Слідкуйте за новинами

Аналіз проекту Закону України «Про внесення до Податкового кодексу України щодо встановлення розподілу податку на доходи фізичних осіб між бюджетами за місцем отримання доходу та місцем податкової адреси платників податку»

Дата: 21.04.2021

О. Сергієнко

Аналіз проекту Закону України «Про внесення до Податкового кодексу України щодо встановлення розподілу податку на доходи фізичних осіб між бюджетами за місцем отримання доходу та місцем податкової адреси платників податку»

Номер, дата реєстрації: 5244-2 від 30.03.2021

Сесія реєстрації: 5 сесія IX скликання

Редакція законопроекту: Альтернативний

Джерело: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71549

Проект вноситься народними депутатами Н.П. Южаніною, О.І. Кулінічем та іншими.

 

Суть законопроекту:

Головними авторами цього альтернативного законопроекту є ті самі народні депутати Н.П. Южаніна, О.І. Кулініч, що є співавторами основного – № 5422.

В основу обґрунтування цього законопроекту покладена та сама аргументація, що і основного: «Проведення реформи децентралізації в Україні має на меті забезпечити збільшення доходів територіальних громад для більш ефективного використання власного фінансового та економічного потенціалу для розвитку та покращення добробуту їх мешканців». Тут слід зазначити, що в обох проектах автори ставлять за мету «ефективне використання власного фінансового та економічного потенціалу», однак насправді автори намагаються зроби це покращення за рахунок чужого фінансового та економічного потенціалу. А саме, забрати в однієї громади надходження від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та передати іншій. 

Якщо в основному законопроекті автори запропонували в силовий, себто імперативний спосіб забирати 50% надходжень від ПДФО за місцем реєстрації підприємства (його підрозділу) та передавати його в громаду за місцем реєстрації працівника – платника податку, то в цьому альтернативному законопроекті автори пропонують робити це в більш м’який спосіб – підприємство (його власник) буде сам визначати віддавати комусь ПДФО чи ні.

Однак, насправді, автори законопроекту настільки заплутали механізм його реалізації, що видається неможливим визначити, як саме діяти при розподілі ПДФО. Дійсно, автори пропонують два способи сплати (перерахування) податку за вибором податкового агента:

1) 100% суми нарахованого податку сплачується (перераховується) за місцезнаходженням юридичної особи та її відокремлених підрозділів, де працюють такі фізичні особи – платники податку;

2) сума нарахованого податку сплачується (перераховується) у такому співвідношенні:

50% – за податковою адресою фізичних осіб – платників податку, а 50% – за місцезнаходженням юридичної особи – працедавця.

Чому такий механізм буде недієвий, буде пояснено в наступному розділі, зараз слід зазначити, що в усіх варіантах законопроектів (5244, 5244-1 та 5244-2) є один безсумнівно позитивний момент – уточнення поняття відокремленого підрозділу, яке повторюється майже дослівно, а саме:

Підпункт 14.1.30 пункту 14.1 статті 14 викласти в такій редакції:

«14.1.30. відокремлені підрозділи – у значенні, визначеному Цивільним кодексом України. Для розділу IV цього Кодексу відокремлені підрозділи – розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи (у тому числі на території іншої територіальної громади) структурні підрозділи, в тому числі філії, відділення такої юридичної особи, а також інші структурні підрозділи такої юридичної особи (виробництво, цех, дільниця, бригада, бюро, лабораторія, управління, відділ, служба тощо), які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, на яких використовується праця фізичних осіб на підставі трудових та/або цивільно-правових договорів» (тут мова – про ПКУ).

Суспільні впливи та ризики:

Проблема розподілу ПДФО за територіальною ознакою безумовно існує, однак механізми її вирішення також є й зафіксовані в особливому порядку визначення реверсних дотацій (вилучень) в рамках фінансової децентралізації. Спроби вирішити цю проблему простим механістичним способом приречені на провал з таких підстав.

По-перше, є громади – реципієнти трудових ресурсів на довготерміновій основі, до яких люди переїздять для роботи на невизначений час. До таких відноситься Київ, Харків, Одеса, Дніпро та інші великі міста, або міста, які мають потужні промислові підприємства – Маріуполь, Кривий Ріг та деякі інші. В цьому випадку люди, які приїхали на роботу до цих міст, фактично не користуються інфраструктурою та публічними послугами тих громад, звідки вони приїхали, тому передавати їх ПДФО в ці громади позбавлено жодного сенсу – платники податку цими коштами все одно не зможуть скористатися.

По-друге, є міста-центри щоденної маятникової міграції робочої сили, в цьому випадку працівники користуються інфраструктурою обох громад – там, де працюють та там, де ночують. Визначити ступінь чи відсоток використання послугами в кожній громаді в загальному випадку є неможливо, однак очевидно, що вилучення ПДФО у таких центрів невідворотно приведе до скорочення їх бюджетних надходжень та, відповідно, до зустрічних санкцій місцевої влади щодо працівників-нерезидентів.

По-третє, є громади, де питання трудової міграції взагалі не стоїть – всі працюють на підприємствах та бізнесах в межах громади, в цьому випадку розподіл 50% на 50% просто позбавлений сенсу, це перекладання з однієї кишені в іншу, завантаження зайвою роботою бухгалтерів та податківців.

Очевидно, що накинути одну модель розподілу ПДФО на усі три наведених вище випадки, апріорі – неможливо. Розглянемо тепер більш детально модель, запропоновану в законопроекті 5244-2, і спробуємо зрозуміти чи  працездатна вона в цілому. Тут ми наражаємося на наступні ризики. 

По-перше, оскільки автори пропонують обидва способи сплати (перерахування) податку за вибором податкового агента, себто господаря підприємства, то така ситуація створює спокусу для підприємців шантажувати місцеву владу для отримання вигідних преференцій. Понад те,  працівники таких підприємств більше залежні від своїх роботодавців, ніж від місцевої влади, отже вони також піддаватимуться тиску з боку своїх роботодавців.

По-друге, реалізувати другий варіант розподілу 50% на 50% також вкрай складно, мало того, що на це має погодитися господар підприємства, так ще треба щоб усі співробітники написали відповідні заяви. В тому випадку, коли частина їх напише, а частина – ні, незрозуміло який варіант розподілу має працювати. Отже, законопроект не має правової визначеності – неможливо визначити діє перший варіант розподілу чи другий, якщо не всі працівники написали відповідні заяви.

Нарешті, останній аргумент проти новацій законопроекту, такий саме, як і для основного варіанту, він пов’язаний із складностями адміністрування податку в розподілі 50% на 50%. В цьому разі навантаження на бухгалтерські підрозділи підприємств зросте в прямій пропорції до числа працівників на ньому. Понад те, можливі зміни податкових адрес працівників вимагатимуть щорічного проведення звірок за адресами реєстрації, фактично – перевірки даних усіх платників податків в країні. Це величезна робота, яка ляже додатковим тягарем на бухгалтерів та податківців.

Висновок. Альтернативний законопроект № 5244-2 тих самих авторів основного законопроекту № 5244 не має позитивних переваг ні над основним варіантом, ні над існуючим порядком розподілу ПДФО, руйнація його матиме непередбачувані наслідки. Окрім того, законопроект не має правової визначеності – неможливо встановити діє перший варіант розподілу чи другий, якщо не всі працівники написали відповідні заяви про переадресацію ПДФО.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Європейський Союз для сталості громадянського суспільства в Україні», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Інститут громадянського суспільства» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.