Слідкуйте за новинами

Згуртованість суспільства через феномени культури. Анатолій Ткачук

Дата: 27.05.2021

Згуртованість суспільства через феномени культури. Анатолій Ткачук

Транскрибовано з відеозапису експертної дискусії «Згуртованість суспільства через феномени культури» 18 травня 2021 р.

Модератор: Які ви знаєте приклади з історії, коли культурне явище суттєво вплинуло на рівень згуртованості суспільства чи інші аспекти суспільного життя?

Анатолій Ткачук: Знаєте, для мене феноменом є поєднання двох кольорів: жовтого і синього.

Я із старшого покоління, і для нас це було складно, тому що навіть в київському театрі перед початком вистави кагебісти дивились, чи світло не створює синьо-жовті барви.

Але раптом в кінці 80-х з’явилося поєднання в одному прапорі синього і жовтого. Це захопило всіх і цей прапор став мобілізуючим. І сьогодні вже мало хто уявляє, що в Україні був цей період, що в Україні не було цього символу і він не використовувався.

Мені здається, оце такий супер приклад, супер феномен, який має історичний, культурний, я не знаю там психологічні і різні компоненти, які є дуже важливими.

Модератор: Через який механізм культура може впливати на згуртованість суспільства?

Анатолій Ткачук: Ви знаєте, я завжди про культуру думаю в більш широкому розумінні цього слова. Тобто культуру як цивілізацію.

От мені здається, що сучасна цивілізація в нас не склеєна. Вона має набір маленьких різноманітних груп і от нам треба шукати інструментарій склеювання.

Інструментарій склеювання – це способи неагресивності, способи находження комунікації, при яких нема переможених, нема ображених, а є люди, які замислюються.

І я погоджуюся, що це треба починати зі школи, треба починати з місцевої ради, треба починати з парламенту, телебачення. Тому що те, що входить в обіг, це постійна агресія, постійний пошук зради і постійна вказівка – «не так, не знаю як, але не так». І от оце найбільша проблема, найбільший виклик.

І якщо ми от кожен на своєму місці почнемо шукати варіанти, яким чином спілкуватися, щоб не викликати оцього – відрази, агресії, ми зробимо дуже багато для згуртованості.

Я от намагаюся зараз в Фейсбуці на всю критику казати: «Дякую, я не є експерт. У мене, можливо, не вистачає таких знань, тому я написав те, що написав і нікого не мав образити». Я бачу, наскільки це понижує градус дискусії під постами.

Анатолій Ткачук: І ще маленька рефлексія. Вчора гуляли з своїми собачниками і зачепили тему сміття. Сусід каже: «Дружина розпаковує продукти в маленьких пакетиках, а донька каже: «Ще одна чайка, ще одна чайка», а мама каже: «Яка чайка?» – «Кожен пакет це смерть чайки». Мама каже: «Всьо! Жодного пакету!». Оце напевно дуже класно, що з’являються такі нові ідеологеми, які, як Євген Лір казав, через слова міняють психологію.

Модератор: Яким має бути культурний продукт, щоб суттєво збільшити згуртованість нашого суспільства?

Анатолій Ткачук: Знову ж таки я відрефлексую. Майже рік дуже мало їжджу машиною, тому що сиджу вдома. Сьогодні включив «Країна-ФМ», давно не слухав. Скільки з’явилося нових пісень! Рік назад їх не було, зараз з’явилися і вони абсолютно в різних жанрах. Оце напевно хороший продукт і це мені подобається.

Тут, в Українському домі, зараз знаходиться виставка скульптур. Дуже такі на перший погляд дивні. Але вони чудові, тобто вони заставляють думати. Це хороший продукт.

Мені здається, дуже важливо, щоб ми розуміли, що продукт хороший незалежно від того, чи він нам зараз подобається. Тому що крім нас є інші люди, яким це точно подобається.

Якщо ми не будемо такі категоричні, що це неправильно, що це поганий продукт, то в нас хороших продуктів буде значно більше.

