Слідкуйте за новинами

Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства. Рефат Чубаров

Дата: 22.03.2021

Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства. Рефат Чубаров

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Релігійно-конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства» 15 березня 2021 р.

 

Модератор: У чому унікальність конфесійного різноманіття в Україні? Як це впливає на згуртованість українського суспільства?

Рефат Чубаров: Для нас всіх ця тема є актуальною, оскільки живемо в умовах постійного вирішення питань, що пов’язані не лише з сьогоденням України, українського суспільства. Що дуже важливо, ми закладаємо підвалини для нашого майбутнього саме в ці важкі дні.

Якщо ми говоримо про іслам, то вважається, що в Україні близько 1 млн мусульман. Тут можуть бути уточнення щодо цифри. Ми знаємо, що більша частина мусульман проживає на Півдні і на Сході України. Кримські татари складають найпомітнішу частину мусульман, які живуть в Україні. Вважається, що на території Криму близько 400-450 тис. мусульман і зрозуміло, що 90% з них це кримські татари.

Особливістю є те, що іслам в Україні, на відміну від багатьох європейських країн, характеризується органічним з’явленням на території сучасної української держави. Можна говорити, що з другої половини VII ст. відбулося проникнення ісламу на причорноморські території. Тому, коли ми говоримо про іслам в Україні, дуже важливо, щоб ми розуміли, що ісламське віросповідання є природним для української держави.

Тут кількісні параметри не мають особливого значення, оскільки сам цей факт надає, з моєї точки зору, дуже потужні фактори для української держави, для зміцнення наших позицій серед інших держав і в світовій політиці.

Я ніколи не підтримую тих, хто намагається максимально використовувати релігії задля просунення таких політичних цілей. Але коли ми говоримо про місце і роль держави, а в нашому випадку про нашу державу, про українську, я виходжу з того, що той фактор, що іслам є однією з релігій в українській державі, він не враховується, я б так сказав (бо я ще раз хочу сказати, що слово «використовується» тут є недоречним).

Не враховується очільниками нашої держави за всі ці роки незалежності України. Думаю, на все це треба звертати увагу ще й тому, що війна російсько-українська, яка вже триває більше ніж 7 років, все-таки довела до того, що релігійна відмінність в українському суспільстві в ці надскладні для України, для багатоетнічної релігійної спільноти часи, аж ніяк не є фактором, який би ускладнював взаємовідносини всередині цієї спільноти. А навпаки, додає більше стимулів для того, щоб згуртуватися, в тому числі й в першу чергу для захисту територіальної цілісності України. І в цьому для мене є унікальність релігійного різноманіття українського суспільства. Дякую

 

Модератор: Яким саме чином будувати стосунки між представниками різних конфесій для посилення нашої згуртованості?

Рефат Чубаров: Цікава пішла вже в нас дійсно розмова. Дякую. Просто додам до того, що говорилося, бо я абсолютно погоджуюся з пані Людмилою Олександрівною, що сама по собі наявність різноманітності ще не є запорукою того, що те різноманіття є гарантією єдності.

Є багато інших факторів. Я не ставлю для себе зараз завданням говорити про них всіх. Тут я буду десь перегукуватись з тим, що говорив Арсен Леонідович.

Дивіться, як на мене, дуже важливо, щоб в цьому різноманітті ми дуже глибоко пізнавали одне одного в самому широкому розумінні. Пізнання – це є мостик до довіри, а далі ви вже все можете продовжувати.

Тут у нас є і на сьогодні достатньо проблем. Я можу сказати, що нещодавно ми вже спробували силами українських істориків – але якщо говорити про етнічну ознаку, то етнічно українських істориків і кримсько-татарських – нещодавно видали книгу, яка називається «Історія Криму і кримсько-татарського народу». Це зробили саме як посібник для шкільної освіти, бо дуже важливо, щоб ми дійсно пізнавали один одного.

Друге – це усвідомлення, про це говорив Арсен Леонідович, з точки зору інтересів, прав української нації. Дуже важливо усвідомлення важливості прав та інтересів один одного. Лише пізнавати і не усвідомлювати, і не розділяти важливість цих інтересів один одного – це теж буде заважати більшому нашому об’єднанню.

Я тут міг би говорити дуже багато про кримських татар, про сьогоднішні реалії, про сьогодні ще триваюче непорозуміння з боку значної частини українських політиків.

Хоча би відзначу одне. Ми на своїй землі, зараз окупованій Російською Федерацією. Це Крим. Ми маємо безперечно право, воно природнє – на самовизначення.

Ви знаєте, що сучасне міжнародне право знає дуже багато форм такого самовизначення і реалізації народом свого права на самовизначення, щоб вони жодним чином не руйнували територіальної цілісності держав, де ці народи самовизначаються.

І оці наші намагання всі 30 років нашого повернення в умовах незалежної держави, щоб знайти порозуміння щодо статусу Криму в складі української держави, вони не знаходять повного порозуміння. Тобто ми це питання не вирішили. Особливо виходячи з того, наскільки політизовані можуть бути ті чи інші частини українського суспільства.

