Слідкуйте за новинами

Село, соціалізація, розвиток. Непричесані думки на складну тему.

Дата: 28.11.2022

Анатолій Ткачук

Село, соціалізація, розвиток. Непричесані думки на складну тему.

Передісторія

Недавно у фейсбуці прочитав великий пост про складність проживання в селі людям з міста через дуже низьку соціалізацію жителів сіл, відсутність звичної для містян динаміки, різноманітних подій та місць де можна збиратись разом різним групам населення.

Обговорення цього посту було досить жвавим і думки розділились а два табори. Одні заперечувати ці тези, інші підтримували.

Насправді проблема тут є дійсно. І вона найбільш гостра у малочисельних та віддалених селах. Опитування фокус груп, які ми проводили в сільських територіях кількох областей яскраво виокремили проблему соціалізації, як особливо гостру для категорії молодих людей, які уже б мали одружуватись, але не можуть по суті через неможливість знайомства!

Еволюція

Спробую поділитись своїми враженнями щодо еволюції сільського життя, особливо в частині соціалізації, через призму власного досвіду і осмислення побаченого і пережитого на основі нових знань та розумінь причинно-наслідкових зв`язків.

Що найбільш радикально вплинуло на соціальні відносини у сільських територіях? Як на мене деякі причини таких радикальних змін є чітко окресленими.

  1. Зміна родової структури сільського населення.

Мене виховувала бабуся Ганя, народжена в 1894 році. Вона була найстаршою серед 14 дітей! Такі багатодітні сім`ї були традиційними для українського села початку 20 століття. Більше дітей – більше робочої сили, значить можна обробити більше землі, стати більш заможним. Села в ті часи виглядали, як сукупність кількох великих родів. Домінуючими в кожному селі було 5-7 прізвищ. Це добре видно і сьогодні на стелах загиблих у 2 світовій війні односельців. (Якщо заїхати в село Баглаї, звідки мій батько, на стелі можна побачити підтвердження цієї тези).

Брати і сестри одружувались і рід зростав. В середині роду були традиційні родинні відносини: допомагати один одному та ходити в гості на свята. Це було важливою складовою сільської комунікації та соціалізації.

У поколінні народжених в кінці 19-го початку 20-го століття, які зайшли в колгоспний лад молодими, кількість дітей у сім`ях різко скоротилось. Так мій батько виростав у сім`ї де було 3 дітей, я у сім`ї де було 2 дітей, а у мене лише одна дитина. Відтак ми бачимо, що коло спілкувань між родичами за століття скоротилось на порядок щонайменше.

Тому різке скорочення кількості дітей у сім`ях стало першою причиною суттєвого скорочення простору соціалізації сільських жителів.

  1. Механізація, технологія та спеціалізація
    • В старі часи в селах багато справ конкретної сім`ї вирішувалось за допомогою спільної роботи з сусідами, родичами, товаришами. Так для кожної новоутвореної сільської сім`ї було важливо мати свій будинок, так само через збільшення сім`ї потрібно було збудувати новий будинок. Будували такі будинку ще десь до 60-х років минулого століття переважно за столітніми простими технологіями – з глини. Ці технології потребували багато ручної праці, але не вимагали точності і спеціальних знань. Тому будували будинки «толокою» коли сходилось багато людей, одні місили глину, інші робили вальки(самани), треті клали стіни… Так тривало доти, доки не стала доступна для будівництва цегла. Будівництво з цегли уже потребувало не так багато ручної праці, але вимагало кваліфікації та знань. Відтак толоки з будівництва будинків відійши в минуле і ще одна можливість соціалізації зникла.
    • Натуральне господарство також стимулювало спільну діяльність. Багато чого ткали з конопель. Але це дуже складний процес. Коноплі потрібно добре вимочити в болоті. Таких місць, придатних для вимочування конопель в селі було одне-два і тому там одночасно закладали коноплі на вимочування багато сімей. Там була серйозна тусня. В основному молодь несла на вимочування коноплі, там їх закопувала в багно, там балувались, знайомились, закохувались. Потім разом чесали коноплю, сотали нитки, співали пісень і тримали дружбу(дівчата та жінки).
    • Заготовування сіна для худоби, косіння збіжжя – потребувало фізичної сили і швидкої роботи. Тому ці роботи відбувались знову ж таки колективно. Але тут збирались чоловіки та парубки, які косили, потім вступали в роботу жінки і дівчата, які в`язали сніпки чи готували їжу для чоловіків.

