Війна та згуртованість суспільства. Денис Богуш

Чи збільшила війна, на ваш погляд, рівень згуртованості українського суспільства чи навпаки – посилила розкол у ньому?

Перше. Згуртованість повинна на чомусь базуватись. Наприклад, на якихось там суспільних ідеях, які у людей однакові, на якійсь ідеології, на якихось аргументах.

Якщо говорити про 2014 рік, це початок війни, то Президент і медіа демонстрували просту думку, що є війна, є ворог, агресор, є Росія, Крим анексований і Донбас захоплений, і на Донбасі вона усюди. Тобто ідею просту й очевидну для більшості населення.

Ця історія згуртувала частину населення, більшу частину населення. І ця частина обрала Порошенка й мала на нього надію. І у більшості людей була згуртованість. І вона була більше, ніж зараз.

До того ж швидко були заборонені 15 російських телеканалів, десь 400 російських сайтів. Швидко спрацювала інформаційна політика держави. І ці заходи, спрямовані на збільшення згуртованості, дали певні результати – це волонтерство, це мобілізація на війну, це опір агресору.

Так що коли почалася війна, вона дуже згуртувала все суспільство, і Президент про це говорив, і всі телеканали про це говорили. Тобто безвіз, Томос – це все на цій згуртованості базувалося.

Згуртованість, простою історією – це соціологія, і ця соціологія показує підтримку, наприклад, Порошенка під час 2014 року на президентських виборах. Всі попередні вибори показували, що половина України голосує за одного кандидата, половина країни голосує за іншого кандидата. І такого не було, що вся Україна голосує за одного кандидата. Так от, за Порошенка голосувала вся країна: від Луганська до Ужгорода, від Івано-Франківська до Одеси. Тобто всі голосували за одного кандидата, і це просто формально вимірюваний доказ цієї згуртованості, коли за одного кандидата голосують всі.

Ми питаємо, наприклад: «Ви за НАТО чи за щось?», тут у людей дуже різні думки можуть бути. І вони ж не йдуть, формально не голосують за НАТО. До цього їх зустріли на вулиці або вдома, і вони якось там відповіли. А коли вони підняли свою задню точку і пішли на вибори, і поставили галочку, – це дуже складний і дуже серйозний фактор, коли люди згуртувалися і проголосували за одного кандидата.

Коли прийшов Зеленський, він демонстрував іншу точку зору. І ось тут почався розкол країни. Він прийшов на темі підтримки миру. І, як не дивно, виявилося, що цей меседж розколює країну!

Просто тому що він вводить в оману, що відбувається. Підтримка якого миру, коли значна частина населення знає, що йде війна?!

Як показують вибори 2019 року, виник чіткий розкол, теж соціологічно вимірюваний, частина за Зеленського, частина за Порошенка. Тут є якісь інші виміри й особливості цього вибору, але це факт.

І соціологія показує, що цей розкол поглиблюється зараз.

Зараз завдяки проросійській пропаганді телеканалів Медведчука, а це небагато-немало, 4 телеканали: «1+1», «112», «NewsOne» і «ZIK», плюс канал «Україна 24», який займає протиукраїнську позицію, але робить це без відвертої проросійської пропаганди, рейтинг ОПЗЖ підвищується. Значить проросійські, так скажемо, ідеї мають успіх у багатьох людей.

Враховуючи це, які є особливості того, як застосовувати якісь заходи чи проекти, чи ініціативи щодо збільшення згуртованості під час війни?

Зараз, я думаю, більшість людей, тобто більше 50% населення країни, не вважають, що йде війна. Якщо десь 2 роки тому вона була на порядку денному, то зараз її нема. Зараз на порядку денному є якийсь мир, який стався завдяки начебто зусиллям або Зеленського, або ОПЗЖ.

Тому зараз згуртованість на темі протистояння ворогові та перемоги у війні зробити неможливо, тому що люди думають, що війни вже нема. І це, на жаль, більшість населення України.

