Принципи стратегування культури в сучасному світі. Лариса Мудрак

(3 червня 2021 р. в продовження обговорення теми «Згуртованість суспільства через феномени культури», що відбулося в УКМЦ 18 травня)

Олександр Лариса Мудрак, журналістка, культурна діячка, Голова Наглядової ради Українського культурного фонду (на момент інтерв’ю)

Інтерв’юер – Діана Кінг, волонтерка ГО «Інститут громадянського суспільства»

 

Діана Кінг: Вітаю всіх. Мене звуть Діана Кінг, і я є волонтером громадської організації Інститут громадянського суспільства. Сьогодні я буду розмовляти з дуже цікавою гостею, яка уже є знайомою для вас, з пані Ларисою Мудрак, журналісткою, культурною діячкою, Головою Наглядової ради Українського культурного фонду (прим. редактора – 4 червня Лариса Мудрак оголосила про відставку), і учасницею експертного обговорення, яке вже проходило в рамках дискусії «Згуртованість суспільства через феномени культури» 18 травня.

І сьогодні ми продовжимо говорити у тому же напрямку. Тема нашої розмови буде присвячена принципам стратегування культури.

Ще мені хотілося б сьогодні подякувати організаціям, завдяки яким став можливим сьогоднішній захід. Захід відбувається в рамках проекту «Діалоги про згуртованості», який реалізує громадська організація «Інститут громадянського суспільства» в партнерстві з Екосистемою позитивного впливу Impact UA, за інформаційної підтримки Українського кризового медіа центру та Укрінформу, а також Міністерства культури та інформаційної політики України, і за фінансової підтримки фонду «Відродження», за що їм велика подяка.

Діана Кінг: Тема нашої розмови сьогодні буде присвячена принципам стратегування культури в сучасному світі. Ларисо, можливо, Ви також хочете сказати невеликий вступ, інтро про себе. І далі я перейду до визначення термінів, які ми будемо сьогодні обговорювати. Після цього будемо обговорювати наші запитання. Будь ласка, вам слово.

Лариса Мудрак: Дуже дякую, дякую за можливість цієї розмови дуже важливої для мене. Я більшою мірою громадсько-політичний діяч. Я займаюся останні 7 років — після десятиріччя роботи на державних посадах високого рівня, — своєю професійною консалтинговою і менеджерською діяльністю.

Власне, місяць тому я погодилась на пропозицію Міністерства культури та інформаційної політики України бути Головою Наглядової Ради Українського культурного фонду на громадських засадах. Власне, це моя громадська і волонтерська робота, я працюю місяць.

І я знову ж таки маю вже і своє бачення, і свій місячний досвід з приводу, як має розвиватися в стратегіях розвитку безпосередньо така цінна, важлива, молода (їй тільки 3 роки) ця державна інституція — Український культурний фонд.

Я маю великий досвід роботи в політичній сфері. Я працювала з Президентом Ющенком 5 років і займалась комунікаціями в Секретаріаті Президента, я працювала в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення 5 років. Я була представником від України в керівному комітеті Ради Європи з питань інформаційного суспільства. Тому я більше комунікаційник, а не культурний діяч.

Я дуже люблю свою роботу, дуже її ціную, це моє життя. Якраз опираючись на свій вже 30-річний досвід в професії в медіа, комунікації, менеджменті, в політичному менеджменті, я і погодилась стати Головою Наглядової Ради Українського культурного фонду.

Наразі там безпосередньо є криза росту — це абсолютно нормально. Трирічна дитина теж переживає кризу зростання, так само як і наша інституція. Я вірю, що я справлюсь, хоча криза є, криз багато, на жаль. Але це нормально. Це нормальний процес. Після криз і інституції, і люди стають сильнішими. Головне, їх достойно проходити, зважаючи на стратегію, в першу чергу.

Діана Кінг: Повністю згодна з вами. Дуже класно розмовляти з колегою, бо я також маю досвід комунікаційника. Звісно, я тільки починаю набувати того досвіду, що ви вже маєте, але я думаю, в нас буде дуже цікава розмова завдяки цьому сьогодні. Якраз ми поговоримо, як стратегія і культура можуть впливати на згуртованість суспільства.

Саме зараз хочу перейти трошки до визначення термінів, які ми будемо обговорювати сьогодні. Що ми вкладаємо саме в поняття «культура». Хочу запропонувати таку робочу формулу, яку ми будемо використовувати протягом нашої розмови.