Коноплі сіяти перестали – мануфактура позбавила селян цієї роботи, а відтак і ще одного каналу спілкування та соціалізації. Те ж саме сталось із косінням збіжжя, техніка замінила потребу у спільній роботі.

  1. Руйнування традицій

Традиції, усталені правила, які століттями згуртовували громаду також зруйнувались. Разом святкувати Різдво, колядувати, ходити один до одного в гості на Великдень, готуватись до весілля за тривалими процедурами, які передбачають залучення багатьох – все в минулому. До руйнування таких традицій найбільше доклалась радянська влади, далі спрощення всього добило і рештки традицій. Я ще пам`ятаю часи, коли на весілля запрошували не карточкою де написано дрес-код і що дарувати потрібно гроші, а не речі, а ватагою дівчат із стрічками, які ходили під керівництвом дружки до родичів, сусідів, колег я запрошували зазделегідь на весілля. Хресні батьки пекли короваї, дівчата плели віночки, старші жінки співали «вівати» – спеціальні пісні під кожну частину цього дійства. Підготовка до весілля та само сільське весілля ставало місцем нових знайомиств, які часто потім переростали у нові шлюби.

  1. Старіння населення, розрив поколінь

Остаточно проблема соціалізацї набула гостроти в останні три десятиліття, коли відбулось катастрофічне скорочення сільського населення і через причини, які вказані вище, відбувся розрив поколінь і втрата будь-якої комунікації між ними. Скорочення населення – скорочує можливості для соціалізації – відсутність соціалізації неодмінно прискорює скорочення населення, через відсутність шлюбів, народжування дітей, виїзд молоді в місця, де ще є можливість знайти собі пару.

Замкнене коло? Чи є вихід?

Давайте спробуємо замислитись: чи можемо ми повернути ті причини для соціалізації, перераховані у пунктах 1 – 4? Натуральне господарство, багатодітність родин, старі технології та старі традиції – це все віджило і здається відумерло назавжди. Але від цього проблема соціалізації не зникає, а виглядає ще більш гострою та безнадійною для вирішення.

Насправді проблема може бути вирішеною, але уже на новій основі, використовуючи нові технології, які нібито і шкодять соціалізації, але поєднання яких з об`єктивною специфікою сільського життя може дати непоганий результат.

Якщо ще якихось 20 років тому в Європі нікому б в голову не прийшло, що може відбуватись рурализація на противагу урбанізації, ніхто б у таке просто не повірив. Але сьогодні це стає фактом – Австрія, Нідерланди, Польща… Низка європейських країн отримала новий досі не знаний тренд – скорочення населення міст і зростання населення у сільських територіях, правда в зоні доступності до міст. Відтак ми також маємо шанс колись мати такий тренд, але чи доживе до цього часу українське село?

Коли я у Польщі знайомився з феноменом скорочення населення воєводського адмінцентру і зростання населення у гмінах півгодинної доступності до міста, я побачив кілька спільних особоливостей:

  • Існує хороша доступність сільської території до великого міста. Добра автотраса, розвинений громадський транспорт – електричка, автобус.
  • В селах, які зростають, гарна екологія, дуже чисто, наявний необхідний мінімум торговельних, спортивних, медичних послуг, найбільш/часто потрібних жителям різних вікових та соціальних категорій.
  • Існує багато дрібних і середніх виробництв з досить високою зарплатнею.
  • Поселенське середовище та діяльність місцевої влади спрямовані на комунікацію і соціалізацію місцевого населення – змагання, фестивалі, нові традиції, багатофункціональні арени – для спорту, концертів, гуртків.
  • Є можливість для будівництва власного житла із зручностями, комунікацію для яких надає місцева влада.