Зокрема кримські татари, виходячи з попередньої історії, дуже трагічної: десятиліття вигнання і все таке, розуміють, що це накладає певний такий відбиток на поведінці та на настроях людей.

Щодо того, як дійсно… Я буду більш детальніше приділяти цьому увагу, я не знаю в ісламській громаді якісь помітні сили, які б виступали проти незалежності нашої держави, але не дай Боже, щоб вони виступали в підтримку зазіхань з боку інших держав, зокрема з боку Російської Федерації.

Я, навпаки, знаю дуже багато людей, мусульман, які приїхали в Україну, захищають її територіальну цілісність. Я знаю багатьох людей з Криму, які виїхали з окупованої території і зараз знаходяться в лавах Збройних сил України.

Я знаю, що в ісламі є – але це може бути темою наших інших обговорень – є своєрідні угрупування, деякі взагалі називають їх сектами, які ставлять під сумнів наявність і необхідність світської держави – то інша проблема. Тут я думаю, треба бути дуже точнішими.

Ще раз хочу сказати, для мене пізнання один одного, це … ну, можливо, я абсолютизую, але я хочу навести один приклад. 2014 року я зі своїми колегами їхав на святкування річниці Конотопської битви. Ми зустрічаємось там з місцевими людьми, в різних колективах, музеях. Ми обговорюємо ті події, які відбувалися багато століть тому. Це все на фоні війни, яка розгортається в Україні. Крим вже захоплений.

І я говорю, чи можете ви уявити, що отоді, в ті часи близько 40 тисяч іноземних військ, 40 тисяч кримсько-татарських вершників прийшли на вашу землю, але не для того, щоб її захопити, а для того, щоб допомогти вашим предкам її захистити. І тут, на вашій землі залишилось вбитими 6 тисяч кримсько-татарських вершників. Вони тут поховані, на цій вашій землі.

І для деяких людей, я бачив, вони мені про це говорили, це було одкровенням, що я провів таку паралель між сьогоднішнім вторгненням десятків тисяч військ, якщо брати до Криму з боку Російської Федерації, і тим, що на землю твою можуть приходити чужинці, аби допомогти тобі її захищати.

Для мене оте розуміння людьми дуже багато коштує, оскільки через таке розуміння інтересів, прав, мотивацій, поведінки один одного ми можемо ставати набагато ближчими, ніж сьогодні ми є. Дуже дякую.

 

Модератор: Що одне найбільш важливе треба зробити державі, громадянському суспільству, релігійним спільнотам для посилення згуртованості суспільства?

Рефат Чубаров: Нічого нового не скажу. Всім нам відомо, що має бути діалог. Діалог постійний, щирий, рівний і всебічний. Зі всіх питань громадського, політичного життя країни.

І має бути динамічність з боку держави щодо реалізації тих багатьох дуже добрих намірів, які нею оголошуються, визначаються.

Скажімо, минулого року Президент України видав Указ Кабінету Міністрів про те, щоб підготувати, передбачається, що він буде схвалений Верховною Радою, закон щодо призначення двох ісламських свят як Курбан-байрам і Ураза-байрам в якості державних свят.

Це не дуже складна робота, щоб її було зробити, а наші вороги цим користуються і маніпулюють людьми на окупованих територіях і в цих питаннях теж.

Отже, діалог постійний, щирий, рівний.

Анатолій Ткачук: Як залучити до розробки та реалізації програми «Українська згуртованість» українські релігійні спільноти та церкви, уникнувши конфлікту?

Рефат Чубаров: Якщо дозволите декілька речень. Для мене, пане Анатолій, хотілося б щоб згуртованість мала такий дещо регіональний вимір. Це дуже важливо, оскільки пізнання самого себе починається з пізнання землі, де люди живуть.

Я просто хотів звернути увагу на той проект, не будете вважати це за рекламу, який зараз реалізує Український інститут національної пам’яті. Тут треба виходити з того, що особливо молодь сучасна, вона ці товсті томи чи інші такі дослідження не читає. Вона потребує отримувати все в такій формі, як вона звикла, отримувати і оцінювати інформацію.

І оцей проект «Український Південь» – вони роблять такі ролики щодо історії цих земель і історії співіснування наших народів і дійсно в людей розкриваються очі, бо здавалося би поле, безлюдні степи, татарська орда. І тут раптом Новоросія, Російська імперія прийшла.

Та почекайте! Дике поле, безлюдні степи, а що ж там було? І от вони показують цими роликами. Для мене це чудовий проект. Я зараз не оцінюють зміст, я б там попрацював зі змістом.

Але нові форми, які дають людям усвідомити твоє місце на твоїй оцій землі в твоєму регіоні, мені здається, це такі додаткові поштовхи для згуртування нашого суспільства.

Модератор – Максим Семенчук

Відеозапис експертної дискусії

Транскрибування – Денис Андрущенко, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».

Фото – Аліна Смутко

Джерело https://galinfo.com.ua/articles/refat_chubarov_ochikuvannya_tyh_hto_chekav_rosiyu_ne_vypravdalys__manna_z_neba_ne_padaie_177235.html