Про «перезавантаження» та «перезаснування» (частина друга)

«Якби ми зробили все те, що в наших силах, ми б самі собі вразилися». (Томас Едісон)

 

У попередній частині цієї статті ми мали змогу побачити відсутність стійкої більшості серед українців щодо безлічі питань, які було потрібно вирішувати в перші роки української незалежності. Ці, цілком природні відмінності, були використані політиками різних орієнтацій для отримання політичної влади чи політичних впливів в Україні та їх конвертації у цілком матеріальні блага. Наш найбільший сусіда та найзапекліший ворог – Росія, також бачила внутрішньоукраїнські відмінності, як міжрегіонального, так і міжконфесійного чи світоглядного характеру, і робила все для того, аби ці відмінності поглиблювати та загострювати протистояння між людьми різних соціальних груп та регіонів.

Українська влада на національному рівні весь цей час також виглядала досить ідеологічно слабкою, оскільки була заручником суспільних настроїв. Проте, замість того, аби максимально впливати на зміну цих суспільних настроїв у бік демократії, згуртованості на основі українських цінностей та європейського вибору, влада, в силу своєї залежності від електоральних настроїв, намагалась якомога менше втручатись у ці складі процеси, пустила все на самоплив і цей вакуум з боку влади української був заповненим впливом з боку влади російської. У кінці кінців, це привело до Революції Гідності 2013-14 років з подальшою російською інтервенцією і загалом до повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року.

Що змінила повномасштабна війна у психологічній/політичній орієнтації українців і чи змінила?

Загалом ситуація змінилась навіть з погляду статистики: майже 20% української території під окупацією, орієнтовно 6 млн. українців виїхали за межі країни, а значна кількість жителів сходу та півдня перемістилися в центральні та західні регіони України. Відтак, навіть без урахування психологічних та політичних змін, загальні цифри, що характеризують певні тренди мали змінитись, так само мав змінитись і розподіл показників між регіонами.

До таких статистичних змін не могли не додатись прямі впливи повномасштабного вторгнення – ракетні та дронові атаки українських міст та об’єктів інфраструктури з боку Росії.

Отже, можна констатувати такі фундаментальні зміни у зовнішньополітичних пріоритетах українців, які завжди суттєво впливали на політичну орієнтацію українських еліт та політиків:

 

1. Різко погіршилось ставлення до Росії та росіян.

Малюнок 1. Зміна ставлення до росіян. Група Рейтинг, 2022

Відтак, на даному етапі можна цілком стверджувати, що реальні політичні сили в Україні втратили інтерес до експлуатації гасел щодо зближення з Росією і це дійсно змінює загальноукраїнську дискусію стосовно зовнішньополітичного вектору України.

 

2. Різко зросла підтримка інтеграції України в ЄС та НАТО

Малюнок 2. Підтримка вступу до ЄС та НАТО, початок 2023 року

Малюнок 3. Підтримка вступу в ЄС, лютий 2024 року.

 

Якщо уважно поглянути на малюнки 2 та 3, то можна побачити, що не зважаючи на ніби то тотальну перевагу підтримки вступу України в ЄС, за наявності альтернативи ЄС чи Митний Союз, рівень підтримки вступу до ЄС на Сході є на 11% нижчим ніж на Заході України. Тут також варто зрозуміти, що опитування 2023-24 років у територіальному вимірі суттєво відрізняються від опитувань до 24.02.2022 року, адже тепер до Сходу відносяться опитування жителів Харківської області і лише частини Донецької. Більша частина Донецької області та Луганська область знаходиться поза опитуванням.

 

3. Відбулось переосмислення українцями ставлення до власної держави

Малюнок 4. Узагальнений образ української держави. Група Рейтинг 2022 рік.

Малюнок 5. Динаміка зміни сприйняття ситуації в Україні, Група Рейтинг 2022 рік.

 

Як ми уже бачили в першій частині цієї роботи, як це добре видно із малюнків 4 та 5, війна суттєво змінила ставлення українців до власної держави.

Нажаль, були потрібні жахливі воєнні випробування повномасштабної війни з Росією, аби українці зрозуміли, що лише власна держава може їх захистити, що війна, яка триває сьогодні – це безальтернативна позиція, інакше – смерть.

 

4. Українці показали себе згуртованим суспільством попри існуючі перед війною відмінності

Малюнок 6. Ставлення до ВПО. (КМІС, жовтень 2024р)

 

Через війну понад 4,5 млн. українців були змушені покинути місця свого постійного проживання і переміститись в інші регіони. Не зважаючи на відмінності, які фіксувались до великої війни між жителями різних українських регіонів у ставленні до Росії, стосовно мови, віри, історії, територіальні громади інших регіонів, передусім західних та центральних прийняли та допомогли облаштуватись тим, хто був змушений евакуюватись.