Що саме культура для мене — це набір соціальних механізмів та інструментів, які впливають на емоційну сферу людини, народжують емоційну енергетику, яка потім впливає на формування згуртованості. Саме емоційна енергетика — це те, що, так би мовити, склеює наше сприйняття взагалі процесу, який відбувається навколо та збільшує його цілісність.

Ми всі знаємо, що саме цілісність і всіх психічних процесів діяльності, і цілісність людини визначають взагалі якість процесу, як буде суспільство діяти між собою та визначає його згуртованість. Саме цілісність родини, команди, спільноти, громади або суспільства — це те, що ми в рамках наших розмов вкладаємо в поняття згуртованості.

Можливо, Ларисо, у вас є що додати до визначення, якого зараз я трошки доторкнулася, і ми перейдемо до наших запитань.

Лариса Мудрак: Ви зазначили термінологію, вона мені дуже прийнятна і комунікується з моїми позиціями частково. Я готова її доповнити так, як я бачу, що таке насправді на сьогодні культура. Власне це те, що я почула …

Для стратегування і для побудови стратегії треба мати якесь чітке опертя, яке принаймні визначено і з ним погодилися всі, а культура — це світ.

Я маю як опертя визначення ЮНЕСКО, що таке культура. На сьогодні, згідно з визначенням ЮНЕСКО, культура повинна розглядатись, як сукупність притаманних суспільству або соціальній групі відмінних ознак, духовних, матеріальних, інтелектуально і безперечно емоційних, тому що окрім мистецтва, окрім театру, літератури, всього-всього взагалі навіть креативної економіки, то безперечно, вона охоплює все життя. Абсолютно все, від низу до верху, від громадянина до президента, від громадської ініціативи до найвизначнішого нобелівського лауреата — це все культура.

Для мене визначення ЮНЕСКО є дуже таким чітким, як дефініція, всеохопним і воно закінчується… зараз собі дозволю процитувати такою фразою, що «культура повинна охоплювати все життя і вчити вмінню жити разом, розділяючи систему цінностей, традицій і вірувань». Це преамбула Декларації ЮНЕСКО Про культурну різноманітність 2001 року.

А, ну, ще маємо культуру інтернету, культуру діджиталу, яка тепер вже зараз впливає, тому що тепер навіть ми з вами ось уже в цій культурі, яка перериває періодично наш зв’язок. Тому культура – це дійсно все, і треба на це безперечно зважати.

Якщо пробувати спростити і сказати ще більш простішим визначенням, що таке культура на сьогоднішній день, я вважаю, що це вся сукупність творення громадянами, власне в даному випадку я говорю про Україну, громадянами України контенту, який веде їх в майбутнє, не полишаючи минулих традицій, знань, іноді навіть суперечок. Веде з минулого в майбутнє і розвивається в даний період часу, зважаючи на всі інтереси, на всі бачення і безперечно зачіпаючи кожну людину від простого громадянина в селі до Президента держави. Якщо так коротко і умовно.

Діана Кінг: Повністю з вами згодна. Мені здається, що взагалі культура – це, як Ви правильно зазначили, не тільки про театр і творчість, культура є в кожному з нас, це безперечно, дуже класне визначення. Дякую, що ви з нами сьогодні поділилися цією інформацією.

Лариса Мудрак: Маленька ремарка, яка якраз торкається Вашого першого слова, що ми з вами можемо порозумітися швидше, тому що ми комукаційники в своїй професії. Я абсолютно погоджуюсь. Я зараз навчаюся в бізнес-школі Insead. Це одна з найпотужніших і найвпливовіших бізнес-шкіл Європи, яка існує більше 90 років. І вона власне 5 років тому вирішила створити окрему формулу навчання: «комунікації для бізнес-executive». Власне для топів, які працюють в міжнародних корпораціях, у великому бізнесі і так далі.

Я потрапила на неї 3 роки тому. Головний меседж, який говорять професори, що комунікації — це точно не спеціалізація Insead, але вони прекрасно розуміють, що на сьогоднішній день комунікації – це друга головна складова бізнес-культури і без комунікації теж нікуди! Це просто доказ того, що і комунікації зараз у зв’язку з останнім розвитком цивілізації і світу, і бізнес-середовища, і політики стають другою важливою місією.

