Слідкуйте за новинами

Про бідність і вибір. Міркування в голос

Дата: 19.02.2021

А. Ткачук

Про бідність і вибір. Міркування в голос

Періодично маю деякі дискусії щодо самозайнятості у власному домогосподарстві на селі. Що це «неефективно, тяжко, а ви знаєте, що то шкідливо для здоров’я, нерентабельно…» і ще купа всього.

Недавно прочитав міркування з приводу зайнятості людей на тяжких виробництвах чи важкій сільській роботі, колишнього директора із Світового банку, який став проповідником.

Він говорить, що люди обирають альтернативу, яка для них в даний момент є більш прийнятною. Ти або йдеш просити гроші, як бомж, або працюєш на своєму городі і щось вирощуєш; ти або можеш виїхати кудись в країну з кращими умовами і спробувати там пошукати щастя, або йдеш працювати чорноробом на будівництво біля себе; починаєш пити і для цього торгуєш наркотиками чи тілом, або тримаєш кіз і продаєш молоко.

Бідність – це загалом обмеження вибору, але всі мають свої обмеження у виборі. Просто у кого краща освіта, кращі розумові, фізичні здібності, і т.п. таких обмежень вибору значно менше, ніж у людей з поганою освітою, відсутністю кваліфікації, поганим здоров’ям.

Напевне, покращення ситуації з доходами домогосподарств пов’язане із двома складовими – діями влади, що створює умови для зайнятості, розвитку підприємництва і т.п. та бажанням людини, яка знаходиться у складних умовах, вибратись з проблем і готова обирати альтернативу, виходячи із своїх реальних можливостей і прагнення посилити ці можливості.

Саме тому, варто усім, хто займається політикою на різних рівнях урядування, розуміти, як формувати політику розвитку, аби зменшувати обмеження для людини у своєму виборі для поліпшення свого життя. Розвивати освіту, стимулювати підприємництво, популяризувати здоровий спосіб життя, покращувати охорону здоров’я.

Інвестування у людину є не менш, а можливо значно більш важливим, ніж у банальне будівництво, яке не розширює можливості вибору.

Це філософія, яка показала свою справедливість у таких країнах, як В’єтнам, Китай, Індія…, які в останні роки, поступово виходять на нові рівні життя свого населення, яке починало свою зайнятість в маломеханізованих виробництвах, неефективному сільському господарстві, а з роками отримували нові і нові навички та вміння, збільшувало власні доходи, що неминуче призвело до осучаснення виробництв, створення нових послуг, покращення освіти. Перед цим такий шлях пройшла Південна Корея, частково Польща.

Сьогодні перед українськими територіальними громадами постали великі виклики – погана демографія і низька зайнятість населення. Ці виклики можуть стати могильщиками громади у досить короткий період часу. Тому над цим варто замислитись уже сьогодні і повністю змінити свої підходи до використання публічних коштів, які ще надходять у громаду. Публічне інвестування має спрямовуватись саме на ті проекти, які дадуть змогу домогосподарствам більше можливостей для самореалізації, самозайнятості, зростання доходів і покращення компетенцій жителів громади.

Чи можна це зробити? Можна. Головне ставити амбітні, але досяжні цілі і досягати їх. Гасло «Ми не можемо так робити, бо ми ніколи так не робили» має бути викинуте на смітник. Не можна досягти нового результати кроками, які ніколи не приводили до успіху.

Не можна досягнути успіху, якщо в це не вірить влада, не вірить громада, не вірить людина. Тому формування довіри через діалоги та співробітництво є більш важливим, ніж залучення додаткових коштів для різних робіт.

Обмірковування можливостей важливіше, ніж концентрування на проблемах.

Складно це все. Але варто спробувати. Без початку руху, дійти до цілі не можливо.