 

5. Мовні відмінності між регіонами залишаються ще досить значними

Малюнок 7. Регіональні відмінності у застосуванні мов в сім`ях

Як видно із малюнку 7, різниця у поширенні української мови як основної, між заходом і сходом України продовжує залишатись досить значною, що неминуче накладатиме свій відбиток на політичні уподобання виборців, а відтак і політиків.

 

6. Корупція та війна – основні проблеми для українців

Нажаль, війна не стала підставою для ліквідації чи хоча б значного зменшення корупції. Українці, попри значне покращення ставлення до держави та органів влади під час війни, залишаються дуже стурбовані корупцією.

Малюнок 8. Найбільш загрози розвитку України

 

Загалом, виходить цікава ситуація – українці готові і далі підтримувати боротьбу, але їх тривожить корупція, яка виглядає занадто небезпечною для майбутнього України під час війни.

От тут то є важливим спробувати зрозуміти причину такого значного рівня корупції при наявності, здається всіх необхідних атрибутів для її мінімізації: від розподілу влад до існуючої цілої системи антикорупційних органів.

Відповідно до української Конституції, наша система влади за побудовою дуже близька до європейських практик. У нас є чітке розмежування державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. У нас парламент (Верховна Рада України) формує Уряд, який і є вищим органом в системі органів виконавчої влади, здійснює низку інших кадрових призначень та парламентський контроль над органами виконавчої влади і навіть може усунути в порядку імпічменту Президента.

Президент України юридично має досить обмежений вплив на виконавчу чи судову гілки влади, так само як і на парламент.

Але по факту наразі ситуація є суттєво іншою. І причина іншості не у Конституції і не у «перезаснуванні» чи «перезавантаженні». Причина у тому, що у складі парламенту є абсолютна більшість партії Президента, відтак вся система балансів та противаг держави, яка передбачена у Конституції, перестає працювати.

Саме домінування однієї політичної сили в усій системі органів державної влади, створює умови для захисту корупційних схем, оскільки відсутня політична конкуренція та створюється ілюзія незмінності влади.

Напевне з подібною ситуацією найближчим часом зіткнуться і Сполучені Штати Америки, адже там також складається унікальна ситуація повного республіканського домінування в системі органів державної влади.

Війна затягується, виклики перед Україною посилюються і виявляється, що тотальне домінування однієї політичної сили, яка не має за собою історичної тяглості, ідеології та підготовлених управлінських кадрів, не забезпечує нинішні потреби для перемоги у війні. Виборів для оновлення політичних сил у парламенті не може бути, але це не заважає включити статтю 83 Конституції щодо формування нової коаліції у Верховній Раді, яка могла б бути максимально широкою і яка б могла б стати основою для створення нового Уряду, підпорядкованого єдиній меті – вистояти та перемогти у війні.

Так виглядає, що нинішня Конституція дає можливості для відновлення ефективно діючої системи органів виконавчої влади, але для цього потрібна лише одна умова – воля Президента України, який погодиться на таке заради перемоги у війні та збереження держави.

 

Замість висновку:

 Війна суттєво вплинула на українців та їх зовнішньополітичні орієнтації та ставлення до своєї держави.

Українці вцілому стали позитивно ставитись до української держави і переконані у тому, що держава рухається у правильному напрямі.

А правильним напрямом розвитку України для українців, на думку самих українців, є інтеграція в ЄС і НАТО.

Міжрегіональні відмінності щодо зовнішньополітичних пріоритетів тепер не є такими значними, що відкриває можливості для швидкого євроінтеграційного руху та відходу від Москви.

Попри війну, залишаються досить значні мовні відмінності між мешканцями західних та східних регіонів, проте вони не ідентифікуються українцями, як загроза.

Ключовими загрозами для України громадяни визначили корупцію та війну.

Конституція України дає змогу сформувати новий Уряд на основі широкої коаліції політичних фракцій у Верховній Раді та створити ефективно діючу систему органів виконавчої влади.

 

Відтак можна стверджувати, що сьогодні українці не ставлять під сумнів нинішню українську державу, тому пропозиція про «перезаснування» держави не має суспільного запиту. Проте сама теза «перезаснування» в умовах окупації значних українських територій, навпаки, може бути використана агресором у своїх інтересах – остаточної анексії захоплених в Україні територій.

 

 

24.11.2024