Слідкуйте за новинами

Політична боротьба та згуртованість суспільства. Думки чотирьох експертів

Дата: 07.10.2020

Політична боротьба та згуртованість суспільства. Думки чотирьох експертів

Для визначення тематичної рамки панельної дискусії, яка відбудеться 12-го жовтня о 14.00-15.00, ми запропонували деяким експертам висловити свої думки заздалегідь до дискусії.

Ми задали кожному з них три стандартні запитання:

  • Чи сумісні категорії «політичне протистояння» та «згуртованість суспільства»?
  • Чи можливо працювати в напрямку формування й укріплення згуртованості, якщо в суспільстві немає єдиного бачення про згуртованість?
  • Як будувати відносини з політичними силами, дії яких спрямовані на руйнування згуртованості?

Дивіться їх відповіді. Та зверніть увагу в кінці матеріалу на можливість відмітити тих експертів, з думками яких ви найбільше погоджуєтеся.

Головне, щоби політичне протистояння не призвело до громадянського конфлікту

Анатолій Ткачук, аналітик, один з розробників реформи децентралізації, директор з питань науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства»

 

– Як ви вважаєте, чи сумісні категорії «політична боротьба» та «згуртованість суспільства»?

– Політичне протистояння на виборах між різними політичними партіями та політиками цілком нормальне явище. Як інакше виокремити себе серед інших? Показати, що ти пропонуєш інше, краще, ніж те, що пропонують твої конкуренти на виборах. Так було завжди і всюди.

Проте важливо розуміти, де межа протистояння і чи таке політичне протистояння не призведе до протистояння в середині суспільства, що взагалі може закінчитись жорсткою фазою – громадянським конфліктом. Тому дуже важливо, аби в процесі політичної боротьби не протиставлялись, як антагоністи – жителі різних регіонів, різні соціальні групи, прихильники різних релігій, мовні чи етнічні групи.

Так само важливо розуміти, що протистояння між політичними партіями та політиками не має перетворюватись у формування несприйняття держави, Конституції, державних інституцій. Це формує тотальну недовіру до держави та влади, як такої. В умовах, коли українці традиційно досить недовірливо ставляться до будь-якої влади, традиційно вважають її чужою, руйнування конституційних основ держави та її інституцій ослаблює не тільки державу, а й саме українське суспільство, що є дуже небезпечним через постійну загрозу з боку РФ.

Історія 2004 та 2014 років показує, що політичне протистояння, яке використовує в своїй основі мову ворожнечі між соціальними групами, регіонами, органами публічної влади є вкрай шкідливим для українського суспільства. Хоча політичне протистояння можливе по багатьох питаннях політики і якщо воно не провокує громадянський конфлікт, то може бути і корисним для визначення найкращих варіантів політики у різних її сферах.

– Чи можливо працювати в напрямку формування й укріплення згуртованості, якщо немає єдиного бачення, що таке згуртованість?

– На жаль досі у нас не було жодних відвертих теоретичних та політичних дискусій щодо згуртованості, а держава не здійснювала жодних реальних кроків для формування єдиного українського простору в межах своєї суверенної території. Тому дійсно, термін «згуртованість» зараз для багатьох політиків є незрозумілим.

Аби вийти на більш менш однозначне розуміння «згуртованості» варто звернутись до різних теоретичних публікацій філософів, економістів, політологів із світовим ім’ям, які багато про це пишуть.

Але головне – потрібно прочитати Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2027 року, яка ухвалена Урядом України[1], яка містить бачення, мету та стратегічні цілі, що частково розкривають це поняття.

«Стратегічною метою державної регіональної політики до 2027 року є розвиток та єдність, орієнтовані на людину — гідне життя в згуртованій, децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні, забезпечення ефективного використання внутрішнього потенціалу територій та їх спеціалізації для досягнення сталого розвитку країни, що створює умови для підвищення рівня добробуту та доходів громадян під час досягнення згуртованості в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному та просторовому вимірах.»

Першою стратегічною ціллю є: «Формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах.»

Як бачимо із цієї цитати можна зрозуміти для себе зміст «згуртованості» та її важливість для розвитку.

– Як будувати відносини з політичними силами, дії яких спрямовані на руйнування згуртованості?