Як бачимо, кожна позиція по суті є новою відповіддю на проблеми, які виникли для сільських територій через нові технології, скорочення народжуваності, руйнування старих традицій.

Чи все це відразу з`явилось і з`явилось всюди в сільських територіях? Ні. В деяких місцях нічого не з`явиться ще довго, або ніколи, бо територія опустіє без людей. Там де зростає сільське населення склались об`єктивні умови – близькість до міст і суб`єктивні можливості – місцеве громада і місцева влада зрозуміли необхідність використати об`єктивні умови для залучення жителів у свої громади і створення тут таких умов, аби у них не з`явилось бажання поїхати назад до міста.

Більшість починала власне з чистоти довкілля, гарної природи, які є первинним магнітом для містян. А приїжджі містяни стають прикладом для місцевих селян змінюватись і подивитись на своє поселення іншими очима! Тут напевне є перспектива, якщо сюди приїхали з міста!

А що робити в Україні?

Як покращити соціалізацію в українських селах, як покращити привабливість села для своїх жителів та потенційних переселенців і чи взагалі це можливо?

Ситуація у наших європейських сусідів показує, що це посильні для вирішення завдання. Правда у них такі процеси почались із загальними зростанням ВВП та доходів на душу населення. Зростання прошарку заможних людей стимулює пошук цими людьми більш комфортного місця проживання. На жаль села попервах не мають комфортного проживання, але в сучасних умовах при сучасних технологіях цього можна досягнути.

Тут лише виникає питання чи потрібно це робити в конкретному селі? Чим воно краще, привабливіше від іншого? От тут виступає на головні місця – розміщення та соціалізація у громаді.

Коли ми проводили опитування у жителів у кількох різних громадах ми побачили цікаву закономірність. Однією з проблем, що спонукає людей до виїзду із громади є незадоволений попит на дозвілля! Як правило ця проблема стоїть першою – третьою у списку проблем, особливо гострою вона є для молодої та середньої вікової категорії.

Малюнок 1. Результати опитування в Боярській громаді (2021)

Малюнок 2. Результати опитування у Городоцькій громаді (2021)

Як видно із малюнків 1-2 не зважаючи на суттєві відмінності між громадами, питання дозвілля є в топ 3 для жителів обох громад.

Загалом дослідження показують, що основою гордості у різних громадах є не економічні досягнення, а природні і соціальні: гарна природа, своя футбольна команда, свято Івана Купала, місцевий музей, привітність людей…

З цього можна зрозуміти, що прості , але дороговартісні рішення, які виглядають привабливими і ніби й правильними – будівництво доріг і створення робочих місць, на жаль не спрацюють, так як би цього хотілось, оскільки не враховують людської складової – психологічної готовності жити в селі, яка формується часто на нематеріальній основі.

Навіть в тих селах, через які проходять хороші дороги, населення скорочується катастрофічно швидко. Як казав голось голова колгоспу в селі Клинини у 80-х роках минулого століття: «Я вам дорогу тут не висиплю, бо швидше звідси втічете до міста.» Втекли і без дороги.

Тому варто подумати над низкою кроків, які кожен окремо не є дороговартісним, проте є таким, що соціалізовує жителів села і створює кращі умови для проживання там.

  1. Облаштування центру села.

На жаль більшість українських сіл не мають вираженого центру, а навіть де він колись був, то виглядає зараз дуже сумно. Подумайте, як за кілька років зробити гарненький центр. Подумайте всі разом: влада і жителі села. Для початку варто зробити зйомку центру та прилеглих вулиць за допомогою квадрокоптера. На відео буде добре видно, як виглядає центр, де загажено сміттям, де заросло дикими кущами, де є природні місця, які можуть бути привабливими, де проходять стежки, якими користуються жителі. Як у цьому умовному поки центрі поєднуються ключові суспільні простори – сільрада/старостат, клуб, школа, ФАП і т.п.