Діана Кінг: Mені здається, це було і раніше, просто зараз суспільство, так би мовити, сказало — так, це точно так, бо раніше комунікації не вважались чимось важливим і тим, що впливає на розвиток бізнесу. Я, як комунікаційник, вважаю, що це одна з найважливіших складових.

В мене буде одразу ж перше питання, бо ви якраз зачепили тему стратегування і як це важливо для формування культури і згуртованості. І в мене досить просте запитання: хто, як Ви вважаєте, є суб’єктом стратегування культури в даному процесі?

Лариса Мудрак: Для стратегування культури я, звичайно, зараз буду опиратися на своє бачення, яке пов’язане з Українським культурним фондом.

Надзвичайно важливі цільові фонди, в першу чергу. Ті, хто, фактично, має визначати майбутню стратегію, тому що стратегія існує чи закінчилась в цьому році. Треба нову стратегію — над нею вже працює дирекція.

Власне, для мене це дуже важливо, щоби знову ж таки і дирекція, і Український культурний фонд поділяли цю стратегію.

Я розумію, що державні інституції — це сервіс громади. А це значить, що все має починатися в першу чергу з громадських ініціатив. В другу чергу, із діяльності якраз і всього, що робить культурне середовище, а воно теж далеко не одноманітне, й треба знати позицію всіх цільових груп, всіх сфер, починаючи від диджіталу, закінчуючи оперними театрами, музеями, державними, недержавними, приватними ініціативами і так далі. Тому це все становить ще одну окрему групу, крім громади та громадських ініціатив.

Друга група, яка має висловити своє бачення та знайти точки перетину, – це, звичайно, всі культурні організації. Окремою групою, можна вважати самих митців. Митець – окрема творча одиниця з величезною, потужною і дієвою силою. Кожний поет, кожний художник, особливо відомий – це теж зокрема складова культури.

Безпосередньо бізнес також є суб’єктом культури, тому що зараз без його підтримки можна здійснити дуже мало культурних ініціатив. Державний бюджет точно не зможе це здійснити, особливо зважаючи, як усе розвивається, тому в даній ситуації також треба чути голос бізнесу.

Одночасно треба чути голос закладів освіти і не тільки з культурної сфери. І звичайно, влада та органи місцевого самоврядування, є ключовими учасниками цього стратегічного процесу.

Я прихильник стратегій, звичайно, що вони потрібні і працюють, особливо під час невизначеності майбутнього світу. Пандемія показала дуже яскраво, що під час великої турбулентності подій більш ефективними та дієвими є короткотривалі стратегії, приблизно на 3 роки.

Водночас все одно вже зараз треба напрацьовувати візію і чітке розуміння, яким буде Український культурний фонд через 10 років. Тому я, звичайно, була би щаслива, якби культура розвивалася спочатку по стратегії на 3 роки з розумінням оцих всіх кризових ситуацій у світі. Раптом ще карантин четвертої хвилі прийде — ми цього не знаємо і у разі повторення кризової ситуації, не будемо знати, що робити.

Власне маленький відступ, як кейс, який відбувся з УКФ. Коронавірусний фонд не міг з’явитися до початку коронакризи, його формували вже після того як кризова ситуація відбулась, власне в кінці минулого року, на початку цього року. Але якимось чином зовсім забули, що є дуже важливий для країни напрямок, і він точно не має бути в якихось старих зразках стратегування, а має бути в новітніх планах — святкування 30-річчя незалежності країни. Про це просто забули. Загубили, тому що карантин.

Ну от вам просто такий кейс-приклад. Щоб таких речей не відбувалося, то мені здається, що стратегія на 3 роки майбутньої діяльності Українського культурного фонду має бути дуже чіткою, яка так само буде впливати на стратегію культури в цілому.

Має бути дуже чітке бачення і розуміння, якою ми бачимо (тому що візія – це бачення) ситуацію через 5 та 10 років. Тому що знову ж таки, влада буде змінюватися, це політична погода, політична складова. Можуть бути ще якісь катаклізми і кризи, яких не можна виключати і на них теж треба зважати. Це значить, що має бути якийсь резервний фонд, який включається і всім допомагає під час непередбачуваних подій.

Очевидно, що треба розуміти, процес децентралізації в Україні відбувається. Я, наприклад, переконана, що Український культурний фонд в майбутньому не повинен фінансувати регіональні проекти, це має робити місцева влада.