– Питання непросте. Колись маргіналізовані партії та громадські організації типу ЗУБР, ПСПУ, Оплот, Новоросія, ДНР, ЛНР, Украінскій вибор і тому подібні, на які не звертали увагу, поступово, не без підтримки Росії, створили мережі своїх прибічників, а головне – створили інформаційне тло різних міфів, які через їх масове тиражування та поширення, стали чи не фактом реального життя у східних і південних регіонах України.

В кінці кінців вихідці з цих організацій і стали ключовими діячами сепаратистських «республік». Тому недооцінювати тих, хто і зараз своїми діями свідомо чи не свідомо руйнує ці зародки згуртованості українського суспільства, які кристалізувались в 2013-15 роках жорсткої боротьби з зовнішнім ворогом та внутрішньою нестабільністю, не можна.

Частина з політичних проектів, які йдуть на місцеві вибори напевне дійсно несвідомо взяла на озброєння гасла, що спрямовані на розколи, хоча ніби то вони сповідують єдність українського суспільства. З такими політичними силами варто вести переговори, спокійну розмову та переконувати зняти суперечливі гасла, що провокують розкол.

Інші – свідомо працюють на створення хаосу в українському суспільстві, й на жаль у них дуже сильні інформаційні впливи на українське суспільство. З ними слід боротись, зокрема і використовуючи повноваження органів публічної влади держави, інакше ситуація може взагалі вийти з під контролю й Україна може знову пережити страшні події весни 2014 року.

 

Только политическое просвещение и широкая общественная дискуссия

Сергей Гайдай, политолог, политтехнолог, учредитель и директор Агентства социальной инженерии «Gaiday.Com»

– Как вы считаете, совместимы ли категории «политическая борьба» и «сплоченность общества»?

– Самый главный фактор, который сплачивает украинское общество – это ненависть к политике и политикам. Причем ко всему политическому классу в целом. Потому что большинство украинцев хоть и выбирают какие-то ситуативно понравившиеся им политические силы, но прекрасно осознают, что существующий сегодня в Украине политический класс не построил справедливую систему общественных отношений. Которая основывалась бы на справедливом общественном договоре между гражданами и политиками.

И именно это стремление построить справедливое общество украинцев объединяет больше всего. И очень часто проявляется в виде майданов, где такое сплочение проявляется в жесткой и даже агрессивной форме.

Или, например, в виде голосования на последних президентских выборах, когда 70% избирателей проголосовали не за конкретное физическое лицо, а против политического класса в целом. И в этом формально политическом противостоянии можно увидеть достаточно высокий уровень сплоченности общества. Сплоченности общей неудовлетворенностью прежним политическим контекстом и общим стремлением к радикальным переменам.

Так что я не вижу тут противоречий.

Можно добавить, что европейская модель разделения на идеологии, как минимум, на базовые – на те, что принято называть правыми и левыми, либеральными и социал-демократическими, – в принципе потеряла свою актуальность к концу 20-го века. А сегодня развитие цивилизации нивелирует противоречие между наемным трудом и капиталом, о котором говорил Маркс, и выводит на передний план уже общечеловеческие ценности, вокруг которых хотят объединяться граждане. Такие, как, например, безопасность, комфорт, условия для развития и т.д.

Именно вокруг них и объединяются украинцы. И прежде всего потому, что именно этот уровень пока не обеспечивается украинским политическим классом.

– Как вы считаете, возможно ли формировать и укреплять сплоченность общества, если в самом обществе нет единого видения, что такое сплоченность?

– Конечно же, прежде всего тут нужно политическое образование. Тем более, что в современном мире доступ к информации значительно более открыт, чем в прошлые века. И пользуясь этим, можно и нужно как можно быстрее поднимать уровень гражданской и политической грамотности общества.

Традиционно общество делится на политический класс, гражданское общество – это наиболее активные граждане, и остальная масса населения. А нам надо стремиться к тому, чтобы все население страны превратилось в гражданское общество. И это, кстати, одно из главных направлений работы по формированию сплоченности общества.

– А можно ли начинать строить сплоченность, не дожидаясь пока в обществе вырастет единое представление об этой сплоченности?

– Можно. Не нужно добиваться единого представления. Разнообразие представлений всегда было, есть и будет оставаться. Нужно находить то, что может быть общим в этих представлениях. Находить согласие по базовым понятиям.

Например, договориться о едином понимании, для чего существует государство, что такое государственный сервис и т.д. Оставляя в каких-то других вопросах возможность иметь разные точки зрения.

