Аналізуємо та обговорюємо проєкт оновленої Державної стратегії регіонального розвитку 2027

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури оприлюднило для громадського обговорення проєкт оновленої Державної стратегії регіонального розвитку 2027. Консультанти з регіонального розвитку підготували детальний аналіз зазначеного проєкту Стратегії та пропозиції стосовно його удосконалення, які ми пропонуємо вашій увазі.

Частина 2. Про територіальний підхід

В аналітичній частині проєкту Стратегії вказано: «Реалізація державної регіональної політики на період до 2027 року здійснюватиметься на основі комплексного територіального підходу, що передбачає, що об’єктом у рамках регіональної політики є територія, яка характеризується специфічним набором соціальних, просторових, безпекових, екологічних та економічних особливостей». Це ключовий підхід, який має бути застосованим при формулюванні дерева цілей та завдань Стратегії.

В аналітичній записці досить детально в цифрах проілюстровано виклики, які були ідентифіковані для Стратегії її розробниками.

Проте, незважаючи на заявлений у проєкті Стратегії територіальний підхід, у тексті запропонованого документу так і не зафіксовано, що в Україні реально склалася ситуація з новим макрорегіональним поділом за таким важливим параметром, як безпека.

Малюнок 1. Макрорегіони України за показником – безпека

На цій мапі показано, що нині в Україні є території, які дуже відрізняються між собою за показником безпеки.

Частина територій у межах 5 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону взагалі не придатна для проживання та ведення економічної діяльності.

Частина території України в межах 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону є найбільш небезпечною для проживання та ведення економічної діяльності, в межах 100 км – небезпечною.

Для таких територій потрібні свої особливі підходи щодо організації проживання там людей та ведення економічної діяльності.

Фронтир

Цілком логічно припустити, що в середньостроковій перспективі, навіть після припинення «гарячої фази» війни, територія вздовж кордону з РФ та лінією розмежування буде найбільш небезпечною для проживання та ведення економічної діяльності. Тому розвиток економіки там має базуватися на таких галузях чи сферах, які не потребують підприємств з великими основними фондами і значною кількістю працівників, а передбачають деконцентрацію виробництва, мобільність, як наприклад, високотоварне сільське зернове господарство, лісівництво, видобуток місцевих корисних копалин тощо.

Натомість інші макрорегіони – опора/центр та тил – є умовно безпечними, мають менші втрати від впливу війни і кращі можливості для розвитку галузей економіки, які потрібні насамперед Україні для перемоги.

Саме тилові регіони та частково центральні можуть і мають стати територіями швидкого економічного зростання, розміщення нових виробництв, зокрема оборонних. Звідси має поширюватись економічне зростання на Схід разом із покращенням там безпекової ситуації.

Оскільки у проєкті Стратегії такого визначення макрорегіонів за показниками безпеки немає, пропонуємо їх визначити за такими підходами:

територія відселення – 5 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону; найбільшої небезпеки – 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського;

макрорегіон Фронтир – регіони, території чи їхні частини, які потрапляють у зону 100 км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону – Миколаївська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області;

макрорегіон Опора – у складі Дніпропетровської, Полтавської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Житомирської областей;

макрорегіон Тил – у складі Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей.

На наш погляд, описова частина проєкту оновленої ДСРР не розкриває територіального підходу до формування та реалізації Державної регіональної політики в реальному вимірі часу до 2027 року.

Поза відсутністю макрорегіонального поділу території України з точки зору безпеки проживання та ведення економічної діяльності, не приділена достатня увага викликам, які означені в аналітичній частині, зокрема такого, як «Втрата транзитного потенціалу та вимушена переорієнтація транспортно-логістичних потоків». Яким чином оперативні цілі та завдання відповідають на цей виклик? Які завдання мають покращити тут ситуацію для прикордонних з Росією та Білоруссю областей?

Як приклад: Завдання «1.2.26. Підтримка розвитку транспортно-логістичного потенціалу морських і річкових портів у Дунайському регіоні, забезпечення їх зв’язку та доступу через інтеграцію всіх видів транспорту» ніби частково стосується проблеми стимулювання нових маршрутів експорту, але, по суті, з цього завдання не зрозуміло, чи планується забезпечити транспортну доступність південно-західної частини Одеської області до решти області та транспортних мереж України, якщо так, то яким чином? Як дунайські порти можуть бути включені у транспортні ланцюги експорту зерна з Чернігівської та Харківської областей? Чи планується розвивати наш експорт до ЄС залізничним транспортом, і чи ми плануємо перешивати наші колії під європейський стандарт?

Проміжний висновок:

На основі викладеного, вважаємо доцільним розширити параграф Державна регіональна політика до 2027 року ґрунтовним описом територіальної складової державної регіональної політики на основі реального макрорегіонального та територіального програмування розвитку.

Передбачити в оновленій Стратегії макрорегіональний поділ на три макрорегіони за показником безпеки – Фронтир, Опора і Тил та визначити інструменти державної регіональної політики, що будуть застосовуватися в цих макрорегіонах