Однак, процес децентралізації в Україні відбувається вже 7 рік, через 3 роки, йому буде 10 років. Це значить, що спроможність, наприклад, у місцевих громад буде.

Крім того, є процеси міграційні, є втрата Україною своїх територій. В нас не тільки є постраждалими кримські татари. В нас дуже багато таких самих проблемних зон.

І таких великих глобальних питань насправді дуже багато. Тому, звичайно, опрацьовувати стратегію для УКФ треба мінімум 3-4 місяці. Тоді вона буде чітка, з пріоритетами, проблеми будуть перетворюватися в можливості — це дуже правильний хід, який я сповідую: нема проблем, які не можна вирішити. Тобто, грубо кажучи, щоб створити повну стратегію, треба проаналізувати, зробити висновки куди рухатися.

Знову ж таки треба розуміти культурні політики Міністерства культури, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Офісу Президента, тому що якщо вони не складуться докупи, ми отримуємо шалену розпорошеність всього.

І я, наприклад, зараз вже бачу через місяць своєї діяльності в УКФ, що перша стратегія, я її детально вивчила, як тільки почала працювати, була написана дуже багатьма фахівцями, з включенням дуже багатьох діалогових кіл. Я думаю, що вони писали її десь не менше року, як і закон власне, тому що це довгий шлях.

Я спостерігала за цим процесом, тому що я в силу комунікативних можливостей працюю і дружу з багатьма людьми, тому я бачила цей закон першого вигляду, який написала ще перша директорка Мистецького арсеналу Наталя Заболотна. Це було десь за часів ще 2011-2014 років, тобто ця ідея почала проговорюватись, формуватись.

Далі, наскільки я знаю, працювала політична діячка Ірина Подоляк; Дмитро Шимків, який працював тоді на політичному рівні з президентом Порошенком. Тобто це був довгий шлях. Не менше 10 років пройшло на створення цієї інституції.

І була обрана стратегія, яка як на мене, дуже важка. Чому? Тому що була обрана стратегія різноманіття і патріотизму. Патріотизм – тому що фонд відкривався в 2017 році – нам треба було проявити і врятувати, фактично стабілізувати українську ідентифікацію, що не було зроблено за 25 попередніх років.

А пріоритет різноманіття був обраний, тому що дуже важко при невеличкій інституції, яка тоді складалася з 30 людей та тільки починала свою діяльність, сказати так: «Ми дамо фінансування тільки громадським організаціям, але не дамо державним театрам або музеям». Це не може бути так. Одразу підніметься бунт.

Наприклад, ми зважимо тільки на сегмент нової, креативної інновації, але забудемося про оперні театри. Уявіть собі, який вибір перед ними стояв. Я, чесно кажучи, їм аплодую, готова поставити їм п’єдестал за те, що вони з цим справилися і власне вийшли на те, що вони запустили нашу інституцію, почали працювати, шліфуючи процедури.

Ясно, що кількість незадоволених, коли такі процеси відбуваються, зростає, а не зменшується. Для того, щоб забезпечити різноманіття фінансування культурних проектів достатньо мати мільярдний бюджет, який задовольнить всіх. Але його ніколи не буде.

Я говорила з першою директоркою фонду Юлією Федів, яка сказала мені таку фразу: «От зараз Ви відчуєте, як ми працювали всі 3 роки: всі всім незадоволені, всі всіх критикують, всі тиснуть і ти знаходишся під обстрілом постійних незадоволень».

Так, я це відчула за місяць, але власне я вважаю, що це абсолютно нормальний процес, його треба пройти і знову ж таки виходити на нову стратегію Українського культурного фонду, яка однозначно має бути поєднана з стратегією культури, власне держави, і фрагментарно вона вже трошечки є.

Я дуже щаслива, що я вже мала короткий діалог з колишнім багаторічним керівником фонду «Відродження» паном Євгеном Бистрицьким і він сказав, що це може бути цікаво для його фонду, він готовий проадвокатувати таку комунікацію з нинішнім директором Олександром Сушко для того, щоб вони приєдналися до майбутнього стратегування інституції.

Міністерство культури зараз фактично закінчує формування своєї стратегії , я мала можливість з нею познайомитись. Вона ще не завершена. Власне зараз Міністерство проходить постстратегічне опрацьовування і я бачу, що там обрані дуже важливі пріоритети.