– Как строить отношения с политическими силами, действия которых направлены на разрушение сплоченности?

– Только через политическую конкуренцию. А она заключается в том, чтобы быть значительно более убедительными, – не только словами, но и делами, – и более привлекательными для граждан.

– Принимать ли эти политические силы в контекст того сообщества, которое мы пытаемся сплотить?

– Я согласен с Олесем Донием, что теория, которая нас разъединяет на каких-то правильных украинцев и недоукраинцев, неверна. Я считаю, надо назначить украинцами всех, кто живет на этой территории. Даже таких антиукраинских, антигосударственных деятелей, как лидеры политических сил, сотрудничающих со страной-агрессором.

Просто говорить, что эти украинцы ошибаются, что они выбрали порочную позицию, и выходить с ними на идеологический спор. Спор на равных. По-другому нельзя. Иначе никакой сплоченности невозможно!

Один из примеров такой деструктивной работы по разделению нации – пропагандистская деятельность команды предыдущего Президента, – я уж не буду говорить о тех, кто был до него. Но видите, они проиграли и продолжают проигрывать конкурентную борьбу. Потому что у них нет будущего.

Так же, как до этого проиграли традиционные националисты, сократившие своей деятельностью количество своих сторонников до 1-2 процентов населения.

Нет будущего у тех, кто противопоставляет одних граждан другим!

Безусловно, во время войны должен действовать другой режим. Те, кто работает на страну-агрессора, должны быть ущемлены в правах. Должно быть принято открытое государственное решение, опирающееся на примат обеспечения эффективной обороны и безопасности.

Ну, например, сажать того же лидера пророссийской оппозиционной партии в тюрьму необязательно. Но можно, например, запретить ему вести политическую, публичную и информационную деятельность. Потому что это вредит безопасности граждан и страны в целом. Но строго по процедуре, определенной законом.

Но все-таки основной упор, особенно в мирное время, надо делать на победу в дискуссии. В общественной дискуссии. Именно это приводит к настоящей сплоченности общества.

Боротися, не засуджуючи і не звинувачуючи! Так, цього потрібно вчитися і цьому потрібно вчити!

Євген Лапін, психолог, едуколог, засновник і директор Освітнього центру «Життя»

– Як ви вважаєте, чи сумісні категорії «політична боротьба» та «згуртованість суспільства»?

– Якщо політичне протистояння не призводить до розколу суспільства, то воно є не просто правомочним, але й просто необхідним для здорового політичного процесу.

І тут питання політичної культури, яка повинна проявлятися в почутті міри, – коли потрібно утриматися від дії або заяви, які можуть виявитися травматичними для якоїсь групи населення.

В Україні, на мій погляд, на жаль, такої культури не вистачає. І тому є дві причини.

Перша – менталітет, який склався в попередні сто років (і не тільки в радянські часи). Вважати кожного незгодного з тобою або ідіотом, або ворогом.

А друга – наслідки роботи пропагандистської машини сусідньої держави. Хочу звернути особливу увагу на основний принцип цієї роботи.

Не важливо, яку точку зору представляє в обговоренні інформаційне джерело, – за Євросоюз і НАТО або за союз з Росією, за єдину державну мову українську або за двомовність, і т.д. Головне, щоб ця точка зору викликала роздратування протилежної сторони і спровокувала зустрічну негативну дію. Саме так нагнітається внутрішнє протистояння, що рано чи пізно призводить до вибуху.

Я особисто кілька разів ловив за руку ботів, які в політичній дискусії в фейсбуці представляли цінності, які я сам поділяю, але в такій особливо цинічній формі, що у мене «виникали певні підозри», і я намагався познайомитися з цими людьми. Показово, що вони не йшли на контакт і в той же момент зникали з дискусії.

У зв’язку з цим закликаю всіх українців, а особливо українських політиків, стежити за тим, в якій формі звучать ваші політичні, і не тільки, декларації. Якщо вони підливають масла у вогонь ворожнечі кого завгодно з ким завгодно, то знайте, що ви знижуєте рівень згуртованості українського суспільства.

Але цього потрібно вчитися і цьому потрібно вчити!

– Чи можливо працювати в напрямку формування й укріплення згуртованості, якщо в суспільстві немає єдиного бачення, що таке згуртованість?

