Слідкуйте за новинами

Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства. Арсен Зінченко

Дата: 22.03.2021

Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства. Арсен Зінченко

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства» 15 березня 2021 р.

 

Модератор: У чому унікальність конфесійного різноманіття в Україні? Як це впливає на згуртованість українського суспільства?

Арсен Зінченко: Я думаю, що з одного боку українське суспільство є унікальним, бо воно має власну палітру, набір релігійно-культурних чи релігійних спільнот. У ньому за поширеністю віровизнання найпоширенішими є православне і греко-католицьке віровизнання. Але це не применшує значення сусідства з іншими релігійними спільнотами.

А з іншого боку, хоча Польща чи Італія є переважно римо-католицькими країнами, але сучасна епоха, транскордонні пересування, інформаційні потоки, міграції все це також і в ці суспільства додає чимало інших релігійних спільнот.

Однак на цих прикладах все-таки видно особливості українського суспільства. В українському, крім того, присутні і мусульманські релігійні спільноти, і єврейські, а за набором християнських спільнот це широка палітра протестантських спільнот. В цьому особливість, я б сказав.

 

Модератор: Яким саме чином будувати стосунки між представниками різних конфесій для посилення нашої згуртованості?

Арсен Зінченко: Я б тут звернув увагу от на що. Справді, як пан Зісельс говорив, Україна все ще на роздоріжжі. Десь-там між східною тиранією і європейським плюралізмом. І тут треба мати на увазі, що ще залишаються дуже сильними інформаційні і політичні впливи, політичне представництво, чи навіть релігійно-політичне представництво нашого імперського сусіда.

В цьому сенсі «права человека» дуже часто використовуються в спекулятивних цілях. «Права человека» це не те, що «права людини». Поки що права людини десь там в нас в загумінку. От я нагадаю, що довгими десятиріччями українська пісня була «нє фармат». Переклад українською мовою українського кіно теж був «нє фармат».

Далі прагнення українців об’єднатися в помісній православній церкві в цій пропаганді, хоча воно підтримується законом «Про свободу совісті і релігійні організації», оголошувалося неканонічним, безблагодатним. Тобто шельмувалося і таврувалось.

От ще зараз, по-суті, Міністерство внутрішніх справ переслідує православну церкву України. Судова система втягнута в це переслідування. Розумієте? От тому, коли ми кажемо «політична нація», то ми повинні знати, що в багатьох поняттях важливо не так те, що стоїть на фасаді цього поняття, як те, яке реальне наповнення за цим стоїть.

Тобто треба нарешті в незалежній Україні визнати права українців, в тому числі права на створення помісної православної церкви – визнати права! Дивіться, які зараз атаки йдуть на державність української мови. Тут присутнім колегам цілком зрозуміло, що українська мова, як державна, нікому не загрожує, бо поруч з вільним розвитком державної української мови, розвиватимуться й інші мови, але тим не менш, на це йдуть шалені атаки.

Я б сказав, що без сумніву, Майдани наші показали, що в них брали участь представники різних націй і різних релігійних деномінацій і це дуже важливо і це справді момент єдності. Я б спробував собі сформулювати якісь такі базові положення – концептуальні умови, які б обкреслили, за яких умов можлива така співпраця.

Я б сказав, що очевидно очільники їхніх спільнот та їхні прибічники мають визнавати і виконувати Конституцію України в широкому спектрі прав людини і законодавство «Про свободу совісті і релігійні організації». Правда ж? Це одне із базових положень.

Друге. Вони все-таки мають визнавати українців як націю як таку і їхнє право на творення власної держави, на творення національних релігійних спільнот, зокрема, визнавати право українців, які належать до православної спільноти, створювати православну церкву України, як помісну православну церкву.

Очільники і члени інших релігійних спільнот не ведуть деструктивної пропаганди, яка заперечує саме існування українців як національної спільноти та дискредитує Україну як державу, руйнує національну ідентичність (тут ми говорили), підтримує та поширює колоніальні синдроми в суспільній свідомості.

Очевидно, що навряд чи можлива співпраця, якщо очільники релігійних спільнот поширюватимуть ідеологію на зразок «Русского мира» в усіх їхніх проявах, тиражуватимуть концепти кремлівської політичної пропаганди.