Якщо стратегія на певний період не має пріоритетів і плюс-мінус з ними не погодилася більшість і громадськість, тоді це не запрацює. А от там уже є і пріоритетні напрямки, і підходи, і знакові особистості.

Я просто від друзів знаю, як ледве фактично не проґавили 150-річчя Лесі Українки, тому що так само хапалися в останній момент і велика група фахівців з міністром працювали 3 місяці, щоб це відкомунікувалося на весь світ. Що потім і сталося. Але це було зроблено за 3-4 місяці, трошки в авральному режимі.

І от я теж стикнулася з тим, що 165-річчя Івана Франка не так відзначили, я повинна була заспокоювати всіх і казати: «Ну чекайте». А от список знакових постатей на цей рік, про який я так і не встигла запитати в УКФ: чи вони самі його напрацювали, чи комунікували з міністерствами і з культурною спільнотою.

Наприклад, згадала про Сковороду, якого я вважаю найпершим українським філософом.

Все встигнути неможливо, треба мати пріоритети. Дуже важливо в роботі над стратегією, в тому числі для УКФ. Я дуже люблю стратегії, більше 15 років я завжди роблю акцент на стратегічні продукти, беру участь в стратегічних сесіях. Я працюю в своєму бізнесі тільки на основі стратегій. З 2010 року я брала участь у багатьох групах стратегування, тому про стратегії я можу говорити дуже багато і довго.

Діана Кінг: Ви тільки що нам розказали і ми зрозуміли, в які способи держава може керувати культурою. Тому в мене таке запитання: чи має культурою керувати тільки держава, чи можна без неї, чи повинні бути якісь процеси різних організацій? Можете розказати трішки більше про це?

Лариса Мудрак: Дуже дякую за запитання. Дивіться, я вважаю, що проблема знову ж таки в дефініції: держава чи державне управління? Тому що держава – це сукупність.

Тут малесенький нюанс, ми заходимо в непорозуміння. Держава не має керувати культурою. Крапка. Однозначно, так. Це, якщо відповідати на ваше питання.

А якщо повертатися до того питання про те, хто складає стратегію бачення і звідки, фактично, фінансується культура, то тут так само треба розібратися. Для мене відповіддю можуть стати комунікації.

Боротьба за бюджет, за кошти, які йдуть з державного бюджету, будуть відбуватися завжди. Ми, власне, це помічаємо, так? Але хто несе відповідальність за використання бюджетних коштів? Державні підприємства, власне міністерства, Кабінет Міністрів. Знову ж таки нікуди від цього не подінешся.

Дуже важливо розуміти, якщо ми маємо пріоритети в рамках стратегування, треба мати добру, прозору формулу видачі грошей під пріоритет.

Наприклад, у випадку з культурним фондом. Є боротьба проектів, є незалежні експерти, які оцінюють, є дирекція фонду, яка контролює… Місія наглядової ради — це дбати та забезпечувати контроль інституції, захищати її від криз та ризиків, комунікувати від свого імені, тому що все встигнути виконавчий директор не може. І власне забезпечувати, допомагати, сприяти вирівнянню різних процесів, які є недосконалими.

Як я вже сказала, недосконалість процесів невід’ємна складова, тому що організації тільки 3 роки. Вона переживає кризу зростання, тому треба щоб були пріоритети. В культурі комунікацій, якщо вже є до 5 пріоритетів, тоді з організацією все добре та з її стратегією. Вона розуміє, що ці пріоритети можна реалізувати за якийсь період часу.

Якщо визначено головний пріоритет, це взагалі уже супер організація. Буде великий шанс того, що організація буде чітко працювати над ним і буде чітко його виконувати. Коли ми маємо 148 реформ і 100 напрямків, то це природа речей — вони не будуть виконані всі добре. Ну це, якщо ми говоримо про відповідальність.

Бачите, в моїй відповіді на ваше запитання є три чітких розуміння з мого політичного, державного і бізнесового досвіду. Розуміння є дуже важливим для всіх учасників процесу: від громадських організацій до влади. І громадські організації тут мають дуже вагоме слово.

Для влади в стратегії на наступний час треба обов’язково визначити пріоритети. І тоді всім стає чіткіше зрозуміло, що цей або наступний рік, наприклад, ми витрачаємо на відзначення Григорія Сковороди, як першого українського філософа. Це я просто умовно кажу.