– Звичайно, необхідно якесь вихідне загальне розуміння. Але навіть якщо такого немає, у вас завжди є можливість прикласти зусилля, щоб його досягти. Ганді своїм прикладом показав, що це в силах навіть однієї людини!

Але цього потрібно вчитися і цьому потрібно вчити!

– Як будувати відносини з політичними силами, дії яких спрямовані на руйнування згуртованості?

– Я озвучу зараз абсолютно фантастичну річ.

З одного боку, потрібно ловити за руку тих, хто цілеспрямовано руйнує згуртованість українського суспільства, припиняти їх руйнівну діяльність, в тому числі й юридичними заходами, але в першу чергу, через публічність, прозорість і гласність. З іншого боку, потрібно прагнути щиро вважати, що це прояв не їхнього злого наміру, а їх нерозуміння, обумовленого, скажімо, їх «важким дитинством».

Якщо коротко – боротися, не засуджуючи і не звинувачуючи! Бачити замість наміру оману.

Я розумію, що це майже неможливо! Але тільки так буде закладатися і зміцнюватися фундамент справжньої згуртованості суспільства.

Хоча чому неможливо?! Адже це насправді основи християнської, мусульманської та будь-якої іншої духовності. Хіба ми вже відмовилися від цих цінностей?

І таки знову так, – цьому потрібно вчитися і цьому потрібно вчити!

Згуртованість породжується спільним баченням майбутнього

Валерій Пекар, громадський діяч, співзасновник ГО Нова Країна, викладач у Kyiv-Mohyla Business School [kmbs], співзасновник Євроіндекс

 – Чи може політична боротьба в українському суспільстві не призводити до руйнування його згуртованості?

– Насправді не існує згуртованості у нинішньому українському суспільстві. Воно поділено природними причинами і штучними впливами. Воно поділено ціннісно, і цей поділ часом виступає як суперечність між епохами, а часом — як між цивілізаціями. Воно поділено ставленням до історії та сьогодення — Майдан і війна, реформи й геополітичний вектор.

Лише структури громадянського суспільства, він найменших (ОСББ) до найбільших (на кшталт волонтерського руху) запобігають остаточній атомізації. Політична боротьба точиться на цьому суспільному субстраті, а не у вакуумі. Водночас рівень політичної мобілізації залишається порівняно невисоким, вона обмежується бульбашкою активної меншості.

Тому говорити треба не про руйнування, а про побудову згуртованості.

І тут важливо окреслити межі «своїх», межі української політичної нації. Серед «своїх» політична боротьба не призводить до руйнування згуртованості, так само як конкурентні ігри в сімейному колі не руйнують, а підкріплюють сімейні цінності. Поки ми не визначилися щодо засад української нації, щодо критеріїв «прийняття» у неї, наша згуртованість і загалом єдність країни під загрозою. І президент своїм новорічним зверненням «какая разница» лише погіршив ситуацію. Тому провідні українські інтелектуали розпочали обговорення засад в рамках проєкту «Українські Основи».

Чи можливо працювати в напрямку формування й  укріплення згуртованості, якщо в суспільстві немає єдиного бачення про згуртованість?

– Згуртованість породжується спільним баченням майбутнього. Завдання як не політичних лідерів, то публічних інтелектуалів показати картинку майбутнього, що об’єднує. На жаль, в цьому напрямку майже ніхто не працює. У нас більше уваги приділяється минулому, але воно роз’єднує, на відміну від майбутнього, здатного об’єднати.

– Як будувати відносини з політичними силами, дії яких спрямовані на руйнування згуртованості?

– Політичні сили завжди руйнують згуртованість, це їхній питомий спосіб буття, що випливає із самої природи слова «партія», яке походить від слова «ділити». Для урівноваження хтось має об’єднувати: митці, філософи, громадські активісти, духовні авторитети. Ті, хто об’єднує, мають визнавати прагнення політиків розділити, але не дозволяти їм перейти межу, за якою політичні супротивники оголошуються нелюдьми. Але все це у чітко окреслених і загальноприйнятих межах політичної нації, вищезгаданих «своїх». Якщо межі не визначені, то політики намагатимуться сформувати кілька націй там, де існує одна.

Підводячи підсумок, ми бачимо, що ключем до підвищення згуртованості є тотальні освіта молоді й просвіта дорослих.

 

З думкою якого експерта ви погоджуєтесь?

[1] https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnoyi-strategiyi-regionalnogo-rozvitku-na-20212027-t50820