І нарешті, якщо очільники і чільні адепти чільних релігійних спільнот відмовляються просто від будь-яких форм співпраці з іншими релігійними громадами, якщо пропагують релігійну нетерпимість, ворожнечу, підкреслюють свою ексклюзивність, стверджуючи, що лише вони є справжніми християнами і православними. Трактуючи інших вірян як розкольників, сектантів, єретиків, уніатів, безблагодатних.

Я думаю, що більшість із тих умов унеможливлюють або дуже ускладнюють співпрацю і лише після оздоровлення від подібних постколоніальних і расистських синдромів, я думаю, що така співпраця була б можлива.

От дивіться, як приклад, чому важливо, щоб українська православна церква все-таки утверджувалася? Колись, будучи головою Ради у справах релігії, це був початок 90-х рр. пам’ятаєте конфлікти особливо в Західній Україні між православними громадами і греко-католицькими. І ось ми разом з очільниками УПЦ Київського патріархату і греко-католицької церкви налагодили діалог як зробити так, щоб припинити ці конфлікти, щоб вміти домовлятися, там і почергово богослужіння, і припинення дискредитації.

Ви знаєте, що все-таки я дуже радий, що українські церкви – я підкреслюю національні церкви – зуміли домовитися і що цей накал пристрастей поступово стих. Я хотів би сказати, що представники церкви, яка називає себе Українська православна церква, тоді на подібні переговори не йшли і конфлікти тривали. І зараз оці гасла розпалювання конфліктів тривають.

Наприклад, в громадах очільники Московського патріархату поширюють карти «Волинь палає» мовляв. Тобто там, де громади виявляють готовність переходити до православної церкви України вони виявляють це як насильство, як захоплення, а в свою чергу організовують тітушок для того, щоб не допускати волевиявлення православним вірянам України.

Ясно, що в таких обставинах така співпраця дуже проблематична. Звичайно, що ми могли б тут зараз з вами намалювати якусь ідеалізовану картинку, але я думаю, що тут присутні – я відчуваю і бачу – роблять важливі наголоси і нам все-таки важливо розширювати це поле взаємодії, поле взаєморозуміння і це матиме широку суспільну перспективу.

 

Модератор: Що одне найбільш важливе треба зробити державі, громадянському суспільству, релігійним спільнотам для посилення згуртованості суспільства?

Арсен Зінченко: Шановні панове, я тут розцінюю всіх присутніх, як повноважних представників релігійно-культурних спільнот України для того, щоб напоумити державну владу діяти в напрямку просунутого цивілізованого суспільства.

Я сказав би, що треба перестати чиновникам орієнтуватись на імперську Москву, як вони роблять як в релігійній політиці, так в мовній політиці, так і в культурній політиці.

Далі, вийти на, очевидно, перспективні лінії державного будівництва. Я б тут сказав, що проголошення курсу на творення кримсько-татарської національної автономії в Криму із забезпеченням прав кримсько-татарського народу це має бути одна з основ.

Далі, опанування врешті національним інформаційним простором, який має бути проголошений національним ресурсом, яким не можуть розпоряджатися колонізатори. Це дало б можливість пропагувати національні цінності, пропагувати дух взаємодії між релігійними, національними групами.

От мені, наприклад, було б дуже цікаво, як живуть протестанти в Рівненській області. Як відзначаються свята юдейські. Щоб це звучало на загальнонаціональному каналі. Як живуть православні, наприклад, в місті Коропі і тому подібне. Всі ці заходи сприяли б взаєморозумінню, утвердженню багатоманітності і терпимості в Україні.

Анатолій Ткачук: Як залучити до розробки та реалізації програми «Українська згуртованість» українські релігійні спільноти та церкви, уникнувши конфлікту?

Арсен Зінченко: Я думаю, треба відштовхуватися від досвіду волонтерів, серед яких багато представників різних релігійних спільнот. Можна провести зустріч волонтерів з різних регіонів, які з одного боку представляють регіони, а ще з іншого боку були б представниками різних релігійних спільнот. Це люди динамічні, розумні. І з цього розпочати, як з початкового імпульсу.

Анатолій Ткачук: Крута ідея, в голову не приходило. Весь час думав, це ж про діячів, а з діячами завжди проблеми, як звести за один стіл. А от це мені здається, цікаво, треба над нею попрацювати.

Модератор – Максим Семенчук

Відеозапис експертної дискусії

Транскрибування – Денис Андрущенко, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».