Слідкуйте за новинами

Останнім часом у суспільстві формуються все нові й нові ідентичності. Які виникають загрози при цьому? Які це тягне за собою виклики? Та які створює можливості і перспективи?

Дата: 27.04.2021

Останнім часом у суспільстві формуються все нові й нові ідентичності. Які виникають загрози при цьому? Які це тягне за собою виклики? Та які створює можливості і перспективи?

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Згуртованість суспільства та ідентичність» 14 квітня 2021 р.

Модератор: Я зараз зачитаю шосте питання, яке адресується всім нашим експертам. У вас буде до 3-х хвилин, щоб відповісти на це питання. Тож, воно звучить наступним чином: «Останнім часом у суспільстві починають перемішуватися все більше традиційні ідентичності, а також формуються все нові і нові. З одного боку, це посилює атомізацію суспільства, з іншого – створює додаткові прошивки, які можуть збільшувати згуртованість суспільства. Які виникають загрози при цьому? Які це тягне за собою виклики? Та які створює можливості і перспективи? І з практичної точки зору як це врахувати при плануванні розвитку держави та територіальних громад?»

Анатолій Ткачук: Що я бачу? Що дуже сильно втрутилися у формування таких локальних ідентичностей соціальні мережі. Кожна мережа має своїх фанатів, які часто не перетинаються.

І що печально. Наприклад, «інстраграмщики» – частина людей починає думати, що в «Інстаграмі» все красиво, все просто супер, а я просто в поганому місці попався, й у нас тут погано і повна безнадьога.

Мені здається, що це дуже серйозний ризик, може, пані Анна скаже з точки зору психолога. І тому я зараз відкрив собі в «Інстаграмі» також свою сторінку.

Друга позиція – Viber-групи. Тут ще цікавіше. Viber-групи стали такими моментами самоорганізації. Я знову пошлюся на наше село. Зібралася Viber-група, яка зробила дорогу.

Почалася весна, ліс захаращений, страшне. Домовилися у Viber-групі, що приберуть ліс. Прибрали ліс. Домовилися з міською радою, що міська рада вивезе сміття.

І що цікаво. Відбулася комунікація групи, яка віртуально склалася. Потім зробила реально роботу. Потім віртуально домовилася з владою і знову зробила реальну роботу. Це показує, що можуть бути і негативні елементи, а можуть бути позитивні, якщо їх правильно знайти і використати.

Тому знову ж таки, коли ми працюємо у громадах і працюємо над формуванням нової ідентичності громади, тому що зараз це штучне утворення з багатьох складових, а має бути крутий елемент. Ми говоримо: шукайте людей, які модерують різні групи, які ці групи точно мають свої якісь маленькі ідентичності, комунікуйте і склеюйте ці групи у мережу. І тоді ця мережа стає основою для уже реальної спільної діяльності, як каже Володимир, во благо всіх. Така у мене думка

Володимир Лупацій: Дивіться. Це дуже фундаментальне питання, якщо я правильно розумію наших учасників, тому що в процесі індивідуалізації воно дійсно підриває традиційні моделі відтворення загальнонаціональної ідентичності в усьому світі. Те, що ми спостерігаємо кризу довіри між владами і суспільствами, ми бачимо це зараз в усьому світі. Я думаю, що це буде продовжуватися.

З одного боку, пан Анатолій дуже слушно зауважив, що соціальні мережі і нові інформативно-комунікативні технології дозволяють створювати нові форми зв’язності, і, власне кажучи, формувати спільноти за межами, так би мовити, традиційних моделей по принципу залучення, співпричетності і фактично на базі проектної ідентичності, тобто те, що ми зараз спостерігаємо.

Але глобально, я думаю, цей виклик пов’язаний з тим, що ці базові соціальні концепції, вони були заточені на формування групової ідентичності, на соціалізацію групову. І зараз вийдуть з цієї кризи тільки ті країни, які будуть мати лідерство в питаннях інновацій і які будуть створювати нові соціальні інституції або коригувати їх, і надавати їм можливість те, що називається індивідуально-орієнтованими послугами.

Так, як ми зараз це бачимо в освіті, в медицині і таке інше. Створення або мутація, трансформація базових соціальних інституцій. Тобто це освіта, здоров’я, культура, релігія і самоорганізація. Ті країни лідери і подолають цю кризу ідентичності, всі інші, я думаю, будуть занурюватися ще більше.

Модератор: Окрім соцмереж ще цікаво почути, які інші ідентичності у нас створюються і нашаровуються на традиційні ідентичності. Тут варто мабуть згадати, коли людина починає ідентифікувати себе з компанією де працює, особливо, якщо вона працює там багато років, і цікаво, що тут думають наші колеги пані Анна та пан Євген.

