Слідкуйте за новинами

Розрив між поколіннями та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Дата: 20.07.2021

Розрив між поколіннями та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Розрив між поколіннями та згуртованість суспільства»13 липня 2021.

 

Максим Семенчук: Який механізм у відносинах між поколіннями призводить до протистояння та розриву? Чому зараз цей розрив поглиблюється?

Анатолій Ткачук: Я жив за різних поколінь. Завжди є певні розриви. Але мені здається, що такі розриви збільшуються і збільшуються тому, що є об’єктивно, тепер кожен хоче жити окремо, і разом не живуть дід, батько, син і внук. Це призводить до розриву.

Тому що молодь завжди думає, що вона знає все і знає на нових технологічних умовах. Старші, вони, не знають цього, можливо, що знає молодь, але вони знають філософію і мудрість. І коли три покоління жили разом, то йшла трансформація, передача цієї мудрості від старшого до молодшого.

Наприклад, мої батьки були зайняті на роботі постійно, і мене виховувала бабця, яка була народжена у ХІХ ст., вона була неграмотна. Але вона, наприклад, ринкову економіку знала краще, ніж деякі наші міністри могли прочитати. Це передавалося, і це створювало тяглість.

І мені дуже важливо, щоб сьогодні ми зрозуміли, яким чином творити цю тяглість, коли основним джерелом інформації і знань перестали бути попередні покоління.

Адже основним джерелом інформації став Інтернет – кліп, два речення чи мем, як тепер називають. Це проблема. І навколо цього, напевно, треба щоб попрацювали і психологи, і політологи, і представники різних поколінь, тому що це загалом шкідливо для розвитку. Принаймні я так думаю.

Анатолій Ткачук: Я хотів би ще додати маленьку рефлексію. Бачимо, завжди кардинальні зміни рухає молодь. Кожна революція – основним рушієм є молодь.

І ми побачили останні вибори – принципово новий підхід: давайте «новиє ліца». І абсолютно молоді люди прийшли на всі рівні обраних посад.

Натомість на вибори до місцевого самоврядування, які відбулися на півтора роки пізніше, уже хитнули в інший бік. Тому що молодь виявилася тут не готова до того, що можна створити бульбашку, не маючи зв’язку із попередніми, як працювали спецслужби, як придумували конструкції, як використовувалися в темну. Молодь це не знала, і вона попадається дуже легко на такі стандартні ситуації як у футболі.

Мені здається, тут є дірка, яку не закриває ніякий інтернет. Тільки прямі контакти, спілкування, діалоги між старшими, що це пережили, з молодими, які думають, що такого вже нема, а насправді воно є, тільки вони про це не знають.

 

Максим Семенчук: Давайте трохи поспілкуємося про те, як можна пом’якшити, вирішити цей стан, цю проблему розриву між поколіннями. Як побудувати відносини, щоб вони укріпляли згуртованість суспільства?

Анатолій Ткачук: Перше я хочу сказати стосовно віку. Розумні люди кажуть, що вік визначається не паспортом і навіть не обличчям, а вік визначається плануванням майбутнього чи згадуванням минулого.

Якщо людина планує ще майбутнє – вона молода незалежно скільки їй років. Якщо людина згадує лише минуле, то навіть в 10 класі вона може бути стара, бо розказує як в першому класі вона всім давала по голові і була така щаслива. Тому от я хотів би сказати, що для мене це кредо №1.

Друга річ, що мені здається, ускладнює діалог поколінь, – це інша мова. От тільки що пані говорила про свій досвід. Із багатьох слів я так приблизно зрозумів лише одне – «спікер». Решта «хейтери», «шейпери», ну взагалі не розумію, що це таке.

І це часто старших людей демотивує від спілкування. І вони думають, що молодь неправильно думає, неправильно мислить. А з іншого боку молодь, яка слухає, як старші говорять, що Назарій Яремчук класно співав чи Івасюк був суперовий композитор, вони думають що за біда, що вони таке говорять. І от на таких банальних речах відбується відторгнення.

Але я вам скажу, що взаємопроникливість старших до молодших і молодших до старших, якщо сприймати, надає класні результати. Наведу два приклади.