Однозначно ми розвиваємо інновації в секторі культури. Беремо якийсь там відсоток, умовно кажучи, 10%. Ці 10% йдуть на підтримку всієї культурної сфери, включно з діячами, митцями, які постраждали від карантину, які досі не можуть відновити свої професійні потужності.

Наступні 10% ми беремо на великі знакові події, щоб вони гриміли на всю країну і були масштабними.

Але якщо буде більше 5 пріоритетів для того, щоб задовольнити всіх, це не буде працювати. Черговий раз ми будемо мати величезну проблему і великий загал незадоволених.

Однозначно, що можливості для розвитку є. У нас багато різних фондів та програм, але, наприклад, для УКФ, якщо буде продовжуватись стратегія різноманітності для того, щоб задовольнити всіх, то інституція цього просто не витримає. І державний бюджет цього також не витримає.

Діана Кінг: Повністю з вами згодна. В нас залишилось десь 7 хвилин. І є досить цікаве запитання в контексті того, що Ви зараз сказали, від наших глядачів. Один з наших слухачів вважає, що державне керування маскується зараз під державу і втручається в культуру. Що Ви думаєте про цю тезу. Якщо Ви згодні, як цьому запобігти?

Лариса Мудрак: Я можу погодитися, хоча визначення мені здається не дуже коректним. Дивіться, бюджет УКФ становить зараз до 700 млн грн. Якщо, наприклад, кількість незадоволених з усіх сторін зростає, і державний рівень управління бачить, що там щось не так, з’являються якісь проблеми, кажуть: «Ну слухайте, що відбувається! Там не можна реалізувати ці кошти?».

Боротьба за бюджет є на всіх рівнях, це загально відомо: як за місцеві бюджети в місцевих організаціях, так і за державний бюджет. Якщо відповідати на запитання з приводу, наприклад, формування бюджету УКФ. Це державне підприємство — раз, треба це усвідомлювати, тому що воно відповідає за бюджетні гроші. Воно має абсолютну незалежність. Чому?

Навіть формування наглядової ради є в рівному складі з 9 осіб включно зі мною: 3 призначено від Міністерства культури, 2 людини від Офісу Президента, 2 людини від закладів культури, 2 людини від громадських організацій. Тобто немає більшості, щоб сказати, що влада може цим керувати, навіть якщо ми призначені указом Міністерства. Нема. Тобто є боротьба інтересів і боротьба, звичайно, бачень.

Однозначно, дуже важливо розуміти, що відповідальність за державні кошти буде нести виконавчий директор. Тобто він буде так само чути позицію Мінфіну, Казначейства, Міністерства культури і так далі. Його обов’язок (він державний службовець) чути громаду в першу чергу.

Я на цьому наполягаю з 2005 року, як я працюю: громада має право відкривати двері ногами в державні інституції, але знайти рішення можна тільки шляхом діалогу: відкритого, професійного діалогу, коли не закидаються один в одного аргументи, ніхто нічого не чує. Треба власне сідати за стіл переговорів, поетапно, по кожній проблемі знаходити рішення, виходити на нову стратегію.

Діана Кінг: Я повністю підтримую. Саме діалог у будь-якому процесі — це головна цінність. Тут не просто головне визначити проблеми саме цього діалогу. А треба чути один одного, бо наша громада і деякі інституції часом забувають про те, що потрібно якось об’єднуватися, згуртовуватися для того, щоб щось працювало. І будь-який процес змін або нових цінностей — це болючий процес, не завжди приємний і не всі це будуть підтримувати.

Тому я вважаю, що ви зараз робите велику, важку роботу і з точки зору комунікацій я розумію, як це важко. Бажаю вам сил та наснаги в цій роботі, щоб все це відбувалося у позитивному ритмі змін для всього нашого суспільства і всі ми об’єднувалися та не забували про це. Це головне.

Лариса Мудрак: Дякую, мені дуже приємно чути Ваші слова. Дуже дякую за цей діалог, він для мене дуже цінний, дуже важливий. Дякую Вам і дуже приємно, що ми таким мостом зі Сполученими Штатами зараз працюємо.

Відеозапис онлайн-інтерв’ю

Текст транскрибовано – Денис Андрущенко, Віра Кричковська

Матеріал підготовлено та транскрибовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проекту «Діалоги про згуртованість». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».