міських голів, яка брала участь у цьому семінарі принаймі задумалась над цією проблемою, тому є шанс зрушити питання розвитку з мертвої точки хоча б у кількох містах. Звичайно, якщо Верховна Рада остаточно не відбере у місцевого самоврядування усі повноваження, заливши за ним лише відповідальність перед мешканцями.
А. Ткачук, 16.02.11