Один приклад це було дуже давно може 1973 або 1974 рік. В нас в школі була політінфомація про петлюрівців і самостійників, яка була присвячена виходу книжки Юрія Смолича «Мир хатам, війна палацам». Я як був хороший учень, політінформатор, мені подарували цю книжку. Я от відкрив і почитав слова Олександра Олеся: «… і вгледіли айстри що вколо – тюрма». Я думаю: «Боже, який класний поет!». А знайти не міг, бо він, виявляється заборонений. А от там – він є.

І це наштовхнуло мене на напрацювання взагалі пласту української революції 1917-1920 року. Я став переконаним самостійником, який боровся за Україну. От вам приклад старшого впливу, який може він хотів іншого, але досягнув результату, що я став, як ти мене назвав громадським діячем – найменша пристава серед усіх. Це так між іншим.

Друга позиція зовсім протилежна. Я гуляю на полі, підійшли до мене два хлопця, які пишуть музику, реггі, реп. Ми сфотографувалися і вони виставили на Фейсбуці, що у нас новий соліст. Я написав: «А не слабо зробити щось?» Ну, не слабо.

В результаті я записав реп, вони зробили музику і це пішло. І найважливіше, що ніхто ні на кого не в образі. Виявляється, з такими молодими, які слухають реп, старі діди, які слухають рок-н-рол і Івасюка, можуть мати розмову, яка переходить значно далі, ніж за музичні інтереси і все решта.

І тут мені здається, найважливіше – знімати штучні бар’єри нерозуміння і пробувати комунікувати. Я от завжди закликаю старших людей, які вийшли з невеликих містечок, сіл. Приїжджаєте в село – йдіть в школу. Поговоріть з дітьми. Для них це подія. І дехто, почувши ваші слова, – в них зміниться розуміння, чим займатися, як побудувати своє життя і тільки таким чином рухатимемось вперед.

А вам я скажу не переживайте, що за 5 років все застаріває, тому що як казав Генрі Форд, завдання освіти – це не набивання голови знаннями, це стимулювання розуму до розуміння, куди йти і як вчитися. І це найголовніше. 62% людей не працює за спеціальністю, тому от, як казав Горбачов: «Это правильно».

 

Максим Семенчук: Чи можна вважати поколіннє-формуючим фактором травму поколінь? Чи травма поколінь формує покоління?

Анатолій Ткачук: Я говорив би не про травму, а про глобальну подію. В кожного покоління є своя глобальна подія, яка впливає на покоління в широкому розумінні, тому що завжди в поколінні будуть різні групи, але є якась загальна річ, яка це тримає.

Я пам’ятаю покоління, які брали участь в Першій світовій війні, в Громадянській війні, потім в Другій світовій. От для них були якісь певні орієнтири, які їх об’єднували, хоча вони могли бути в різних таборах.

У нас в селищі мій батько дружив з командою мисливців. Був один просто ветеран, як мій батько, другий був із Смерша, третій був із УПА, четвертий був із РОА, п’ятий був поліцаєм, хтось відсидів. Але вони всі разом ходили на полювання, про все говорили, але оця травма, чи цей виклик їх якось тримав разом.

 

Глядач: Тут не прозвучало про втрачені покоління, коли в 90-ті був злам. Але я про інше. В 60-х рр. людство втратило напрямок в космос, висадилися на Місяць, а після цього нічого не було. Зараз є новий тренд – в нас фактично кілька мільярдерів, один уже вилетів, інший запускав ракети, третій зараз запускає.

Настільки глобальні надлюдські цілі могли би бути зараз поштовхом для єднання поколінь? Тобто коли є велика ціль, вона може об’єднати всіх? Тобто на вашу думку, що би могло бути зараз поштовхом як на планетарному так і просто більш локальному для України рівні, який виклик міг би бути об’єднавчим? Дякую.

Анатолій Ткачук: Я можу сказати зараз на свою думку, що найбільший виклик зараз на ціле людство – це кліматична криза. Вона насувається, загострюється і їй абсолютно все одно, хто президент, хто диктатор. Мені здається, що тут варто шукати точку, точку «збору» я називаю, для різних поколінь, різних націй, тому що це велика загроза.

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Максим Семенчук

Транскрибовано – Денис Андрущенко, Лідія Асцатрян, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».