Слідкуйте за новинами

Війна та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Дата: 22.01.2021

Війна та згуртованість суспільства. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Війна та згуртованість суспільства», що відбулася 18 січня 2021 р.

Модератор: Як вплинула війна на Сході України на рівень згуртованості суспільства та держави?

А. Ткачук: Звичайно, питання з одного боку виглядає достатньо просто, тому що дуже часто різні недемократичні режими для того, щоб консолідувати своє суспільство, починають військові дії, ці дії мобілізують патріотизм, і відбувається посилення згуртованості всередині держави.

Те ж саме стосується держав, на які нападають, тому що суспільство починає консолідовуватися, всі починають розуміти, що військові – це головні, їм потрібно допомагати. І якщо дивитися український контекст, то 2014-2015 рр. ми бачили саме таке суттєве єднання українського суспільства при зовнішній загрозі.

Але далі вступають в дію інші механізми, коли є протистояння, є зовнішній ворог, який використовує не тільки мілітарну силу. Він використовує ще різні ідеологічні, інформаційні та інші впливи, щоб певним чином розхитати того, на кого він напав. Це перша позиція.

Друга позиція, що в будь-якій стороні – чи тій, що є агресором, чи тій, що відбивається – за якийсь час, коли війна не припиняється, наступає внутрішня втома, і починаються такі дискусії: а що дає ця війна? Чи правильно ми воюємо? Чи правильно приймають рішення офіцери, командування? І все.

І починається корозія, яка все роз’їдає. І мені здається, тоді в суспільстві замість згуртованості починають формуватися такі окремі, достатньо замкнені й не дуже толерантні один до одного групи.

Група, можна сказати, затятих патріотів, які говорять, що треба боротися до кінця, і це є головне. Група тих, які думають, що колаборація з противником дасть змогу якимось чином завершити цю війну і покращити своє становище. І третя група, яка не може зрозуміти свого місця в цій ситуації, і в залежності від того, що відбувається на фронті, і що відбувається всередині, може схилитися або на один бік, або на другий.

Ось це, здається мені, зараз в Україні відбувається. І це видно неозброєним оком. Як на мене, це дуже ризикована ситуація. І тому нам потрібно робити певні кроки. Бо ми точно вже вийшли з періоду, коли війна формує згуртованість. Ми зайшли в період, коли війна починає роз’їдати суспільство.

І, напевно, це відбувається не без допомоги політиків і державних органів, які не хочуть бачити, що війна йде, війна не закінчена.

Модератор: Що потрібно зробити органам влади для покращення згуртованості?

А.Ткачук: Хочу сказати пару слів щодо того, що Віктор почав (що проблемами згуртованості має перейматися українська держава, – прим.редактора). Чи стоїть держава осторонь?

Я думаю, не зовсім осторонь, тому що зараз в Державній стратегії регіонального розвитку визначена одна зі стратегічних цілей – це згуртованість держави. І найближчим часом, я думаю, Мінрегіон й інші центральні органи будуть працювати над такою державною програмою регіонального розвитку, який спрямовуватиметься на згуртованість, і там має мати місце для багатьох інших суб’єктів.

Але згадуючи «нульові», були дуже цікаві тоді проекти. Наприклад, «По столицях України», коли, Віктор, пам’ятаєш, був пробіг такий по українських столицях. Це була подія для цих невеликих міст, які в якісь часи були столицями, і коли туди приїжджають серйозні люди, і відбувається формування гордості за те своє місто, що воно колись було столицею України у якийсь період.

В Криму тоді був дуже цікавий варіант, коли в Херсонес було привезено язик, щоб вчепити на той дзвін, який завжди мовчав, щоб він зазвучав українською.

Як тоді державна влада українська  не дозволяла цього зробити. Тобто все це формувало незгуртованість, роз’єднаність. Що Крим – не зовсім Україна, тому що чому в Херсонесі українці мають вчепити язик на дзвона, щоб він задзвонив. Здається, тут треба переступити.

Повертаючись до теми війни й згуртованості, так що робити, коли ми втомилися від війни? Мені здається, тут дійсно в пріоритеті має  бути молодь, орієнтація на молодь. Тому що молодь фактично зараз випала з охоплення того і розуміння цієї ситуації, що фронт поруч, і він може в будь-який момент загорітися знову.

Тому цей елемент – молодь і пояснення фронт-війна – одна сторона.

І друга сторона – молодь на території суверенної частини України і на території окупованої – як створити діалог.

Я так розумію, частина молоді навчається з тих територій в Україні, в українських ВУЗах нашої юрисдикції. Напевно, треба ідентифіковувати цю молодь і працювати з нею, і творити мережі, в тому числі, на тій стороні – в Криму і на окупованій території. Мені здається, тут ми виходимо на дуже цікаві варіанти, які можуть бути включені в проект державної програми згуртованості.

Модератор: Чи можна досягнути порозуміння з різними групами, які в тій чи іншій мірі симпатизують противникам української держави, підтримують сепаратистів?

А. Ткачук: Ти таку алюзію зауважив, що аж страшно (Ігор Попов розповів про нову стрічку на Netflix з антіутопією про розкол України- прим. Редактора). Хоча, як-то кажуть, нічого нема неможливого.

Знаєте, колеги, я про що думаю. Дійсно, чим довше не розв’язується ця проблема, тим складніше її буде розв’язати. І цілком вірогідно, що таке розходження загальноукраїнської ідентичності й ідентичності на окупованих територіях може дійти такої межі, що потім уже навіть через 20 років говорити про повернення цих територій буде нереально.

Тому цілком можливо, що варто розглядати інший варіант щодо людей на окупованих територіях. Щоб ці люди мали права, мали можливості для розвитку. Може держава могла б стимулювати вихід цих людей на неокуповані території.

У нас демографічна ситуація є достатньо поганою, й у багатьох громадах є потреба в робочих руках, і є можливості для розміщення людей. Тому що кожна нова людина у громаді – це нові можливості для розвитку. І мені здається, що і місцеве самоврядування могло би бути тут зацікавлене у такому процесі.

Але в будь-якому випадку, дійсно, потрібно зрозуміти, яка наша загально-національна мета щодо цих територій. Нема мети – нема завдань, нема завдань – нема заходів, нема заходів – нема кроків, нема планів.

Звичайно, ми не претендуємо на істину в останній інстанції. Ми започаткували ці діалоги для того, щоб у таких розмовах крапля по краплі спробувати сформувати ідеї, які могли би бути покладені у ті державні програми, у якісь державні рішення, у привернення уваги суспільства до цієї проблеми.

І мені здається, що «ковідна епоха», яка наступила, зараз створює додаткові атомізації суспільства. Крім тих, що вже були, додаються додаткові.

І ми все це повинні якось переварювати разом, щоби пробувати творити нові, більш глобальні ідентичності, які не руйнують ці невеликі ідентичності, але створюють якісь мережі з новими більш масштабними цінностями – для спільного виживання, для збереження в майбутньому своїх дітей-онуків.

Тому що, дійсно, в цьому суспільстві, в загальному, якщо ми подивимося зараз на весь світ, який потрапляє в період хаосу, відсутність ідентичності, відсутність планування і мети приводить до занепаду цілих територій. Це важливо!

Модератор – Максим Семенчук

Відеозапис експертної дискусії

Транскрибуваня – Д. Андрущенко, Л. Асцатрян

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».