От в контексті того, що зараз готується ціла низка програм регіонального розвитку, в тому числі і програма, яка спрямована на згуртованість суспільства, компонента підтримки різних культурних продуктів для різних середовищ, що створюють спільний образ України є, як на мене, дуже важливою.

Модератор: Якою має бути політика держави щодо створення такого державного продукту?

Анатолій Ткачук: Вчора в нас тут була дискусія, і одна із тем «Чи правильно розподіляє кошти державного регіонального розвитку комісія, яка сформована з різних учасників?»

Ну, депутати кажуть треба більше депутатів, тоді буде правильніше, менше чиновників. Але напевно, головне не стільки склад комісії, а ідеологія, що ми хочемо отримати. Під те, що ми хочемо отримати, яка в нас стратегія, які у нас кроки, які вимоги до проектів, яка вага різних коефіцієнтів, ми зможемо незалежно – точніше, не надто залежно від учасників комісії – підтримати саме хороші продукти, які відповідають нашій меті.

І от в своїй роботі в сфері регіонального розвитку ми часто посилаємося в дискусіях на Український культурний фонд. УКФ підтримує різні проекти з такими достатньо чітко визначеними правилами і в той же час такими, які є достатньо гучними. І мені це подобається.

От мені здається, що держава з одного боку повинна визначати стратегічні напрями для цього: купу обговорень, залучення різних людей, тобто ми маємо почути абсолютно різні середовища. І з цих різних середовищ визначити вектор, який не буде надто сумнівний для інших. Тому що чим більше людей буде розуміти, що це загалом правильно, тим краще.

Ну і тоді під це, я думаю, і знайдуться ресурси в бюджеті. І як будуть ресурси в бюджеті, то до них прилипнуть ресурси і різних фізичних осіб. Багато хто, я принаймні знаю, на малих батьківщинах вкладає свої невеликі гроші в місцеві проекти, які носять отакий характер згуртованості, піклування про свою малу батьківщину.

Оскільки я згадав Бойко, я вам розкажу, це десь років 8 назад у Південній Африці в пустелі знаходиться ранчо бурів, і там українці зібралися, яким вже надоїла ця їжа, українці різних регіонів, і розказують бурам і масаям, які борщі готують в різних цих своїх малих батьківщинах.

Отака крута штука вийшла. Що всі ці люди і білі, і чорні, і бронзові прониклись ідеєю, що борщ в Україні – це щось таке фантастичне, і що це об’єднує всіх українців.

Оце, напевно, такі елементи шукати і їх просувати дуже гарно.

Модератор: Як громадянське суспільство та/або приватна ініціатива може цьому сприяти?

Анатолій Ткачук: Знаєте, я в різних іпостасях був. Але в основному це громадянське суспільство. Це для мене аксіоматично, тому що багато всіх ідей, які реалізовуються зараз на державному рівні, вони були народжені в громадянському суспільстві, і це дуже добре.

Але от я дивлюся на екран, дивлюся на нас, і в нас тут різні покоління. От в нас тут зібралося, ми говоримо, різні покоління, але говоримо про одне й те ж з різних боків, але не сваримося, а шукаємо спільний діалог.

Мені здається, що один із важливих, дуже важливих елементів, яке громадянське суспільство мало би зараз підтримувати, – це налагодження міжвікового діалогу. Тому що система освіти, система інтернету розриває оці от прямі зв’язки між поколіннями.

І це дуже погано, коли покоління не розуміють один одного. І чи можна з цим щось робити? Можна і треба! І це дуже класно!

І я знаю приклад по Україні просто унікальний. Приїжджає в своє село людина, яка вийшла на пенсію. Вона служила в армії, в духовому оркестрі. Приїхала, пенсіонер. І вирішила створити духовий оркестр. Ніхто вже давно там не грав на трубах і це було нецікаво. Зараз там є духовий оркестр, який грає Металіку. Ви уявляєте? Це просто крутизна, і елементів повно таких.

Ми зараз видали таку книжечку про ідентичність громад. Там є такий компонент, як створити народний музей громади. Музей не в класичному розумінні, а такий музейно-культурно-контактний центр, де одна із частин цього музею – це самореалізація людей у громаді. Тобто щоби люди самореалізувалися.