Анна Валенса: Відгукнуся на те, що казав пан Анатолій, з приводу корисно, небезпечно. Знову ж таки повернуся до цієї тези, вона є психологічною і філософською, і соціологічною, і на це варто звернути увагу.

Мережі, по-перше, це вже реальність, в якій ми живемо, і це дуже природня, скажімо, технологічно-природня реальність, про яку не можна казати добре чи погано. Про яку треба казати, що тепер це стіни і стеля, підлога, простір нашого життя.

І дуже великий, значущий компонент цієї мережевої реальності – це можливість самовираження, можливість якісного, дуже диференційованого, іноді кажуть, спотвореного, але все таки можливість самовираження, яка є дуже важливою, увага, для юнацького компоненту нашої психіки.

І я підкреслюю, що це не йдеться лише про підлітків чи дітей, які, ми кажемо, чутливі. Це йдеться про будь-кого з нас із вами, тому що ці компоненти, кажуть, психологічне юнацтво не закінчується.

У людини 80-років це може бути цілком перша іпостась, бажання самовиразитися, а от, наприклад, інструмент вийти в «Інстаграм» і показати себе, то може не бути цього каналу. Тому тут дуже тонка історія.

І, дійсно, чи провокує це змішування ідентичності, складність, про яку говорив, наприклад, Еріксон. Звичайно, провокує. Але змішування ідентичності – це і є той природний етап і процес, в результаті бурління якого і відбувається поява вибору, цей акт вибору власної ідентичності.

Тому, як кажуть, йому зарадити радикально, сказавши, що «Інстраграм» чи будь-яка інша мережа є небезпечною, спочатку, перше – це неможливо, а, по-друге, це не треба.

І тут мені чомусь згадався момент, як я потрапила у «Фейсбук», здається, десь у 2009 році, тоді, коли працювала команда «ВікіСітіНоміка», яка зацікавилася тим, чи може спільнота міста створити бренд власного міста.

І це було цікаво невеличкому колу з 8-ми представників різних спеціальностей і сфер діяльності – від бізнесменів до психологів – і нам просто було настільки цікаво, що ми стали з цим експериментувати. І виявилося, що, так, що ці спільноти здатні створювати власний бренд, відчувати, артикулювати власні цінності, формулювати і виходити на той рівень, про який ми зараз добре знаємо, що, так, спільноти мислять, спільноти хочуть і можуть створювати власний бренд, і, так, це є інструмент формування такої ідентичності тих спільнот, до яких ми звертаємося або яким даємо таку можливість. Якось так би я відповіла. Дякую.

Євген Глібовицький: На мою думку, власне унікальність України полягає в тому, що ми маємо величезну кількість цих інгредієнтів, які формують варіанти наших майбутніх ідентичностей у доступності.

Через те, що це дуже добре видно, якщо ми порівнюємо сучасну Україну з сучасною Білоруссю. Через те, що сучасна Білорусь, якщо ми подивимося історично, завжди була в кордонах однієї тієї самої держави, за винятком коротесенького періоду у ХХ ст., всередині Білорусі ми бачимо менше відмінностей між регіональними дискурсами.

В Україні бачимо фантастичні відмінності. Наприклад, галичани і донбасці мають подібний досвід продуктивного застосування організованого насилля. І коли виникають кризові ситуації, і галичани, і донбасці не бояться піднімати ставки.

Коли ми дивимося на досвід Центральної чи Південної України, то ситуація дуже інакша, наприклад, від цього галицько-донбаського підходу. Те, що ми бачимо наслідок дифузії, яку ми маємо в країні.

Ніколи країна не була такою зшитою, як зараз, ніколи стільки поїздів не з’єднували країну в межах 3-6 годин сполучення, ніколи не було такої інтеграції, такої великої кількості автобусів, приватних автомобілів, «скайп»-розмов, «зумів» і так далі.

Ми бачимо, що передаються не тільки слова, передаються не тільки місця, передаються так само підходи, передаються способи взаємодії, передаються елементи культури, і це дуже важливо.

Тому коли ми говоримо про спроби запустити ці нові якісь мікси ідентичностей, то я думаю, що Україна якраз є поживним простором для таких речей, і в цьому є спроможність України так само виходити за межі своєї травми, виходити за межі майбутнього, власне, не будучи зв’язаними в ньому, як у пастці. Тому я з певним захопленням спостерігаю зараз, за тою ситуацією, в якій ми зараз є.

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Денис Андрущенко

Текст транскрибовано – Денис Андрущенко, Лідія Асцатрян

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».