Обговоріть це відео публічно з жителями села, максимально залучіть до цього молодь і дрібних підприємців, які мають тут якісь свої магазинчики. Розробіть неформальний план поетапного перетворення умовного центру на реальний публічний простір всього села.

Тут не обов`язково замовляти якийсь архітектурний проект, якщо під це нема коштів у місцевому бюджеті. Ви можете зробити ескізний проект гуртом: учні, вчителі, підприємці, можливо вихідці з села, які давно виїхали, але у них точно є певна ностальгія. Якщо ви розробите такий неформальний ескізний план, кожна наступна дія, буде наближати вас до результату. Переконаний, що у більшості випадків у вас нема детальної схеми планування центру, тому можна творити.

Почніть з найпростішого – прибирання зайвого. Така собі сільська толока, яка має показати відразу перший позитивний результат, що є дуже важливим для подальшої роботи. Витрати тут мізерні, а результат значний. Особливо він значний довготривалим впливом – менше бажання засмітити і загадити прибране.

Закладіть в бюджет кошти на асфальтування/укладку плитки тих зон у центрі, які ідентифіковані, як такі, що найбільше використовуються для піших маршрутів. Зробіть небагато, але так, аби там мами могли пройтись з дитячими колясками, а діти проїхатись на роликах чи скейтах.

  1. Пам`ятка природи і місце відпочинку

Практично у кожному селі є якесь знакове для людей місце – берег річки, ставок, урвище, гайок… Не важливо, що, головне – це місце само є таким собі центром тяжіння і елементом гордості за свою малу батьківщину. Тут збирається молодь на неформальні тусовки, чи навпаки сюди ходять сім`ями. Це місце , як і центр потребує упорядкування. Забрати все зайве, поставити необхідне для покращення його привабливості. Знову ж таки, як і у випадку з центром села, дуже важливою є участь у роботі по упорядкуванню його жителів і у обговоренні майбутнього – учнів та молоді.

  1. Соціалізація малих груп.

Через відсутність спільної зайнятості, скорочення кількості родичів у багатьох селах практично не залишилось приводів для спілування, яке дуже необхідне для людини, чи не єдине таке місце – похорони односельця. Варто спробувати відродити спілкування серед малих груп сільських жителів через спільний інтерес, наприклад – хор. Хор – це чи не найпростіший і найкращий інструмент для спілкування. Учасниками можуть бути і старші люди і молоді. Просто спів, це вже добре, а якщо хор отримує можливість ще десь поїхати і показати себе на виступах, це мотивує сильно. Мої друзі латвійці розказували, що зберегти латвійську ідентичність в роки тотального зросійщення їм якраз допомогли хори. Там вони були всюди, в кожному селі, містечку, клубі, школі, церкві. Люди, які разом співають у хорі, готові допомагати один одному і громаді загалом. Те ж саме можна сказати і про духовий оркестр. Не випадково уже століттями пожежні команди мають свої духові оркестри, це допомагає злагоджено діяти у складних ситуаціях.

Так само, для соціалізації можна використовувати і спільні захоплення і підготовку спільних для громади заходів.

  1. Нові традиції, унікальні продукти/події, які об`єднують.

Старі традиції, які об`єднували значні групи людей в певні дні чи для певного дійства(храмове свято, весілля) настільки трансформувались і спростились, що їх роль у соціалізації є маловідчутною. Проте можна спробувати сформувати нові традиції, які об`єднують. Десь у визначений день біжать народний марафон, десь проводять фестиваль вареників, десь свято Івана Купала є центральною подією громади до якої готуються і старі і малі. Традиція – це не відповідальність сільради щось провести, це бажання різних груп людей брати у цьому участь. Це не просто, створити нову традицію, але сам процес її створення уже сприяє комунікації у громаді, формуванню її згуртованості. В сучасних умовах тотальної уніфікації навіть їжі, пошук, збереження та популяризація якогось давно забутого місцевого продукту може стати таким собі кристаликом нової традиції, нової гордості за громаду.