Це має бути таким мотиватором для інших, які сьогодні там народилися, ростуть і живуть.

І от це держава не придумає, але вона може підтримати. І от це дуже важливо.

Мені здається, ще один елемент такий: оці всі громадські ради, які існують, їх треба оживити, забрати формалізацію звідти, а привести до адеквату. Що це місце комунікації, де влада в особі керівників слухає і виловлює ідеї, щоб потім зробити їх своїми і реалізовувати, і це буде добре для всіх. От це дуже класно.

І взагалі на останок. В мене є знайомі молоді. Вони дуже інстаграмом тішаться і складається враження, що є в Україні частина людей, які стали мільйонерами в інстаграмах, нічого не роблячи. Насправді це мильна булька.

Але з іншого боку, той самий інстаграм, фейсбук і все решта дає змогу започатковувати альтернативу крикливому телебаченню, де один одного б’є, альтернативу отаких діалогів.

І ми останнім часом дивимось, що оці наші діалоги за день дивиться кілька тисяч людей. Ніби серйозні речі, ніхто не б’ється, ніхто не свариться, але люди дивляться. Мені здається, це дуже добре, що в нас з’являються такі альтернативи. І я щасливий, що ми до цього долучилися і, мені здається, знову ж таки, що в нас непогано вийшло.

Модератор: Запитання від глядачів до пана Анатолія Ткачука – чи можна в політиці обійтись без засудження?

Анатолій Ткачук: Засудження обов’язково потрібне за злочини в політиці.

Я був в політиці з 1989 року і були різні ситуації, але завжди ми намагалися знаходити спільну мову, щоб рухати Україну вперед. Проголошення незалежності України, прийняття Декларації про суверенітет України було неможливо здійснити без діалогу і пошуку спільної точки дотику для комуністів і антикомуністів, що для нас Україна понад усе, тому отака моя відповідь.

Але як на мене, оце найдзивичайно важливо шукати в кожному оцей елемент позитиву і розвивати оцей позитив. Тому що негатив сформувати в 150 разів легше, ніж виростити позитив, тому орієнтуються всі в основному на негатив.

Модератор: Чи має культура створюватись знизу від громад чи згори через державно-фінансову підтримку?

Анатолій Ткачук: Скажу те, що я забув сказати, коли ми говорили про вплив культури на різні середовища в тому числі і на політику.

Я вам скажу, що часом от в умовах онлайн-нарад йде погодження якогось законопроекту. Часто це перетворюється на такий стрес, що це неможливо.

Тому що купа представників міністерств не хочуть нічого виконувати, і все треба викинути, вихолостити, щоб нічого не працювало. І це мене часом доводить до поганого стану.

Але в мене є майстерня. Я собі заходжу, в мене там є шматок дуба, я його шліфую, заливаю і мені так стає класно. І я думаю: «Ну чого я серджуся на цих людей, вони просто не розуміють, наскільки це важливо. З ними, напевно, треба ще раз, і ще раз поговорити, може, зробити кращу презентацію».

І от мені здається, що от такі продукти, не називаю це можливо культурним продуктом в розумінні там мистецтва, але це все елементи культури, і от ремесла, зайнятість різними мистецтвами, нехай аматорськими, мені здається, це все дуже добре доповнює нашу діяльність, розслабляє нашу оцю агресивність, яка формується зовнішнім середовищем. І це, напевно, має підтримуватися і формуватися в сім’ї, в громаді, в регіоні та державі.

Тому говорити, що головне знизу до верху чи зверху донизу навряд чи можливо.

Ми говорили про те, от фактор людини. Якщо приїжджає в громаду відома людина і просто з людьми говорить. Це така подія, яка може просто змінити долю кількох людей в громаді, тому що це знаковий вплив.

Тому і зверху до низу, і знизу до верху, і тоді буде добре!

Відеозапис експертної дискусії

Модератор – Максим Семенчук

Текст транскрибовано – Денис Андрущенко, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».