Слідкуйте за новинами

Гібридна епоха та політика реагування

Дата: 13.01.2021

А. Ткачук

Гібридна епоха та політика реагування

Сьогодні хто тільки не пише про «гібридність» в усьому: політиці, війні, економіці, культурі і т.п. Кожен вкладає у цю «гібридність» щось своє і таким чином обґрунтовує будь-які свої ідеї чи пояснює те, що пояснити в принципі не може.

Почасти ми дійсно погоджуємось із феноменом «гібридності», але чи можна погодитись із висновками, що це абсолютно нове явище, що такого ніколи раніше не було і що боротись із цим явищем по суті не можливо «не гібридними» інструментами? Деякі досить відомі аналітики почали навіть стверджувати, що в новому гібридному світі уже немає місця стратегічному плануванню, а демократичні інституції уже не можуть протистояти цим гібридним викликам.

Насправді гібридним технологіям уже багато століть, а може й тисячоліть. Ще з походів монголів використовувались технології стимулювання смути у супротивника, поширення чуток, які підривали довіру простих жителів до своїх правителів, породжували рухи на зразок «гірше не буде». А «Коліївщина», яка була стимульована якимись «грамотами» з Московщини? А період 1917-20 років? Чим не гібридна війна? Події початку 2014 року мали на собі печатку подій 1917 року. Просто тепер всі ці гібридні технології стали використовувати значно простіше і дешевше через розвинені комунікації, соціальні мережі, телеканали…

Як на мене, то гібридністю часто маскують незграбність урядовців і не здатність урядових команд здійснювати планування в умовах змін, які є досить швидкими, але чи такими несподіваними, як про це говорять?

Найбільш яскравий приклад – короновірусна пандемія. Перша інформація про Ковід-19 і його руйнівні впливи на людину з’явилась ще на початку 2020 року. Звичайно до такого сюрпризу мало хто виявився готовим, але різні уряди і різні політичні системи почали діяти. Одні підійшли до цього системно: спочатку стримати швидке поширення, далі – розгорнути систему тестування аби розуміти тренди поширення, паралельно – розпочати закупівлю необхідного обладнання для збереження життя важкохворих та профінансувати роботи із створення вакцини, далі – організація системи швидкої вакцинації у разі появи вакцини. Роботи із власне питаннями збереження життя і здоров’я людини узгоджувались із заходами спрямованими на пом’якшення карантинних обмежень на економіку власних країн. Чи є тут щось супер інноваційне, не таке, яке використовувалось завжди у скрутні часи? Аж ніяк. Лідерство та системне планування – сильна відповідь пандемії.

Чому так не відбулось в Україні? Дуже просто дати відповідь: в Україні відсутнє як лідерство, так і планування базоване на даних! Яким чином переорієнтація коштів з антиковідного фонду на ремонт доріг мала вплинути на зниження поширення інфекції та збереження життя українців? На яких даних приймалось таке рішення? Риторичне запитання.

Отже, політика. Тут мова йде загалом, як про державну, так і про місцеву політику, реалізовується належними на те органами у формі політики реагування та політики планування. Якщо ми говоримо про здоров’я, то тут можна проілюструвати так: «у місті Н спалах холери. Уряд реагує на це запровадженням карантину в цьому місці, надсилає туди необхідне обладнання, ліки, персонал. Виділяються додаткові кошти з резервного фонду». Швидкі ефективні рішення гасять цю локальну епідемію, всі щасливі. Хтось отримує ордени і премії. Але… за кілька років все повторюється знову. Це класична політика реагування.

А політика планування тут виглядає приблизно так. Моніторинг захворюваності та стану питної води (інших показників) показує, що у місті Н періодично відбуваються більші чи менші спалахи холери. Причиною цих спалахів є зношені очисні споруди, витік з яких попадає у водоносні горизонти і на міські пляжі. Тому, не вирішення проблеми очисних споруд, завжди створює загрозу епідемії у місті і її поширенні на інші території, якщо це відбувається у періоди масових відпусток. Відтак уряд готує відповідну програму, під яку виділяються необхідні ресурси та організовується робота із реконструкції цих очисних споруд. Це робота на кілька років, її не видно, ніхто орденів та медалей не отримує. Але така робота убезпечує сотні тисяч чи навіть мільйони людей від ризику зараження і можливої загибелі.

На жаль, сьогодні виглядає, що політика планування в Україні щезла взагалі, як клас. Залишилась винятково політика реагування. Причому ця політика реагування стала базуватись не тільки і не стільки на реагуванні на виклики, які є об’єктивними, а на ідеї найвищого державного керівництва, що з’являються спонтанно і відразу беруться до виконання. Відсутність логічного планування, відсутність чітко означеної мети, завдань, проміжних етапів та індикаторів успішності розв’язання цих завдань, їх заміна не зв’язаними загальною логікою ініціатив президента, (прем’єра, міського голови чи народного депутата) веде лише до хаотизації чи, як тепер модно говорити, «гібридизації» політики.

Що цьому можна протиставити? Лідерство і планування. Давно пора визначитись – куди рухається Україна у глобальному світі? Які виклики стоять перед нами і як їх ми маємо долати? Які ми маємо ресурси для подолання викликів чи організації зростання? Де ми можемо і на яких умовах залучити додаткові ресурси? Як досягнути згуртованості суспільства і України загалом, аби досягнути успіхів у зростанні? Без відповідей на ці питання, без зрозумілого алгоритму дій, без взаєморозуміння влади та суспільства на цьому шляху – ми будемо продовжувати говорити про «гібридний» світ, будемо продовжувати політику реагування, але таке реагування щораз буде менш ефективним, адже зменшуватимуться доступні ресурси для такого реагування та довіра до таких дій.

Гібридність слід здолати передусім у головах політиків і урядовців, тоді легше буде здолати гібридність в усьому іншому.