Яким чином під час війни можна працювати з тою частиною населення, яка або вважає, що війни немає, або симпатизує ворогові? Як збільшувати згуртованість з цією частиною населення, адже вона все ж таки є частиною українського населення?

Дуже просто. Це пропаганда. Через телебачення та інтернет.

Я маю на увазі інтернет-медіа. Це зараз мільйон комунікацій: соціальні мережі, Ютуб-канали і т.д.

Але телебачення, воно до сих пір є найважливішим засобом. Просто картинка телебачення зараз перейшла в сюжети в інтернет, от і все. Люди може не дивляться телебачення у звичному вигляді, але вони дивляться ті ж канали в інтернеті.

Чи правильно я зрозумів: Ви пропонуєте просвіщати людей просто про те, що у нас фактично війна продовжується?

Ні. Не зовсім так. В мене є своя методологія. Я її називаю «Пірамідою впливу Богуша»))). Я робив доповідь для членів НАТО. І в мене на Фейсбуці є ця піраміда, можна подивитись.

Так от, фішка цієї пірамідки, що для того, щоб робити якусь пропаганду або якось впливати на людей, потрібно розуміти, що є мінімум 4 категорії людей.

Перша категорія – вона розуміє тільки шок, емоції і таке інше. Ця перша категорія – вони не читають книжок, в них дуже таке необізнане мислення. І таких десь відсотків 50. Це більшість людей, яка не думає в принципі. З нею потрібно працювати тільки такими самими шоками, емоціями і таке інше. Тобто з цієї історії «распятые мальчики» та все таке інше.

З нашої сторони з чимось схожим потрібно працювати: шоками, фактами, трупами зі сторони Росії, що людей вбили, що вони підірвалися, що вони вчинили якісь там зґвалтування, вбили мирних людей і так далі. Придумувати нічого не потрібно, ворог надає багато реальних ситуацій, випадків і прикладів.

Як з цим працювати, не має значення – чи по телевізору чи в інтернеті людина це побачила. Головне – це ключове повідомлення.

Друга категорія – це люди, яким вже потрібна якась аргументація. Тобто, а чому так? І з цими аргументами ми маємо працювати: вже потрібні слово «агресор», що погано живеться в Росії. Або аргументи на кшталт: «а за яким законодавством був референдум в Криму?», «а скільки, там, і чому 1 тисяча російських танків в ДНР, ЛНР стоїть». Або теж цифрами, фактами: «а хто хрестив Русь?» і «коли почалися, там, росіяни, як вони захопили Патріархат Київський?», «звідки Томос взявся?». Вони погано читають книжки, але їм вже потрібні аргументи.

Третя категорія – це рівень такий вже історичний. Це вже людям потрібно читати-писати книжки, проводити наукові конференції, але цих людей слухають – це експерти. Тобто з експертами потрібно працювати на рівні наукових історичних аргументів. І вони вже будуть виробляти продукт для перших двох рівнів.

Четвертий рівень – архетипічний. Це вже люди, які знають такі слова, як «архетипи», «філософія», «контент», «дискурс» та інші. Цих людей, ну, 1-2%. І з ними потрібно працювати вже на рівні таких тонких категорій.

Тобто нема лінійного вирішення цього питання. Якщо на першому рівні, наприклад, для ДНР-ЛНР, перший меседж, який потрібно запускати, – це «що таке Україна?», тому що вони не розуміють, що таке Україна. От ми думаємо, ми такі розумні, думаємо, що вони розуміють. Ні, вони не розуміють. От їм потрібен меседж «що таке Україна?». Україна – це республіка і почали.

Для тих, хто на четвертому рівні – тут потрібні різні інтерв’ю, типу цього, коли люди розуміють якісь такі складні категорії.

І тому відповіді на наше останнє питання – це системний, багаторівневий вплив на різні цільові групи і різні категорії населення різними інструментами і засобами.

Якщо на першому рівні – це є взагалі тільки шоу: шоу, «95 квартал» і таке інше.

Вів інтерв’ю Євген Лапін.

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».