  1. Народний музей громади/села

В кожній громаді , в кожному селі де є школа, клуб, бібліотека чи приміщення старости можна і варто створити громадський простір у вигляді «народного музею», в якому буде зібрано та систематизовано інформацію про громаду/село, розміщено цікаві артефакти, інформацію про вихідців з села, які досягли успіхів у різних сферах діяльності. Сам простір має використовуватись для уроків народознавства, історії, для тематичних вечірок. Творення такого «народного музею» має відбуватись передусім зусиллями нинішних жителів, а також тих, хто покинув село, але не пориває стосунків з ним. Це хороша мотивуюча інституція, яка є водночас і просвітницькою і комунікаційною для громади.

  1. Школа, як центр комунікацій та розвитку громади/поселення.

Опитування, які ми проводили до війни у громадах показували, що значна частина жителів турбується за майбутнє своїх дітей, яке дуже сильно залежить від якості освіти. Тому школа, у якій високий рівень освіти – це варіант утримання жителів у громаді і залучення в громаду інших. У приміських громадах часто батьки возять своїх дітей у міські школи, в будь-яку погоду, щодня. Але витрати на створення якісної освіти у школі можуть швидко окупитись для бюджету громади через збільшення кількості дітей і появу нових сімей з дітьми, орієнтованих на хорошу школу. Аби так сталось, потрібно вирішити питання з вчительським колективом, хто може і готовий викладатись на всі 100, з директором школи – чи може він бути ефективним управлінцем у конкурентних умовах. Потрібно переосмислити використання шкільних приміщень. Чи вони використовуються лише пів дня, чи є громадським простором для жителів громади на довгий час? Лабораторії, шкільні сади, дослідження, майстерні – мають стати складовою шкільного життя. Діти мають отримувати знання, а головне навички і вміння у різних сферах. Така школа може стати і стане новим магнітом громади, яка додасть до її розвитку якщо на неї звернути уваги і перестати дивитись лише, як на будівлю і вчителів, які отримують заробітну плату.

  1. Розумна спеціалізація громади/поселення.

Вкрай важливо аби громада в цілому чи жителі певного поселення віднайши і розвинули свою унікальну спеціалізацію і у економічному житті. Адже територіальні об`єднання виробництво певних близьких між собою товарів чи надання послуг. Яскравими прикладами такої спеціалізації в Україні є Волока в Чернівецькій області де спеціалізуються на виготовленні весільного вбрання, є Снітків у Вінницькій – де вирощують і переробляють ягоди, є Болград на Одещині – де є сотні малих виробників вин. В сучасних умовах така спеціалізація навіть у невеликих громадах може бути і в сферах інтелектуального виробництва – програмування, виготовлення унікальних деталей на 3Д принтерах, виробництво натуральної косметики, тощо. Може бути ще банальніше – місце поселення людей кретивного класу. Такий досвід є в різних країнах, де невеликі містечка недалеко від столиць ставали місцем поселення креативного класу і за якийсь часи ставали зразковими територіями комфортного життя і які змінювали кардинально структуру зайнятості місцевого населення та розмір і структуру місцевого бюджету.

Тут приведено лише частину інструментарію, який покращує соціалізацію жителів у громаді, а відтак перетворює громаду у перспективне місце проживання. Таких рецептів може бути багато і різних. Чи спрацює якийсь із рецептів у громаді/поселенні, яким набридло бути сірим, нецікавим для проживання місцем – залежить від різних чинників. Проте ключовим тут є лідерство. Лідерство голови громади, яке спирається на мережу лідерів локальних груп і спільнот. Адже лише така спільна робота команди лідерів може дати результат.